Статья на тему:Управленческие аспекты предупреждения и профилактики профессионального выгорания воспитателей в дошкольных учреждениях

Журавльова О.М.
УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ВИХОВАТЕЛІВ ДНЗ.
Анотація. У статті висвітлюється поняття «професійного вигорання», а також управлінські аспекти попередження та профілактики цього явища у вихователів ДНЗ. Аналізуються погляди вчених, що займалися дослідженням даної проблеми.
Ключові слова: професійне вигорання, управлінські аспекти, попередження та профілактика.

Аннотация. В статье освещается понятие «профессионального выгорания», а также управленческие аспекты предупреждения и профилактики этого явления у воспитателей ДУУ . Анализируются взгляды ученых, которые занимались исследованием данной проблемы.
Ключевые слова: профессиональное выгорание, управленческие аспекты, предупреждение и профилактика.

Постановка проблеми. Одна з проблем сьогодення професії вихователя пов’язана з емоційною напругою, тривалими стресовими ситуаціями, перевантаженнями, жорсткими тимчасовими рамками, необхідністю високої емоційної включеності до діяльності, контролем з боку адміністрації, високою відповідальністю перед батьками, суспільством та ін., що не може не позначитись на його психосоматичному здоров’ї й особистості в цілому, та часто призводить до вигорання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що центральне місце в розвитку цієї проблеми як наукової концепції зайняли роботи К. Маслач і її колег (С. Джексон, А. Пайнс). Розроблені ними моделі професійного вигорання послужили основою для проведення подальших досліджень феномену. У 1976 році К. Маслач визначила вигорання як реакцію на пов'язаний з роботою стрес, що призводить до емоційного віддалення від клієнта, зниження ефективності в роботі. У 1981 році К. Маслач і С. Джексон запропонували наступне визначення: вигорання - синдром емоційного виснаження й цинізму, який часто з'являється у персонала, який працював з людьми, і призводить до розвитку негативного ставлення до своїх клієнтів. У своїй роботі 1986 К. Маслач говорить про те, що люди, що працюють у сфері послуг і освітніх установах, за умовами професії змушені проводити значний час в інтенсивному взаємодії з іншими людьми [3].
Постановка завдання. Теоретичне обґрунтування поняття про професійне вигорання його вплив на психічне здоров'я вихователя ДНЗ, розкриття суті синдрому "професійного вигорання" як наслідку довготривалих професійних стресів. А також вивчення змісту і структури цього синдрому. Виявлення психологічних закономірностей застосування сучасних методів управління педагогічним колективом з метою подолання професійного вигорання вихователя; розгляд управлінськіх аспектів попередження і профілактики цього явища.
Мета статті – на основі ретельного аналізу наукової літератури розкрити сутність поняття „професійного вигорання” та використання деяких аспектів управління для попередження та профілактики цього явища у вихователів ДНЗ.
Викладення основного матеріалу. У літературі термін «професійне вигорання» з'явився відносно недавно. Термін «вигорання» (burnout - у перекладі з грецької - припинення горіння). Його ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденбергер у 1974 році в своїй статті, опублікованій в «Журналі соціальних поглядів» для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це - люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, педагоги тощо[4, с.36].
Інтерес до дослідження професійного вигорання представляє концепція А. Пайнс, в якій цей феномен розглядається як результат поступового процесу розчарування у невдалому пошуку сенсу життя, який проявляється в стані фізичного, емоційного та психологічного виснаження. В. В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на психотравматичні події, придбаний стереотип емоційної, частіше - професійної поведінки. З одного боку воно дозволяє людині дозувати і економно використовувати енергетичні ресурси, з іншого – професійне вигорання негативно позначається на виконанні роботи і відносинах з людьми.
Під вигоранням розуміється стан фізичного, емоційного, розумового виснаження, що виявляється у професійній сфері. Цей синдром включає в себе три основні складові, виділені К. Маслач: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень. Професійне вигорання розглядається як результат перевтоми на роботі, впливу комплексу стресогенних чинників, невиправданих рольових очікувань, втрати ефективності діяльності, як різновид стресу, особистісна деформація  (Н.Є. Водоп’янова); вироблений особистістю  механізм психологічного захисту (В.В. Бойко); патологічна реакція внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності (Л. Морроу) та ін. [1].
Щодо чинників, які детермінують виникнення вигорання, то їх найчастіше групують у два блоки: особливості професійної діяльності (зовнішні, організаційні) та індивідуальні характеристики професіоналів (внутрішні, особистісні). Деякі автори виділяють третю групу чинників, розглядаючи змістовні аспекти діяльності як самостійні. Наприклад, Т.В. Форманюк (1994) пропонує поділ чинників на особистісні, рольові й організаційні. Існування значної кількості класифікацій чинників вигорання свідчить про відсутність єдиного підходу у їх розумінні та про їх відмінність у представників різних професійних груп. Так, наприклад професія педагога - одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.
Синдром «професійного вигорання» є стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності. Зважаючи на визначення стресового процесу за Г.Сельє (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження) «професійне вигорання» можна вважати третьою стадією, для якої характерний стійкий і неконрольовий рівень збудження. Педагоги працюють у доволі неспокійній, емоційно напруженій атмосфері, що вимагає постійної уваги і конролю за взаємодією в системі «вчитель-учень» за таких умов стрес спричиняється безліччю стресогенів, які безперервно накопичуються в різних сферах життєдіяльності. Наразі почуття контролю над тим, що відбувається, може мати вирішальне значення. Якщо «педагог реагує адекватним, адаптивним чином, він більш успішно й ефективно діє та підвищує свою функціональну активність і впевненість, у той час, як дезадаптивні реакції ведуть по спіралі вниз, до «професійного вигорання». Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми й зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» - це не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу.
Л.О. Китаєв-Смик стверджує, що вигорання вдається уникнути, якщо сім’я та друзі підтримують у людині переконання в тому, що, незважаючи на труднощі, вона може проявити себе гідно; якщо вона регулярно відпочиває, достойно вирішує проблеми відповідальності та ін. [2;с.2-21]. На основі результатів проведеного Л.О. Китаєвим-Смиком і Т.В. Колбіною дослідження, науковцями було виявлено такі характеристики «не вигораючої особистості» (НО): 1) врівноваженість психічних процесів. Така особистість «сама з собою в злагоді», її емоції виражені, але врівноважені; як правило, така людина – інтернал, їй не нудно бути одній; 2) постійне бачення позитивних наслідків будь-яких своїх починань чи у великих справах, чи в малих, яке посилюється при стресі. Таку особистість підживлює радість тріумфу, взята в борг у майбутніх перемог; 3) любов до роботи, завдяки створенню в ній новизни; 4) іронічність; 5) задоволення життям. НО підживлюється здатністю бачити нескінченну різноманітність і мінливість усього, навіть у дрібницях, насамперед, у природних явищах; 6) помірний фаталізм; 7) НО, часто сама того не помічаючи, живить теплом своєї душі інших людей, які теж цього своєчасно не помічають; 8) НО завжди симпатизують нижчестоячі службовці (захист «знизу»); 9) гідність НО, повага та любов до неї, здавалося б, повинні викликати заздрість. Проте заздрість блокується (блокада «по горизонталі») тим, що така людина або надзвичайно відрізняється від інших (її вважають «якоюсь дивною», «дивакуватою»), або здається незначною, не гідною заздрості; або ж вона видається людиною, залученою до «світу богів», особливо, якщо має, наприклад, міжнародне наукове визнання, або вона окрім основної роботи – експерт-консультант у високих державних інстанціях, чи у неї є близькі люди у владних структурах; 10) НО заперечує необхідність для себе захисту «зверху» [2].
Т.В.Зайчикова і Л.М. Карамушка на рівні особистості подають індивідуальну технологію попередження та профілактики професійного стресу та синдрому «професійного вигорання», яка складається з декількох послідовних фаз та системи конкретних прийомів.[4]
I. Профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з аналізу професійної ситуації. Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації  та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар`єрами на шляху до стресу. До таких прийомів належить : 1) розпізнавання стресу; 2) здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації; 3) ведення «Щоденника стресових подій»; 4) аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни (наприклад, реорганізація на роботі; зміна місця проживання та ін.); 5) визначення основних стрес-факторів; 6) визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності; 7) прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на даному робочому місці; 8) тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням своїм часом; 9) за допомогою спеціальних прийомів та засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»; 10) складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»; 11) демонстрація асертивної (впевненої) поведінки; 12) визначення свого розуміння успіху в житті ; 13) створення групи психологічної підтримки; 14) турбота про правильне харчування. 
II. На фазі сприймання професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбованість) слід використовувати прийоми, котрі виступатимуть бар’єрами на шляху до стресу: 1) стратегія вибіркового сприймання; 2) сприйняття життя як свята; 3) використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною; 4) визначення типу поведінки в ситуації стресу, який притаманний для людини; 5) аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям; 6) аналіз локусу контролю в управлінні стресом( локус контролю – це ступінь контролю, який дає можливість людині керувати подіями її життя; 7) застосування різних технік медитації та аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які слід вибирати та використовувати із врахуванням індивідуально-психологічних особливостей.[4]
Висновки. Аналізуючи погляди вчених на проблему професійного вигорання, бачимо, що в основі профілактики цього явища лежать або попередження виникнення симптомів вигорання, або своєчасне перешкоджання стресорам, що ведуть до нього. Однак, розглядаючи стан досліджень професійного вигорання у психолого – педагогічній науці ми пересвідчились що до вивчення феномену вигорання у вихователів ДНЗ дослідники звертаються рідко. Отже, можна зробити висновок, що ще не розроблена єдина стратегія профілактики вигорання, яка б об’єднувала погляди всіх науковців. Тому дана проблема потребує ще подальших експериментальних досліджень. Отже, зі зростанням рівня сформованості професійного вигорання, зростають, насамперед, показники симптомів фази «резистенція»: неадекватне вибіркове емоційного реагування, редукція професійних досягнень, розширення сфери економії емоцій; переживання психотравмуючих обставин. За результатами обробки наукової літератури і відповідно до сформованих поглядів щодо розвитку психологічної готовності вихователів до роботи з обдарованими дітьми була розроблена програма прикладного дослідження.

Список використаних джерел
1. Водопьянова Н.Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика / Н.Е. Водопьянова, Е.С. Старченкова. – СПб.: Питер, 2008. – 336с.
2. Китаев-Смык Л.А. Выгорание персонала. Выгорание личности. Выгорание души / Л.А. Китаев-Смык // Вопросы психологии экстремальных ситуаций. – 2007. – № 4. – С. 2–21
3. Маслач К. Практикум по социальной психологии / Маслач К. – СПб.: Питер, 2000. – 522с.
4.Синдром «професійного вигорання» та професійна кар`єра працівників освітніх організацій: ґендерні аспекти / За наук. ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової. – К.: Міленіум, 2006. – 368 с.
5. Бойко В.В. Энергия эмоций в общении / Бойко В.В.; [2-е изд., доп. и перераб.]. – СПб.:Пресса, 2004. – 474 с.
6. Водопьянова Н. Е. Синдром «выгорания» в профессиях системы «человек–человек» / Водопьянова Н. Е. // Практикум по психологии менеджмента и профессиональной деятельности [под ред. Г.С. Никифорова и др.]. – СПб.: Пресса, 2001. – 282 с.
7. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение / Емельянов Ю. Н. – Л.: Сапфір, 1985. – 262 с.
8. Фирсова А.В., Павлова А.М. Изучение и профилактика эмоционального выгорания у педагогов// Психология сегодня : Материалы XI региональной научно-практической конференции студентов и аспирантов. – Екатеринбург, 2009. – 261 с.







Заголовок 115