Краєзнавство. Діти-герої. Раїса Балагова

Раїса Балагова.
Одного разу на зустріч із слідопитами клубу «Пам’ять» приїхав полковник із Москви Володимир Петрович Горлов. Він сказав, що розшукує дівчинку, що спасла його життя. І розказав цю дуже дивну історію.
25 березня 1942 року Володимир Петрович був тоді у чині капітана і командував 8-им гвардійським саперним батальйоном легендарної 13-ої стрількової дивізії ім. генерала Олександра Ілліча Родимцева, який разом з дивізією був перекинутий з-під Щиглів у Харківську область.
Хоч і була рання весна, густо мела поземка. 8-ий окремий саперний батальйон йшов останнім. Фашистські літаки весь час переслідували ешелон, намагаючись знищити. Вони безперервно обстрілювали 8-ий батальйон з кулеметів, скидали десятки бомб. Проте суцільний вогонь зенітних установок не давав повітряним піратам наблизитись до ешелону. І вони вдалися до хитрощів, розбили далеко попереду поїзда залізничне полотно.
Поїзд підходив до станції Шипувате, яку півгодини тому бомбили фашисти. з вікна своєї хати учениця шостого класу Рая Балагова чула, як літаки скинули декілька бомб, чула сильні вибухи, від яких піднялися вгору рейси, шпали. Рая вибігла на вулицю і, чимдуж, кинулася до насипу. Вона побачила, що залізниця зруйнована. Дівчинка хотіла побігти і повідомити про це батька – залізничника, який того дня чергував на станції. Але до станції біля двох кілометрів, а із-за рогу в будь-яку хвилину міг з’явитися поїзд, і тоді аварія була неминуча.
Рая рішуче залізла на насип, зірвала з голови хустку і, розмахуючи нею побігла назустріч поїзду. Мороз сягав 20 градусів, дув крижаний вітер. Поїзда не було. І, нарешті, він виринув із-за рогу. Рая почала подавати знаки машиністу паровозу, щоб негайно зупинив поїзд. На той час на паровозі чергував лейтенант Бєліков. Він раз по раз підводив до очей бінокль і пильно вдивлявся вперед, оглядав місцевість, пильно стежив за небом. Ш раптом помітив, що хтось біжить назустріч ешелону і почав сигналити. Дівчина стояла на місці. І коли до неї залишалось близько ста метрів, поїзд зупинився. З-під колес посипалися іскри. Вагони загриміли буферами.
«Я побіг до паровоза, - згадує начальник ешелону Володимир Петрович Горлов.
В чому справа? – запитую у чергового лейтенанта Бєлікова.
Бігло назустріч дівчинка, - відповів той.
Машиніст і помічник підтвердили слова лейтенанта. Я дав команду оглянути вагони і, одночасно, вислав вперед розвідку.
За двісті метрів колія зруйнована, - відповіли розвідники.
Ми зрозуміли, що дівчинка, рятуючи нас, сама потерпіла, і посилили розшук. Через півгодини знайшли її під насипом.
(В. П. Горлов. - Є Долматовський. Газета «Красная Армия», 7 квітня 1942 р.; Г Гулько. Газета «Радянський патріот», 22 лютого 1079 р.)
Рая була без свідомості. Вона міцно тримала в маленькій червоній ручці якусь стареньку чорну хустку. На ногах великі чоботи на босу ногу. Раю понесли в паровоз, відігріли, відтерли, а солдати стояли і чекали, коли їхня рятівниця прийде в себе.
Фельдшер О. І. Воротинцев та санінструктор М. Г. Маслюк привели дівчинку до тями. Що тут почалося! Солдати дякували їй, хто як міг. Лейтенант Бєліков подарував найцінніше, що в нього було,- гітару з бузковим бантом. Солдат Яків Мамон відшпилював з гімнастерки медаль «За відвагу». В. П. Горлов каже:- «Що ти робиш? Це ж твоя нагорода.» А він відповів:
- Товаришу капітан, коли б я мав Золоту Зірку Героя, все рівно віддав би! Бо і я, і весь батальйон винні їй життям.»
Тим часом сапери відновили колію.(Є Долматовський. Газета «Комсомольська правда», №294, 1979 Р.)
До Раїси Петрівни приїздив Є. Долматовський, Марія Маслюк, В. П. Горлов та інші.
З метою увічнення подвигу Раї Балагової за рішенням Харківської обласної ради народних депутатів на станції Шипувате установлена меморіальна дошка 25 березня 1978 року з написом «У районі станції Шипувате 25 березня 1942 року учениця 6-го класу Шипуватської середньої школи Рая Балагова врятувала від неминучої загибелі військовий ешелон».
Раїса Петрівна - почесний громадянин села Шипувате, нагороджена медаллю «За бойові заслуги».
Після війни працювала в заготзерні. Заміжня. У заміжжі Стрельченко. Її чоловік Стрельченко Петро Семенович – ветеран війни. До війни служив на кордоні. Пережив блокаду Ленінграду, воював до кінця війни. Був контужений. Одержав солдатські нагороди – «Красную звезду», «За боевые заслуги».
Коли повернувся додому, зразу помітив красиву, роботящу, струнку дівчину. Одружилися. Мали трьох синів. Петро - путієць, Юрій - механізатор в заготзерні, Валентин – шофер «Сільгосптехніки».
Раїса Петрівна розповідала, що про цей випадок було написано в підручнику для 4 класу. Написав про неї Євген Долматовський.
Євгеній Долматовський замітку в Комсомольську правду» про Раю написав ще в 1942 році і передав у Москву кореспонденту. який летів у Москву на літаку «У – 2». Літак підбили німці і, хоч журналіст виплигнув з парашутом, та сумка польова згоріла. І ось через 37 років він знову написав про подвиг Раї, дівчини, «яка спасла тих, хто пізніше держав у руках волзьку переправу, відстояв Сталінград, тих, хто на смерть стояв у районі Прохорівни, Курської дуги, форсував Дніпро, звільняв Полтаву і Кіровоград, хто приймав участь у спасінні Варшави, Дрездена, Праги… (Стаття вийшла 23 грудня 1979 року в газеті «Комсомольська правда» під назвою «Мгновения из жизни Раи Балаговой»)
Матеріали:
Спогади В. П. горлова,- газета «Радянський патріот» від 24 березня 1981 року.
Газета «Соціалістична Харківщина», №82, 1965 рік.
Є. Долматовський,- газета «Комсомольська правда», №294,1979 рік.
Спогади Г. Гулько,- газета «Красная армия» від 7 квітня 1942 року. Кореспондент Є. Долматовський.
Г. Гулько. Газета «Радянський патріот», 22 лютого 1979 року.