Презентація Іван Франко – видатний український поет, письменник, громадсько-політичний діяч, національний ідеолог, політичний діяч з української літератури (10 клас)

Іван Франко - видатний український поет, письменник, громадсько-політичний діяч, національний ідеолог, політичний діячПідготувала – Машир Анастасія, учениця 11-Б класуКраматорської ЗОШ І-ІІІ ступенів №10з профільним навчаннямКраматорської міської радиКерівник Рущинська Алла Дмитрівна, учитель української мови й літератури, зарубіжної літературиКраматорськ – 2016 Франко Іван Якович(1898 – 1916) Доктор філософії (1893 р.), дійсний член НТШ (1899 р.)почесний доктор Харківського університету (1906 р.).Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі в Східній Галичині в родині селянина-коваля.Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867).У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію.Восени 1875 р. став студентом філософського факультету Львівського університету.Перші літературні твори — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг».Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства.У 1880 р. вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Збірки:«В поті чола» (1890)«Зів’яле листя» (1896)«Мій Ізмарагд» (1897)«Галицькі образки» (1897)«Смерть Каїна» (1889)«Іван Вишенський» (1900)«Із днів журби» (1900)«Semper tiro» (1906)«Давнє і нове» (1911)Твори:поема «Мойсей» (1905)повість «Boa constrictor» (1878)соціальний роман «Борислав сміється» (1882)історичну повість «Захар Беркут» (1882)дитячий твір «Лис Микита» (1890)роман «Для домашнього вогнища» (1892)соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893)дитячий твір «Абу-Касимові капці» (1895)роман «Основи суспільности» (1895)роман «Перехресні стежки» (1899–1900 рр.)та інші.У 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло».В травні 1886 р. взяв з Ольгою Хоружинською шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана.У 1888 р. деякий час працював у часописі «Правда».Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника.У 1890 р. за підтримки М. Драгоманова стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії.З 1908 р. стан здоров’я значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя.Помер 28 травня 1916  р. у Львові. Будинок Івана Франка. Нині — музей письменника. Львів"Такої великої голови в цілій Австрії нема", – почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей.   Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. А все через "політичне минуле" (належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти "законного порядку" тощо). Громадська діяльність І. Франка була невтомною на всіх етапах його життя. Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста. До речі, на початку своєї публічної діяльності він був відомий саме як економіст, що досліджував проблеми, зв'язані зі скасуванням панщини і впровадженням капіталістичних відносин у селі. Памятник Івану Франку у Нагуєвичах Зокрема, не тільки теоретично, але і на практиці намагався роз'ясняти вчення Маркса-Енгельса про створення додаткової вартості, показуючи це на прикладі видобутку солі в Нагуєвичах, і т.п. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості і життя Івана Франка. Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. "Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя". Іван Франко. (Дитяче фото) Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення – бойову маршову пісню "Гей, Січ іде". До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.Поштова марка СРСР, 1956 рікПоштова марка СРСР, 1956 рік 1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 рр.).  В 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але, через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників, без успіху.     1899 р. в Радикальній Партії зайшла криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р., і відтоді покинув активну участь у політичному житті. «Грома́дський го́лос» — газета, що з різною періодичністю та під різними назвами («Новий громадський голос», 1904-05) виходила у Львові (1895-1939). На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.).  Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувались у Влодзімежа Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко. Відзначимо, що політичний світогляд Івана Франка формувався під впливом М. Драгоманова. Одначе згодом Франко відмовився від соціалістичних і федералістських ідей свого вчителя, віддавши перевагу ідеям національноїсамостійності.<<Все, що йде поза рами нації, - підкреслював І. Франко, - се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм  фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами покрити своє  духовне відчуження від рідної нації>>. Критикуючи українських соціал-демократів в огляді марксистського журналу <<Вільна Україна>>, він дорікав їм передусім за те, що: <<вони не уявили собі гаразд свого національного характеру, не відчули того, що вони наперед українці, а потім соціал-демократи; трактували це українство як формальну концесію, а не як натуральний вислів своєї душі>>.Іван Франко. 1975 р. Брав участь у роботі студентського "Академічного гуртка" "Друг". За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду. Франко чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892).  У 1870-1880-х Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Разом із М. Павликом видавав журнал "Громадський друг" та альманахи "Дзвін", і "Молот (1878), спільно з І. Болеєм - журнал "Світ" (1881-1882), із гуртком львівського студентства молодіжний журнал "Товариш" (1888).Співпрацював також у виданнях українських народовців: газеті "Діло (1883-1886), Журналах "Зоря"(у 1883-1886) та "Правда (1888); багатьох польських та австрійських часописах". Протягом 1894-1897 рр. редагував літературно-науковий журнал "Життє і слово"."Громадський Друг" та його спадкоємці. Збірник "Дзвін" і "Молот". Нездійснений часопис "Основа" В 1890 р. І. Франко став одним із засновників та першим головою (до 1898) радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну, редактором її друкованих органів - газет "Народ" (1890-1895), "Хлібороб" (1891-1895), "Громадський голос" (з 1895). У 1887-1897 рр. працював у редакції польської газети "Kurjer Lwowski". За участю І. Франка видані альманахи "Ватра", "Веселка", "Перший вінок".У 1899 р. Франко вийшов зі складу РУРП і став членом Української національно-демократичної партії. Завдяки підтримці М. Грушевського став дійсним (1899; 1904 - почесним) членом наукового товариства ім. Т. Шевченка, відтак відійшов од активної політичної діяльності і присвятив себе літературній і науковій праці. Очолював філологічну секцію (1898-1901; 1903-1912) та етнографічну комісію НТШ (1898-1900; 1908-191); був співредактором журналу "Літературно-науковий вісник" (1898-1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком).Будівля готелю “Версаль”,в якому у 1909 р. жив І.Я. Франко – український письменник 1894 рік Громадська і творча діяльність, особисте життя Івана Франка тісно пов'язані з історією і культурою колишньою Станиславівщиною. На Прикарпаття привела його любов до подорожей, прагнення до пізнання світу, замилування красою природи.  Тісні зв'язки мав Франко з членами таємного гуртка захоплених соціалістичними ідеями станиславівських гімназистів. У 1892 р. Франко виступив у Станіславі на селянському вічі, яке було розігнане поліцією. Через декілька місяців разом з М. Павликом він організував з'їзд радикальної партії.Всебічно підтримував Франко починання Н. Кобринської, яка в 1884 році заснувала у Станіславі Товариство руських жінок. Франко двічі виступав перед жителями міста з доповідями про свого великого попередника й вчителя Т. Г. Шевченка (1889, 1890). З Коломиєю пов'язані - громадська та політична діяльність (1893 р., виступ на перших зборах радикального політичного товариства "Народна воля", передвиборних зборах до Галицького сейму; видання журналу "Народ"); неодноразове ув'язнення письменника та літературна творчість. 1908-го року стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913-го року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.Іван Франко у старшому віці Помер Іван Франко 28 травня 1916-го року у Львові. Через 2 дні відбулось кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали у чужому склепі (родини Мотичинських), через 5 років домовина з прахом Франка, розпізнана з допомогою Ольги Роздольської, була перенесена в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (споруджено 1933-го року), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».Бандрівський Карло у 1917 р., виконуючи останню волю письменника, передав його архів і бібліотеку до Наукового товариства ім. Т. Шевченка.Могила Івана Франка Творча спадщинаУсебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й історикомлітератури,  перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі». ДЯКУЄМОЗАУВАГУ