Науково-дослідницька робота (МАН,секція Українська література) учениці ДЗ ЛСШ №5 1-3 ступенів Кукуянцевої Ольги, науковий керівник Третинко Л.М.,2013-2014 н. р.

Українська література
Поетичний світ В.Голобородька: спільні фольклорні джерела творчості В.Голобородька й народної художниці М.Примаченко2014
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ПРО ВИТОКИ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ МАЙСТРА СЛОВА В. ГОЛОБОРОДЬКА
1.1.Б іографія В.Голобородька……………………8
1.2. В.Голобородько та Київська школа ……………………………..10
1.3. Творчість В.Голобородька в літературній критиці …………..13
РОЗДІЛ 2. НАРОДНОПОЕТИЧНА СИМВОЛІКА ТА СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ В.ГОЛОБОРОДЬКА
2.1.Яскрава творча індивідуальність В.Голобородька………………17
2.2.Фольклорні символи у поетичній ліриці донбаського поета…….21
2.3.Ліричні образи української хати,рослин,квітів,птахів у творах В.Голобородька,М.Примаченко…………..……….27
ВИСНОВКИ……………….……………………………………………32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….………34
ДОДАТКИ………………………………………………….……………36

ВСТУП
Луганський поет-філософ Василь Голобородько належить до тих поетів, які пишуть мало, але творчість яких стає окрасою національної літератури, її класикою. Василь Голобородько – поет-естет ,поет-філософ. Як підтверджує це С.Піченікова у своїй статті: «Стрижневими виступають аспекти гуманізації літератури 60-х років- інтелектуалізм, антропологізм, ментальність, ідентичність та естетизм, які широко представлені у творчості В. Голобородька» [1;94].
Спробуємо окреслити феномен творчої особистості В. Голобородька, аби наблизитися до витоків творення його поетичного світу, збагнути складові його творчої уяви, її механізм. І тут візьмемо до уваги також суто людські риси автора, факти його непростого життя, які так чи інакше мали вплив на процеси художнього творення.
Магістральну лінію Голобородькового експериментаторства становить звернення до образної системи українського фольклору, до відповідних міфологічних уявлень й використання цього як матеріалу для образних побудов. Поет виявляє різноманітні підходи у своєму структурному моделюванні – від цілковитого наслідування якогось фольклорного жанру й оригінальної трансформації образної системи певного тексту до вигадливого й значущого образного представлення якогось міфологічного уявлення. Як говорить сам поет, фольклор давав йому приклади образних висловлювань (таких прикладів не пропонували вірші зі шкільної програми). Крім того, завдяки усній народній творчості він отримав змогу відчути національну специфіку мовомислення. Варто підкреслити, що органічне та оригінальне використання фольклорного матеріалу – а в ньому у специфічний спосіб зафіксовані певні культурні коди – забезпечує смислову ваготу текстів Голобородька. Поет вивільняє певні фольклорні жанри та образи від їх визначальної практичної функції й творить суто мистецькі тексти, де часто домінантною є вже згадувана ідея прекрасного та чарівного. Як зазначив Т.Пастух : «У цих текстах сама «мова мовить» через поета, що…є найвищою формою промовляння…Голобородько є тим поетом, котрий весь час знаходиться у пошуках.» [2;9].
Актуальність дослідження: Творчість В.Голобородька є органічним продовженням багатовікової народнопоетичної творчості у формі казкової та пісенної метафоричності. Поезії Василя Голобородька -це вірші дійсно українського поета не за зовнішньою яскравою атрибутикою, а за внутрішнім глибоким філософським змістом, світобаченням, багатою образністю, поетичною семантикою. Звернення В.Голобородька, як і більшості шістдесятників , до витоків українського мистецтва, зокрема пісенної демонології, міфології, чарівних у своєму підсвідомо-наївному баченні світу образів народних художниць Г.Собачко-Шестак, К.Білокур, М.Приймаченко та ін. надихало його на естетичні пошуки поетичних форм та нового смислу описуваного ними буремного та складного часу. Творчість В. Голобородька є уособленням та прикладом філософсько-естетичного мислення митців «Розстріляного Відродження», бо він сам є прикладом поета- модерніста, що пропагував відродження найкращих традицій української культури. Поетичне слово В.Голобородька виступає своєрідним дзеркалом, у якому митець пізнає себе та світ, тим самим наповнюючи процес самопізнання власними мистецькими символами.
Донедавна твори В. Голобородька були майже невідомі широкому читачеві. І лише останнім часом пожвавився інтерес до творчості представників Київської школи, зокрема до талановитого поета. Велике значення для дослідників його творчості мав вихід у 2005 р. збірки вибраних поезій автора «Ми йдемо», а також отримання ним Національної премії імені Тараса Шевченка. Найбільш цікавими є статті: «У дивосвіті рідної хати» І.Дзюби, «Метаморфози ліричної поезії» А. Макарова, «Поет сьогодення» О. Неживого, «Творення поетичного світу Василя Голобородька» Т. Пастуха, «Поет, що наповнює цей холодний всесвіт теплими словами нашої мови, які народжуються разом із диханням» М. Сулими, а також Б. Бойчука, Л. Дударенко. О. Кавуненко та ін. На сьогодні найгрунтовнішими дослідженнями творчого доробку митця є монографії «Поетика Василя Голобородька» Оксани Кузьменко та «Фольклорна традиція та авторське Я поезії Василя Голобородька» Юлії Шутенко.
Об'єкт дослідженн: поетичні твори В.Голобородька, картини в жанрі наївного народного мистецтва М .Приймаченко.
Предмет дослідження: особливості поетичної форми та система поетичних образів фольклорного походження у творчості В. Голобородька; спорідненість поетичних і мистецьких образів із фольклорними коренями у В.Голобородька і М.Приймаченко .
Мета дослідження полягає у дослідженні класичних та некласичних віршів В.Голобородька та співставленні образної поетичної системи автора з мистецькими образами картин М.Приймаченко, які мають загальне фольклорне філософське та естетичне наповнення.
Відповідно до мети розв’язувалися такі завдання:
проаналізувати факти біографії В.Голобородька та літературні, естетичні, історичні особливості передумови виникнення непересічних творів митця;
осмислити художню своєрідність поетичного доробку нашого земляка , дослідити символічні фольклорні образи у творах В.Голобородька та їхню оригінальну філософську авторську інтерпретацію;
проаналізувати особливості верлібрових форм як провідних у творчості В.Голобородька;
співставити фольклорні образи у ліриці поета з образами, які мають фольклорне коріння й представляють взірці прояву українського менталітету майстринь у жанрі наївного мистецтва М.Приймаченко та К.Білокур;
Наукова новизна: співставлення фольклорних у своїй основі символічних образів із ліричних творів В.Голобородька з образами творів у жанрі наївного мистецтва М.Приймаченко із метою популяризації серед школярів 6-11класів загальноосвітніх навчальних закладів ліричних творів В.Голобородька ще не було здійснено, що й спричинило вибір теми цієї роботи.
Основними принципами роботи є використання загальнологічних методів аналізу, дедукції, індукції, поєднання історичного та ідейно-художнього аналізу творів.
Практичне значення роботи: результати дослідження можуть бути використані у викладанні тем із української поезії ХХ ст., на уроках з історії України, при вивчення творів поетів Луганського краю, у розробках творчих колективних проектів учнями 6-11 класів на уроках української мови та літератури, образотворчого мистецтва.
Теоретико-методологічна основа роботи ґрунтується на використанні загальнонаукових принципів, багатофакторності, історизму, об’єктивності, системності, цілісності.
Структура роботи складається зі вступу, основної частини, яка включає три розділи з підрозділами, висновків і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1.
ПРО ВИТОКИ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ МАЙСТРА СЛОВА
В.ГОЛОБОРОДЬКА
1.1. Біографія В. Голобородька
В. Голобородько — український письменник. Член Національної спілки письменників України, АУП. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні.
Народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. Середню школу-інтернат закінчив 1963 року.
1964 року вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 року став студентом Донецького педагогічного інституту, звідки був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «За дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967р.
Від 1968 до 1970 року перебував на військовій службі у будівельних загонах Далекого Сходу. Потім працював на шахті та в радгоспі села Адріанополь.
У 1969-1986 роках твори Василя Голобородька перестали друкувати в Україні через існуючу офіційну заборону влади на друкування його творів та публічне згадування прізвища поета у засобах масової інформації.
Той із поетів, хто насмілювався думати й писати про інше, а тим паче критикувати керівництво, виключався за це не тільки з літературного процесу, але часто й із самого життя.
Він належить до Київської школи, літературного угрупування українських поетів покоління після шістдесятників. Поетам Київської школи не вдавалося довгий час заявити про себе широкому читацькому колу. Так першій збірці Василя Голобородька “Летюче віконце” не довелося у 60-х роках вийти з друку видавництва “Молодь” через невідповідність творів автора режимові та відмову служити на його користь.
1970 року у видавництві "Смолоскип" (Париж-Балтимор) вийшла друком книжка віршів поета під назвою "Летюче віконце", яка складалася із чотирьох окремих збірок. Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності.
У 1983 році в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька».
В Україні перша збірка поета "Зелен день" надрукована київським видавництвом "Радянський письменник" лише в 1988 році, за неї В.Голобородько був відзначений літературною премією ім. Василя Симоненка.Того ж 1988 року Голобородька було прийнято до Спілки письменників України. У жовтні 1991 року взяв участь в Міжнародному фестивалі авторів, який відбувся в Торонто (Канада).
1990 року вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», 1992 року;— збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. 1999 року вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках».
Через три роки в харківському науковому видавництві «Акта» вийшла друком книжка «Українські птахи в українському краєвиді», а видавництвом «Альма-матер» ЛНПУ ім. Тараса Шевченка підготовлена до друку книга «Посівальник».
В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші. У 2010 році видавництвом Грані-Т видана збірка дитячих поезій «Віршів повна рукавичка».
Хочемо підкреслити, що окремі твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови. Переклади репрезентують творчість поета у зарубіжних антологіях та часописах. Окремими виданнями вірші в перекладах іноземними мовами з'являлися: португальською в Бразилії 1991 року, англійською в Канаді 1991 року, польською в Польщі 1995 року.
До 2001 р. Василь Голобородько проживав у селі Адріанополі, тепер - живе в м.Луганську. Вищу освіту здобув у Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка. У 2002 р. отримав звання магістра за дослідження семантики українських казок.
Василь Голобородько—філолог і не скільки за освітою, як за глибинним відчуттям суті рідного слова у його найрізноманітніших нюансах. Яскравим і переконливим прикладом цьому може слугувати розділ його збірки віршів «Слова у вишиваних сорочках», «Українські птахи в українському краєвиді». Поетом пророблена титанічна робота над пошуками синонімічних рядів усного народного слова на позначення назв характерних для України птахів. Та головне тут те, що Голобородько переливає ці назви у форму вартісного поетичного слова, у свої верлібри.
1.2. В.Голобородько та Київська школа
Звернімося докладніше до естетичних і літературних принципів, на яких будувалася Київська школа, бо без цього неможливо осягнути й зрозуміти феномен В.Голобородька. Саме угрупування виникло серед студентів двох гуманітарних факультетів Київського університету (філологічного та філософського). Його основу створило п’ять осіб: Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан (пізніше відійшов від угруповання), Микола Воробйов, Михайло Григорів. Близькими до естетичних позицій школи були Михайло Саченко, Надія Кир’ян, В. Ілля, С. Вишенський та ін. До осмислення феномену Київської школи у проекції літературного процесу першими підійшли представники самої школи. Спочатку В. Кордун, а згодом В. Голобородько вдалися до ретроспективного обміркування власних естетичних позицій, подали «маніфест» свого поетичного угрупування. Серед критиків та літературознавців чимало слушних спостережень належить В. Моренцю. Він увів феномен Київської школи в академічну «Історію української літератури ХХ століття» як факт доконаний, самобутній та вагомий. М. Ільницький, зрештою, також неодноразово звертався до осмислення як самого цього феномену, так і його естетичного «відлуння». Феномен школи окреслюється спільним естетичним «кодексом», який передбачає й творить: а) певну типологічну єдність текстів учасників школи, з одного боку, та стильову індивідуальність кожного з них – з іншого; б) динамічний рух модерної художньої свідомості, який знаходить певний варіант індивідуальної поетики.
Що ж об’єднало поетів із різних регіонів України у стінах Київського університету? Самоаналіз представників школи дає чимало підказок: свобода поетичного творення (В. Кордун). Абсолютна творча воля породжувала процес оптимально довільного моделювання поетичних текстів із посиленим естетичним звучанням. Учасники угрупування давали зразки міфопоезії, яка витворювалася в симбіозі сучасного та прадавнього мислення. Воно ж давало можливість проводити складні аналітичні операції, іноді доволі розгорнені в розвитку й протяжні у триванні. Слово постає у своїй буттєвій першопочатковості й дає поштовх до розбудови поетичного тексту. Таке «чисте» слово стає, власне, суб’єктом творення, воно певним чином визначає напрямок та межі розгортання художнього образу. Справді, представники Київської школи творили незвичне, високе мовне дійство. Поверталися до власної призабутої традиції. Це виробляло імунітет до різних ідеологічних вірусів тоталітарного суспільства, давало шанс віднайти себе справжнього.
Завдяки метафорі поети Київської школи відривалися від навколишнього реального світу й будували свій образний всесвіт. Метафора була для них призмою, яка своєрідно фокусувала й переломлювала певні уявлення автора та проектувала модель нового світу. Саме метафора була основним творчим началом твору, основним художнім засобом тексту. Вона давала оптимальні можливості розгорнутись авторському комбінуванню, на свій розсуд розбудувати свій уявний світ. Недарма В. Голобородько стверджує, що метафора для членів угруповання була «богом». Слід наголосити, що суттєвою рисою творчості «киян» був вибір верлібру як оптимальної форми для поетичної реалізації складного мовного утворення – метафори.
А верлібр давав змогу розширити свої «кордони» настільки, наскільки цього вимагає метафорична структура. Тут не треба було втискати метафору в прокрустове ложе ритму та рими. До переваг верлібру можна віднести авторську можливість використовувати різні малі й великі рядки й, отже, досягати тої чи тої акцентуації. З верлібром було пов’язане й прагнення творити в новій поетичній формі ,яка б більше промовляла до читача. Тексти поетів Київської школи й самого В.Голобородька начебто розгортаються не на землі, де існує чимало випадковостей і де речі не виявляються повністю, а існують в ідеалізованому світі, в якому речі набувають абсолютного статусу. Притаманні цій школі й інтелектуалізм і мала емоційність образних картин. Естетика «киян» не ставила завданням викликати чуттєве зворушення читача. Мистецтво цих поетів схилялося в бік інтелектуальності, логічних мисленнєвих розбудов. Київська школа мала свою філософію, але вона не прагнула переконати читача у власних філософських чи суспільних доктринах. Відтак теза про суспільне призначення мистецтва відкидалася.
1.3. Творчість В.Голобородька в літературній критиці
Як же висвітлена творчість В.Голобородька літературознавцями? «Голобородько – поет, адресу якого знають краще, ніж його творчість. Принаймні, таке враження складається з усієї невеликої кількості інтерв’ю з ним. У них обов’язково вказують на іронію долі жити на кварталі Пролетаріату Донбасу в Луганську. «Про поета пишуть мало, але якщо пишуть, то обов’язково згадують, що він зазнав політичних утисків за розповсюдження забороненої літератури, що знаний більше за кордоном, ніж в Україні, і що неодмінно заслуговує на Нобелівську премію»,- пише про В.Голобородька Л.Якимчук у своїй статті «Метафора глибиною в шурф, або Дівоча цнота в поезіях Василя Голобородька».[ 3]
Перші відгуки на його твори містила публікація М.Малиновської в «Літературній Україні» про виступ «молодого шахтаря з Луганська» у Республіканському будинку літераторів. Першу глибоку, аналітичну статтю про В. Голобородька опублікував І.Дзюба під назвою «У дивосвіті рідної хати». Це мала бути передмова до збірки віршів «Летюче віконце», видання якої планувалося у видавництві «Молодь». І Дзюба розкрив новаторство молодого поета. Він писав про асоціативне мислення В. Голобородька , назвав це сучасним анімізмом, інтуїцією, що може забезпечити в літературі відродження в новій якості національних форм і джерел духовності. Проаналізувавши деякі вірші В. Голобородька, критик відзначив, що поет не схожий на інших, коли художньо освоює тему «життя в момент його втрати», що йому властива «дитинність» у зображенні дійсності. Проти впровадження нової методології в літературну критику різко виступили І. Дзеверін і москвич В. Сєдих . Вони засудили брак соціальних критеріїв оцінки творів у І. Дзюби, а в молодого поета помітили несформований світогляд, асоціальний зміст віршів та песимізм. Підготовлена до друку збірка «Летюче віконце» була вилучена з плану видавництва «Молодь».
Для самого В. Голобородька полеміка навколо його творчості закінчилася внутрішньою еміграцією на 17 років. Осмислення новаторства поета продовжилося за межами України. В 1970 році в Парижі у видавництві «Смолоскип» видається збірка «Летюче віконце». Незабаром у журналі «Сучасність» з'явилася рецензія Б.Бойчука під назвою «Летюче віконце» В.Голобородька». Назвавши поезію молодого автора суто українським сюрреалізмом, «бо базований на елементах українських вірувань і звичаїв», критик із Нью-Йорка ширше пояснив коріння світобачення і відображення авторської сутності у слові. Рецензент збірки «Летюче віконце» визнав «філософську глибинність» поезій В.Голобородька. «Казковість» та «уявну наївність» поета Б.Бойчук вважає найкоротшою дорогою до правди. Зрештою й діаспора втратила з поля зору опального поета. В одній з хрестоматій зазначалося те що праця й літературна творчість Голобородька останніх років невідома.
Із числа прихильників В. Голобородька слід згадати І. Світличного та В.Стуса, хоча вони не мали можливості висловлювати свої думки та оцінки у пресі. Обидва дисиденти дивилися на молодого поета як на свого однодумця - патріота і визнавали неординарність його таланту.
Лише в 1986 році ім'я В.Голобородька знову з'явилося на шпальтах українських видань. В одній з перших після тривалого замовчування добірок було зауваження Г. Штоня, де літературознавець підкреслив, що В.Голобородько- лірик од природи, який дуже близько стоїть до фольклорних джерел. У 1988 році в Канаді вийшла книга У. Пелех, де вміщений нарис про В.Голобородька. Того ж року з'явилася в Києві збірка поета. На збірку «Зелен день» відгукнувся І.Дзюба на сторінках «Літературної України» (1988, № 48). Заголовок рецензії дуже місткий – «Течія перегачена, але не зупинена». Збірка «Зелен день» привернула увагу російського критика І. Гітович. На сторінках «Литературного обозрения» вона сповістила, що вийшла антологія світової поезії «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Читачам цього журналу критик висловила своє безмежне захоплення поезією українського автора, цитуючи його в оригіналі.
За «Зелен день» поетові було присуджено республіканську літературну премію ім. В. Симоненка як авторові кращої першої книжки. У 1990 р. вийшла друга збірка віршів в Україні – «Ікар на метеликових крилах», теж схвально зустрінута критикою. Коли журнал «Слово і час» у 1991 році проводив традиційне опитування серед критиків і науковців, «Ікар на метеликових крилах» назвали однією з кращих книг року В. Агєєва, Т. Салига, А. Погрібний.
Добірки віршів поета часто з'являлися в різних журналах; часом В.Голобородька запрошували до розмови, і він ділився своїми думками про життя, мистецтво, даючи таким чином своєрідні історичні та психологічні коментарі до власної творчості. Згадана критиком І. Гітович збірка поезій «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька», без сумніву, сприяла популяризації творів українського автора.
В 1991 році сам поет свідчив, що його твори видані російською, естонською, латиською, польською, румунською, сербською та португальською. Пізніше до цього додалися французька, англійська, німецька, шведська, грузинська мови. Віра Вовк, яка перекладала вірші В.Голобородька португальською, подбала про те, щоб дати іноземному читачеві вичерпну інформацію про поета. Вітчизняні публікації про В. Голобородька на початку 1990-х років переважно мали на меті первинне ознайомлення читачів з творчістю поета. Такий характер має, зокрема, згадка про В. Голобородька у нарисі О. Неживого про луганських літераторів. Власне ж літературознавчі дослідження проводилися майже виключно в контексті Київської школи, що звужувало можливості осягнення поетової оригінальності, а подекуди викривляло суть.
Найдокладніша, здається, вітчизняна розвідка, де творчість В.Голобородька розглядається в контексті «школи», - стаття В.Кордуна, надрукована спочатку в «Літературній Україні», а потім у ширшому варіанті у журналі «Світовид», «Київська школа поезії - що це таке?». В.Голобородька автор називає поетом «надзвичайного таланту», що стверджував нові поетичні принципи.
У 1992 р. вийшла збірка В.Голобородька «Калина об Різдві», захоплено зустрінута критикою і читачами. Навесні 1994 р. поет одержав Шевченківську премію за збірки «Ікар на метеликових крилах» і «Калина об Різдві». Вихід збірки і присудження премії викликали нову хвилю рецензій та інших публікацій популяризаторського плану. У тому ж номері журналу «Світовид», де була вміщена стаття В.Кордуна про Київську школу ,подані вірші В.Голобородька (як представника «школи», якій був присвячений випуск) і стаття М.Сулими.
У 2002 році в Луганську вийшло своєрідне «вибране» В.Голобородька - невеличка збірка «Посівальник», вірші до якої добирав сам поет. Рецензію на збірку (як і передмову до неї) написав луганський дослідник О. Неживий. Тим же 2002 роком позначено вихід збірки поета «Українські птахи в українському краєвиді». Передмову до збірки написав І.Андрусяк. Пояснюють певні аспекти творчості В.Голобородька не лише інтерв'ю, але й розвідки: поет звертається до загадок, народних казок у зв'язку з весільним обрядом. Стаття дослідницького характеру належить Т. Пастуху, який аналізує цикл віршів про птахів. Орнітоморфною символікою поета займалася і Ю.Дмитренко. Дослідниця творчості В.Голобородька О.Кузьменко підкреслює: «Останнім часом з'являються цікаві та змістовні статті про твори В.Голобородька. Це підтверджує, що його поезії продовжують виконувати притаманну лише їм роль у духовному житті суспільства». [4,9]

РОЗДІЛ 2
НАРОДНОПОЕТИЧНА СИМВОЛІКА ТА СВІТОГЛЯД УКРАЇНЦІВ У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ В.ГОЛОБОРОДЬКА
2.1.Яскрава творча індивідуальність В.Голобородька
Проаналізуємо більш докладно творчість луганського майстра верлібра В. Голобородька. Поет відмовився від традиційних форм вірша, щоб показати людину у світі й світ у душі людини найбільш повно й достовірно . Як про це слушно зазначав І. Дзюба : «Василь Голобородько... приніс інший образ життя, відкрив інший світ – теж близький і хвилюючий. У ньому буття сучасної людини поставало як позасвідомо занурене у глибини етнічної пам’яті, поганської міфології, народної казки, загадки, заклинання, обряду. Це не була стилізація, цитатність, це не було використання фольклору й міфології – про них взагалі не думалося: ні про фольклор, ні про міфологію, ні про етнос. І сам поет наче не знав про це: просто воно ним говорило, говорило душею і мовою, клопотами і поводженням нашого сучасника» [5, 536] .
У нього є твори з відступами у фольклор, аж до стилізації, якщо не розуміти під цим поняттям щось негативне; і є абсолютно модерні поезії, де національного не лишиться зовсім, хоча пошуки саме національної серцевини вірша, а не його зовнішнього орнаменту Василь Голобородько веде й сьогодні.
Лаконічний верлібр луганського поета-філософа В. Голобородька , попри велику традицію версифікаційної вітчизняної практики, став органічно українським, органічно голобородьківським, поєднуючи в собі як національні, так і модерні традиції, виводячи поета, котрий прорвав оболонку «відсутньої присутності», у потужний струмінь української лірики,поєднавши модернову форму з істинно українським,цільним, із прадавніми образами та сучасним баченням світу змістом. Усі ці риси дозволили визначити вільний вірш Василя Голобородька як поезію наскрізь асоціативну, наповнену абстрактними поняттями, але яким надано реального змісту.
У словнику-довіднику літературознавчих термінів ми знайшли такі визначення даних термінів:
«Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром. У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Вітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування». [ 6]
Твори В. Голобородька умовно можна поділити на три такі групи:1) верлібри, в яких переважають яскраві фольклорні образи і відбувається чітка стилізація під фольклор («З дитинства: замовляння дощика», «Замовляння від печалі», «Квітка на воді», «Телесик», «Зозуля при перуці» та ін.);2) верлібри, що мають виразну публіцистично-філософську основу («Самовбивці», «Ми йдемо», «Наша мова», «Шукачі могил», «Напучування» та ін.);
3) верлібри-притчі, верлібри-алегорії ( «Голова», «Жив один лис, який умів писати», «Сам за деревом», «Хотів бути чоловіком», «Балада про кривавих солов'їв» та ін.). В одному зі своїх інтерв'ю журналу «Шо», яке називається «Чорне золото долі» В.Голобородько зазначав: « Верлібр був для нас однією із ознак справжньої поезії, яку ми вбачали в перекладній європейській поезії, сам я, крім того орієнтувався на фольклор, але не на пісенні його жанри, а головно на загадку та прислів'я, які зчаста є окремими реалізованими метафорами реалій дійсності життєвих ситуацій. Нашим богом була метафора, а з цього випливало все інше. Метафора, яка розумілася нами не як прикраса комунікативної мови, а як духовно-мовне утворення, яке несе в собі свій внутрішній світ, своє світло, яке не є віддзеркаленням того, що міститься десь збоку, а випромінене зсередини». [7 ]
Проаналізуємо один із творів луганського майстра верлібра , щоб пересвідчитися у вищесказаному. Геніальною і водночас унікально простою й за монолітним образом-метафорою, і за верлібровою ритмікою, і за змістом є вірш «Замовляння від печалі»:
На горі гора,а на тій горі
піч горить.
Піч горить —хліб пече.
«На тобі, пече,
мою печаль,
хай хліб пече,
а не серце молоде» [8]
Справді, цей твір схожий і на загадку, й на замовляння. Читач-дослідник викладає власні версії відгадок. Одна з них може бути такою: на горі стоїть хата, а в тій хаті «піч горить — хліб пече». Здається, сюжет — «простий»: змалювання життя у традиційному вияві. Однак останні чотири рядки вірша містять підказки для розгадки, здавалось би, занадто простого сюжету. Виявляється, що піч пече не хліб, а «серце молоде» ліричного героя, який живе, сповнений печалі. Алегоризм образів, їх символіка, багатство підтексту підштовхують вибрати при цілісному аналізі не тільки прийом «повільного читання», а й прийоми історико-літературного коментування та аналізу художньої деталі. Можна допустити, що цей верлібр — автобіографічний. У той же час можна стверджувати, що він розповідає про життя цілого покоління епохи 60—70-х років тоталітарного радянського суспільства. Можливо, горою-фундаментом у вірші «На горі гора...» є рідне село В. Голобородька — Андріанопіль на Луганщині, куди після звільнення з Донецького університету (а перед цим він навчався в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка) поет потрапив у «добровільне заслання». Це може бути і «гора» дитинства, дитячих спогадів. Яку б версію не вибрав дослідник, щоразу він не обмине печалі молодого серця (головна художня деталь!). І печаль ця пов'язана зі стражданнями та роздумами про гірку долю рідного народу.
Ми вважаємо за необхідне згадати в роботі й про акцентний вірш В.Голобородька. Поет звертається до цієї форми некласичного вірша в поезіях «Зголоднілим язики», «Це скарби», «Боже літо», «Дорогою ціною», «Колись тиран», «Міждо мир хрещений», «Він скинув…» Акцентний вірш В.Голобородька максимально наближається до верлібру, і лише наявність рим не дає йому повністю звільнитися від основних віршотвірних факторів:
Це скарби
Хіба ми отут його так і не дочекаємося
цієї ночі,що світліша за дні,
коли ми кусень хліба до ротапідносимо?
Не вірмо тим, хто носить руки,
як вирване із землі коріння,
і лякається, коли кров у жилах,
як хвилі морські, зануртує,
хоч пускай кораблі, — їх слова неправдиві.
Бо як повернемося з вулиці до хат,
то побачимо зерно,
щоб сіяти, побачимо свічку,
запалену на столі,
щоб творити.
І це — скарби.» [9].
Роблячи висновок із вищесказаного , хочемо підкреслити таку думку:верлібр,вірш у прозі,акцентний вірш стали універсальною формою моделювання світу почуттів і думок ліричного героя у творчості одного з найяскравіших представників Київської школи, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, Василя Голобородька. Його верлібри вирізняються з-поміж усього масиву лірики 70-80-х років ХХ століття творчим переосмисленням традиційних образів фольклорної поезії, символіки та атрибутики народних свят, зокрема веденням діалогу з об’єктами природи у формі замовлянь і заклинань. Таке переосмислення вимагає саме верлібрової (народнопісенної, розмовної, «очудненої») тональності вислову, яка дає читачеві імпульс до співтворчості, до спільного пошуку істин буття.
2.2. Фольклорні образи й символи у творах В.Голобородька
Загальновідомим є те, що світогляд і уявлення окремого народу відображаються не лишень в обрядово- ритуальних формах, фольклорних жанрах, а й у самій мові.
До лінгвістично-конструктивної поезії В. Голобородько йшов від п'ятнадцятилітнього віку, відколи розпочав робити записи українського фольклору. Адже саме у фольклорі — і це він відчував ще в юнацькі роки — виразно відбита національна специфіка. Наслідком глибокого ознайомлення з фольклором зокрема та мовою загалом постали новаторські й доволі незвичні для української поезії тексти.
Поезії В.Голобородька властиві принципи фольклорної поетики: лінійна повторюваність, об'єктивно-логічна чи асоціативна послідовність, кумуляція, прийоми ретардації, градації, ступеневе звуження чи розширення образу; тавтологія, негативний паралелізм. Закони первісного мислення яскраво відображені в поетичному прийомі уникання прямого називання осіб, явищ, предметів та використанні різноманітних метафоричних описових форм.
Фольклорна традиція пронизує усю поезію В.Голобородька. Ранні збірки автора «Летюче віконце», «Зелен день» наповнені елементами загадки, казки. Хочеться звернути увагу на те, що збірка «Калина об Різдві», окрім казкових образів, багата на ремінісценції з української народної пісенності. А в книжках «Слова у вишиваних сорочках», «Посівальник» з'являються образи народних замовлянь, стилізація думового епосу тощо. Свої враження від такої поетики добре передав Іван Андрусяк: «Глибина Голобородькових інтуїтивних осяянь разюча, а його ритміка, попри численні й позачисленні повтори, повторення, повторювання, переповторювання, не заколисує, а збуджує – немов на позір одноманітний, але такий, що витягує душу в струну, шаманський гул тулумбасів, як безконечне, на самозасліплюючий мотив, щебетання коломийок; як до хрускоту в горлі протяжний вітровій чумацьких пісень...» [10,с.4-5]
У творчості В Голобородька ми простежуємо входження народної епічної традиції в поетичні тексти на рівні сюжетів, мотивів, образів, композиційних особливостей. Значна кількість його поезій – стилізації замовлянь, заклинань, народних пісень, легенд і казок, що видно з їхніх назв: «Яблуко добрих вістей», «Ой, не коси, бузьку, сіна», «Дерево-любисток», «Соловейків теремок», «Мова рослин», «Обливаний понеділок» та багато інших. У казках і загадках В.Голобородько вбачає глибоку поезію, сприймає ці тексти як метафоричні. Народні замовляння, що належать до обрядового фольклору, ритмізовані, наповнені кодами, символами поетичної свідомості, виступають важливою сировиною для поета, який у своїх творах реконструює давній світогляд. Казковість пронизує його поезію на рівнях символіки і навіть морфології. Казка для В.Голобородька – предмет не тільки поетичного, а й наукового зацікавлення. В.Голобородько використовує міфопоетичний метод. Казку поет розуміє не як буквальний текст, а як метафоричний. Хочемо підкреслити,що,на думку В.Голобородька, казки – надзвичайно поетичні тексти, це поезія поезії, або поезія вищого ступеня.
Народні замовляння вивчаються В.Голобородьком як специфічне й глибоке за прихованими змістами кодування поетичної свідомості. Луганський поет оживлює, переплавляє своїм авторським "Я" зразки поетичних народних замовлянь.
У поезіях-«замовляннях» люди й речі, природа зображені в одухотвореній взаємодії, у «діалозі». Репліки неповного діалогу, звернені до померлих, сприймаються як елементи коду голосінь.
Дощику, дощику,
я тобі вудлище бамбукове подарую,
щоб ти ловив рибу, а луску
розкидав на городі,
я тобі вишень нарву повну миску,
щоб ти їв, а кісточками стукав у
вікно,
я тобі зубки витешу на нові граблі,
щоб ти ходив розчісувати волосся траві.
[11].
Прийом градації вживається у поезії «Дерево-любисток», де троє персонажів (що вельми прикметно – «крилатих») виходять милуватися деревом і брати з нього мед:
Із хати, у лікоть заввишки, вийшов бджолич:
«Що за дерево на горі стоїть, медом стікає,
полечу й собі до дерева-любистку меду брати».
Із хати при квітці вийшов метелик:
«Що за дерево на горі стоїть, красочками красується,
полечу й собі до дерева-любистку квітами милуватися».
Із хати із шовкових ниток вийшов птах:
«Що за дерево на горі стоїть, гіллям погойдує,
полечу й собі до дерева-любистку на гіллі гойдатися».
Із хати під золотим дахом вийшла дівчина:
«Що за дерево на горі стоїть,
і бджолич до нього летить,
і метелик до нього летить,
і птах до нього летить —
піду й собі до дерева-любистку, вирву листочок.
Вирву листочок, прикладу до губ,
прикладу до очей, прикладу до рук.
Як до дерева-любистку усі летять,
щоб так до мене хлопці летіли,
як дерево - любисток усі люблять,
щоб так хлопці моє ім’я любили». [ 12].
З появою дівчини «із хати під золотим дахом» мова вірша набуває характеру справжнього замовляння, в якому інтерпретується метафора «крила любові»: «Вирву листочок, Прикладу до губ,
Прикладу до очей,
Прикладу до рук.
Як до дерева-любистку всі летять,
Щоб так до мене хлопці летіли,
Як дерево-любисток усі люблять,
Щоб так хлопці моє ім’я любили»
Образ хати є в багатьох поезіях В.Голобородька. Її основна властивість – білизна, а отже, чистота. Хата в поезіях В.Голобородька оточена традиційним українським краєвидом: біля хати ростуть квіти, вишні, трохи далі тече річка. У деяких текстах хата символізує кохання. Серед предметно-речових символів важливу роль відіграє рушник. Символічні також хліб, молоко, мед. Хата творах В. Голобородька - це символ. Зміст його в кожній поезії конкретизується, набирає нових значень або нюансів їх:
Біла хата
Дивився на стіну
і розпізнавав пори року:
була стіна білою — літо,
була стіна білою — зима.
Жодних кольорів у світі,
лиш біле,
як білий аркуш паперу,
що над ним заніміла рука,
не наважуючись написати перше слово
у листі до коханої,
як біла сорочка,
що її шиє сестра для брата
на повернення,
як білий рушник,
білений під місяцем,
у руках матері,
що роздумує,
який узор вибрати.
Лиш біле,
лиш протилежне темряві,
як білий череп
української хати. [13].
У загальному виявленні змісту хата як природний центр життя українського народу є символом його віковічного, добре організованого побуту й моралі, духовності її мешканців.
Особливу сторінку образності фольклорно наснажених верлібрів В. Голобородька становить орнітологічна символіка. Образи птахів, незалежно від їхніх видових ознак, безперечно є найчастотнішими серед сукупності тваринних образів у вітчизняному письменстві. За багатьма птахами в українському фольклорі закріпилися символічні значення: голуб – символ вічної любові, півень – початку нового дня, орел – владна сила, павич – краса, зозуля – віщунка, доля .Образ птаха нерозривно пов’язаний зі стихією повітря, він є одним із її символічних кодів.
До своєрідної підсумкової збірки «Українські птахи в українському краєвиді» В.Голобородько йшов впродовж усього життя. Увага до орнітоморфної тематики в митця зростає, поки не виливається в дванадцять поем про птахів (одинадцять – у книзі «Українські птахи в українському краєвиді», дванадцята, «Соловейку, сватку, сватку», відкриває наукове дослідження В.Голобородьком міфопоетичної трансформації українського обряду сватання в українських народних казках).
Збірка демонструє синтез вірувань українського народу, обрядів, звичаїв, багатства словесного фольклору з авторським тлумаченням, розкодуванням магічно-ритуальних явищ, властивих народному світоглядові.
Через орнітологічні образи, введені в канву поетичного замовляння, В. Голобородько здійснює спробу розв’язати головні проблеми співвідношення добра й зла, світла й темряви, прекрасного й потворного, батьківщини й чужини тощо.
Образові лелеки у поемі «Біла лелека» В.Голобородько надає найдавнішого народного значення, тобто сприймає птаху як душу померлого родича:
…ти, біла лелеко, мостиш своє гніздо на хаті,
ти, біла лелеко, мостиш своє гніздо на хаті
господар хати з того часу, як
ти, біла лелеко, змостиш у них на стрісі гніздо,
пильно оберігає його - дітям своїм каже:
не можна розоряти твого, біла лелеко, гнізда,
не можна видирати твоїх, біла лелеко, яєць,
не можна видирати твоїх, біла лелеко, лелеченят,
не можна займати тебе, біла лелеко, саму
і твого лелечича,
не можна убивати тебе, біла лелеко, саму
і твого лелечича,і твоїх лелеченят…[14].
Отже, засновані на замовлянні, або точніше – на діалозі з птахами, вірші циклу виступають сув’яззю фольклорних і книжних літературних жанрів, яка, своєю чергою, стає явищем синтезу науки й мистецтва. Відбувається активний діалог між людиною – ліричним персонажем і характерними для української фауни птахами. У ньому співіснують лексеми– загальновживані, термінологічні, діалектизми, архаїзми, індивідуально-авторські неологізми.
Таким чином, поезія В.Голобородька ілюструє нове буття фольклору в літературному середовищі, доводить невичерпність, життєвість фольклорної традиції, відкриває перед нами широке поле для дослідження народнопоетичної символіки, народної поетики та ритміки, переосмислення жанрів народної казки, загадки, замовляння, балади, пісні. Саме через знання та розуміння фольклорної основи творів можна по-справжньому глибоко й усебічно збагнути феномен художнього мислення цього оригінального таланту. Органічний зв'язок поезії митця з фольклорними джерелами засвідчує вірність національній специфіці українського письменства і є запорукою тривалого майбутнього Голобородькового слова.
2.3.Ліричні образи рослин,квітів,українських птахів,хати у творах В.Голобородька, М.ПримаченкоЩодо спільного сприйняття й переосмислення двома найдавнішими видами творчості –живописом,зокрема жанром наївного мистецтва, та поезією- системи образів та символів українського фольклору в сучасному прочитанні митців 20 століття, ми вважаємо за необхідне й доречне зазначити, що не тільки В.Голобородько, а й народна мисткиня у жанрі примітивного мистецтва М. Примаченко, подібно до справжнього творця-деміурга, заселила власний світ птахами – павичами, лелеками, воронами, сороками, одудами, горобцями, чайками. Співають вони на гілках дерев, ховаються в нев'янучих букетах квітів, летять «у вирій», в'ють гнізда, годують пташенят, «чепуряться», танцюють, як «дівчата», супроводжують людей у їх буднях і святах, пов'язують невидимими нитками минуле з сьогоденням у фантастичних вимірах на її картинах. Відкрила художниця і гармонію квітково-пташиних композицій, втіливши їх у динамічні ритмико-орнаментальні панно, що нагадують українські стінні розписи. Марія Примаченко посідає одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів „наївного” малярства поряд з Арні Руссо, Ніко Піросмані, Іваном Генераличем, Іваном Нікіфоровим. Не маючи спеціальної освіти, художниця піднялася до світових висот.Складається враження, що свої квіти художниця посадила в кожній українській хаті, в кожній душі. На її виставках розкошують фантастичні звірі: зелений крокодил і червона мавпа, папуга-вершник і п’ятиголова сова, крилатий кінь у жовтих тюльпанах, над якими летить дивовижний птах-посередник між Небом і Землею. Серед творів Марії Примаченко – серія малюнків «Звірі у Болотні» (1935-1941), для яких характерне біле тло, темні плями зображених звірів і птахів, пов’язаних із казковими рослинами, і цикл «Людям на радість» (1960-1966), в якому переважають малюнки на кольоровому тлі.
Примітив – Art Naif – «Мистецтво святого серця» –тісно пов’язаний з фольклором. Його витоки слід шукати в найдавніших мисливських і землеробських пластах культури. Творчість Марії Приймаченко, як і верлібри В.Голобородька, становить собою особливе, унікальне культурне явище. На її малюнках оживає наївний світ гармонії і порядку, повний знань про Всесвіт, його закони і таємниці. Час в них – це нескінченний круговорот, що несе інформацію одночасно про минуле, сьогодення і майбутнє, висловлює її не прямо, а іносказанням, натяками, як це буває тільки у снах. Вона зберегла пам’ять про тотемістичні часи, коли звірі були нашими братами і після смерті люди йшли в країну предків-тварин. Про Древо Життя, що сягало корінням у світ мертвих, і по якому можна було видертися на Небо, в світ богів.
Таке ж ставлення до всього живого,до рослинного світу спостерігаємо й в поезіях В.Голобородька: колосся, квіти, фрукти, овочі не просто об’єкти зображення, а символи, рослинні образи світу. Багато композицій на картинах мисткині по-древньому симетричні.Не можна не звернути увагу на те, що на багатьох полотнах квіти випромінюють світло, оточені ореолом. Вона зображувала рослини не в їхній повсякденності, швидкоплинності (зів’яла квітка, наприклад, була, стійкою емблемою елегійної поезії), але в їхній райській нетлінності, святості.
Витвори художниці завжди сприймаються живими, гармонійною часткою природи, української землі.
Також необхідно зазначити, що багатством та динамікою навколишнього світу, свіжістю барв, до кінця незбагненною, проте щирою і ясною любов’ю до землі, квітів, трав, птахів і людей на ній, поезія Василя Голобородька нагадує картини народної художниці Катерини Білокур. Низка поезій В.Голобородька була написана за мотивами цих картин («Півонії: автопортрет з Катериною Білокур», «Катерина Білокур: завивання вінка», «Катерина Білокур: піжмурки квітів» та ін.).
Подивиться на кота і подивиться на кота.
«Котику, мій братику!»
А той сидить на припічку
розцяцькований, як опішнянський глечик:
і калачики, і королевий цвіт, і чорнобривці
по ньому цвітуть.
Уловить кота і уловить кота,
вистриже віхтик і вистриже віхтик,
по віхтику на всяку квіточку:
віхтик на калачики,
віхтик на королевий цвіт,
віхтик на чорнобривці,
бо ж розквітають у різні пори року:
яка навесні,
яка о Петрі,
яка у бабине літо.
Витеше з вишневої гілочки держальце,
бляхою із консервної банки закріпить котячу шерсть —
вже й готовий пензлик,
буде чим малювати. [15]
Викликання квітів, динаміка внутрішніх монологів-роздумів, багатоголосся, гра образів ліричного героя, художниці, глядачів, чужинців, квітів, ліричних інтонацій, що творять внутрішню форму поезії “Катерина Білокур: піжмурки квітів”, викликають насолоду від їх злагодженості, поетичної принадності та мальовничості, зовсім не збагнених для чужинців, які не знають їхніх назв українською мовою, отже – не можуть сприйняти та зрозуміти сутність тієї краси. І лише малярка, як чарівний господар, тонко відчуває в іменах квітів зміст національних уявлень про красу, тому вони легко покорилися їй і “стали рівненько за тином, як пустотливі діти, і зацвіли блакиттю”, бо ж коріння справжнього таланту, джерела його сили – у народі. Своєму ж народові справжній національний художник повертає талант, відкриваючи світові духовні цінності нації.
В.Голобородько,як і кожен талановитий митець- чи то письменник,чи то художник у жанрі наївного мистецтва,наприклад,як М.Примаченко, вдається до загальновідомих світових чи національних архетипів, символів, без використання яких він не може побудувати певного символічного кодового сенсу творів, що буде зрозумілим читачу на підсвідомому рівні, але й одночасно збагачує ці образи новими значеннями, співзвучними власному розумінню сенсу життя, природі творчості як такої; розумінню людської душі,сучасної йому доби. Як не погодитись із І.Дзюбою, який твердив: «В.Голобородько сягає надзвичайної сили художньо-естетичного узагальнення й утверджує думку про природу як джерело вишуканості та благородства людських взаємин, краси духовного світу людини, їх незнищенності, на основі яких творяться поетом національні образи українського світу». [ 16]

ВИСНОВКИ
Таким чином, поезія луганського поета, лауреата багатьох престижних літературних премій, В.Голобородька пропонує читачеві ґрунтовне переосмислення світу, нові інтерпретації народних образів і символів, які склалися століттями у менталітеті народу.І в цьому донбаський поет –філософ реалізує не тільки своє право на новаторство, а й свій обов'язок дати сучасну естетичну картину світу та оцінку дійсності через сповнені язичницької мудрості ,філософії та естетики фольклорні образи й символи давноминулих епох,що й сьогодні вражають вдумливого читача глибиною відтворення стосунків людини із власною душею, соціумом, родом, родиною. Втрачена єдність людського та природного світів відновлюється через мову, прояснення внутрішньої форми слів на тлі осягнення міфічного компонента української ментальності – пантеїстичного світосприйняття. Так на основі природної поєднуваності та взаємодоповнюваності прадавніх та сучасних уявлень українського народу про людину і світ, виявлення в них свого розуміння закономірностей духовного, морального, соціального й історичного поступу людства формується національна своєрідність художньо-естетичного мислення В.Голобородька. Однією з найсуттєвіших ознак такої своєрідності стає увага до виробленої та опоетизованої народом упродовж віків звичаєвості морального, побутового й соціального буття людини, яка то творить злагоджений, урівноважений тип взаємозв’язків цієї людини зі світом, а то виливається в напружено-драматичні, конфліктні форми заперечення всього супротивного національній природі буття, отже – й усвідомлення необхідності в усьому відкривати, відстоювати та утверджувати чистоту його первозданної краси й гармонії в такому суперечливому й неоднозначному сучасному світі.
Поетика В. Голобородька становить унікальний феномен. З одного боку, це некласичний поет, який зробив неоціненний внесок у розвиток українського вільного вірша, з іншого – не можна заперечувати якнайтіснішого зв’язку поета з класичною традицією. На всіх етапах віршової еволюції поета домінують верлібри.
Некласичний вірш, зокрема верлібр, був вигнанцем в українській літературі. Натомість для сучасної поезії будь-яке відхилення від канону стало не тільки звичним, а й сприймається як крок уперед. Таким кроком уперед стали поетичні збірки В.Голобородька «Летюче віконце», «Зелен день», « Ікар на метелекових крилах», «Калина об Різдві», «Слова у вишиваних сорочках», «Віршів повна рукавичка»
Образ слова-мови-пісні-птаха-квітки як носіїв національної духовності посідає дуже важливе місце у творчості В.Голобородька та перегукується із тематикою картин народних мисткинь-художниць М.Примаченко та К. Білокур. Квіти і птахи зникають, коли нема кому намалювати іх і назвати їхні народні «імена», відтворивши таким чином комплекс уявлень, пов'язаний з ними («Катерина Білокур: піжмурки квітів»).
Індивідуальна поетика Василя Голобородька різними своїми компонентами спрямована на те, щоб зобразити буття людини як певну історичну і культурну тяглість, вводячи фольклорні елементи у сучасний контекст. Сам поет осмислює це таким чином: «Ситуація, вихоплена з невпинного плину життя, набуває сенсу лише тоді, коли вона проектується на щось таке, що не підлягає часові, що існує поза часом і вище часу, - це фольклор, це історичні події, які є, які були, але не такі, що характеризують лише певний відтинок історичної лінії» [17, 77]. Як підкреслює О.Кузьменко :«Поет розкриває неосяжність духовного потенціалу народу, одвічного прагнення до гармонії, і водночас трагізм світовідчування представника української нації, зумовлений складністю історичної долі. Усі компоненти Голобородькової поетики спрацьовують на донесення цього змісту». [18]


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Печенікова С. Естетико-антропологічний дискурс українських поетів-шістдесятників , Схід //№3(103), 2010
Пастух Т. Українська міфопоезія в реконструкції В. Голобородька // Зозуля маслечко колотить В. Голобородько- Луганськ: Світлиця,2010
Якимчук Л. «Метафора глибиною в шурф, або Дівоча цнота в поезіях Василя Голобородька»» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litakcent.com/2010/04/02/metafora-hlybynoju-v-shurf-abo-divocha-cnota-v-poezijah-vasylja-holoborodka/Кузьменко О.В. Поетика В.Голобородька – Донецьк: Східний видавничий дім, 2003.
Дзюба І. Течія перегачена, але не зупинена // Українське слово: В 3 кн. – Київ, 1994. – Т.3.
Словник літературознавчих термінів - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/info/dict/mg9op.htmlІнтерв’ю з Василем Голобородьком в журналі «Шо» «Чорне золото долі» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sho.kiev.ua/article/1009Голобородько В. «Замовляння від печалі» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:.http://litmisto.org.ua/?p=11830Голобородько В. «Це скарби». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://litmisto.org.ua/?m=201206%2Fpage%2F8&paged=218
Андрусяк І. Пташина антропологія //В.Голобородько. Українські птахи в українському краєвиді. – Харків, 2002.
Голобородько В. «Дощик» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=11828Голобородько В. «Дерево-любисток» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=11814
Голобородько В. «Біла хата» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=11658Голобородько В. «Біла лелека» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://te.zavantag.com/docs/198/index-96729.html#730790Голобородько В. «Катерина Білокур: виготовлення пензля»- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=11990
Вертій О. «Образ душі народу» Національні картина світу В.Голобородька »- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/11416/07-Vertiy.pdf?sequence=1Голобородько В. Посівальник. - Луганськ: Альма матер, 2002. - 80с .
Кузьменко О. «Поетика В.Голобородька»- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.library.donetsk.ua/kuzmenko.pdf