Літературно — музична композиція за творчістю Лесі Українки

Сценарій літературно – музичної композиції
Все життя Лесі Українки —
свідоме служіння ідеї братерства.
Уклала вчитель
української мови та
літератури Третяк Н.Б.
25 лютого 2011року
Мета: оглядово ознайомити із життєвим і творчим шляхом великої української письменниці; звернути увагу на тих людей, що впливали на формування світоглядних позицій Лесі Українки; виховувати почуття патріотизму, мужності характеру;
на прикладі творчості Лесі Українки виховувати полікультурні традиції: виховання учня, який зберігає свою соціально-культурну ідентичність, який прагне до розуміння інших культур, який поважає інші культурно-етнічні спільності, який уміє жити в мирі та злагоді з представниками різних національностей, рас, вірувань, який готовий до активної творчої діяльності в динамічному полікультурному і багатонаціональному середовищі.
Оформлення: виставка книг з бібліотеки, звернути увагу на перекладну літературу, карта подорожей Лесі Українки, портрети, ілюстрації, стінгазети, комп’ютерна презентація.
Музикальний супровід: відеоролики, записи пісень на слова Лесі Українки, музика М. Лисенка.
Використана література:
Леся Українка//Автори – упорядники: М.В. Гуць, Н. В. Россошинська. – Київ «Радянська школа» - 1979р. – 278 ст.
Все для вчителя// лютий №4/2002
Позакласний час// січень № 1/2011
Все для вчителя //березень №7/ 2001
Леся Українка // Зоряне небо// Упорядник І.О. Денисюк. «Наукова думка». - 1975р. – 77 ст.
Дійові особи:
Ведучий –
Ведучий –
Читець –
Читець –
Леся Українка –
Олена Пчілка –
Ольга Косач – Кривинюк – сестра –
сестра Ізидора –
Подруга дитинства Варвара Дмитрук –
Михайло Драгоманов ( брат матері) -
Микола Віталійович Лисенко –
Агатангел Кримський –
Літературознавець –
Іван Якович Франко –
Михайло Павлик - був одним з перших редакторів в історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цінностей.
Наталія Кобринська –
Цензор – Бурикіна А.
Нестор Гамбарашвілі -
Людвіг Якобовський -
Філарет Колеса -
( можливо відеоролик – пам’ятник Леся в Києві, на ньому слова, що є епіграфом до уроку) – гарна музика
Як я умру, на світі запалаєПокинутий вогонь моїх пісень,І стримуваний пломінь засіяє,Вночі запалений, горітиме удень. Леся Українка.
Ведучий: Все життя Лесі Українки — свідоме служіння ідеї братерства
Сьогодні ми говоритимемо про Лесю Українку як про видатну людину світової культури.
Ведучий: На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала…..
……Коли я погляд свій на небо зводжу, -
Нових зірок на ньому не шукаю,
Я там б р а т е р с т в о, р і в н і с т ь, в о л ю гожу
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, -
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі….
“ Мій шлях” Леся Українка
Ведучий: Леся Українка – інтернаціоналістка в самій суті свого світогляду, і вона на заклик серця зближує рідні поля України із закуреними будинками італійських робітників, бідних фелахів Єгипту і всіх рабів минулого, які боролися за свою свободу, від Спартака до робітників і селян її часу. Леся Українка була в своїй творчості справді весняною бурею, що гримотіла над світом. ( Микола Тихонов)
Ведучий1: У людського духу є вершина. Вона зветься ідеал. Творець спускається до ідеалу, людина підноситься. Кожного століття троє чи четверо геніїв одважувалися на таке сходження... Це велетні... Той, хто досягає вершини, стає рівним тобі, Гомере", - писав Віктор Гюго. Леся Українка, подолавши тяжкий шлях, піднялася на гору круту крем'яную, сягнула вершини людського духу. Вона посідає гідне місце серед великих і безсмертних мужів, таких як Гомер, Данте, Шекспір, Гете, Пушкін і Шевченко, Бетховен і Чайковський, Мікеланджело і Рембрандт. Ведучий: 1871 – у місті Новоград-Волинський у сім*ї Петра Антоновича народилась дочка Лариса.
*** Відеоролик з музею з Колодяжного ( 2 хв. – решта сам ост.)
( показати фото батьків, бабусі, дідуся - презентація)
Виховувалася Лариса на волелюбних традиціях кількох поколінь революціонерів. Подивляла благородну сміливість декабристів і з гордістю згадувала, що серед них був її родич Яків Драгоманов.
Читець: Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що болить?» - мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, -
Щоб не плакать, я сміялась. ( 1897р)
Із спогадів сестри: Зо всіх нас шістьох Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею…вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно..Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були бездоганно принципові люди…на диво цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини….
( О. Косач –Кривинюк. 1941р)
Олена Пчілка: Змалку і на все життя Леся дуже товаришувала з братом Михайлом. До початку 13 –го року Лесиного життя вони були у всьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали, вчилися, розважалися… Миша навчився дуже рано читати, то й Леся в чотири роки вже справно читала. Дуже полюбляла Леся казки Андерсена та сербські пісні в перекладі Старицького.
Сестра: У Чернігівській гімназії батьковим вчителем словесності був Леонід Глібов. Батько дуже любив його байки. Ще зовсім маленьку Лесю він навчив, і вона дуже гарно їх декламувала. ( О. Косач – Кривинюк. 1941 )
Ведучий: 1876 - Петро Косач з дітьми, Михайлом та Ларисою поїхали до Києва прощатись з М.П .Драгомановим.
М.П. ДРАГОМАНОВ: як політично неблагодійного мене звільнено з університету. Через постійні переслідування я змушений їхати за кордон.
Ведучий: Пізніше Олена Пчілка їде з дітьми в село Жабориця , тут вперше Леся почула розповіді про мавку, що пізніше лягли в основу «Лісової пісні»
1877 – народилась сестра Лесі – Ольга.
Ведучий: 1878 – подружжя Косачів їде на всесвітню виставку до Парижу, щоб зустрітися з Драгомановим. Дітей приїхала доглядати Олена Антонівна Косач – сестра Лесиного батька. Тітка Єля навчила Лесю мистецтву українського народного вишивання. Вже тоді Леся задумала вишити батькові сорочку.
1879- Наказом Міністерства внутрішніх справ П.А Косача переводять на роботу до Луцька.
Олена Пчілка: Про Луцький замок існувало багато легенд, люди вірили їм, захоплювались ними і ми. Тут, на Волині, серед розкішної природи, товаришуючи з сільськими дітьми, пізнала Леся перші соціальні контрасти, а пам'ять вбирала перекази про народних месників. Таких як Устим Кармалюк, яким дуже захоплювалася Леся.
Ми купили ділянку землі в селі Колодяжному поблизу Ковеля і розпочали будівництво помешкання для родини. Садиба у Колодяжному на все життя залишиться нашим єдиним домом. Все решта ми винаймали.
Іноді в селі влаштовувались вистави – живі картини. Я написала історичну драму «Кармелюк». Леся була за художника, режисера і артиста. Зробили багато ляльок, декорації, навіть пожежу панського будинку показали. Цей ляльковий театр користувався великим успіхом у Колодяжному.
Варвара Дмитрук – товаришка дитячих літ Лесі …Білий домик. З ним зв’язано багато подій Лесиного життя. В ньому вона писала, приймала гостей, відпочивала… У цьому домику щороку святкували Шевченкові роковини. …..Леся читала про гайдамаків, та так, що аж серце щипало. Гарно вміла вона читати… Як дійшла до того місця, де Гонта вбиває своїх дітей, - не витримала, схилилась голівкою на книжку і заплакала.
Ведучий: У Петербурзі заарештовано тітку Єлю. 1880 – Леся пише свій перший вірш «Надія» , навіяний звісткою про арешт тітки Олени.
Читець: «Надія»
Ні долі, ні волі у мене нема,
Залишилась тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, -
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна. ( 1980р)
Леся….Мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літератської родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни, а власне невіра у свій талан, трудне шукання правого шляху і тисячі інших….
( Леся Україна до О. Кобилянської, 1899р)
Ведучий: До Косачів у Луцьк переїздить тітка - Олександра Антонівна Косач Шимановська. Її чоловіка заарештовано і заслано до Сибіру.
Вона стала першою вчителькою Лесі гри на фортепіано.
1881 – ведучий: Десятилітня дитина застудила ноги на Водохреща - було це в січні 1881 року, простояла на льоду всю церемонію... Ополонка... Хрест з льоду, увінчаяий голубом... Морозна пара від води... Червоні в стуленому сонці ризи... І через два роки все це відгукнулося. Спочатку туберкульоз лівої руки, потім ноги, на початку дев'яностих - легень і, врешті нирок та шлунку. П. Косач приїжджає з дітьми до Києва;
Леся вчиться разом з братом Михайлом під керівництвом приватних вчителів, бере уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка.
Ведучий: 1882 – Косачі переїжджають у село Колодяжне (з того часу постійна домівка) У Лесі заболіла ліва рука – залишила гру на фортепіано.
1883 – Леся з братом, сестрою та матір*ю живуть у Києві.
Місцевий лікар виявив у Лесі туберкульоз кісток. Професор О.Рінек оперував Лесі ліву руку. Сім’я повертається до Колодяжного.
1884 – народився брат Лесі – Микола.
За допомогою матері вивчає французьку і німецьку мови.
Олена Пчілка: Лесі було всього 13 років, коли я, прибравши їй яскравий псевдонім, зважилась опублікувати під ним перші її дитячі твори «Конвалія», «Сафо» в Галицькому журналі «Зоря». Вірш «Сафо» вона написала під враженням від легенди про давньогрецьку поетесу.
Сапфо́, Сафо, Мітіленська (грец. Σαπφώ) (бл. 630 до н. е. — 570 до н. е.) — давньогрецька поетеса, Існувала легенда, що Сапфо покінчила із собою близько 572 до н. е., через кохання кинувшись у море зі скелі на острові Левкадія.
Читець: «Сафо»
Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецькую ліру держить.
До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє
Із піснею тою у серці
Велика їй туга встає:
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і розпач….Дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвилях шумливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.(1894)
Олена Пчілка : В кінці року в Колодяжному Леся і Михайло за моєю порадою працюють над перекладом твору М.Гоголя «Вечори на хуторі близь
Диканьки»
Ведучий: 1885 – Леся лікується на курорті соляного джерела в Друскінінкаї.
В Колодяжне привезли рояль . Леся розучує опери М. Лисенка .
Вийшла книжка з перекладом оповідання М. Гоголя.
1886 – знову проходить лікування в Києві у професора Рінека.
Леся: Жодних шкіл я не закінчила, і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все без жодної заборони. Коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого я вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя.
Ведучий : В Києві Леся спілкувалась з видатними діячами українського культурного процесу М.П. Старицьким та композитором В.М. Лисенком.
Були між собою здружені і жили ніби спільним домом, де було багато важливих культурних починань. Леся проявляла великий інтерес до різних галузей знання: головним чином до літератури, мистецтва, історії, географії, іноземних мов. Вона оволоділа німецькою, французькою, грецькою та латинською мовами. Пізніше вивчила англійську, італійську, польську, болгарську та іспанську мови.
З листа Лесі Українки:
« … з Миколою Віталійовичем зв*язані в мене спогади найдорожчих молодих літ. В його хаті стільки незабутнього пережито! Старицький, Лисенко –ці ймення для інших належать тільки для літератури, а для мене вони вічно викликатимуть живі образи, як імення близьких і рідних людей, що ніколи не вмирають, поки живе наша свідомість. Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати коли про мене з таким почуттям, як я тепер згадую про них, але я б хотіла на те заслужити».
Ведучий: Батько був дуже начитаною людиною. З російських письменників чи не найулюбленішим його письменником був Салтиков - Щедрін. Батько дуже гарно умів коментувати всі його твори.
Тому Леся любила велику російську літературу, російське мистецтво й гаряче вірила в братні єднання української і російської культур. Вона розуміла, що російський народ не мав нічого спільного з самодержавством. Одна жага свободи єднала її з найкращими представниками російської літератури.
Ведучий : Старших письменників знала в досконалості. Знала напам*ять багато місць з «Енеїди» Котляревського. А також багато жартівливих і сатиричних віршів 18 ст. надзвичайно високо цінувала Марка Вовчка.
Та чи найбільшим її учителем був Т.Г. Шевченко – зразок непохитного характеру. А ще народна пісня, яка йшла поряд з нею все життя.
1887 – Львів. Надруковано поезію «Надія»
Із спогадів А.Кримського: « В 1887 чи 1888 несподівано я познайомився
З Лесею Українкою, обом над було тоді по 16 років.
Один із старших моїх товаришів студент Тучапський сказав, що в нього є гарні вірші Лесі Косач, дочки відомої нам письменниці Олени Пчілки.
І ще ненадруковані її переклади з Гейне.
Я не наважуся назвати іншого письменника, який би з такою відповідальністю ставився до своєї праці, як Леся Українка. Вона готувалася написати драми «В катакомбах» і « Адвокат Мартіан» і звернулася до мене з просьбою дати їй кілька наукових праць….я їй цілу бібліотеку послав. Вона всі ці книги уважно перечитала…Без перебільшення можу сказати, що Леся була справжнім ученим - дослідником».
Літературознавець: Її талант розвивався завдяки природній спостережливості та глибокому потягу до знань. Усі ці чинники допомогли їй сягнути мистецьких вершин, стати письменницею європейського і світового масштабу. Дух поетеси гартувала хвороба. Вона спонукала до аналізу конкретних життєвих ситуацій та осмислення суті буття людини. Звідси власне нескореність, прометеїзм Лесі Українки, до якого вона, фізично квола, потягнулася ще на початку своєї творчості: "Я вийду сама проти бурі І стану - поміряєм силу"
Ведучий: 1888 – Пише поезію «Вмер батько наш» на 27 роковини смерті Шевченка. (музика М.Лисенка) Мати везе Лесю на консультацію до Варшави.
Леся з батьком приїздить до Одеси на лікування . Мешкає в родині біографа М.Ф. Комарова. Лікується на Хаджибейському лимані. Відвідує Акерман.
З листа Лесі Українки : « От уже страшна ця турецька кріпость нехай їй цур! Високі мури та товсті , грубі, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з гратами залізними, певно, колись там козаки наші сиділи. Тепер там дике зілля та квіти ростуть.
Сі кругліі вежі й високії мури –
Страшні та суворі, непевні, понурі,
І скрізь у тих мурах стрільниці – бійниці,
При вежах тих сумні темнії темниці.
В сих темницях колись наші та приймали горе,
Слали думки крилаті її через синє море.»
Цикл поезії «Подорож до моря» я посвятила сім*ї Михайла Комарова.
Іван Франко: « У циклі ліричних віршів «Подорож до моря» талант авторки дужчає, піднімається, вона попадає в свій природний тон, менше в*яжеться чужими взірцями і ми стрічаємо в тім циклі перші проблиски сильного, самостійного таланту, перші такі картини і поетичні звороти, що виявляють руку майстра.»
Ведучий: В Колодяжному починає перекладати «Одісею» Гомера.
Враження від античності виповняли Лесю вже з раннього дитинства. В Гомеровім тексті вона орієнтувалась досить вільно, поетесі не була чужою мова, що нею написані ці поеми.
1889 – лікується в народної лікарки Параски Богуш на хуторі Косівщина, що на Сумщині.
 Ведучий: З "гордим розпачем" переборювала поетеса фізичні болі, компенсувала свою фізичну нерухомість динамікою уяви, знаходила в собі оте щось більше за нас. Вона ніяк не погоджувалася з рецептами "перетворитися в рослину", як радив їй варшавський лікар. Ведучий : Січень. Львів. Надруковано переклади Лесі України Г.Гейне.
М. Лисенко: Леся бере активну участь в роботі гуртка «Плеяда»
У Києві згуртувалась громада письменників переважно з студентської молоді. Щотижня сходилась ця громадка в моєму домі. Ми назвали гурток «Плеядою». Тут читали свої нові твори і переклади, складали проекти нових літературних робіт. Займались редагуванням брошурок для народу.
Ведучий: Виїздить з Колодяжного на лікування до Одеси, лікування на Хаджибейському лимані.
В листопаді, у листі до брата Михайла Леся накреслює план видань серій перекладів видатних творів світових письменників.
З листа Лесі Українки до брата Михайла:
«Гоголь єсть майже весь перекладений, Гончарова - «Обрыв» і «Обломов», Достоєвського - «Записки из мёртвого дома», «Преступление и наказание», Пушкін – «Борис Годунов», «Цыгане», Толстой - «Воина и мир», «Анна Каренина» , Тургенєв – «Отцы дети», «Накануне», Щедрин – «История одного города», «Самоотрверженный заяц» , Лермонтова – «Герои нашого времени», вірші Надсона, Некрасова».
Читець: С.Надсон «Про любов твою, друже» переклад Лесі Українки.
Про любов твою, друже я марив не раз,
І від мрій отих серце так радісно билось,
Та прихильний твій погляд стрічав - і в той час
Так тривожно і сумно на серці робилось.
Я боявся, що порив хвилевий мине,
І химерний прихильності сполох погасне,
І лишить сиротою подвійним мене
При тій мрії мані про щось ясне та щасне.
Літературознавець: Із статті «Стан художнього перекладу на Україні» :
«Визначне місце в історії українського перекладу посідає Леся Українка. Тонко знаючи мови – найперше свою, і так само російську, а також кілька європейських, вона перекладала з російської і на російську, з німецької і на німецьку, з французької і на французьку, з англійської, італійської, старогрецької. Своїми перекладами виводила народ у широкий світ, ніби показуючи йому простори інших країн і інших епох».
Леся Українка охопила історію людства за 3-4 тисячоліття:
Від доби, коли єгипетський народ створив свою древню цивілізацію, через старогрецькі та древньоримські суспільства до середньовічної Європи, французької революції 18 ст. і до побуту чарівної Волині.
Такого часового діапазону годі шукати в будь-якого митця.
Ведучий: 1890 - Живе у Києві . Продовжує перекладати Гейне, В. ГюгоЛітературознавець: В творчості Лесі Українки чимраз частіше прориваються смілі ноти, охота до життя і до боротьби, розширяється її світогляд і розуміння життя. Як допомогти людям знайти щастя? На це питання відповіла всім своїм життям – як вірний політичний діяч.
Читець: «Contra spem spero» ( латинь)
Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, зійдуть квітки – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
…Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
1890р. Нет, я петь и в слезах не устану,
Улыбнусь и в ненастную ночь.
Без надежды надеяться стану,
Жить хочу! Прочь, печальные, прочь!
Я цветы на морозе посею,
В грустном поле, в убогом краю
Те цветы я горючей своею
И горячей слезой окроплю.
И холодного снега не станет,
Ледяная растанет броня,
И цветы зацветут, и настанет
День весны и для – скорбной – меня.
Подымаясь с каменьями в гору,
Буду страшные муки терпеть,
Но и в эту тяжелую пору
Буду песню веселую петь.
….Да! И в горе я петь не забуду,
Улыбнусь и в ненастную ночь.
Без надежды надеяться буду,
Буду жить! Прочь, печальные, прочь!
( перевод Н. Ушакова)
Михайло Павлик : мені дуже сподобались поезії Лесі Українки надруковані в альманасі «Перший вінок»
Ведучий: Леся переїхала з матір*ю з Сак в Євпаторію. (Крим) Відвідує Бахчисарай, Ялту, Севастополь.
Родина Косачів переїздить з Колодяжного в Луцьк.
У грудні Леся Українка розпочинає роботу над навчальним посібником для молодших сестер «Стародавня історія східних народів»
Продовжує працювати над переспівом «Ріг – Веди» українською мовою.
1891 – у супроводі матері Леся виїздить до Відня на консультацію до лікарні. Зупиняється у Львові, зустрічається з І.Франком, М.Павликом, В.Гнатюком.
Леся: Франка я дуже поважала і любила з ним розмовляти, вважаючи його за дуже інтересного, розумного і дотепного співрозмовника і дуже тямущого порадника. Подивляли його розум, велике знання і незвичайна працьовитість.
Літературознавець: Се був єдиний чоловік на Україні, що переважав Лесю в знанні західно – європейських літератур.
М. Павлик: Леся так просто ошоломила мене своїм образованієм та тонким розумом, на свій вік це геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго і в кожні її слові я бачив розум та глибок розуміння поезії, освіти і людського життя.
Коли я запропонував Лесі поміняти російське підданство на австрійське, адже там значно більше демократії, вона відповіла:
Леся: Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України!
У Львові я познайомилася з Н.Кобринською.
Наталія Кобринська: я стояла біля витоків українського фемінізму, позитивно націленого не на руйнування, а на будівництво і творчість. Стала ініціатором першої української жіночої організації. «Перший вінок» заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали самі жінки. Він з'явився 1889 р. у Львові за редакцією Олени Пчілки та моєю.
При створенні альманаху до праці були залучені кращі творчі жіночі сили як Наддніпрянської України, так і Галичини: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик та інші.
Ведучий: Франко з родиною приїздять в Колодяжне.
Франко від’їжджає до Львова, а родина залишається у Колодяжному.
Леся з матір*ю і сестрою Ольгою від’їжджає до Євпаторії. По дорозі заїхали у Канів на могилу Шевченка, Київ, Катеринослав.
У кінці липня в Євпаторії Леся Українка захворіла на тиф.
Леся Українка: я була зачарована морем – лагідним і ніжним, понурим і грізним - асоціювала його з непереможною народною силою.
Ведучий: 1893 - У березні виходить у світ перша збірка поезії Лесі Українки «На крилах пісень» у Львові.
Царська цензура : Шкідливе спрямування цих віршів виявляеться в тоскних наріканнях на ніби-то сумну долю Малоросії, яка начебто знемагає під чужоземним ярмом, в бажанні швидкої зміни її становища в божевільній мрії про можливість повстанням здобути незалежність…з огляду на це пропоную дану книжку заборонити і встановити за авторкою нагляд поліції
Сестра Ізидора: Дуже кохалась все життя в органній музиці…Леся була до неї дуже здатна, здатна навіть до композиторства, бо часто грала свої власні імпровізації – композиції.
Леся Українка : «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музик ніж поет та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт»
Читець: До мого фортепіано
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самотій німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же давній, любий друже мій! ( 1890 рік)
Читець:
Когда я клавиши перебирала,
Прекрасный мир рождался предо мной,
И мне надежды радугой сияли,
Летел далеко дум крылатый рой.
Надолго расстаемся мы с тобою!
Никто теперь твой не разбудит звук.
Не знаю я, как быть и мне с тоскою…
Прощай, мой давний, мой любимый друг!
( перевод В. Рождественского)
Ізидора Петрівна Косач (сестра Лесі): "Не всі, хто знав Лесю - поетесу, письменницю, знають, яка то була ще й в інших багатьох відносинах виключна, особлива, щедро природою обдарована людина. Наприклад, Леся мала неабиякий хист до малювання і музики, та той хист, на жаль, їй не судилося розвинути через хворобу, з нею Леся боролася роками. Проте, її гра на п'яно була... дуже хороша. Грала вона гарні класичні речі, або народні українські пісні, у виконання яких вкладала багато душі і почуття". **М.Лисенко: я написав музику на тексти Г.Гейне у перекладі Лесі Українки.
«Коли настав чудовий май», «Не жаль мені» ( прослухати запис)
Ведучий: 1894 - лютий – березень навчається в Київській малювальній школі М.І.Мурашка: Леся малює олійними фарбами дуже гарні картини
Цензура: в Петербурзькому департаменті заведено справу на Лесю.
Ведучий: Виїхала з Колодяжного до Болгарії у гості до дядька Драгоманова.
Із захопленням працює в бібліотеці. Впорядковує її.
Леся: «…Я вертаю в Софію і там буду собі писати і гребтись в дядьковій бібліотеці, що віддана мені на мешкання, - кращого помешкання для мене не могли видумать! …У мене тепер думка росте і вже й так переросла ту рамку, в якій можна робити що – небудь одкрито в Росії. Сором і жаль за мою країну просто гризе мене, і я не думала, що в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, що буду робити, вернувшись в Росію, сама думка про се тюремне життя сушить моє серце. Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під’яремного життя…Розлука тяжка, та стрівання не легше. Ну, нічого, будем битись, а там побачимо.»( 1895)
Ведучий: Познайомилась з Алеко Константиновим, Марою Белчевою, Петко Тодоровим – болгарськими письменниками.
1895 – помер М. Драгоманов.
Виїздить з Софії додому, по дорозі зупиняється у Львові, де зустрічається з М.Павликом. Живе в Колодяжному. Лікує хворих на тиф селян.
Потім переїздить до Києва.
У Косачів поселився студент Київського університету – Нестор Гамбарашвілі.
Нестор: « У мене скоро після поселення в Косачів встановилися хороші відносини з ними, - я відчув себе як серед рідних…Особливо хороші товариські стосунки були у мене з Лесею. Вона часто заходила до мене, і ми розмовляли на різні суспільно – політичні теми…Одного разу, побачивши у мене на столі книгу Шота Руставелі « Витязь в тигровій шкурі», художньо оформлену ілюстраціями , вона була приємно здивована цим шедевром грузинської літератури ХІІст. І засипала мене питаннями про Грузію, її природу, давню культуру, поетів, письменників, художників, театри. Довго і уважно вона слухала мою розповідь…а у подарунок з Грузії попросила кинджал, з яким потім не розлучалася. Хоч її мечем було - слово»
Читець: «Слово, чому ти не твердая криця…»
Вигострю, витончу зброю іскристу,
Скільки достане снеги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Мине повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем для катів.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам! ( 1896)
Вед: У Львові надруковано переклад Лесі І.С. Тургенєва «Німфи»
1896 – Леся живе і працює у Києві. Публікується в прогресивній французькій пресі через Людмилу Драгоманову у Софії.
Літературознавець: Хочу сказати про «Невольничі пісні» - ідейний і композиційний центр збірки «Думи і мрії». Це полум’яний заклик до рішучої революційної боротьби з царизмом. Роки написання у творчій біографії Лесі мають не менше значення, ніж у Шевченковій – «Три літа»
1897 – Олена Пчілка:«Така у нас біда з Лесею…вона дуже терпляча взагалі і переносить страждання не скаржучись. Але її мовчазні страждання так тяжко бачити, може ще тяжче…» (Лист Олени Пчілки до Л.Драгоманової)
Ведучий: Леся Приїздить до Ялти на лікування. Знайомиться з Сергієм Мержинським . Їх поєднувала спільна підпільна революційна робота.
1898 – Ведучий:   Знайомство з Климентом Квіткою.
Осінню Леся закінчила перекладати на російську мову драму «Блакитна троянда» , працює над перекладом «Каїна» Джорджа Байрона. «Макбета» Вільяма Шекспіра.
З Одеси відправляється до Гадяча. З Гадяча до Києва.
   Леся до батька: Не міг ти мені зробити ліпшої втіхи, як от що мене кличеш додому. Мені вже обридли ці юго-восточні сторони і от тепер це все одно, якби ти мені подарував рік зсилки. Дуже хочеться, додому, до тебе, "на тихі води, на ясні зорі", все здається, що там скоріш минеться моя втома і сей змінливий стан то кипіння, то замерзання, в якому постійно перебуваю". І. Франко: «Читаючи м’які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосила дівчина – трохи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. На наш погляд, Україна нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою»
Літературознавець: за мужнім, героїчним пафосом своєї творчості, за високим духом справжнього прометеїзму Леся Українка є однією з найбільш примітних постатей у цілому світовому мистецтві.( Л. Новиченко, 1946)
Ведучий: 1899 – Леся з матір*ю виїздить з Колодяжного до Берліну.
Знайомиться з містом. Берлінською бібліотекою.
Лесю Українку в клініці відвідав редактор берлінського журналу
«Die Gesellschaft»
Людвіг Якобовський: я запропонував Лесі перекласти мої твори на російську мову для журналу « Жизнь», а також перекласти на німецьку мову твори для збірника новел українських авторів, якого я готував до друку.
Ведучий: Виїзд з Берліна через Варшаву до Києва.
В Гадячі в гостину до Лесі приїхав С.К. Мержинський.
Цензура: тим часом цензура забороняє друкувати поему «Давня казка»в «Альманасі», упорядкованому Грінченком.
Літературознавець: це було 7 жовтня 1899 року в Києві, в концертному залі Літературно – артистичного товариства…Цього вечора Лариса Петрівна виступала перед публікою з доповіддю на історико – літературну тему – про головні течії в літературі ХІХ ст…..Вона виявила таке багатство всесторонньої культури, котрому позаздрив би усякий професор. Вона цитувала Бодлера і Кардуччі, Леопарді і Шекспіра, Бернса і Барб’є, посилалась на Льва Толстого і Верлена, не забуваючи і про рідного Шевченка. Вона називала твори світової культури і світового мистецтва, начебто в її робочій кімнаті були зібрані скарби музеїв усього світу…( В. Чаговець, 1941)
Леся: зараз працюю над перекладом драми німецького письменника Г.Гауптмана на українську і російську мови.
Ведучий: 1990 – виїздить з Києва до Петербурга.
В Празі надруковано статтю І.Франка про Лесю Українку та поезії в перекладі на чеську мову Ружени Єсенської.
В лютому гостює в Мінську у С. Мержинського.
В лютому знайомиться з Петербургом.
Співпрацює з редакцією прогресивного журналу «Жизнь», відділ беллетристики в якому вів М. Горький. Особисто вони не були знайомі, але їх споріднювали непримиренні погляди.
В лютому виїздить в Дерпт. (Юр*їв, нині Тарту)
В Київському літературному товаристві читає доповідь про основні мотиви творчості Гейне.
В вересні – дізнається про тяжкий стан здоров*я С. Мержинського і їде в Мінськ доглядати друга.
Сценка:*************
Леся читає листа, входить мама.
Мама: Що з тобою? Тобі зле?
Леся: Сергій при смерті… ( мама бере листа, пробігає його очима)
Мама: цього слід було ждати. Я тобі ще навесні казала. Та й раніше, у Гадячі…..Може, нехай Ліля по дорозі заїде?
Леся: мій клопіт, мені й пектися ним.
Мама: ти хоч тямиш, що кажеш? Сама ледь стала на ноги!
Леся: йому не можна залишатися в Мінську. Ця холодна зима вб’є його. Його треба рятувати.
Мама: його вже ніщо не врятує. Лелечко, він незабаром догорить, як свічка.
Леся: Тепер уже нема розмови про те, чи їду я до Мінська, чи ні, звичайно, їду! Я поїду з ним до Швейцарії. В санаторій. Поїду хоч би там що. Коли не стане на це моїх грошей, я позичу, знайду ще якусь роботу, а все – таки поїду.
Мама: Це безумство, божевілля! Це непотрібна жертва – він приречений.
Леся: Нехай ця жертва непотрібна, але я найбільше люблю приносити такі жертви на олтар дружби.
Мама: це - дружба , чи щось інше?
Леся: Не питай мене, мамочко, як тільки сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю, - без міри, без краю, що те кохання – ніж у моєму серці, вирви ніж з серця, і воно кров’ю зійде… Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він любив мене, ми обоє були б нещасні. Я знаю це, і все – таки його кохаю, сама себе палю вогнем.
Мама: я не дозволю, щоб ти вбила себе заради нього. Що спільного у тебе з ним? Ти – велика поетеса України, гордість нашої літератури, а він…..
Леся: як ти можеш?!
Мама: коли у Мінську буде скрутно, напиши, я приїду.
Леся: не треба, мамо, цю чашу я вип’ю сама до дна.
*****************
Ведучий: Під впливом тривожних думок про стан здоров*я Мержинського створює ряд ліричних поезій. Це перлина інтимної лірики в світовий поезії. Не можна без глибокого жалю читати її листи тих часів, не можна без болю читати лірику, присвячену Сергію Мержинському.
*****На фоні музики: Читець: Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш мов руїна листом вкрита,-
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, - як нам з тобою –
А прийде час розсипатись руїні, -
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?Леся:"Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію, і ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, - вона тремтить, як струна, - все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни... Мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди? Мій друже, чому ж я не можу облити рук твоїх, що мов струни тремтять, своїми гарячими слізьми? Мій друже, невже я одиноко згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою... Ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, ... Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми мене з собою, се буде мій порятунок. І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди. Ведучий: 1901 – Мінськ. Січень. Догляд за тяжко хворим Мержинським.
Протягом однієї ночі біля помираючого Мержинського написала драматичну поему «Одержима» 3 березня помер Мержинський.
Леся: признаюся Вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива зосталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене хтось спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: я з того створила драму…( 1903р до І. Франка)
Ведучий: В квітні перебуває у Львові, передає для видання перекладну літературу соціалістичного змісту Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.
В квітні гостює в Ольги Кобилянської . Знайомиться з Євгенією Ярошинською – письменницею, педагогом, громадським діячем.
Влітку до Чернівців приїхав Климентій Квітка.
Подорожують Буковиною, збирають фольклорні твори.
В місцях, де буває Леся Українка відбуваються літературні вечори на її честь.
В листопаді від*їздить на курорт Сан-Ремо - Італія.
Венеція справила велике враження на Лесю. Удосконалює знання італійської мови. Знайомиться з італійськими письменниками.
Ведучий: 1992 – в березні департамент поліції дає вказівку на обшук помешкання Лесі Українки.
В травні Леся Українка виїздить з Сан-Ремо у Швейцарію. Перебуває в Берні, Цюріху. Прибула до Генуї, через Ліворно, Неаполь, Палермо, Мессіну, Катанію, грецькі острови, їде до Одеси. В жовтні знову виїжджає до Італії.
По дорозі перебуває у Львові, Відні, відвідує театри, редакції газет.
Ведучий: 1903 – Сан-Ремо співпрацює з соціальною демократичною партією. Пізніше критики скажуть, що цей вірш вражає палким інтернаціональним почуттям.
Читець: Дим
Ми в’їхали у передмістя. Чорні,
Закурені стояли там будинки,
Суворі та непишні. По будинках
До вікон хустя припялось, мов злидні,
Що їх ні в двері, ні в вікно не випреш,
А з вікон визирали, мов привиддя,
Якісь бліді, невільницькі обличчя.
А над усім той дим, той легкий дим,
Що не гризе очей, притьом не душить,
А тільки небо ясне застилає,
І краде людям сонечко веселе,
П’є кров з лиця, і гасить людський погляд,
І барви всі рівняє сивизною…
Той дим проник мені у саме серце,
І стиснулось воно, і заніміло,
І вже не говорило: чужина. ( Сан – Ремо, 1903)
Ведучий: Листується з Франком про переклади його оповідань на російську мову. Відвідує Полтаву - відкриття пам*ятника Котляревському. Відвідують Панаса Мирного.
Цензура:Петербурзький духовний цензурний комітет заборонив твори Лесі Українки.
Ведучий: В вересні Леся з Климентом виїздять на Кавказ (Тбілісі)
В жовтні в Харкові раптова смерть брата Михайла.
В Ростові на Дону видано переклади Лесі Українки творів І.Франка.
1904 – їде до Києва через Батумі, Сочі,Євпаторію, Одесу.
Спілкується з Климентом Квіткою, Гнатом Хоткевичем, Фотієм Красицьким – онуком Т.Шевченка по сестрі Катерині
В листопаді в листі до матері пише про своє бажання зайняти посаду редактора журналу в Одесі і про свій намір одружитися з Квіткою.
Ведучий: 1905 – в Петербурзі, куди приїхала до сестри, стає свідком політичних демонстрацій, страйків і жорстоких розправ.
1906 – в Петербурзі надруковано переклади Лесі Українки з Гейне, в Полтаві переклад Лесі з Віктора Гюго.
Жандармське управління посилює нагляд, проводять обшуки.
1907 – під час чергового обшуку - вилучення книг, арешт Лесі і її сестри.
У березні виїздить з Квіткою в Крим . В липні Леся і Климент оформили шлюб. Серпень - Квітка одержує посаду в суді в Балаклаві.
У Лесі погіршується стан здоров*я…запалення нирок.
1908 - Берлін, порада професора виїхати до Єгипту.
В травні Філарет Колеса: Найбільша заслуга Лесі Українки для української музичної етнографії лежить у тому, що вона разом із своїм чоловіком, заслуженим дослідником української народної музики Климентом Квіткою, зайнялася організуванням етнографічної експедиції в Полтавщину для списування мелодій українських народних дум при допомозі фонографа, з власних засобів оплатили кошти цієї експедиції та придбала нові дуже цінні матеріали для видання дум із мелодіями.
****Звучить пісня, записана Лесею, музика М. Лисенка
Літературознавець: Про її глибокі знання античної літератури засвідчують поезії "Сафо", "Іфігенія в Тавриді", "Ніобея", "Орфеєве чудо", біблійні теми та мотиви оригінально розробляються у віршах "Я бачила, як ти хиливсь додолу", "То може станеться і друге диво", "Дочка Чєфая", "Ізраїль в Єгипті", "Пророк", "Жертва" та інші. Окрім того, Леся Українка на основі глибокого знання історії, побуту, звичаїв, мистецтва і літератури багатьох народів написала вірші "Єврейські мелодії", "Пісня флорентійська", "Дим", "Напис на руїні", цикли "Весна в Єгипті" та "Єгипетські фантазії".
Ведучий:1909 – Телаві. Погіршується стан здоров*я поетеси.
Останні роки свого життя провела переважно в Грузії. Тут познайомилася з грузинськими культурними діячами, тут вона прислухалася до пульсу політичного життя країни.
Леся: Який цікавий, дивний куточок – Грузія! Скільки мужності і доблесті повинен мати народ – жменька, щоб уціліти і охоронити себе від всіх напастей і знегод, які випали на його долю! Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою!
Ведучий : В січні Київське літературне товариство провело вечір з нагоди 25 ти річчя літературної діяльності Лесі Українки.
В Києві помер батько. Листопад. Виїзд до Єгипту. (Гелуан – Хельван)
Леся: Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса – се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс – він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!..Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в каїрському музеї.
Ведучий: 1910 – лютий. Дмитро Яворницький перебуваючи в Єгипті відвідав Лесю Українку.
Читець: Сон
Тепло та ясно….Чи се Єгипет?
Так, се Єгипет…синій намет
Неба високого міниться сяєвом..
Ой, та й високе ж! Як вільно, як радісно,
Так, се Єгипет…
Тихо та любо…Чи се Вкраїна?
Так, се Вкраїна…Он і садок,
Батьківська хата і луки зеленії,
Темнії вільхи, ставочок із ряскою.
Так, се Вкраїна…
Можна спинитись…годі блукання…
Все буде добре…Рідний мій край
Вкупі зі мною одужав від злигоднів,
Небо не хворе, не плаче, не хмуриться,
Люди веселі і я….не будіть..
Все буде добре…. ( 1910р)
Ведучий: Травень – Київ, виїзд на Кавказ – Кутаїсі. 1911 – погіршується стан здоров*я. Виїзд до Єгипту.
Леся: Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтиь моя рука
Чи пісня й думка кволі?
Ведучий: Квітень . Одеса - Київ. Червень. Кутаїсі . За 10-12 днів написала «Лісову пісню» Перший запис на платівку музичних творів на слова Лесі Українки.
****Відеоролик про Лесю Українку в Грузії ( 2 хв. – решта самостійно)
1912 – Кутаїсі - Єгипет. 1913 – квітень. Останній приїзд до Києва.
Тяжко хвору поетесу перевозять до Сурамі.
19 липня померла Леся Українка. В Сурамі створено перший в світі пам’ятник поетесі Лесі Українці. 26 липня похорон Лесі на Байковому кладовищі.
Літературознавець О. Білецький: життя самої лесі Українки є зразком мужності. Таку саму силу духу ми знали в засланого солдата Тараса Шевченка, у розбитого паралічем Івана Франка, таку силу духу ми знаємо у Миколи Островського.
С. Крижанівський: ( 1976) Лесю Українку вважали і вважають своєю вчителькою не лише Тичина й Рильський, Сосюра й Малишко, Довженко і Яновський, Головко і кочерга, Стельмах і Гончар, а багато й багато російських, білоруських, грузинських, вірменських та інших поетів, прозаїків, драматургів.
Додаток
Визначний внесок в розвиток світової культури зробила Леся Українка і своїми перекладами творів письменників багатьох літератур українською мовою. Після І. Франка Леся Українка була чи не найплідніщим і наймайстернішим таким перекладачем.
Перекладами з інших літератур поетеса почала займатися ще, власне, з дитячих років. У тринадцятилітньому віці вона разом із старшим братом Михайлом, що виступав під псевдонімом Обачний, переклала українською мовою "Вечера на хуторе близ Диканьки" М. Гоголя. А ставши відомою письменницею, вона виробила об'ємну програму перекладу українською мовою творів Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лєрмонтова, Тургенєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Гончарова, Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра, Мольєра, Вольтера, Руссо, Бомарше, Бернса, Гете, Шіллера, Байрона, Вальтера Скотта, Бальзака, Беранже, Гейне, Гюго, Лесажа, Леопарді, Лонгфелло, Жорж Санд, Сталь, Флобера, Золя, Міцкевича, Сирокомлі, Конопницької, Красицького, Крашевського, Ожешко, Сенкевича, Словацького та багатьох інших. Уже оцей перелік прізвищ визнаних у всьому світі митців художнього слова засвідчує про Неабияку обізнаність Лесі Українки з найкращими надбаннями світової літератури, з якими вона намагалася ознайомити український народ з метою піднесення його інтелектуального і культурного рівня.
. В свою чергу Леся Українка привертала увагу багатьох письменників і дослідників різних літератур, її твори перекладалися і перекладаються майже у всіх країнах світу, зокрема Росії, Білорусії, Чехії, Англії, Німеччині, Франції, Канаді, США та ін. Літературознавці багатьох країн присвятили українській поетесі чимало статей, монографій, літературних портретів.