виховна година Традиції народу

УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ В НАШОМУ ЖИТТІ
Менчакова Олена ІванівнаВиховна година розкриває традиції українського народу, привчає дітей віднаходити ці традиції, обряди та утілювати у життя.
Вчитель початкових класів та української мови і
літератури Новоєлизаветівської загальноосвітньої
школи І-ІІІст. села Новоєлизаветівка
Красноармійського району Донецької області elena_menchakova@ mail.ru
0958583666 Мета:пізнати минуле своєї держави; зберегти духовний набуток для наступного покоління; відчути мову, культуру, етнос народу; прилучати дітей до звичаїв, обрядів, традицій, не нав’язуючи їх, а на власному прикладі , прикладі односельців, родин, щоб бути гідним представником своєї нації.
Обладнання: виставка вишиванок( рушники, серветки, ікони), народний український посуд, предмети хатнього побуту, українські народні страви.
Хід заняття
І. Організаційний момент.
Діти заходять до класної кімнати, інтер’єр якої нагадує українську хату.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Вчитель: Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості українського народу, насамперед молоді. Тому велике занепокоєння нині викликає відсутність у більшості молоді усвідомлення себе як частини народу, співвідношення своєї діяльності з інтересами нації. Отже , ми повинні виховуватись на основі народних традицій, не забуваючи хто ми і звідки походимо, яке наше коріння.
ІІІ. Повідомлення теми і мети заняття.
Сьогодні тема нашої виховної години звучить так: « Українські традиції в нашому житті». У кожному суспільстві є свої неписані закони – звичаї, яких часто дотримуються і виконують більш ревно, ніж законів у кодексах. Випробувані часом, традиції стали невід’ємною рисою нашого побуту, і ми їх часто виконуємо, не задумуючись, для чого і чому так робимо, яке вони мають значення. «Так прийнято», «так робили наші батьки», « так за звичаєм» - такі пояснення ми можемо почути, коли розпитуємо про ту чи іншу традицію, обряд. Заходячи в хату – зніми шапку, йдучи на весілля – принеси хлібину, народжену дитину - охрести , спочатку повинен їсти господар, і так далі. А чому, навіщо?І такого в українського народу превелика кількість. І про деякі з них ми сьогодні поговоримо.
ІV. Мотивація виховної діяльності.
Усі традиції , обряди пов’язані зі святами.
Першим найбільшим святом весняного циклу є День Сорока Святих, Сорока апостолів-мучеників. Природа починала оживати від зимової
спячки і люди вже чекали весну. Предвістником весни є приліт перелітних птахів. Саме на Сорок Святих відбувався обряд зустрічі пернатих. Для цього жінки випікали спеціальне печиво "жайворонки", "голуби". Потім це печиво діти дарили перехожим , або вивішували на деревах. Не відходячи від народних традицій ми часточку печива розвісили, а часточкою причастуємо гостей.
(діти роздають печиво)
Дуже цікавим було інше у цей день, а особливо ось такі прикмети:
Діти: 1. Дівчатам треба пригостити хлопців сорока варениками.
2. Учням, вихованцям принести вчителю сорок бубликів.
3. Якщо в цей день буде тепло, то ще сорок днів буде тепла погода, а якщо холодно – то буде ще сорок морозів.
А чи знаєте ви ще великі народні свята та їх традиції? Які?
(відповіді дітей)
1вед. Молодці. Та на цьому народна спадщина українського народу не закінчується. Поряд з традиціями свят йдуть обряди, обереги. Зараз ми поговоримо про рослинні обереги. Щоб дізнатися про які, ми хочемо провести конкурс.
Конкурс « Розгадай ребус». Чи є бажаючі?

( бажаючим роздаються листи-завдання. При назві відповіді, виходять дерева –символи)
Калина: Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ Усміхалась щиро доля,
Материнський ніжний цвіт.
Посадіть калину на городі,
Щоб заквітнула земля!
Із роси — пречиста врода,
З неба — почерк журавля.
Посадіть калину коло тину,
Щоби злагода цвіла!
Буде щедрою родина —
Буде честь їй і хвала.
Посадіть калину коло хати,
Щоб на всеньке на життя!
Стане кожен ранок свято,
Дітям буде вороття.
Посадіть калину в чистім полі,
Хай вона освятить час!
Рід наш любить дуже волю,
Хай же воля любить нас.
Тополя: Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему "Тополя".
По діброві вітер віє,Гуляє по полю.
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля, яку кохав молодий парубок Стриба. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Не добігаючи до села, хлопець побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів про все. Старійшини вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати лихо у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли.Але серед людей він побачив красиву дівчину. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина така гарна, і я хочу щоб вона була моєю дружиною". Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. Почувши це, парубок розсердився, але свого гніву не мав права показати. У нього так защеміло серце, що він впав непритомний. Побачив це Перун і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона нікого не зробить щасливим". Вдарив палицею об землю і там, де стояла Поля, виросло струнке зелене деревце, якому люди дали ім’я тополя .Верба: Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні. Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу і Т. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла бона йому на втіху. Росте верба Шевченкова і досі.
Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево не тільки вам, а й усім на втіху. Не можна допустити, щоб зникли вербові насадження на нашій Україні.
Учениця: Під віконцями на сонці У весняному садку
У земельку як в постельку
Я насіннячко кладу.
Сонце, смійся! Дощик, лийся!
Линьте краплі до землі,
Щоб на грядках у зернятках Кріпли паростки малі.
Прийде літо, будуть квіти,
Будуть в мене восени У віночку на голівці Чорнобривці запашні.
2вед: Майже у всіх народів є улюблені рослини-квіти. Багата і Україна розмаїттям квітів. Відгадайте їх.
( Виходять діти-квіти)
БарвінокЯ барвінок –рослина обрядова,
Це символ пам’яті і вірності, здоров'я,
Краси і вічності, безсмертя, довгих літ,
Любові знак – барвінку синій цвіт.
Волошка
Там, де колоски налиті.
Розцвіла волошка в житі.
На голівці у волошкиПоселилось неба трошки.
Рута-м'ятаРозрослася біля хатиКучерява рута-м'ята.
Хоч без квітів рута-м'ята,
Та духмяністю багата.
ЧорнобривціГарні квіти біля хатиНавесні садила мати.
Чорнобривці чорнобровіКвітнуть в тиші вечоровій.
Чорнобривці чарівніТак і просяться в пісні.
( Пісня « Мамина сорочка»)
2 вед: Не перелічити тих легенд, казок, пісень, віршів про дорогі і рідні нашому серцю символи. Вони відтворені у вишивках на рушниках, сорочках.
Сьогодні на нашому святі ви можете переконатись майстерністю і різноманітністю української вишивки.
Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків .Вишиванням споконвіку займались жінки ,які з покоління в покоління передавали найтиповіші,найяскравіші зразки орнаменту , кольору , вишивальну техніку. Вишивки , передаючи характерні ознаки місцевості ,різняться між собою орнаментом , технікою виконання та гамою барв . Вишивкою оздоблювали рушники , фіранки , жіночий та чоловічий одяг . Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому , родини . У давнину рушник , вишитий відповідними візерунками-символами , був неодмінним атрибутом багатьох обрядів : з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини , зустрічали і проводжали дорогих гостей , проводжали в останню путь , прикрашали , образи та накривали хліб на столі , справляли шлюбні обряди . А було це так…
(інсценування обряду сватання)
Мати: Галю, дитино! Ану покинь все! Мерщій до печі та колупай її, колупай! А ти, старий, чого розсівся. Одягай хутко святкову сорочку та за стіл сідай, як поважний господар!
Батько: Та я зараз, а що там шось горить?
Мати: Та бодай тобі…. Свати йдуть!
Галя : Ой лишенько!
( мати зустрічає гостей)
Сват: Здорові були господар та господиня!
Стецько: Подивіться, люди добрі. А що то вона робить? Я прийшов до неї свататись, а вона стіни колупає. А ще кажуть , що я дурний. Та це вона дурна, дурна.
Мати : Та здорові були, чого і вам бажаємо. Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?
Батько: Яку-таку справу до нас маєте?
Сват: Та тут таке діло. Кажуть до вашого двору забігла куниця – красна дівиця. А наш князь її шукає.Стецько : А що її шукати. Онде вона стоїть, дурна, дурна, дурна.
Галя: Мамо, подивіться на нього, за кого ви мене віддаєте? За Стецька дурного, та з нього не тільки люди сміються, а й собаки.
Стецько: Ти диви, забалакала. Батько казали, як буде багато балакать, треба робити так: У-У-У-х, я тобі….. Страшно? А я батька боюся…
Батько(до Галі): Так ти йому хустку даси, чи гарбуза. Вони цього року гарні вродили…
Галя: Зараз побачите..Мати: Галю, доню, чуєш. Йди вже!
Галя: Йду вже, йду.
( Виходить Галя, віддає хустку Василеві, а гарбуза Стецькові)
Стецько: О, мати каші наварять. Їсти хочеться. Ще довго оце сватання буде?
Василь: Мамо, благословіть. Я кохаю Галю і кохатиму довіку. Не віддавайте її за дурного.
Галя: Мамо, благословіть.
Стецько: Була одна дурна, а це ще один появився. Скільки їз буде всього?( перебирає пальці)
Разом Галя і Василь: (на колінах стають долу на вишитий рушник)
Дозвольте, батьку; дозвольте, мати,
На рушник вишиваний рушник стати,
Та благословення вашого дістати.
Мати: Та що ж ви оце зі мною робите?!
Бог благословляє, і я благословляю.
Жити аж довіку в парі вам бажаю.
Батько : Щастя вам, діти, поваги, любові,
Хлібного столу, доброї долі!
( Батьки повивають руки дітям рушником, діти у відповідь цілують ікону)
1 вед: Утворювалася нова сім’я. І як у кожній українській сім’ї стався такий випадок…
( пісня «А мій милий вареничків хоче»)
Обряди – обрядами, традиції – традиціями, а їсти хочеться завжди. Ми завершує наше свято традиційною українською кухнею, тобто її стравами.
Конкурс «Хто більше назве українських страв»
Що ми знаємо про традиційні українські страви. Давайте послухаємо…
(виступ дітей, які самостійно підібрали матеріал про народні страви)
«Хліб — усьому голова», «Без хліба — нема обіду», «Хліб та вода — то нема голода». Хліб – головна страва української кухні. Для українців він становив головний компонент харчування, позначений не лише особливостями їхньої господарської діяльності, а й уставленими традиціями. Майже до кінця XVIII ст. в Україні переважав житній хліб . Великим спасінням був цей хліб і в роки Великої Вітчизняної війни. У південних землях, колонізованих українцями в XVII—XVIII ст. (Таврії, Катеринославщині, Херсонщині)випікали пшеничний, на Буковині, Поділлі — кукурудзяний, у Прикарпатті — ячмінний , на Полтавщині — гречаний. Зараз Україна славиться не тільки найсмачнішим пшеничним хлібом, а й усілякими хлібобулочними виробами, здобою, українським короваєм.
Другу етнічну особливість української кулінарії становили різноманітні овочеві страви. Це — і борщ, і капусняк, і голубці, і квашена капуста, і солоні огірки, і гарбузова каша. Починаючи з другої половини XVIII ст. в Україні поширюється картопля й різноманітні картопляні страви — печеня, деруни, коми, кльоцки — особливо у Поліському регіоні. Серед населення Карпат велику роль відігравали страви з варених бобів та квасолі, зварені й заправлені борошном, салом та цибулею. Гуцули готували «товченку»: до зварених бобів, квасолі та картоплі додавали тертий мак, перець, цукор, цибулю або сушені сливи та яблука. Моя родина , зі сторони мами, проживає у Прикарпатті, тому в нашій родині національні традиційні страви присутні дуже часто. Особливо улюбленою стравою є деруни та пампушки з часником, а татові ще подобаються завивачі з маком та медом.
Найвиразнішим серед усіх названих страв є український борщ. Не випадково, що він особливо часто згадується в українському фольклорі, до того ж, нерідко разом з іншими стравами: «Що до чого, а борщ — до хліба», «Борщ та каша — добрая паша».
Український борщ — надзвичайно складний за виготовленням, включав понад 50 компонентів, мав складну технологію приготування . Недаремно борщ в українській родині раніше готували лише один раз на тиждень, у суботу.
Майже повсюди в Україні побутувало в основному три типи борщів: червоний, зелений і холодний. Основним компонентом борщів
будь-яких типів була капуста та буряк, а починаючи з XVIII ст. — картопля. На півдні України було прийнято додавати у борщ квасолю, на Полтавщині — розтерте пшоно, в Карпатах — боби. Борщ обов'язково заправляли буряковим квасом, сироваткою або сметаною: квас розбавляли водою, кришили буряк, картоплю, капусту, моркву, квасолю, додаючи товченого сала з цибулею і часником або олії, трохи м'яса, а під час посту — сушену рибу, гриби. Навесні віддавали перевагу зеленому та холодному борщам, виготовленим із щавлю, кропиви, лободи, кропу, петрушки, заправлених сметаною, яйцями, цибулею .
З м'ясних продуктів споживається в першу чергу свинина, потім - яловичина і птахи. М'ясо споживається в різному виді, але найчастіше смажене і тушковане. Популярні такі блюда, як печеня по-домашньому, українські битки, шпигована часником і салом буженина, тушкована з капустою і салом свинина, крученики, завиванці,домашня ковбаса чи кров’янка, фарширована птиця. Особливо смачні страви з м'яса, що готуються в порційних горшках, або запікаються на черені у печі.
І нарешті славнозвісні вареники. Вареники з картоплею, сиром, вишнями . Вереники - страва ритуальна. Колись їх їли лише на свята. «Вареники-хваленики, усі хвалять, та не усі варять» - каже народне прислів’я. Вареники – зокрема зроблені на пару, страва переважно святкова, бо сам процес приготування вимагає неабиякої кулінарної вправності. Особливої слави зажили вареники з сиром у сметані, вареники з маком, вишнями та чорницями, политі медом. Варіант по-простіше називається «лінивими» варениками. Вони робляться з тіста, перемішаного разом з начинкою і варяться у казані. Вереники вважаються, нарівні з борщем, найтиповішою стравою в українській національній кухні. І так уже вони полюбились народу, що не лише оспівав він їх у піснях, а й відвів панівне місце у значних обрядах.
2вед: Можна багато говорити про українську кухню, про традиції приготування страв, та на це піде багато часу. На згадку про наше свято ми даруємо вам буклети з традиційними рецептами страв наших сільських поваринь.
V. Підсумок заняття.Вчихователь: На цьому українські традиції не закінчуються. Наша Україна славна держава, багата на майстрів, майстринь, традиції. Тому ми не повинні забувати хто ми і старатись якомога більше відновлювати забуте та призабуте для історії, для нашого майбутнього покоління, бо як говориться в прислів’ї «Нема мови і традицій – намає нації в цілому».
Про які ж традиції ми не повинні з вами забувати?
Найголовніше те, що ви наше майбутнє, вам передавати усі здобуті знання і навики новому поколінню. Не цурайтесь свого коріння і бережіть наші традиції.
Дякуємо всім за увагу!


Література
1.Воропай О. Звичаї нашого народу. К., Оберіг, 1991р.
2.Газета «Порадниця»№11 2010р. стаття «Про що дерева розмовляють» с.15.
3.Педагогіка народного календаря. Методичний посібник. Донецьк,1996р.