Сценарій літературно-музичної композиції Тарас Шевченко- пророк української нації

Тарас Шевченко-пророк української нації
(сценарій літературно-музичної композиції)
Святково прибрана зала. Портрет Шевченка. Виставка його творів.
Ведуча. Сьогодні ( як і щороку ) ми проводимо шкільне шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам`ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми. Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своєї жертовної любові до свого народу.
Читець. Тарас Шевченко. «Мені однаково…»
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом`яне батько з сином,
Не скаже синові: - Молись.
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись. -
Мені однаково чи, буде
Той син молитися, чи ні…
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденою, збудять…
Ох, не однаково мені.
Ведучий. Шевченко міг бути багатим і уславленим,але якби зрікся мрії про вільну Україну, не зачіпав її кривдників гострим викривальним словом. Але він вибрав правду і волю і нас теж хотів бачити вільними людьми в незалежній Україні, а не німими рабами. Саме тому заприсягнувся:
Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих… Возвеличу
Малих отих рабов німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Ведучий. Дивна дія того Кобзаревого слова: історичні обставини склалися так, що по-різному моляться українці, належать до різних партій і навіть держав, часто піддаються на провокації і сваряться між собою, забуваючи, що вони однієї матері діти і що ворогам цього тільки й треба, але коли звучить слово Шевченка - всі замовкають, бо то говорить сама правда, сам Бог вустами нашого пророка
Читець. Максим Рильський . «Пророк зорі»
З дитячих літ живе у серці він,
Як материнське слово незабутнє,
І тихо каже: знай, ти не один,
З тобою друг у дні щасливі й скрутні.
Його слова – мов та вода жива,
Що гоїть рани, мертвих воскрешає;
В свої обійми правда світова
Його, як сина, радісно сприймає.
Коли в важких ти стомишся трудах
Чи закрадеться в душу сумнів чорний,
Згадай лише, який пройшов він шлях,
Який він був у бурях непоборний.
Він голос мав, як кари правий гнів,
Він голос мав, як пісня колискова.
Із муки він народної розцвів,
Щоб людям радість розцвіла чудова.
Звучить пісня «Думи мої, думи мої…»
Ведуча. Нашого святого пророка й заступника породила українська жінка-кріпачка на ім`я Катерина. Вона обдарувала свого сина чутливим серцем і великою душею, та не встигла побачити його зросту. Сам поет з гіркотою зазначив:
…Добре, мамо,
Що ти зарані спать лягла,
А то б ти Бога прокляла
За мій талан…
Ведучий. Тарас бачив раєм свою Україну , коли уявляв її без панського свавілля й чужоземного ярма. Але такою вона могла бути лише тоді, коли її діти стануть на захист матері-Вітчизни. Тому так боліло йому безпам`ятство і рабська покірливість його сучасників – безмовних нащадків славних захисників-героїв, які кров`ю своєю полили цю землю.
Читець. Уривки з поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка.
Гетьмани, гетьмани, якбито ви встали.
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацькі слави убогих руїн.
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки? Їм байдуже,
Жито собі сіють.
Ведучий. Якщо ми хочемо, щоб нас вважали людьми, щоб не соромно було перед Шевченковою пам`яттю, ми повинні так, як він, любити свій народ, свою Батьківщину, знати свою історію, шанувати своїх героїв. Ми маємо усвідомити, що життя – це боротьба, і займати в ній треба місце непохитних захисників правди, бути сильними, як оспіваний Шевченком Дніпро у буряну ніч. Недарма звуки мелодії пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» стали позивними українського радіо у грізні роки Другої світової війни.
Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».
Ведуча. Кожна людина раніше чи пізніше замислюється над тим, чого варте її життя. Шевченко теж думав про це не раз:
Читець.
Один у другого питаєм,
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
І, не дознавшись , умираєм,
А покидаємо діла…
Ведучий. Найголовнішою справою Шевченка було його Слово, яке він поставив на сторожі свого поневоленого народу. Воно не принесло йому багатства й розкоші, зате вкрило вічною славою.
Ведуча. Двічі на рік ми вшановуємо нашого пророка Шевченка – в березні, в день його народження, і 22 травня, коли Тарас повернувся навічно в Україну на оспівані ним дніпровські кручі. Заспіваймо разом "Заповіт", беручи у своє серце кожне адресоване нам через віки слово.
Усі присутні співають "Заповіт".