Владимир Маяковский — лидер российского футуризма
Володимир Маяковський -
лідер російського футуризму
Эй!
Человек,
Землю саму
Зови на вальс!
Возьми и небо заново вышей,
Новые звезды придумай и выставь…
В. Маяковський
(1893 - 1930)
Геній завжди універсальний, але Володимир Маяковський постає у нашій уяві перш за все як лірик романтичного і трагічного світосприйняття у якого «из зева звезд взвивается слово золоторожденной кометой». Як гострий сатирик, який вірив у високі ідеали революції, але в житті зіштовхнувся зі страхітливими спотвореннями цих ідеалів, які потрапили під прес тоталітарного режиму.
* * *
Но меня не осудят, но меня не облают,
Как пророку, цветами устелят мне след.
Все эти, провалившиеся носами, знают:
Я - ваш поэт.
Творчість Маяковського - це художній літопис історії нашого народу у період великих революційних потрясінь.
Діяльність Маяковського розпочинається на межі двох епох: вмираючого старого, власницького світу, і світу, який переміг соціалізм. Маяковський був поетом, який відобразив протиріччя у дореволюційній Росії та першим найкрупнішим радянським Художником, що розкрив у своїх творах велику правду нового соціалістичного суспільства.
* * *
Тебе,
орущему:
«Разрушу,
разрушу!»
Вырезавшему ночи из окравленных карнизов,
Я,
сохранивший бесстрашную душу,
бросаю вызов!
Народився Володимир Маяковський у невеличкому кавказькому селищі Багдаді (зараз Маяковське), коли, на самому початку ХІХ століття, стали швидко рости російські поселення. У Вірменії, Грузії встановлювались порядки Російської імперії, велися нескінченні війни, вздовж усього Терека розмістилися козацькі станиці. Глибокі корені поета пов’язані із Запорізькою Січчю.
Дід поета, Костянтин Маяковський, був козаком, а пізніше діловодом при міській управі. Його дружина, Єфросинія Осипівна, уроджена Данилевська, була двоюрідною сестрою відомого тоді письменника, який писав історичні романи. Від неї, як жартували в родині, поет успадкував дві речі: тінь дворянського походження та любов до літератури.
У Грузії Маяковські оселилися тривало. Батько служив лісничим у Багдаді. У 1893р. у Маяковських було вже дві доньки, а в самому розпалі літа, в невеличкому будинку, серед виноградників, народився син - Володимир.
У 1906 році раптова смерть батька потрясла родину (смерть безглузда - вколов палець голкою, вніс інфекцію, помер овід зараження крові). Мати прийняла рішення поїхати до Москви, тому що старша донька вже навчалася там.
Володимир вчився у класичній гімназії в Кутаїсі, потім у Московській гімназії. Подальша освіта - художня: Строгановське училище, студент художника С.Жуковського, П. Келіна. В. Маяковський був виключений із цього училища за участь у скандальних виступах футуристів.
Уже в гімназійні роки Маяковський пристає до революційного руху, тісно пов’язує свою долю із боротьбою пролетаріату, бере участь у нелегальних соціал-демократичних гуртках, читає марксистські книги.
у 15 років вступає до партії більшовиків. Отримав партійне прізвисько -«товариш Костянтин». З цього часу веде пропагандистську роботу в робочих гуртках Лефортівського району.
* * *
Вот иду, я
заморский страус,
в перьях строф, размеров и рифм.
Спрятать голову, глупый, стараюсь,
в оперенья звенящие врыв.
Я не твой, снеговая уродина.
Глубже в перья,
душа, уложись!
И иная окажется родина,
Вижу -
Выжжена южная жизнь.
У 1908 році Маяковський був заарештований через справу про тайну друкарню комітету Комуністичної партії. Поет у 1909 році був заарештований ти кинутий до в’язниці за зберігання револьвера. Його випускають (товариш батька допоміг Маяковському, заявив, що даний револьвер належить йому). Але, невдовзі, знову був заарештований у зв’язку із втечею жінок-політв’язнів із в’язниці, у підготовці якої активну участь брала родина Маяковського. Цей арешт був довшим: Маяковський провів п’ять місяців у одиночній камері Бутирської в’язниці.
* * *
Меня вот
любить
учили
в Бутырках.
Что мне тоска о Болонском лесе?!
Что мне воздух от видов на море?!
Я, вот
в «Бюро похоронных процессий»
влюбился в
в глазок 103 камеры
Про своє ув’язнення у «Бутирках» Маяковський говорив пізніше в автобіографії: «Важнейшее для меня время. После трех лет теории и практики - бросился на беллетристику. Перечел все новейшее: символисты - Белый, Бальмонт. Разобрала формальная новизна. Но было чуждо. Темы, образы не моей жизни. Попробовал сам писать так же хорошо, но про другое. Оказалось, так же просто «про другое - нельзя». Таким чином, час ув’язнення у «Бутирках» поет схильний вважати початком своєї поетичної біографії.
У 1910 р. його, Маяковського, звільнили під нагляд поліції. У цей період поет намагається «робити соціалістичне мистецтво».
У 1911 р. поступає до Училища живопису, різьблення та зодчества. Тут він потоваришував з учнем старшого класу Давидом Бурлаком, який належав до «нової» течії у мистецтві - кубофутуризму, який заперечував старий вплив поезії на молодого Маяковського. Завдяки цьому впливу Маяковський зблизився з групою кубофутуристів. Кубофутуризм знайшов своє вираження як у живопису, так і в поезії. Маяковський, який до цього поважав традиції реалізму, не без внутрішньої боротьби сприйняв програму футуризму.
* * *
Все, что сделал,
все это Ваше -
рифмы,
темы,
дикция,
бас -
У самому записі віршів – стовпчиком, пізніше – східцями, які передбачали додаткове чисто зорове враження, яке було викликане віршовою сторінкою, проголошується революція форми, незалежної від змісту, абсолютної волі поетичного слова.
Футуризм Маяковського з самого початку і до кінця днів поета мав романтичний характер. Він був першим із поетів, хто показав у своїх творах правду нового суспільства.
Поезія Маяковського завжди зберігала зв'язок з образотворчим мистецтвом та утверджувала стихійно-матеріалістичний погляд на світ таким, яким ми бачимо у вірші «А вы могли бы?»
* * *
Я сразу смазал карту будня:
плеснувши краску из стакана;
я показал на блюде студня
косые скулы океана.
На чешуе жестяной рыбы
прочел я зовы новых губ.
А, вы,
ноктюрн сыграть
могли бы
на флейте водосточных труб?
Центральною темою Маяковського – є людина у капіталістичному суспільстві. Яскравою плямою ліричний герой уривається у сірість світу, виплескуючи на нього красу справжніх почуттів. Він самотній від непорозуміння з оточуючими його людьми, тужить за іншою людською душею, його пригнічує одноманітність, повсякденність думки. Зазвичай людина, яка дивиться на водостічну трубу, бачить у ній зігнуту конструкцію з металу, яка має своє утилітарне значення. Але лише ПОЕТ у будь-якій речі побачить незвичайне: водостік здається схожим «на флейту», а світ – на стару «бляшану трубу». Багато хто вважає, що вірш безглуздий, але це не так: у «механічному світі» він бачить людей солідарних із ним. Герой читає «зовы новых губ», зароджується надія, що на поклик поета відгукнеться жива душа, у якій зазвучать ліричні струни, й вона зможе зіграти ноктюрн. Сенс життя - пошук нових шляхів у житті.
Здогадкою про порушений зв'язок людини і всесвіту сповнений вірш «Послушайте!»
* * *
Послушайте!
Ведь, если звезды зажигают -
значит - это кому - нибудь нужно?
Значит - кто - то хочет, чтобы они были?
Значит - кто - то называет эти плевочки жемчужиной ?
И, надрываясь,
в метелях полуденной пыли,
врывается к Богу,
боится, что опоздал,
плачет,
целует ему жилистую руку,
просит -
чтоб обязательно была звезда! -
клянется -
не перенесет эту беззвездную муку!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Послушайте!
Ведь, если звезды
зажигают -
значит - это необходимо,
чтоб каждый вечер
над крышами
загоралась хоть одна звезда?!
Вірші - крик душі поета, протест проти обивательського середовища, де не було високих духовних ідеалів. Ліричний герой звертається до людей із проханням: «Послухайте!», тим самим він сподівається бути почутим, привернути увагу людей, які мешкають на Землі, до хвилюючої його проблеми. Поет ніби сперечається з уявним опонентом, людиною недалекою, міщанином та обивателем, переконуючи його в тому, що не можна погоджуватися з байдужістю, самотністю, горем. Ведеться гостра дискусія, полеміка, коли тебе не розуміють, а ти шукаєш аргументи, переконливі доводи і сподіваєшся на розуміння. І ліричний герой їх знаходить.
* * *
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А после
ходит тревоженный,
но спокойный наружно.
Говорит кому - то:
«Ведь теперь тебе ничего?
не страшно?
Да?!»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Цільність характеру поета, людська порядність, яка допомагала орієнтуватися у головних проблемах часу, відокремлювали Маяковського від інших поетів, від звичайного плину життя.
Маяковський показав гідний приклад творчого ставлення до слова, максимально використовуючи усі його відтінки для вираження потрібної думки. Маяковський підходить до слова як МАЙСТЕР, який оброблює матеріал відповідно до свого задуму.
* * *
Как вы смеете называться поэтом,
и, серенький, чирикать, как перепел!
Сегодня
надо
кастетом
кроиться миру в черепе!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
* * *
Грядущие люди!
Кто вы?
Вот - я,
весь
боль и ушиб.
Вам, завещаю я сад фруктовый
моей великой души.
Будуючи вірш східцями, В.Маяковський досягає того, що кожне слово стає значимим, вагомим. Виразна й ритміка вірша. У вірші В.Маяковського ритм – найголовніше. Спочатку народжується він, а потом вже думка, ідея, образ.
Ліричний герой В.Маяковського – не «проситель», не «страдалец», а горда людина.
Володимир Маяковський часто виступав на літературних вечорах. Він не міг не привернути до себе уваги: високий, красивий, бойовий, любив суперечки і дискусії з публікою.
* * *
Мокрая, будто ее облизали,
толпа.
Прокисший воздух плесенью веет.
Эй!
Россия,
Нельзя ли
чего поновее?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вы все такие скучные, точно
по всей вселенной нету Капри.
А Капри есть.
От сияний цветных
весь остров, как женщина в розовом капоре.
Пафос заперечення усієї системи капіталістичних відносин, поєднаний з гуманістичною вірою у людину, з великою силою прозвучав у поемах Маяковського «Облако в штанах», «Флейта - позвоночник», «Война и мир», «Человек». Центральне місце серед цих творів належить «Облаку в штанах» (1915)
Через поему лейтмотивом проходить глибоко особисте почуття людини, яка страждає, протестує, шукає справжнього щастя.
Кохання у зображенні Маяковського - велика пристрасть зі стражданнями, думами, кохання земне. Розкриття її протиріччя з буржуазними законами складає одну з самих яскравих ліній поеми.
* * *
Помните?
Вы говорили:
«Джек Лондон,
деньги,
любовь,
страсть», -
а я одно видел:
вы – Джоконда,
которую надо украсть!
И украли.
Перше видання поеми було здійснено Осипом Бріком у вересні 1915р.
Бріки немало зробили для поета. Ліля надихала його творчість, вона розбиралася у живопису, музиці, знімалася у кіно. Вільно розмовляла декількома мовами. Але більш за все вона любила поезію. У ній було уміння знаходити і розповідати про новий талант. Йося видавав його вірші та поеми, пропагував їх, підводив теоретичну базу під «футуризмом».
Бріки ввели Маяковського у коло культурної еліти того часу, але кохання до Лілі раптово нахлинуло на Маяковського, дуже серйозно, вимогливо. Він часто бував за кордоном, але й там велике кохання до Лілі Брік не відпускало його. Він писав їй часто: «Я скучаю, я тоскую о тебе, целую твои карточки. Мне так - так не хочется, чтоб ты меня забыла! Ничего не может быть тоскливее жизни без тебя, я тебя люблю миллион раз більше, чем все остальные взятые вместе».
Володимир Маяковський у відправленому листі до Лілі Брік (1923р.) написав: «Исчерпывает ли меня любовь вся? Все, но только иначе. Любовь это жизнь, это главное. От нее разворачиваются и стихи, и дела, и все прочее. Любовь это сердце всего. Если оно прекратит работу, все остальное отмирает, делается лишним, ненужным. Но если сердце работает, оно не может не проявляться в этом во всем. … А любовь не установишь никаким «должен», никаким «нельзя» - только свободным соревнованием со всем миром». Про те, що це не пусті фрази, а глибоко точні переживання, свідчать його вірші про кохання:
* * *
… стою
огнем обвит
на несгораемом костре
немыслимой любви.
Говорити про кохання для поета означає говорити про життя, про найголовніше у своєму житті. « Сплошное сердце» відкривається у ліриці поета. Це серце було віддано на все життя Лілі Юріївні Брік…
* * *
Не смоют любовь
ни ссоры,
ни версты.
Продумана,
выверена,
проверена.
Подъемля торжественно стих строкоперстный,
Клянусь -
Люблю
неизменно и верно!
У складній драматургічними колізіями поемі «Люблю» авторське «Я» виступає як прообраз нової людини, вірної своєму ідеалу.
Трагедія Маяковського визрівала не один рік. Ліля від його кохання просто втомлювалася, а він це відчував і принизливо просив вибачення за свою невгамовність.
Ліля Брік у своєму листі «Как было дело» писала: «Я любила, люблю и буду любить Осю більше, чем брата, більше, чем мужа, більше, чем сына. Про такую любовь я не читала ни в каких стихах, ни в какой литературе. Эта любовь не мешала моей любви к Володе. Наоборот: возможно, что если б не Ося, я любила бы Володю не так сильно. Я не могла любить Володю, если его так любил Ося. Ося говорит, что для него Володя не человек, а событие»
* * *
Мне, чудотворцу всего, что празднично,
самому на праздник выйти не с кем.
Возьму сейчас и грохнусь навзничь
и голову вымозжу каменным Невским!
Вот я богохулил.
Орал, что Бога нет,
а Бог такую, из пекловых глубин,
что перед ней гора заволнуется и дрогнет,
вывел и велел:
Люби!
В.Маяковський подобався жінкам набагато менше, ніж його не такі помітні товариші. Усе у його житті було – і шанувальниці, і майже постійні романи, але як далеко це було від його прагнень. Він прагнув загального обожнення, вбивства наповал з першого погляду. Між тим його лякались і від нього втомлювались, а він бажав володіти. Однак ніхто з жінок цілковито не належав йому. Саме в цьому, перш за все, полягав трагізм його життя.
* * *
Пройду,
любовищу мою волоча.
в какой ночи,
бредовой,
недужной,
какими Голиафами я значит -
такой большой
и такой ненужный?
Судити не нам. Зате поет цілком належав одній жінці – Лілі…
Лиличке!
(вместо письма)
* * *
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дикий,
обезумлюсь,
отчаяньем иссечась.
Не надо этого,
дорогая,
хорошая,
дай простимся сейчас.
Все равно
Любовь моя -
Тяжкая гиря ведь -
висит на тебе,
куда ни бежала б.
Дай в последнем крике выреветь
Горечь обиженных жалоб
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Кроме любви твоей,
мне нету солнца …
Світле почуття кохання ліричного героя проходить через його страждання. В. Маяковський показав прекрасний зразок творчого ставлення до слова, максимально використовуючи усі його відтінки для вираження думки.
З ім’ям Маяковського пов’язано новаторство в галузі віршової рими. Маяковський вразив своїх сучасників та наслідувачів талантом революційних прозрінь та ствердженнями, що мистецтво футуристів лишилось і вийде переможцем.
* * *
Слушайте ж:
все, чем владеет моя душа,
- а ее богатство пройдите смерьте ей! -
Великолепие,
что в вечность украсит мой шаг,
и самое мое бессмертие,
которое, громыхая по всем векам,
коленопреклоненных соберем мировое вече, -
все это - Хотите? -
сейчас отдам
за одно только слово
ласковое,
человечье.
Доля подарувала Маяковському багато, але в той же час постійно йому щось «недодарювала». Він линув у небо - життя прив’язувало його до землі, у ньому була спрага абсолютного кохання. Він був виразним та прекрасним - але завжди у ньому виявлявся комплекс неповноцінності, він прагнув до майбутнього - і завжди думав про самогубство. Його життя було чергуванням двозначних положень.
Революція, чиїм провісником він був, врешті-решт залишилась до нього байдужою. Ні, вона спорудила йому пам’ятники-брили, попередньо зліпивши такого поета, який потрібен був їй, а не того, який палав у Маяковському.
Його доля яскрава й безглузда - подібна до тієї відомої кофти Маяковського, що зухвало виділялась на сіром фоні костюмів та мундирів.
* * *
Мне скучно
здесь
одному
впереди, -
поэту
не надо многого, -
пусть
только
время
скорей
родит
такого, как я -
быстроногого.
У своєму передсмертному листі Маяковський писав:
«Всем
В том, что умираю, не вините никого и, пожалуйста, не сплетничайте. Покойник этого ужасно не любил. Мама, сестры и товарищи, простите, - это не способ (другим не советую) - но у меня выходов нет. Лиля - люби меня.
Товарищ правительство, моя семья - это Лиля Брик, мама, сестры и Вероника Витольдовна Полонская. Если ты устроишь им сносную жизнь - спасибо. Начатые стихи отдайте Брикам, они разберутся. Как говорят - "инцидент исперчен", любовная лодка разбилась о быт. Я с жизнью в расчете
и не к чему перечень взаимных болей, бед и обид. Счастливо оставаться.
Владимир Маяковский.
12 .IV. 30 г.»
* * *
Знаю,
любовь его износила уже.
Скуку угадываю по стольким признакам.
Вымолоди себя в моей дуще.
Празднику тела сердце вызнакомь
Світле почуття кохання ліричного героя проходить через усе страждання й тортури, нагадує про справжні цінності, які однакові і для німця, і для француза, і для царя, і для солдата; світле почуття повинно перемогти, вистояти у світі бездуховності (поема «Флейта - позвоночник»)