До Дня рідної мови. Матеріали для тих. хто хоче знати більше.

Матеріали
до Міжнародного дня рідної мови.
Подготовлено: Кошута Наталия Григорьевна,
учитель украинского языка и литературы
МБОУ «Петровская школа № 2»
Красногвардейского района
Республики Крым



































Миліша нам ти над усі скарби,
О рідна мово, сяй, рости, цвіти!
В тобі заховано казковії світи,
А нам їх відкривати й берегти!


Мільйони в тебе слів, мільйони значень
О скільки зосереджено і мудрості, й краси!
Віки тебе терзали сили люті, грізні,
Але зламати так і не змогли!

*****

Могутня сила і казкова врода.
О рідні, найпрекрасніші слова!
Ворожа лють борола нашу мову,
Але вона усе-таки - жива!




Молитись, і радіти, і журитись,
Осонцений стрічати день погідний,
Вітати світ, боротися, любити
А все це – мова, мова наша рідна!
*****
Мудра, щедра, багата, розкішна,
Осяйна, вогняна, дивовижна,
Веселкова, барвиста і ніжна
Але будь, рідна мово, й престижна!
*****
Мово рідна, мово чудова,
О яка дивовижна краса!
Віддзеркалюєш душу народу,
А йому в серце ллєш небеса!
*****
Минуть роки, прокотяться століття,
Одійдуть сотні сотень поколінь,
Все перебуде - тільки мова рідна,
Адже судилося безсмертя тільки їй

Мова – це особливий і загадковий феномен людського духу.
Люди здавна цікавились тим, як виникла мова.
Акт виникнення мови залишається нерозгаданою таємницею, адже саме вона є основою Всесвіту, його невіддільним атрибутом.
Глотогонічні мотиви (грец. глотогонія – походження мови; розділ мовознавства, що вивчає походження й розвиток мови) у міфах різних народів тісно переплітаються з космогонічними.
Мотив божественного творення світу силою слова простежується в багатьох міфах народів світу, навіть не пов’язаних між собою територіально і
культурно. Так,
рапануйський фольклор малює величну картину: «Повітря, газ, порожнеча. Море, небуття навкруги. Тьма. Перше тріпотіння, перше слово, яке створило світло».

Давньоєгипетські міфи приписують створення світу богові Птаху – «мовою і серцем»: задумавши світ у своєму серці, Птах називає задумане словами.

В одному з давньоіндійських міфів ідеться про те, що мова передує богам і викликає їх до життя. У багатьох міфах акт створення світу є породженням слова. Причому мова існує задовго до появи першої міфічної людини
[Мовчун Л. Мова, що проросла із зерен міфу // Дивослово . – 2004. - №6. - 51].
Біблія пояснює виникнення світу і всього сущого в нім силою слова.
У Євангелії від Івана читаємо: «Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно а Бога було споконвіку.
Усе через Нього повстало» (Іван, 1:1-3).
У Слові – ось у чому ми богоподібні!
Жодна істота не має Слова, а лише ми, люди!
А Слово – це Думка, це Пам'ять, це Мрія, це духовні очі наші, якими бачимо ми себе, світ, і не просто бачимо, а розуміємо, безперервно пізнаємо, передаючи набуті знання нащадкам!.. Тож бережімо Його, своє Слово, бо Воно – Дар Божий.
Отже, міфологічна свідомість приписує слову деміургічну (творящу) силу, ставлячи його на початок процесу творення світу.
Як л ю д и н а
н а в ч и л а с я
г о в о р и т и
Одні народи вважали, що вміння говорити притаманне людині як такій, і коли перші люди були створені з певного природного матеріалу, коли в них з’явилася здатність відкривати рот, вони вже вміли говорити. Таким чином, мова начебто закладена в людину, а володіння мовою пов’язується лише з наявністю голосового апарата.
У міфології втілилася думка про те, що мова передана людям від богів або від інших вищих істот.
Іноді передача мови змальовується символічно – як одухотворення людини.
Численні апокрифи українців та інших слов’ян показують момент, коли в Адама, створеного із землі (глини, тіста),
Бог вдихає душу.
Вважають, що колись була одна мова, якою послуговувались усі народи.
Але люди зазналися, вирішили прославити себе, збудувавши Вавилонську вежу.
Бог розгнівався і змішав мови.
Люди перестали розуміти один одного і розійшлися у різні кінці світу. Так виникли мови, а Вавилонська вежа так і залишилась недобудованою, звідти і вислів – «вавилонська вежа», у переносному значенні – справа, яка ніколи не буде завершена.
Близьким до нього є вислів «вавилонське стовпотворіння», що передає кульмінаційний момент легенди – ту хвилину, коли люди вже перестали розуміти одне одного, проте все ще намагалися знайти щойно втрачену спільну мову; у переносному значенні – великий гурт людей, де панує шум, галас, метушня.
Втрата можливості розуміти один одного – покарання,
на яке заслужили зухвальці через свою непокору Богові, законам. Господній гнів може бути величезним, і тоді істота зовсім втрачає мову.
Так сталося і з тваринами, які начебто колись вміли говорити.
У міфах багатьох народів, зокрема й українських, оповідається, що за якийсь гріх чи непослух Бог відібрав у звірів дар мови. І тепер їх можна почути лише вночі напередодні Різдва чи Нового року, якщо сховатись у хліві. Раз на рік воли, корови і коні говорять між собою людським голосом. Якщо господар дбає про них цілий рік, свійські тварини його хвалять. А погано ставиться до них – скаржаться.
Іноді втрата тварин здатності говорити спричиняється не провиною самих звірів, а неправильними діями людей. Бушмени вірять, що їхні пращури вийшли з величезної дірки на землі, а слідом за ними з-під землі повалили табуни різних звірів. Тварини, як і люди вміли говорити. Коли настала ніч, усі зібралися під велетенським деревом. Людям було наказано не розпалювати вогнища. Тварини мирно спали у темряві, а люди все сиділи й сиділи. Їм стало холодно, і, незважаючи на застереження, бушмени розвели багаття. Тварини, охоплені жахом, розбіглися і від страху втратили мову.
Утрата мови людиною часто в легендах і казках поєднується з одночасною втратою людської подоби і перетворенням на тварину.






























*Мудре словечко тішить сердечко.
Краще недоговорити,
ніж переговорити.
*Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.

*Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

*Що маєш сказати – наперед обміркуй.

*Слово – не горобець, вилетить - не піймаєш.

*Не хочеш почути поганих
слів, не кажи їх сам.
*Умієш говорити – умій слухати.

*Написане пером, не вирубаєш топором.

*Лагідні слова і камінь крушать.

*Як на своєму язиці не вдержиш, то на чужому не втаїш.
*Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже.

*Недобре слово гірш вогню пече.

*Не на лиці краса,
а на язиці.

Заговори, щоб я тебе побачив. (Сократ)



Мова – втілення думки. ( М.Рильський)



Мов поганих не існує в світі,
Є лише погані
язики. (А.Бортняк)


















Мова не передається у спадок, мови навчаються.
Дитина починає говорити мовою людей, що її оточують.
Науці відомо близько 30 випадків, коли діти виростали серед тварин, як Мауглі з казки Кіплінга, і коли вони врешті потрапляли до людей, з’ясовувалось, що діти не могли вимовити жодного слова, хоч їхній мовний апарат був цілком здоровим.
Отже, мова – явище суспільне.
Основна функція мови – комунікативна
Спілкування з іншими – одна з постійних потреб і найбільших радощів людини.
Проте, необхідно пам’ятати вислів Вольтера: «Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена», а Буало ніби доповнив його: «Хто ясно думає, той ясно і говорить!».
У мові знаходять своє відображення найважливіші зміни в житті народу. Сучасні мови світу становлять наслідок розвитку і складного процесу взаємодії первісних родоплемінних мов.
За спорідненістю мови об’єднуються у сім’ї.
Мова українська належить
до індоєвропейської сім’ї.


Українська мова – національна мова одного з найбільших народів у Європі. Українська мова є державною мовою України, про що проголошує 10 стаття Конституції України. Вона характеризується високим рівнем розвитку, структурною довершеністю, стилістичною різнобарвністю, лексичним і фразеологічним багатством, неповторною мелодійністю і милозвучністю. Так, І.Срезневський вважав українську мову однією з найбагатших серед слов’янських мов і відзначав, що вона багатством слів не поступається чеській, мальовничістю – польській, приємністю – сербській і що це мова поетична і музикальна. У 1934р. на конкурсі мов у Парижі українська мова була визнана поряд з французькою і перською, як найкраща, наймилозвучніша і найбагатша мова світу.
Назва мови “українська” походить від топоніма “Україна”, який уперше зустрічається у Київському літописі під 1187 роком для означення земель на межі Переяславського князівства та степу, в якому кочували половці. У 16-17 ст. Україною стали називати Середнє й Нижнє Подніпров’я, куди тікали від панщини селяни. Жителі цієї території називалися українцями, а їхня мова українською або козацькою.

Отже, нам необхідно пам’ятати, що, як писав Д.Білоус:
Нашу мову в час горя-біди,
Не одної тяжкої навали
Не на те рятували діди,
Щоб онуки її забували.
Загалом у світі налічується понад 5,5 тис. мов.
До речі, існує мова
жестів, барабанного бою
( Центральна і Північна Америка, Тропічна Африка, Південно-Східна Азія),
свисту ( у жителів Канарських островів),
монотонного шепоту
( у мешканців о.Цейлон та у пігмеїв Центральної Африки).
словесна мова -
універсальний засіб спілкування.






Мовні цікавинки

Морфологія
Чи ти задумувався, відкіль оті У нашій мові злитки золоті?
Як намистини, диво калинове – Частини мови!
Який співець, поет, який письменник
Уперше слово вигадав – іменник?
Іменник! Він узяв собі на плечі
Велике діло – визначати речі, -
Ім’я, найменування і наймення:
Робота. Біль. І радість. І натхнення.
Ну а візьмемо назву – дієслово,
Саме підказує, що діє слово!
Прикметник дасть іменнику – предмету
Якусь його ознаку чи прикмету.
Числівник може визначить тобі
Число речей, порядок при лічбі.
А поспитай звичайного займенника,
За кого він у мові? За іменника!
(Хоч може цей наш скромний посередник
Замінювать числівник і прикметник).
Прислівник звик, незмінюваний в мові,
Ознаки різно виражать при слові.
Сполучник каже: скромну роль я маю,
Але слова я в мові сполучаю.
І частка мовить: слово я службове,
Але людині чесно я служу.
І, будьте певні, в інтересах мови
І так, і ні де треба я скажу.
А вигук може пролунать, як дзвін,
У мові, мабуть, найщиріший він!
Частини мови! Назви наче і звичайні,
Полюбиш їх – красиві, поетичні!
«Відмінно» заслужив ти. Знав – чудово.
Це за любов найвища з нагород.
Хто ж так назвав оці частини мови?
Назвали вчені. Й підхопив народ!
Д.Білоус



Служба в нас обох не особлива,
Та для слів і речення – важлива.
Сполучати вмієм, приєднати,
Місце, час і напрям указати
(Сполучник, прийменник)

Довіря мені людина,
Хоч маленька я частина,
Бо без мене, безперечно,
Не буває заперечень.
(Заперечна частка не)

Наче лицарі казкові,
Вірно служать рідній мові:
Так слова єднати вміють,
Що усі їх розуміють.
(Відмінки)

Є в людині на прикметі
Сотні, тисячі предметів.
Та щоб їх розмежувати,
Що й кому належить знати,
Поділив усіх як слід
Добре нам відомий...
(Рід)

Хто ти? Твоє ім’я?
Іменна моя сім’я
Знають всіх їх поіменно,
А зовуть сім’ю...
(Іменник)

















Граматика
Є ще люди сонні, наче сови, А глухі до слова – це найгірш.
Ти до рідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки – це ж як вірш!
Називний питає: хто ти? Що ти?
Хоче він про наслідки роботи
І про тебе чути лиш похвали,
Щоб тебе як приклад називали.
Родовий доскіпає свого -
Хоче знати він: кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
Що немає роду переводу.
Все давальний дасть – не жаль йому,
Але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
Що даєш ти своєму народу?
У знахідного свої потреби:
Він – кого? і що? – питає в тебе.
І кого ми всі за друзів маєм,
І що друзі роблять нам на взаєм?
А орудний хоче знать: ким? чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А місцевий – де? В якому місці?
Хоче знати – у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
Гей, Іване, Петре чи Миколо,
Ви не будьте сонні та байдужі –
У житті нема нічого гірш.
Рідна мова! В ній слова – як ружі,
А самі відмінки – наче вірш.
Д.Білоус












Орфографія
Дві троянди роз- і без-
В кожнім слові розцвітають.
Перед ка, пе, те, еф, ха (Кафе «Птах»)
Букви зе уже немає.
Розпалити – та спалити,
Розказати – та сказати,
Безкраїй, але скраю,-
І я правило вже знаю.
Має тут свій інтерес
Завжди лише буква ес.

*****
Шістнадцять хвастливих кістлявих сомів
Сховали на дно хворостняк від бобрів.
Зап’ястний браслет і пестливі слова –
Такий подарунок сомам від бобра.
Контрастний, баластний у нас хворостняк,
Ти ж дім свій форпостний збудуєш і так.


Пре- і при- - немов близнята, як їх розрізнити?
Пам’ятати усім варто, де їм в слові жити.
Пре- - ознака вища міри
( заміни це словом дуже).
Дуже сірий – це пресірий.
Розібрався, любий друже?
З при- завжди ми прибуваєм,
Наближаємось до чогось,
Щось приєднуєм – і маєм
Пам’ятати про це строго.
З при- неповні маєм дії
І ознак неповноту.
Прі- ми й так запам’ятаєм, правил тут складних немає.
Префікс прі- самотній птах, лише в деяких словах
Зустрічається.
Як в прірві, та у наших прізвищах (прізвиськах).




Фонетика
Ми, звичайно, не хитруєм:
Нас і бачать,
Нас і чують –
Це зовсім не дивина.
Як же наші імена?
(Букви і звуки)

Я один в сім’ї такий,
Кажуть, надто вже м’який.
Хоч мовчун, та не дивак,
В слові я – не зайвий знак.
(М’який знак)

Це усі повинні знати:
Нас не можна роз’єднати.
Відрізняємось ми чим ? –
Літер дві, а звук – один.
(Дз, дж)

Ми усі – відомі знаки,
В нас і одяг однаковий.
Ранг і чин – також один.
Але зважте все-таки:
Хто твердий з нас, хто м’який.
Ось вам приклад: дим і дім.
Зрозуміло це усім?
Та для повного порядку,
Хто назве нас по порядку?
(Пари м’яких і твердих приголосних)

У вимові завжди чисті
Звуки ми, ще й голосисті.
Небагато нас, а все ж
Без нас слова не складеш.
( Голосні звуки)



Будова слова
Нас слова міняють часто,
І, звичайно, це – на щастя,
Бо якби ми не мінялись,
То слова б не поєднались.
(Закінчення)

Якщо в слові неодмінно
Є його частина змінна,
То є й та, що не зникає.
Як її ми називаєм?
(Основа слова)
Ми віддавнв і віками
Чесно дружимо з майстрами,
Які вміють так нас вжити,
Щоб нові слова створити.
(Суфікси, префікси)

Лексика
Незчисленна ми родина,
В нас на всіх – одна хатина,
Але в ній і мир, і лад,
І сусід сусіду рад.
Ну а хто із нас що значить –
Кожен сам вам розтлумачить.
(Тлумачний словник)

В словники занесені ми вчасно,
А вживають нас уже не часто.
Відробили вік свій, відслужили,
Ми у рідній мові старожили.
Та коли про давнину розмова,
Кращого, ніж ми, не знайдеш слова.
(Архаїзми)

Мова в мови, як сусідкам личить,
Може слово й друге запозичить.
І мов рідні нам уже слова ті,
І буденні й ніби вже крилаті.
(Слова іншомовного походження)
Розрізнити нас не кожен може –
Звуки всі і наголос в нас той же.
А приглянься, як поміж братами,
Є відмінність також і між нами (Омоніми)


Синтаксис і пунктуація

Дуже різні ми собою,
Хто і що б нам не казав.
Цей ось вигнувся дугою,
А ось цей – мов струнко став.
Цей - слід кігтиків котячих,
Цей – як макове зерно.
А що разом все значить?
Розгадайте, що воно!
(Знак запитання, знак оклику, лапки, крапка)

До тире я трохи не доріс,
І в граматиці мене зовуть...
(Дефіс)

Хоч маленька, а в писемній мові
Дуже часто я стою при слові.
Та якщо в рядку мене підняти,
Можу і між буквами я стати.
(Кома, апостроф)






Література
Збірник вправ і завдань з укр. мови для учнів 5-11 класів / Уклад. К.Приходченко. – Донецьк, 1999.
Кучерява З. «Мово рідна, слово рідне» // Дивослово. – 2000. - №4. – С.21-24.
Коваль А. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походженя в укр. мові. – К., 2001.
Мовчун Л. Як ростуть слова // Барвінок. – 2000. - №9.
Мовчун Л. Мова, що проросла із зерен міфу // Дивослово . – 2004. - №6.
Ставицька Л. Слово про мову // Дивослово. – 2002. - №6.
Федоренко В. Навчальні ігри інтерактивного типу // Бібліотечка «Дивослова». – 2006. - №2.







А к р о в і р ш і «М о в а»
Валерія Федоренка





Походження

мови


Усе от є! А мови рідної нема

М о в а
у фольклорі,
афоризмах




Мовні
посиденьки



Рисунок 4Рисунок 0Рисунок 3Слово
про
словоРисунок 2Заголовок 1Заголовок 3Заголовок 4Заголовок 515