Наукова робота з теми Символіка лексеми калина в українській народній творчості

Міністерство освіти і науки України
Вільногірська загальноосвітня школа I – III ступенів №3
-267001102436
«Символіка лексеми «калина»
в українській народній творчості»
Виконавець:Щербина
учениця 7 класуАліна
ЗОШ I -III ступенів №3Володимирівна
м. Вільногірськ
Науковий керівник: Левковець
учитель української мовиОльга
та літературиСергіївна
Вільногірськ
2015
ЗМІСТ
Без калини нема України.
Червона калина – символ України.
Легенди про калину.
Символіка лексеми «калина» у творчості українських письменників та композиторів.
«Калинів міст».
Калина і сучасність.
Висновки.
Список використаної літератури.

Без калини нема України
У культурі різних народів є свої символи, - зокрема й символи-рослини: у канадців – клен, у росіян – береза, а у нас – верба і калина. Але особливою любов’ю користується у нас, українців, калина. «Без верби і калини – нема України», - говориться у прислів’ї. Перш за все, зазначимо, що «символ – це художній образ, що умовно передає яку-небудь думку, ідею, переживання, несе у собі глибоке семантичне навантаження.
З давніх-давен опоетизовував народ цей кущ, оспівував у піснях. Адже ще за часів Хмельниччини дійшла до нас пісня «Розлилися круті бережечки», де калина символізує дух боротьби за національну незалежність.
Гей, у лузі червона калина
Гей, гей, похилилася.
Чогось наша славна Україна
Гей, гей зажурилася.
А ми тую червону калину
Гей, гей підіймемо.
А ми нашу славну Україну
Гей, гей розвеселимо.
А ми нашу славну Україну
Гей, гей підіймемо.
-692785138430А ми нашу славну Україну
Ге, гей розвеселимо!
І майже через 300 років народ дописав:
Не хилися, червона калино,
Маєш білий цвіт.
Не журися, мила Україна,
Маєш славний рід.
Білим цвітом червона калина
Уквітчається,
Славним родом наша Україна
Гей, гей розвеселяється!
Надзвичайно шанували колись цю рослину. Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А коли вже кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом, згадують старі люди, а хати неначе в коралах, червоніють до пізніх заморозків.
***
В нашому садочку в червонім віночку
Над самим струмочком виросла калина.
Листя з сонцем грає, в воду поглядає,
Гарну вроду має молода князівна.
Вітер догоджає, коси розплітає,
Уночі туманом сизим укриває
А вона стріпнеться сумно усміхнеться,
Вгору поглядає – сонечка чекає.
***
Говорила мати:
Не забуться, сину.
Як збудуєш хату,
Посади калину.
Білий цвіт калини –
Радість України.
А вогнисті грона –
Наша кров червона.
***
Посадіть калину…
Коло школи
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась доля,
Материнський ніжний цвіт.
Посадіть калину…
На городі.
Щоб заквітнула земля!
Із роси – пречиста врода,
Із неба – почерк журавля.
Посадіть калину
Коло тину.
Щоб злагода цвіла!
Буде щедрою родина – Буде честь їй і хвала.
Червона калина – символ України
Калина стала символом батьківського краю, нашої рідної України. Її вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим чаєм і давала з собою хліб із калини. А наречена прикріплювала до коня гілочку, щоб нагадувала козакові домівку, матір, кохану, його рідну мову.
***
Солов’ї на калині, на калині зозуля,
Через гори й долини лине пісня з Поділля
Мова в ній калинова древа сонячна гілка.
Серця тиха розмова, калинова сопілка.
***
Ось калина над рікою
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів?
Червонясте, променисте –
Розцвітає, як вогні…
Дай, хоч трішечки, намиста,
Калинонько і мені!
***
Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки, як намисто.
***
Калина ця, як наша доля, квітне,
Вона Вкраїни рідної вінок.
А восени, як ватра, сполохне!
І кетяги дозріють, мов коралі,
Своїм осіннім кетягом сяйне
І звеселить осінні тихі далі.
***
А калина біля юроду
Білі квіти розпускає.
На свою чарівну вроду
Задивляється у вроду,
Соловейка виглядає.
Безліч прислів’їв і приказок, загадок, промовлянь, повір’їв присвячено улюбленому дереву.
Росте високо, горить багряно, ягоди червоні, повні сонця.
Зацвіла в долині, струнка і красива. Цвіте, розростається, як називається?
У вінку зеленолистім,
У зеленому намисті
Видивляється у воду
На свою хорошу вроду.
2820670241935В лісі а горісі червоні хустки висять.
І не дівчина, а червоні стрічки має.
Стоїть дід над водою з червоною бородою.
Хто не йде – не мине, за борідку ущипне.
Калина хвалилась, що з медом солодка.
Щоки червоні, як кетяги калинові.
Навесні білим цвітом, восени червоним плодом.
Посади біля хати калину, будеш мати долю щасливу.
Молода дівчина така гарна, як калина.
Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
Ой, калино, дівчина вродлива,
Мов казкова фея чарівна.
Ждеш своє кохання край села,
Бо цвіте твоя пора щаслива
Під крилом весняного тепла.
Здавна калина була символом дівочості, краси, кохання. Тому без неї не обходилося жодне весілля. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його гроном калини. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали весільне вільце молодої.
Ой у нас на селі нова новина,
Зацвіла у лузі калина.
Не так у лузі, як у селі,
У молодої Мотрі на столі.
Ой лугова калина,
Ой, лугом йшла-шуміла.
А луг пройшла-говорила:
Ой чи дома, дома дружечки?
Загадаю я їм ділечко,
Звийте та для Мотрі вілечко.
Дбайливо охороняли й доглядали у народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби не нівечили цвіту, казали: «Не ламайте калину, бо накличете мороз!»
Справді. калина цвіте на кінець осені.
Словник української мови за редакцією Б.Грінченка подає такі визначення лексеми «калина»:
рослина (дерево, ягоди).
Приклад: 1. «Та висип же мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину».
2.»Ой у лузі на калині зозуля кувала»
2) Дійство, а також кровний знак на сорочці після першої шлюбної ночі.
Приклад: 1. «Темного лугу калина, доброго батька дитина: хоч вона по ночах ходила, та калин при собі не носила: купували купці – не продала, прохали хлопці - вона не дала, шовком ніженьки зв’язала, за всіх тому Івану держала».
Ламати калину – у весільних піснях: втрачати цноту.
Калину стратити – втратити цноту.
3) Назва вола, чи корови, темно-червоної масті. Калинка, калинонька, калиночка.
Приклад: 1. «Та припну я коня коло калиночки»».
Легенди про калину
Це було у той час, коли на Русь напали татаро-монголи. Одного разу, в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Загарбники побачили цих красунь і почали ловити їх, щоб продати.
Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились. На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чудовий чарівний кущ складено безліч пісень, віршів, приказок.
-508000243205Є легенда, що калина така цілюща, тому що виросла з великої дівочої любові.
А це було так.
Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволяв йому одружуватися з нею, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю, непомітно завела у сад, а тоді до річки. Тут і застала їх Ганна.
«Нехай же не буде і тобі життя з моїм», - промовила Калина і потягнула Ганну у воду. Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як душогубку – на кручі.
І виріс там кущ з червоними гіркими плодами. Назвали його люди калиною
І стала калина символом дівочої краси і кохання. Тому і використовують калину у весільному обряді!
А ось ще одна легенда. Утік козак із своєю милою та ніде не зміг увінчатися. Обернувся він терном у полі, а дівчина - калиною. Вийшла синова мати того терну брати, дівчини мати - калину ламати. „Се ж не терночок, се ж мій синочок, се ж не калина - це ж моя дитина".
Легенди про калину дуже схожі, їхні мотиви переплітаються. Же одна легенда про калину має такий сюжет. Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки не нападав. Ось налетіли турки, з ними і греків чимало. Ось налетіли турки, з ними і греків чимало. Розлетілась тоді чутка, що головного воєводу поранено. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Тоді прийшла в табір дівчина дуже красива і горда. Звалась вона Пелагея. Вона пообіцяла вилікувати грека, але якщо він більше не порти йде на нашу землю. Грек здивувався, що вона не хоче коштовностей, і забрав її в Грецію.
У неї була сестра Калина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: «Твоїм ім'ям, сестро, назву рослину, як найбільше люблю. Коли цвіте вона, то соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров'ю щедрої нашої землі, ті, які повертають здоров'я людини. Буде вона зватися Калиною...»
Як ми бачимо, велика кількість легенд про калину походить з дуже давніх часів, коли Україна потерпала від набігів татарів. Ось ще одна казка. Була собі дівчина-красуня і забрали її в полон турки. Тужила вона за своєю домівкою і виплакувала за нею очі. Замучила її страждання за рідним краєм і померла вона. А на тому місці, де капали її сльози, виросла пишна калина. Коли калина розквітала, то білим цвітом чарувала всіх. Милувалися чудо-калиною люди і згадували ту красиву дівчину. І прилітали до неї зимою снігурі, клювали червоні ягоди калини. І сідали на неї горобці і синиці, жалібно співали. Від пташок віяло теплом рідного краю. Калині було радісно, що про неї пам'ятають, ще білішими ставали її квіти.
«Калинів міст»
У народі існує вираз доганяти втрачені літа на калиновім мості. Визначимо семантику цього виразу.
Образ калинового мосту набув завдяки всьому переосмисленому контекстові народної пісні символічного значення. Цьому сприяла еститезація епітета «калиновий» на тлі інших постійних означень «камінний» і «широкий». Дівочі літа могли закономірно викликати асоціації з образом калини: дівчина порівнюється з калиною, коли треба зобразити дівочу красу; так само згадується калина в піснях про одруження, про жіночу долю. Калиновий міст міг бути тією межею, за якою починається старість, тобто сам «Калинів міст» викликає в уяві прощання з молодістю. Пісенна мова 38112702106930іноді відтінює й паралельну граматичну форму в калиновім мості, яка вживається значно рідше:
«Чи догнали, не догнали в калиновім мості, -
Верніться ж, літа мої, хоч до мене в гості».
«Ой догнали літа мої
В калиновім мості».
5) Калина і сучасність
Символіка лексеми «калина» не втрачає свого великого значення для українського народу й сьогодні. Сучасні письменники та поети як уже зазначалося, але не лише серед них. Актуальним образ калини є і в сучасних піснях українських виконавців. Так, у пісні Софії Ротару «Одна калина» багато уваги приділяється символу України, як невід’ємному атрибуту українського народу.
«Одна калина»
Сумно, сумно аж за край...
Не дивись на мене, грай, музико, грай!
Зимно, зимно на душі...
Забирай, що хочеш, тільки залиши
Одну калину за вікном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб до дому йшла сама,
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема!
Сумно, сумно аж за край...
Так чого ж ти плачеш? Грай, музико, грай!
Крапля горя не заллє,
Наливай, козаче, бо у нас ще є
Одна калина за вікном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
І Україна, бо в нас іншої нема!
Сумно, так і не засну,
Краще буду думать про свою весну
Та й ввійду за небокрай...
Вперше, як в останнє, грай, музико, грай
Про ту калину за вікном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб до дому йшла сама,
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема!
У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня «Три поради»:
Край дороги не рубай тополю,
Може та тополя – твоя доля.
Твоя доля світла тополина,
Наче пісня журавлина.
Не рубай тополю, не рубай тополю,
Бо зустрінешся з бідою.
Не рубай тополю, не рубай тополю,
Краще принеси, ти, їй води.
Не ламай калину біля хати,
Бо вона заплаче наче мати.
І впадуть на трави, на шовкові,
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину,
Краще їй онуків принеси.
Не стріляй у птаха на світанні,
Може він любов твоя остання.
Може то кохання білий лебідь,
Що крізь ніч летів до тебе.
Не стріляй у птаха, не ламай, ти, крила,
Твоє щастя прилетіло.
Не стріляй у птаха, не стріляй у птаха,
Краще з ним у небо полети.
Не рубай тополю, не ламай калину,
Світлу мрію журавлину.
Збережи назавжди, збережи назавжди,
Ти на все життя їх збережи.
У народі є гарна пісня, яку здавна співають на весіллях:
«При долині кущ калини»
При долині кущ калини
Нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино,
Як попала ти сюди.
Якось ранньою весною
Козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
А тоді з собою взяв.
Він хотів мене калину
Посадить в своїм саду.
Не довіз і в полі кинув –
Думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась,
Стала на ноги свої.
І навіки поселилась
Де вода і солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре,
Я тепер не пропаду:
Наді мною сонце світить
І надалі я цвіту.
Т.Г. Шевченко написав ці рядки. Він оспівував у своїх віршах калину, бо дуже любив цю рослину. І вжив слово «калина» у «Кобзарі» 385 разів! Ось деякі з них.
***
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину.
***
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
***
Защебече соловейко
В лузі на калині.
Заспівує козаченько,
Ходя по долині.
***
Три явора посадила
Сестра при долині.
А дівчина заручена –
Червону калину.
***
Над Дніпровою сагою
Стоїть явір над водою.
Між лозою з ялиною,
З червоною калиною.
***
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялася дівчина-дитина. Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
-117609550344І защебетала.
Висновки
Одним із найголовніших символів України та нашого народу є калина: її оспівують в піснях, про неї ходять численні легенди, усна народна творчість порівнює вроду калини з дівочою красою. Метою нашого дослідження стало визначення символіки лексеми «калина» в усній народній творчості. Актуальність нашої роботи полягала в тому, що символ калини присутній в творчості і повсякденному житті українців до сьогодні, тож цікаво було дізнатися, що ж значить і означає слово «калина» для нас – українців.
Провівши дослідницьку роботу ми дійшли до таких висновків: символ калини дійшов до нас з глибини віків і є справжнім національним надбанням, оберегом і символом України, а символіка лексеми «калина» є дуже різноманітною… У різних джерелах усної народної творчості калина виступає як:
дух боротьби за національну незалежність («Білий цвіт калини – радість України, а вогниста грона – наша кров червона»);
символ батьківського краю, спогад у далекій дорозі («А ми тую червону калину Гей, гей підіймемо. А ми нашу славну Україну Гей, гей розвеселимо»);
уособлення дівочості, краси, кохання. Невід’ємний атрибут весілля (Ой у нас на селі нова новина, Зацвіла у лузі калина. Не так у лузі, як у селі, У молодої Мотрі на столі).
символ незайманості, чистоти дівочої («Темного лугу калина, доброго батька дитина: хоч вона по ночах ходила, та калин при собі не носила: купували купці – не продала, прохали хлопці - вона не дала, шовком ніженьки зв’язала, за всіх тому Івану держала»);
знак крові, почилої нашими пращурами під час воєн з татарами («Се ж не терночок, се ж мій синочок, се ж не калина - це ж моя дитина»).
поняття «калинів міст» - символ втрачених молодих років, спогади про молодість («Чи догнали, не догнали в калиновім мості, - Верніться ж, літа мої, хоч до мене в гості».
Символ калини не втрачає своєї сучасності і так званої популярності. Як у «Кобзарі» Шевченка, так і в сучасних поетів, пісні про калину щодня звучать по радіо та телебаченню. Калина залишається символом України уже багато століть і набула багатьох значень, різних відтінків.
Список використаної літератури
Верес Оксана. Біла хата: Читанка для 3 кл. чотирирічної початкової школи. – К.: Освіта, 1992. – 288 с.
Журнал «Розкажіть онуку», грудень, №34; 2003.
Журнал «Розкажіть онуку», серпень, №24; 2003.
Короткий тлумачний словник української мови. К. – «Радянська школа», 1978.
Лановик М., Лановик З. Магія і міфологія. Усна народна творчість. – К., 2001.
«Розлилися круті бережечки». Українські народні пісні та думки. – К.: «Веселка», 1976. – 239 с.
Словник української мови / За ред.. Б. Грінченка. К. 1994.
Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упоряд., передм., та приміт. В.А. Юзвенко; К.: Молодь, 1989. – 432 с.
Якименко С.І. Народознавча стежина: Посібник для вчителів початкових класі. – К: «Українське видавництво», 1998. – 36 с.
Ярмоленко С. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. – К.: «Довіра», 1999. – 431 с.
www.minus.lviv.ua/minus/
-32385445135 www.pisni.org.ua