Конспект поетичної години, присвяченої Міжнародному дню рідної мови, Перлини української поезії в російських перекладах (9 клас)

Розробка поетичної години
«Перлини української поезії в російських перекладах»
ОПИС МАТЕРІАЛУ: поетична година для дев’ятикласників присвячена Міжнародному дню рідної мови 21 лютого і є чудовою нагодою продемонструвати красу і силу художнього слова, яке лунає мовою оригіналу – по-українськи – та в перекладах російською. Можна провести як урок позакласного читання або ж як позаурочне свято. Формат заходу вимагає значної попередньої підготовки – розучування віршів і пісень, робота з ведучими, підготовка презентації тощо. Мета: знайомити учнів із поетичними шедеврами української літератури; даючи можливість почути їх у перекладі й порівняти звучання однієї поезії різними мовами, доводити думку про самоцінність кожної мови; удосконалювати вміння аналізувати художній твір, засобами виразного читання передавати авторський задум; розвивати здатність виконувати мисленнєві операції; навички виразного читання, ораторські й творчі здібності; прищеплювати естетичний смак, виховувати любов до поетичного слова; повагу до української мови, літератури; викликати почуття вдячності майстрам російської літератури, у перекладах яких живе українська класика.
Обладнання: книжкова виставка, портрети російських авторів, напис «21 лютого – Міжнародний день рідної мови», сценарії для ведучих, вишитий рушник, магнітофон, аудіозаписи; електронна презентація.
Перебіг уроку
Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Дорогі учні! Шановні гості! Вітаю вас щиро! Рішенням 30-ї сесій Генеральної конференції ЮНЕСКО 1999 року було ухвалено відзначати 21 лютого Міжнародний день рідної мови. На жаль, серед безлічі мов світу є такі, що зникають. 21 лютого ми віддаємо шану рідній мові – тій, якою молимося, якою думаємо, якою передаємо свої емоції. Для багатьох із нас рідна – російська, для когось – українська. Шануймо рідну мову! Дбаймо про неї, аби вона не зникла, не збідніла, а розвивалася і жила. Саме цій даті присвячуємо наш захід.
Учитель звертається до електронної презентації, слайд 1 (тема заходу)
Щоб зрозуміти народ, треба читати його видатних поетів, адже поети – то совість народу. Висока поезія – злет людської думки, поривання до ідеалу й гармонії. На дошці – епіграф, слова Ліни Костенко: «Поезія – то завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
Слайд 2 (епіграф «Поезія – то завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»)
Тож, слухаючи й читаючи вірші, намагаймося відчути той безсмертний дотик до душі. Цікаво, що під час нашої поетичної години матимемо змогу перлини української поезії почути в перекладах майстрів російської літератури. Ці переклади здійснили Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова, Олександр Твардовський, інші. Тож, як сказав В.Солоухін, «Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим незрівнянна українська мова».
Слайд 3 («Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим незрівнянна українська мова»)
Ведучий 1. В історії кожного народу, серед її великих творців є люди, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким для українців є Тарас Григорович Шевченко, геній, який залишив нам безсмертну спадщину.
Слайд 4 (портрет Т.Г.Шевченка, роки життя, назва твору, що розглядається)
Ведучий 2. Своєю силою, енергією нагадує вибух грому серед ясного неба вірш «Заповіт». Літературознавці називають цю поезію вершиною громадянської лірики Кобзаря. Не дивно, що «Заповіт» перекладено майже всіма мовами народів світу. На слова й мотив «Заповіту» написано понад півсотні музикальних творів.
Слайд 5 (зображення збірки «Кобзар», текстів «Заповіту» різними мовами).
Лунає початок пісні на слова Шевченка в аудіозаписуЧитець 1. Декламує «Заповіт» українською мовою.
Читець 2. Как умру, похороните на Украйне милой,
Посреди широкой степи выройте могилу.
Чтоб лежать мне на кургане, над рекой могучей,
Чтобы слышать, как бушует старый Днепр под кручей.
И когда с полей Украйны кровь врагов постылых Понесет он… вот тогда я встану из могилы –
Подымусь я и достигну Божьего порога,
Помолюся… А покуда я не знаю Бога.
Схороните и вставайте, цепи разорвите,
Злою вражескою кровью волю окропите.
И меня в семье великой, в семье вольной, новой,
Не забудьте – помяните добрым, тихим словом.
Лунає продовження пісні на слова Шевченка в аудіозаписуВедучий 1. Справжньою перлиною творів Лесі Українки є поезія, звернена до рідного краю. У статті про Лесю Українку Іван Франко ставить її творчість поруч із Кобзаревою. Він зазначає: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте…» Україна не чула такого сильного, гарячого поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини».
Слайд 6 (портрет Лесі Українки, роки життя, назва твору, що розглядається)
Читець 3. Ни доли, ни воли мне жизнь не дала,
Одна лишь, одна мне надежда мила:
Увидеть опять Украину мою
И все, что мне любо в родимом краю.
На Днепр голубой поглядеть еще раз,
А там все равно – пусть умру хоть сейчас.
Взглянуть еще раз на курганы в степях,
Вздохнуть напоследок о пылких мечтах.
Ни доли, ни воли судьбой не дано,
Одной лишь надеждой мне жить суждено.
Читець 4. Декламує вірш «Надія» українською мовою.
Лунає ніжна лірична мелодія, на її тлі виступає учень.
Слайд 7 (зображення красивої дівчини – гарної і щедрої богині Кохання)
Читець 5. Колись на світ народилася гарна і щира богиня Кохання. Блукала світом, аби знайти сенс життя. Зустрічаючи різних людей, намагалася подарувати їм найцінніше – кохання. Проте невдячні й жорстокі люди відштовхували її і навіть кидали в дівчину камінням. І тоді вона вирішила, що кохання буде вартий той, хто зможе віддати заради нього все, що має. Світ умирав, адже люди ставали все жорстокішими. Аж ось богиня почула голос, який благав про допомогу. Вона з’явилася перед дівчиною, на руках у неї помирав юнак. Дівчина крізь сльози сказала, що ладна навіть віддати своє життя, аби тільки врятувати коханого. Богиня подарувала хлопцеві своє життя, оселившись назавжди в серцях закоханих. Із того часу є на світі люди, у чиїх серцях живе справжнє кохання.
Слайд 8 (зображення юнака і дівчини, слова з легенди: «Кохання живе в серцях»)
Учитель. Кохання – це почуття, яке підносить людину до небес, робить її кращою. Якою мовою не звучали б рядки про кохання, ми відчуваємо «неповторність, безсмертний дотик до душі», райську насолоду.
Читець 6. Настанет день, давно-давно желанный:
Я вырвусь, чтобы встретиться с тобой,
Порву оковы фальши и обмана,
Наложенные низостью людской.
Порву все путы – будь они канаты!
Постыдного смиренья сброшу крест!
И докажу, что наше чувство – злато,
Которого и ржавчина не съест.
Настанет день, когда, смеясь и плача,
В твои объятья снова кинусь я,
И подтвердит мне поцелуй горячий,
Что ты – моя! Что ты навек моя!
Моя навек! Все исхищренья ада
Церковного нас не разделят вновь!
Где ваши узы, люди, где преграды?
Земных преград не ведает любовь!
Ведучий 1. Ми впевнені: ви впізнали вірш відомого українського письменника – Івана Яковича Франка.
Слайд 9 (портрет І. Я. Франка, роки життя, назва збірки «Зів’яле листя»)
«Тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить – і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло і ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об кремінь і сипле іскри».
Ведучий 2. Ці слова Михайла Коцюбинського дають можливість уявити характер та огром таланту Каменяра, як іще називають Франка. Найвища нагорода для майстра – визнання його творів народом, для поета – знати, що віршовані рядки з-під твого пера сподобалися людям і стали народною піснею. Так було з багатьма поезіями Івана Франка. Пісні на його слова завжди окриляли душу.
Група хлопців виконує пісню «Час рікою пливе» на слова Франка.
Слайд 10 (на тлі ріки ̶ напис «Час рікою пливе…»)
Ведучий 1. Якось гортаючи телевізійні канали, натрапив на старий, іще чорно-білий фільм «Абітурієнтка». Галя, як і більшість молодих людей, мріяла вступити до інституту. Після провалу на іспитах вона впала в депресію. Допоміг їй вийти з цього стану Віктор, який працював штурманом авіації. Він запрошує дівчину працювати стюардесою до себе в екіпаж. Через рік Галя успішно складає вступні іспити і вже готується до нового життя. Та під час останнього рейсу на борту опиняються злочинці, і мужня дівчина жертвує собою, щоб урятувати життя пасажирів. Пізніше я дізнався, що фільм є відгуком на справжні події 1970 року — загибель стюардеси  Надії Курченко при викраденні літака АН-24 бандитами, батьком і сином Бразінскасамі. Також звернув увагу на пісню «Моя стежина» на слова українського поета-пісняра Андрія Малишка.
Слайд 11 (демонстрація уривка з фільму, коли лунає пісня)
Часто доводиться чути: стежина, дорога… Але якими ж особливими стають ці слова для юнака чи дівчини, що вирушають із рідної домівки. Швидко летить час – от і ми незабаром прощатимемося зі школою, дорогими вчителями й однокласниками, щоб іти самостійно по дорозі дорослого життя.
Ведучий 2. Але ніколи не забудемо чудових шкільних уроків; нашим турботливим учителям, веселим однокласникам, які стали по-справжньому рідними для нас, присвячуємо ще одні пісенну хвилинку.
Група дівчат і хлопців виконує пісню «Вчителька» на слова Малишка
Ведучий 1. Ви чуєте, яка ніжність лунає в Малишкових словах? Недаремно в народі Андрія Самійловича називають «солов’їним серцем».
Слайд 12 (портрет А.С.Малишка, роки життя, назви творів:
«Стежина», «Вчителька», «Пісня про рушник»)
По праву багато пісень його стали народними. І насамперед «Пісня про рушник». Цікава історія створення поезії. Платон Майборода писав музику до кінофільму «Літа молодії». Режисер кінокартини висловив ідею, аби в якомусь епізоді пролунала задушевна пісня. Та слова Малишка виявилися такими прекрасними, що пісню у фільм вирішили вставити двічі: коли юнак розгортає перед коханою домашній хліб, що його загорнула ненька як благословення в далеку дорогу, і коли молодята пливуть у човні – материне благословення на щасливий шлюб. Першим пісню виконував Олександр Таранець. Проте найбільшої популярності твір набув у виконанні Дмитра Гнатюка; він любив жартувати, що «під час гастролей підперезав усю планету рушником». Співали цю пісню всюди: на іменинах, у клубах, під час відпочинку. Максим Рильський згадував такий випадок: «Якось зібралися ми з Андрієм у човні на став, між комиші, ловимо собі рибу, ̶ аж чуємо: дівчинка-підліток, ідучи берегом, заводить тихенько і виразно: «Рідна мати моя…» Андрій Самійлович, сміючись, промовив: «Нікуди не втечеш від того «Рушничка». Щасливий поет, що не може втекти від своєї пісні, яка за такий дивовижно короткий час стала воістину народною!»
Ведучий 2. Тож пропонуємо послухати пісню, перекладену 35 мовами світу, пісню, яку народ любовно назвав «Рушничок» і «Рідна мати моя».
Група дівчат виконує «Пісню про рушник» на слова Малишка
Ведучий 1. Нам із вами випала честь жити в одну епоху з людиною, яка «держить небо на плечах». Ліна Василівна Костенко є авторкою, що задає високу планку.
Слайд 13 (портрет Л.В.Костенко, роки життя, назви творів, що обговорюються:
«Крила», «Страшні слова, коли вони мовчать…»)
Ведучий 2. Особливе місце у її творчості посідає вірш «Крила». Ліна Костенко використовує метафору «крилатості» людини, «окриленості» натхненням, реалізує метафору оригінально. Кожна людина має крила – треба тільки уміти їх побачити в неї. Людина, виявляється, теж уміє літати: у небо вона підноситься на крилах доброти, правди, щедрості, турботи, довіри та любові. І цей політ також може дарувати відчуття щастя, повноти життя, духовної висоти.
Слайд 14 (відеоролик: вірш «Крила» Л.Костенко у виконанні Богдана Ступки)
Читець 7. И вправду, крылатым грунта не надо.
Нет земли, то небо отрада.
Нет и поля, то будет воля.
Нет пары, и тучи отарой.
В этом для птиц, верно, правда от века.
А как человеку? Что человеку?
Живет на земле. Летать не умеет.
А крылья имеет. А крылья имеет!
И крылья те не из пуха-перьев.
Из правды и чести они, из доверья.
Кого-то верность в любви окрыляет.
Кто-то в вечном порыве взлетает.
Кто-то своей окрылен работой.Другому крылья – щедрость, забота.
Кому-то из песен даны иль надежды.
Кому – из поэзий, мечты безбрежной.
Как будто летать человек не умеет…
А крылья имеет. Крылья имеет!
Учитель. Слова ніби живі згустки, що ввібрали в себе радощі, болі багатьох людей, ̶ ця думка лунає в поезії Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать…» Слово – найтонше знаряддя; як важливо знайти одне-єдине, своє, яке допоможе тобі. Саме тому авторка закликає бути уважним до слова, не втомлюватися вчитися користуватися словом – і тоді воно стане Поезією в наших вустах.
Слайд 13 (портрет Л.В.Костенко, роки життя, назви творів, що обговорюються:
«Крила», «Страшні слова, коли вони мовчать…»)
Читець 8. Декламує «Страшні слова, коли вони мовчать…» українською.
Читець 9. Боюсь я слов, когда они молчат,
Когда они безмолвно затаились,
Когда не знаешь, как они звучат.
Они другим давно уже приснились.
Ведь ими кто-то воспевал любовь,
Их чудный хор другими растревожен.
Людей незримо и не счесть их слов,
А ты впервые их промолвить должен.
Все было уж: уродство и красивость,
Асфальт дорог и тишина глуши.
Поэзия – всегда неповторимость,
Бессмертное касание души.
Слайд 15 (портрет В.А.Симоненка, роки життя, назва вірша «Ти знаєш, що ти ̶ людина?»)
Ведучий 1. Син українського народу Василь Андрійович Симоненко. Вічно юний, вічно закоханий у Людину. «Його любили всі. Мало хто міг вставити в розмову більш дотепне слово, ніж він. Мало хто вмів і хотів так, як він, відкривати душу для чужого болю і простих людських турбот. Мало хто був таким справедливим і непідкупним. Він ніби увесь час ходив у простій полотняній мужицькій сорочці. І в той же час із ним легко було відкривати все нові і нові землі, острови, країни – такі ж несподівані й чудесні, як повітря після горобиної ночі», ̶ так згадує Симоненка Жанна Біличенко, яка працювала з ним в одній редакції. Поезії Василя Андрійовича звучать так актуально, свіжо, ніби написані вчора.
Ведучий 2. Людське життя недовговічне, людська особистість неповторна. Треба поспішати жити – повно, гідно, яскраво, радісно! Треба поспішати творити добро на землі! «Гляди ж не проспи!»
Читець 10. «Ти знаєш, що ти ̶ людина?» українською.
Читець 11. Ты – человек. Это истина.
Знаешь об этом иль нет?
Улыбка твоя – единственная,
Мука твоя – единственная,
Глаза – одни на весь свет.
Больше тебя не будет.
Завтра на этой земле
Другие будут жить люди,
Любить снова будут люди –
В радости, в свете, во мгле.
От мира тебе в награду –
Лес, море, ковыль в степи…
И жить торопиться надо,
Любить торопиться надо –
Смотри – не проспи!
Ведь ты человек. Это истина.
И – хочешь того или нет –
Улыбка твоя – единственная,
Мука твоя – единственная,
Глаза – одни на весь свет.
Ведучий 1. Є в Симоненка вірш «Перехожий», присвячений Ліні Костенко. Читаючи, думаєш про те, що й про самого Василя Андрійовича можна сказати його ж словами:
Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали –
Співали ноги,
І тиша музику берегла!
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу –
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
Учитель. Ці слова дають нам відчуття долучення до чогось великого і чарівного, що зветься Поезією. Сьогодні ми, ніби з дивовижних квіток нектар, збирали по краплинці мудрості й краси з віршів українських майстрів. Яке щастя – читати поезію мовою оригіналу, відчувати настрій, дихання автора! Ви по-справжньому багаті люди, адже, крім того, що знаєте українську поезію, можете також порівняти її зі звучанням російською мовою. Чи вдалося перекладачам передати дух віршів? Чи вдало, на ваш погляд, вони обрали ті чи інші слова для передачі певної думки, якогось настрою? Запевняю вас, така порівняльна робота дає дуже гарні наслідки. Можливо, наша поетична година підштовхне когось до власних досліджень, а може, хтось із вас спробує сили в поетичному перекладі! Шануйте, любіть, плекайте слово рідної мови! Читайте, любі мої, поезію, відкривайте нові духовні острови!
Учитель читає напам’ять вірш Василя Симоненка «Гей, нові Колумби й Маеллани!»
Гей, нові Колумби й Магеллани,Напнемо вітрила наших мрій!Кличуть нас у мандри океани,Бухту спокою облизує прибій.
Хто сказав, що все уже відкрито?Нащо ж ми народжені тоді?Як нам помістити у коритоНаші сподіваная молоді?
Кораблі! Шикуйтесь до походу!Мрійництво! Жаго моя! Живи!В океані рідного народуВідкривай духовні острови!
Геть із мулу якорі іржаві —Нидіє на якорі душа!..Б’ються груди об вітри тужаві,Каравела в мандри вируша.
Жоден вітер сонця не остудить,Півень землю всю не розгребе!Україно! Доки жити буду,Доти відкриватиму тебе.
Мріяти й шукати, доки жити,Шкварити байдужість на вогні!..А якщо відкрию вже відкрите,Друзі! Ви підкажете мені…