Презентация по украинской литературе Тарас Шевченко — художник з душею поета

Тарас Шевченко - художник з душею поета Якщо Шевченко як поет відомий у всьому світі, то Шевченко – художник для багатьох з нас є загадкою. Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце Автопортрет 1843 Поетична спадщина Т.Шевченка налічує понад 240 творів, а живописна – близько 1200 робіт. Лише ця кількість робіт свідчить про те, що малярству Шевченко приділяв багато часу й уваги. Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Хлопець любив зображувати звірів, людей, природу. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському” : «Довго те діялось. Ще в школі, Таки в учителя – дяка, Гарненько вкраду п’ятака – Бо я було трохи не голе. Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду Або “Три царіє со дари”». “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” – перший малюнок Шевченка. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок датований самим автором ще 1830 роком. Портрет Павла Енгельгардта, зроблений аквареллю, 1833 рік. Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст. Іван Сошенко Алея літнього саду. Статуя Сатурна, біля якої відбулася зустріч Шевченка й Сошенка. У літньому саду Шевченко познайомився з Іваном Максимовичем Сошенком. Сошенко дає Тарасу поради, одержує для нього дозвіл працювати вечорами в класах Товариства заохочення художників. Разом із Ширяєвим розмальовує плафон петербурзького Великого театру. Перша зустріч Тараса Шевченка із К.П.Брюлловим. (Художник Г.С. Меліхов). У 1837- І. Сошенко представив Тараса Григоровича конференц-секретарю Академії художеств В. Григоровичу з проханням допомогти звільнити його з кріпацтва. Карл Брюллов розпочав роботу над портретом В. Жуковського, призначеним для викупу Шевченка з кріпацтва. У 1838 - заходами видатних діячів російської та української культури Шевченка було викуплено на волю за гроші, одержані від лотереї, на якій було розіграно «Портрет В. Жуковського» роботи К. Брюллова. Ставши вільним, Шевченко не гаяв жодного дня. Поезія, малюнок, живопис цілком заполонили його. Він буквально упивався творчістю. Шевченко був прийнятий в Товариство заохочування художників (1835) та в Академію мистецтв (1838). «…Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, Полюбила москалика, Як знало серденько. Полюбила молодого, В садочок ходила, Поки себе, свою долю Там занапастила…» Уривок з поеми Шевченка «Катерина» 1838-1839 «Катерина» – одна з цікавих картин Шевченка, написана олією в 1842 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті відчуття, які немов хвилі вирували в його серці. «Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні — неначе писанка, село. ***А там і ліс, і ліс, і поле, і сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом!» З поеми Шевченка « Княжна» Ця картина називається «Циганка-ворожка», написана аквареллю у 1841 році. Тут теж прослідковується схожий сюжет, а українська дівчина символізує не що інше, як саму Україну. Схаменіться! будьте люди,Бо лихо вам буде.Розкуються незабаромЗаковані люде,Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! З поеми «І мертвим, і живим…»Т. Шевченко «Король лір», гальванокаустика, 1843 р. Т.Шевченко. «Богданова церква в Суботові», акварель, 1845-1846 рр. «Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. ***Не смійтеся, чужі люде! Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна . І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!»З поеми «Суботів», 1845 р. Т.Шевченко «Форт Кара-Бутак», акварель, 1848-1850 рр. І небо невмите, і заспані хвилі;І понад берегом геть-геть,Неначе п’яний, очеретБез вітру гнеться. Боже милий!Чи довго буде ще меніВ оцій незамкнутій тюрмі,Понад оцим нікчемним моремНудити світом? З поеми «І небо невмите», 1848 р. У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, яка складається з шести офортів: «У Києві», «Видубецький монастир», «Судня рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигрині 1649 року». В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів. «ОрюСвій переліг — убогу ниву!Та сію слово. Добрі жниваКолись-то будуть. Орися ж ти, моя ниво,Долом та горою!Та засійся, чорна ниво,Волею ясную!»З поеми “Не нарікаю”, 1860 р. “Портрет П.О. Куліша”, олія, 1843-1847 рр. Цей портрет знаходився серед малюнків, значна частина яких 1847 p., під час арешту Шевченка, потрапила до III відділу і була повернена художнику після заслання, про що свідчить його розписка від 29. I 1859 р. У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кейкаутової, ніжна і юна жінка, яка страждала від деспотизму чоловіка, викликала співчуття і симпатію художника. Автопортрети Тараса Шевченка: «Селянська родина», олія, 1843 р. «У нашім раї, на землі,Нічого кращого немає,Як тая мати молодаяЗ своїм дитяточком малим».З поеми «У нашім раї», 1849 р. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Т. Шевченко «Почаївська лавра з півдня» Пейзажі Шевченка поєднують точність зображення з яскравими емоціями. «Смирітеся, молітесь БогуІ згадуйте один другого.Свою Україну любіть.Любіть її... Во время люте,В остатню тяжкую минутуЗа неї господа моліть!»З поеми «Чи ми ще зійдемося», 1847 р. Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.