Виховна година Свято рідної мови

Наша мово солов`їна
Мета:
Показати місце і значення мови в житті людини.
Підкреслити красу, мелодійність, багатство української мови.
Закріпити знання усної народної творчості, українського фольклору.
Формувати шанобливе ставленя до рідної мови, рідного слова, бажання берегти і розвивати українську мову.
Виховувати почуття гордості за Україну, її народ та українську мову.
Обладнання: музичний супровід, інформаційні картки, портрет Т. Г. Шевченка, українські вишивані рушники.
Вчитель: Любі діти, шановні вчителі, гості! Сьогодні ми зібралися нашою дружною шкільною сімєю, щоб шанувати нашу рідну мову. Мова – це наша неоціненна спадщина, з нею ми не розлучаємося протягом усього життя.Давайте спробуємо уявити день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідієте, йдете до школи. Мовчазні учні ходять широкими коридорами – ніхто ні з ким не сперечається, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша. Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите в клас. А що далі? Чи зможете ви за таких умов стати лікарем, водієм, менеджером, юристом? (Відповідь дітей) Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без ьнеї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче багатство кожного народу. Наша українська чарівна мова всім світом вже визнана за одну з найбагатших, наймелодійніших мов. А ще вона дуже давня. Через неї ми дізнаємося про минуле, уявляємо майбутнє. Без мови неможливо усвідомити себе частиною народу, відчути свій звязок із предками. (Виходить дівчинка в національному вбранні, у віночку, з калиною і квітами в руках)
Мова. Я ваша мова, рідна мова,
З роси й води, з квіток і джерела,
Така, як зірка ніжна світанкова,
На цій землі давно жила.
Саме земля мене таку зростила –
Чарівну, мудру, ніжну, осяйну.
Дала мені могутні диво-крила,
Взяла в слова, як у квіточки весну.
Не раз мене хотіли розтоптати,
Та я жива, і я до вас прийшла,
Щоб вас до зір далеких піднімати
І до сердець не допустити зла.
Учень: українська мова –
Давня й молода.
Ллється рідне слово,
Як жива вода.
Звідки воно взялось –
Діло не просте…
В душу заспівалось,
Із душі росте.
Учениця Так, рідна мова – це душа народу,
Його поезія і пісня, і казки.
Оспівує він нею всю природу,
Несе в своєму серці залюбки.
(звучить українська народна пісня у виконанні учнів)
Вчитель: У народі кажуть, що мова – безцінна, невичерпна скарбни ця. Слова – як крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них гине, не може злетіти. Звернімось до слів видатного педагога К. Ушинського: «Коли зникає народна мова – народу нема більше». У кожного народу є своя мова, вона для них найрідніша, найдорожча. Кожен народ має право нею думати і розмовляти.
Учень По – своєму кожна пташина співає,
По – своєму кожен народ розмовляє.
У мене й народу мого – українська
Є мова чудова, своя, материнська.
По світу її як святиню нестиму,
Допоки живу, в чистоті берегтиму,
Ця мова для мене ,як мати, єдина.
Вчитель. Чарівна і родюча земля українська здавна приваблювала завойовників. Чужинці чимало разів намагалися загарбати Україну, привласнити її багатства і панувати на ній. Протягом віків відстоював народ свою землю. А коли перемагав, то знову розквітала наука, культура, мова, в селах і містах чулася радісна пісня.
(Учні виконують українську народну пісню)
Учень. Тепла, як сонячна днина,
Добра, неначе весна,
Мова віків України,
Казка її чарівна.
Учениця. Мова – усміхнена квітка,
Радість весела, дзвінка,
Гарна, як небо улітку,
Ніжна, як пісня струмка.
Учень.Мова – джерельна криниця,
Райдужно – сонячний світ.
Це українська зірниця,
Що зачаровує світ.
Учениця. Мова – краса спілкування.
Учень. Мова – як сонце ясне.
Учениця Мова – то предків надбання
Учень.Мова – багатство моє.
Учениця. Мова – то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело.
Учень. Мова – це наша світлиця,
Вона – як добірне зерно.
Учениця. Мова – державна перлина,
Нею завжди дорожіть.
Учень. Без мови немає країни,
Мову, як матір, любіть.
Вчитель. На долю нашої країни – України випало багато суворих, жорстоких випробувань. Важко перелічити зовнішніх ворогів, які вогнем і мечем завойовували нашу землю, намагалися з коренем вирвати нашу культуру, звичаї, традиції, мову. Важко було зберегти щось своє, але народ плекав рідну мову у своїй усній народнопоетичній творчості – у піснях, баладах, казках, легендах та інших фольклорних жанрах. Не змогли знищити нашу мову ні завоювання, ні антинародні укази.
(Виходять учні зі згортками, читають укази)
1 учень. 1720 рік – указ Петра І про заборону друкування книжок українською мовою.
2 учень. 1775 рік – указ Катерини ІІ про зруйнування Зопорозьеої Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
3 учень. 1817 рік – закриття Києво-Могилянської академії.
4 учень. 1847 рік – розгром Кирило-Мефодіївського братства, нове переслідування української мови.
5 учень. 1863 рік – заборона видання книг українською мовою.
6 учень. 1881 рік – заборонено створювати українські театри.
7 учень. 1895 рік – заборона українських книг для дітей.
8 учень. 1908 рік – указ Сенату Російської імперії, яким визнано культуру і освітню діяльність в Україні шкідливою.
Вчитель. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею український, щоб не піднімав голову, а був покірний рабом без мови, пісні, думки. А наша мова живе, наша пісня звучить у всьому світі. Вона чарує мільйони людей своєю щирістю, зігріває любов’ю і теплом, оновлюється і збагачується.
( учні виконують українську народну пісню)
Вчитель. Наша мова – джерело народної мудрості. Наші пращури передавали з уст в уста свій великий життєвий досвід, свої спостереження, своє вагоме Слово. Давайте ж, діти, пригадаємо, який безцінний скарб дійшов до нас у вигляді усної народної творчості.
(Учні називають: прислів’я, приказки, народні казки і пісня, забавлянки, веснянки, заклички)
Майже щодня ми використовуємо їх, не дуже замислюючись над їх походженням. Пропоную зараз провести кілька мовних конкурсів.
Конкурс прислів’їв та приказок про мову.
Слово до слова – складеться мова.
Менше говори – більше почуєш.
Красно говориш, а слухати нічого.
Не все говорене – творене.
Каже рідко, та їдко.
Народ скаже, як зав’яже.
Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш.
Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш.
Конкурс порівнянь (і пояснити розуміння)
Багатий, як пес на блохи.
Гарна дівка, як маківка.
Йому як з гуски вода.
Нарядилась як пава, а кричить, як ґава.
Помічник, як коневі заєць.
Робить, як мокре горить.
Розбирається, як ведмідь на зорях.
Сказав, як одрізав.
Схожий, як дві краплі води.
Як грім серед ясного неба.
Конкурс «скоромовка»
Бабин біб розцвів у дощ, буде бабі біб у борщ.
Пиляв Пилип поліна з лип, притупив пилку Пилип.
Хитру сороку спіймати морока, а на сорок сорок сорок морок.
Конкурс «загадки»
Висить сить руками не вито.
Сам чорен, та не ворон, є роги, та не бик, шість ніг без копит.
Ніс, як у свинки, та колючі щетинки.
Уночі гуляє, вдень спочиває, має круглі очі, бачить серед ночі.
Солоне, а не сіль,ж біжить, а не річка, блищить, а не золото. Коли б угадати, та менш його знати.
Два ряди сорочок, а між ними фартушок.
У двох матерів по п’ятеро синів.
Мене не їдять і без мене не їдять.
Поля скляні, межі дерев’яні.
Що то за штука: і день і ніч стука.
Вчитель. Багато слів сказали ми про мову, чудову нашу, материнську, калинову, яка для нас – життєвий старт… Але ж у нас сьогодні свято, тож доречний тут і жарт.
Учень. (читає гумореску П. Глазового «Кухлик»)
(учні виконують жартівливу українську народну пісню)
Вчитель. Боляче дивитись на те, як деякі українці не розуміють значення багатьох слів рідної мови, навіть сміються, бо, бачите, смішними вони їм здаються, а не зважають на те, що сміються з самих себе, зі своєї духовної убогості. З цього приводу Іван Павліха написав байку.
Учень. Знайшлася жаба серед жаб, яка сказала:
« Я дурна була б, щоб так, як предки, стала квакать!
Я буду, мов та качка крякать!»
Тут хтось їй заперечив сходу:
«Але ж ти жаб’ячого роду,ж а не качка!»
«Ну й що?! До чого ця балачка,
Коли мені миліше «кря», ніж «ква»?
Воно дає мені право на пух та крила.
А там, дивись, здіймуся ще й в політ,
Побачу світ: савани, води Нілу…»
Отак мрійливо думає і кряче в рідному болоті,
Аж котиться луна, та ба – злетіти годі…
Мораль: Хто рідного не береже, того не виручить чуже.
Вчитель. Один мудрець сказав: «Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна. Тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного, майбутнього свого народу»
Учень. Учу, звичайно, мову я англійську,
Російську розумію, польську теж…
Колись німецьку вивчу й італійську,
Та найрідніша – українська все ж.
Бо рідна мова, наче рідна мати,
Вона завжди пригорне да грудей.
Важливо дуже різні мови знати,
Та рідна – найрідніша для людей.
Вчитель. Наша мова ввібрала і ніжність квітів, і голос соловейка, і неповторність вранішньої зорі, і красу калини. Недарма її називають калиновою, солов’їною. Тож любіть, шануйте рідну мову. Не шкодуйте часу й зусиль для її вивчення, щоб вона квітла, бриніла дзвінко, мов гірський потік, щоб сяяла, мов промінь сонця, пробиваючи свій шлях крізь грозові хмари… Наша мова – це наша гордість. Без неї немає нації, немає держави, немає нас.
Мова. Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.
(учні виконують пісню Т. Петриненка «Україна»)
Вчитель ось і скінчилося наше свято, і прощатись вже пора. Побажаєм Україні рідній
Учні всі разом. Щастя, миру і добра.