Стаття на тему: ,, ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ У ПУБЕРТАТНОМУ ПЕРІОДІ,,

ДНЗ Черкаське вище професійне училище ім. Г.Ф. Короленка







Стаття на тему:
,, ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ У ПУБЕРТАТНОМУ ПЕРІОДІ,,




Практичний психолог
Зайчук Ян Михайлович

Черкаси 2017








ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ.....5
1.1. Психологічні особливості підліткового віку......5
1.2. Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка...........................................8
1.3.Особливості психосексуального розвитку підлітка...10
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ......14
2.1.Криза підліткового періоду....14
2.2.Поняття характеру...............................................................................................16 2.3.Акцентуації характеру..........................................................................................18
ВИСНОВКИ.....................................................................................................................28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................29































ВСТУП
Виховання підростаючого покоління було і залишається актуальною проблемою як суспільства взагалі, так і педагогіки та психології зокрема. Уміння виховувати потребує таланту, широкого світогляду, знання життя.
Характерною ознакою підліткового віку є мінливість інтересів і прагнень. Стосунки з дорослими, зокрема, батьками і педагогами, стають складнішими, особливо якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитися до нього як до дитини. Це, зазвичай, створює складні ситуації: прояви негативізму, акцентуації, психопатії, викривлення ваблень і спонук до діяльності, та інші порушення норм поведінки. Тому підлітковий період нерідко називають важким, критичним віком, перехідним періодом.
Справді, кризи на цьому етапі розвитку бувають, але вони не є неминучими. Негативізм у поведінці підлітка не є обов'язковим, хоч особливості його розвитку містять у собі певні передумови для його виникнення. Цей період у житті дитини може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки та інші дорослі, що оточують підлітка, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховували в молодшому шкільному віці, або ж, навпаки, ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги до себе. Труднощі у їх вихованні зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей цього віку, поважають ті нові тенденції, які в ньому народжуються, і сприяють їх реалізації, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі.
Проблема кризи підліткового віку складна. Розв'язуючи її, треба виходити з єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з ровесниками і дорослими. Це дає можливість з'ясувати, коли виникають кризи, який вони мають характер, як вони переборюються і як позначаються на становленні особистості підлітка.
Об’єкт дослідження: діти підліткового віку.
Предмет дослідження: психологічні особливості підліткового віку
Мета дослідження: особливості розвитку психіки у пубертатному періоді
Завдання
Проаналізувати науково-психологічну літературу з проблеми дослідження;
Дослідити психологічні особливості підліткового віку;
Визначити чинники формування характеру в підлітковому віці;























РОЗДІЛ 1
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
1.1. Психологічні особливості підліткового віку
В підлітковому віці відбувається не лише анатомо-фізіологічний, а й когнітивний, психологічний розвиток особистості. До центральних психологічних новоутворень відносяться - поява самосвідомості, як можливості зрозуміти себе, пов’язаної з відкриттям світу власних переживань і упорядкування котрих стає можливим тільки з появою мислення в поняттях [2].(Л.С. Виготський, Е. Еріксон, М. Кле та інші).
На думку М. Кле існує три головних принципи становлення підліткової самосвідомості [3]:
1) самоусвідомлення часової протяжності власного Я, яке включає дитяче минуле і визначає проекцію в майбутнє,
2) усвідомлення себе як відмінного від інтеріорізованих батьківських думок про себе,
3) здійснення системи виборів, яка забезпечує цілісність особистості (вибір професії, статева поляризація, ідеологічні установки тощо).
Е. Еріксон виділив параметри розвитку, які характерні для кожної стадії життя людини. Так, для підлітка на його думку, параметр який виник в цей період, коливається ніж позитивним полюсом ідентифікації Я і негативним полюсом плутанини ролей школяра, і сина, і друга, і т.д., котрі підліток має зібрати в єдине ціле, зв’язавши з минулим і направити в майбутнє.[1]
Л.С. Виготський зазначав, що важливі новоутворення підліткового віку відбуваються в середині важливих для підлітка відношеннях з однолітками обох статей, в середині ведучої для підліткового періоду діяльності орієнтації на себе, відкриття себе.[2]
Підліток неначе дивиться на себе, свої можливості начебто ззовні, порівнює себе з іншими - дорослими і однолітками. Відбувається перехід орієнтації на оцінку оточуючих до орієнтації на самооцінку, формується уявлення про Я-ідеальне. Піаже писав, що коли дитина кооперується з собі подібним, вона вже доросла.[3]
Підлітки скоріше і успішніше справляються з інтелектуальними завданнями, ніж в більш ранньому віці. Крім розвитку формального операціонального мислення, у них з’являється більша усвідомленість відмінності між приємним явищем і зберігаємого в пам’яті, - здатність будувати теоретичні припущення, які основані на тільки-но побаченому, переході до логічної пам’яті. Відбувається становлення спрямованості, виборності сприймання, формується абстрактне теоретичне мислення, розвиваються гіпотетико-дедуктивні процеси (на основі одних загальних уявлень, шляхом побудови гіпотез і їх перевірка), з’являється можливість будувати складні висновки, видвігати гіпотези і перевіряти їх. Формування теоретичного дискурсивного (міркуючого) мислення - мислення, яке основане на оперуванні не конкретними образами, а поняттями. Тому в інтелектуальній діяльності посилюється індивідуальні відмінності, пов’язані з розрізненням самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого індивідуального підходу до рішення задач.
Самі 13-літні підлітки дуже стурбовані вмінням володіти власною поведінкою. Особливістю вольової поведінки цього віку є відсутність або надзвичайно слабка представленість в ньому саме виконавчої ланки. Характерна і “установка на відмову від зусиль”.[1] Підлітки бурхливо і безпосередньо виражають свої емоції, вони часто не можуть стримувати радість, гнів, збентеженість. Особливістю емоційного реагування 13-14-літніх школярів-підлітків є і порівняна легкість виникнення у них переживань емоційної напруги і стресу.
В цей період “звертається” дитяча форма уяви і починає складатися нова.[2] В 13-літньому віці мрії все більше починають займати місце гри, створюючи тим самим ідеальні образи майбутнього.
А. Гезел, американський психолог, описав особливості біологічного дозрівання, інтересів, і поведінки дітей в підлітковому віці і, вважаючи, що перехід від дитинства до дорослості йде з 11 до 21 року, де особливо важливі перші п’ять років (з 11 до 16 років, бо, якщо десять, одинадцять, дванадцять років - це ще дитина, то потім це вже щось більше в своєму розвитку). 13 років - підліток, для якого характерна зверненість в середину (інтровертність), самокритичність, вразливість до критики, критичне ставлення до батьків, виборність у дружбі. 14 років - підліток: екстраверсія, енергійність, товариськість, упевненість у собі, цікавість до інших, порівняння себе з героєм (своїм ідеалом). 15 років - підліток: здобуваються індивідуальні відміни: рух незалежності, свобода від зовнішнього контролю, початок усвідомленого самовиховання. Вразливість, сприйнятливість до негативного впливу. 16 років - підліток: рівновага, бунтівництво поступається місцем життєрадісності, збільшується внутрішня самостійність, емоційна урівноваженість, товариськість.
Бюлер виділив дві фази перехідного віку: 1) негативну, 2) позитивну.[3] Негативна бере свій початок у допубертатному періоді (занепокоєність, тривожність, дратівливість). Це період мрій, суперечливих почуттів меланхолії. У дівчат - з 11 до 13 років, у хлопців - з 14 до 16 років. Позитивна - постійна близькість з природою, по іншому сприймається мистецтво, з’являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості.
Відповідно до теорії К. Левіна найважливішими процесами перехідного віку є розширення життєвого світу особистості, її світогляду, почуття групової приналежності і типу людей, на яких вона орієнтується.[1] Поведінка підлітка визначається проміжністю (маргинальністю) його положення. Це проявляється у психіці, для якої типові внутрішня сором’язливість, невизначеність рівнів притягань, внутрішніх протиріч, агресивність, схильність крайніх точок зору і позицій.
Столяренко Л.Д. виділяє слідуючи типи самовідношення підлітка[2]:
1. “самооцінка” дитини є прямою проекцією оцінки матері,
2. змішана самооцінка,
3. підліток проектує точку зору батьків на себе, але дає їй свою оцінку,
4. підліток веде боротьбу проти поглядів батьків, але при цьому залишається в рамках тієї ж системи цінностей,
5. підліток відтворює у самооцінці негативні думки батьків про себе, але підкреслюючи, що таким він хоче бути,
6. підліток просто не помічає негативної оцінки батьків.
За Кольбергом підлітку (з 10 до 13 років) характерний другий рівень моральності - конвенціональний - орієнтація на принципи інших людей і на закони, а вже з 13 років людина судить про поведінку, виходячи з особистих міркувань, критеріїв - постконвенціональний (третій рівень).[3]
Отже, психологічні новоутворення відбуваються завдяки розвитку соціальної дорослості - становлення готовності дитини до життя у суспільстві дорослих як його повноцінного і повноправного члена. Але поява у підлітка відчуття особистої дорослості і потреби в її визнанні вступає іноді (навіть у більшості випадків) у конфлікт, протиріччя, в якому значну роль відіграє характер (його риси), який формується в цей період.

1.2. Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка
Біологічно підлітковий вік, як ми вже відмічали, відноситься до передпубертатного і пубертатного періоду, хоча і не співпадає повністю. Передпубертатний період це від 7 до 11-13 років, пубертатний від 11-16 у дівчат і від 13 до 17-18 років у хлопців (а саме, хлопці відстають на два роки у своєму розвитку), при чому це не межа.[1] Пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами в організмі підлітка, в тому числі і поява вторинних статевих ознак.
Початок пубертатупов’язано зі змінами в ендокринній системі (діяльність гіпофізу активізується, особливо його передня доля, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування щитовидної, статевих, надниркових - залоз внутрішньої секреції), а це веде за собою різкий стрибок у рості, збільшення у розмірі ваги, частин тіла, крім мозку, черепної коробки і статевих органів.[2] Як правило, подовжуються ноги і збільшується тіло в цілому, через рік - зростає і тулуб. А саме, пропорції тіла наближуються до характерних дорослим. Хребет відстає в річній прибавці від темпу росту тіла в довжину, бо до 14 років простір між хребтом ще заповнений хрящем, що і визначає податливість хребта до скривлення при неправильному положенні тіла, тривалих двосторонніх напругах або надмірному фізичному навантаженні. У хлопців активно ростуть м’язи і збільшується чисельність червоних кров’яних тілець, які несуть кисень до м’язів; об’єм легенів стає більшим, ніж у дівчат (відбувається розвиток м’язів у хлопців за чоловічим типом, а м’яких тканин у дівчат - по жіночому типу, але цей процес ще не завершується, тому м’язи підлітка втомлюються скоріше, ніж у дорослих).[3]
Нерівномірність розвитку серця і судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто приводить до деяких тимчасових порушень кровообігу, підвищення артеріального тиску, напруженості серцевої діяльності, головних болів. Нервова система ще не завжди здатна витримувати сильні і довгодіючі подразники і під цим впливом їх частина переходить до стану гальмування або, навпаки, сильного збудження.[1]
На початку юності виробляються гормони - андрогени, які стимулюють статевий потяг, а значить і інтерес до іншої статі (це пов’язано і з початком статевого дозрівання - у дівчат - менструації, у хлопців - полюції). Отже, пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами і організмі підлітка - пубертатний стрибок. Бурхливий ріст, дозрівання організму, відбуваючи психічні зміни (далі буде розглянуто) - відбивається на функціональних становищах підлітка. Образливість, плач без якої-небудь видимої (часто навіть неусвідомленої) причини, часто різка зміна настрою найбільш характерна для дівчат (особливо загострюється в дні менструації). У хлопців зростає рухлива активність. В 13-14 років - часто відмічається своєрідне чередування всплесків активності і її падіння. З підвищеною втомлюваністю пов’язано і явище специфічних “підліткових лінощів”. Зміни, які відбуваються у моторній сфері: нове відношення росту м’язів і м’язової сили, зміни пропорцій тіла - приводять до тимчасових порушень координації великих і малих рухів.[2]
Процес дозрівання впливає і на розвиток мови, особливо у хлопців. Вона стає більш лаконічною і стереотипною, що проявляється в специфічній “мові дієслів”.[3]
Біологічне дозрівання веде за собою і зміни у зовнішності, особливо це стосується обличчя. Самооцінка зовнішності являється важливою передумовою формування Я-концепції, ідентичності, (чоловік, жінка), загального відношення до себе. Виникаюча диспластичність, надмірна вага, функціональна слабкість і функціональні зрушення ведуть до значних переживань, пов’язаних з подобою тіла фізичним Я.
У підлітковому віці втрачається існуючий в дитинстві баланс діяльності ендокринної і нервової систем, а новий тільки-но ще встановлюється. Ця перебудова впливає і на внутрішньому стані реакцій, настрої підлітків і являється основою для його загальної нестабільності, роздратованості, вибуховості, збудливості, рухливої активності, періодичною апатією, в’ялістю. Найбільш важливими компонентами психофізіологічного розвитку підлітка є статеве дозрівання і статева ідентифікація, які являються двома лініями єдиного процесу психосексуального розвитку.
На психофізіологічному рівні дискомфорт підлітка пояснюється різними причинами:[1]
1) нестабільністю емоційної сфери,
2) особливостями ВНД,
3) високим рівнем ситуативної тривожності.

1.3.Особливості психосексуального розвитку підлітка.

Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою організму дитини статевим дозріванням. Останній аспект визначається на основі поняття пубертатності (від лат. pubeszere покриття волоссям). Пубертатний період це стадія, коли людина досягає статевого дозрівання. Лінії психічного і фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, через що індивідуальні межі вступу в пубертат значно варіюють. Одні діти вступають в пубертатний період раніше, іншіпізніше. В середньому пубертат триває 3 4 роки.
Настання пубертатного періоду характеризується загальними змінами морфологічної будови організму. У підлітків спостерігається інтенсивний ріст скелета (за рік хлопчики в середньому підростають на 47 см, а дівчатка на 36 см). У дітей обох статей дозрівання стосується спочатку внутрішніх органів, а потім тіла. У дівчаток розширюється таз, а плечі залишаються вузькими, у хлопчиків зворотні пропорції: збільшення ширини плечей, таз залишається вузьким. Дане співвідношення є класичною морфологічною ознакою для оцінки пубертатного розвитку.
Паралельно росту скелета відбувається розвиток маси тіла, мускульної і жирової тканин, що призводить до зовнішніх статевих відмінностей між хлопчиками і дівчатками. У дівчаток починається розвиток грудей (в середньому в 12 років), що супроводжується оволосінням лобка. Середній вік появи перших менструацій (менархє) припадає на 13 років (індивідуальний діапазон від 10 до 16,5 років). У хлопчиків розвиток вторинних статевих ознак починається зі збільшення яєчок, потім настає оволосіння лобка (в середньому 12,5 років). Волосся під пахвами з'являється пізніше на два роки, з цим співпадає поява бороди. Важливим феноменом пубертату стає ломка голосу.
Пубертат характеризується також гормональною активністю. Гормональна регуляція здійснюється на різних рівнях: ендокринних залоз, гіпофізу, щитовидної залози, які починають виділяти гормони росту і статеві гормони.
Значні цикли статевого розвитку в підлітковому віці пов'язані з функціями гіпоталамусу, який інтенсивно виділяє молекулярні частини в гіпофіз, запускаючи в роботу всю ендокринну систему. Гіпоталамус є основним, відповідальним центром за емоційну поведінку. Основні структурні і функціональні зміни в головному мозку завершуються до 14 років, коли він досягає свого кінцевого обсягу і ваги. Співвідношення ж між сірою речовиною та нейронами набуває свого кінцевого рівня розвитку приблизно у 18 років.
У зв'язку зі швидким розвитком у період пубертату всіх систем організму виникають труднощі у кровопостачанні мозку та функціонуванні серця, легенів. Останні хоч і розвиваються в цей період, але не встигають досягнути такого рівня, щоб повноцінно забезпечити роботу організму. Тому для підлітків характерні перепади м'язового і судинного тонусів. Такі перепади викликають швидку зміну фізичних та емоційних станів. Підліток спроможний годинами ганяти м'яч чи активно рухатися в такт популярній музиці, але, у відносно спокійний період, може відчувати себе дуже стомленим. Емоційний фон у підлітковому віці характеризується нестабільністю. Емоційна нестабільність підсилює статеве збудження. Більшість хлопчиків усвідомлюють джерела цього збудження, у дівчаток більше індивідуальних відмінностей: одні з них відчувають статеві збудження, інші мають невизначені відчуття, які пов'язані із задоволенням потреб у підтримці, самоповазі, любові. Разом з цим, важливим моментом статевої самосвідомості підлітків стає статева ідентифікація. Усвідомлення і переживання статевої ідентичності передбачає наявність у підлітків певних зразків, тобто уявлень про найбільш привабливі і значущі якості особистості чоловіка і жінки, які виявляються в багатьох сферах життєдіяльності індивіда. Дані зразки включають як незалежні від статі моральні установки, стереотипи поведінки, так і специфічні, що пов'язані з розрізненням форм взаємостосунків чоловіків і жінок у суспільстві, діяльності, побуті. Слід підкреслити, що поняття статевої ідентифікації в підлітковому віці розглядається в сукупності з проблемами родової ідентичності і статевих ролей.
Родова ідентичність включає в себе тілесні аспекти уявлень підлітка про себе і свою стать. Вплив батьків та інших дорослих, а також однолітків стає визначальним у привласненні підлітком тілесних параметрів "Я". Статеве дозрівання робить його тіло відверто сексуальним для самого себе і оточуючих та вимагає побудови фізичного образу "Я" згідно норм адекватної статевої поведінки, заданої суспільством і, особливо жорстко групою однолітків. Статева роль це уявлення про себе, як про істоту чоловічої чи жіночої статі, в термінах установок і поведінки, що проявляються в соціальних ситуаціях. Засвоєння статевої ролі припадає на короткий період між пубертатом і початком дорослості. В перехідному віці соціальний тиск дорослих і групи однолітків вимагає від підлітка прийняти соціально схвалювану статеву роль з усім набором властивих їй поведінкових характеристик.
Статева роль інтегрує в собі специфічні особливості індивіда, як представника конкретної статі. Це визначається у хлопчиків у проявах мужності (маскулінності), а у дівчаток жіночності (фемінінності). Маскулінність (фемінінність) можна представити як сукупність найбільш значущих ознак, властивостей, притаманних чоловіку (жінці) на відміну від жінки (чоловіка): Від своєчасності і повноти процесу опанування статевої ролі через формування психологічних рис маскулінності і фемінінності залежить у підлітків впевненість у собі, цільність переживань, визначеність установок і, в кінцевому рахунку, ефективність спілкування та взаємодій з оточуючими.
Результати сучасних наукових здобутків (М. Кле, X. Ремшмідт, І. Кон, Т. Юфєрєва) з проблеми динаміки статевої поведінки та установок підлітків вказують на те, що сексуальність стає досягненням їх самосвідомості і включається в підлітковий досвід. Різні лінії аналізу засвідчують, що сексуальний досвід послідовно набувається підлітками протягом перехідного віку і будується під впливом змінних соціальних норм. Установки і сексуальна поведінка підлітків змінились в ході останнього десятиліття. На це вплинули не тільки явище акселерації, але й нові соціальні нормативи суспільства. Особливо відчутні тендерні (статеві) відмінності у цих питаннях у дівчат, порівнюючи із хлопцями. У перших аутоеротична і гетеросексуальна активність помітно зросла. Цей процес підкріплюється ще й вимогами рівності статей, які широко впроваджуються феміністським рухом у розвинутих країнах світу. Ідеї даного руху, завдяки засобам масової комунікації, відбиваються у свідомості сучасних підлітків у нашій країні.
Сексуальна поведінка підлітків це поведінка пошуку смислу сексуальних символів. Адже в період пубертату підліток починає засвоювати значення сексуальних жестів і випробовувати ті стратегії поведінки, які стають своєрідним "місцем зустрічі" уявного сексуального життя і проявів еротизму в міжособистісних взаємодіях. У цілому, сексуальний розвиток підлітків є динамічним процесом, який призводить їх до набуття і ускладнення вмінь виражати еротичний зміст через соціальну поведінку. Слід підкреслити, що переважно у підлітковому віці відбуваються найглибші зміни психосексуапьної свідомості особистості.







РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
2.1. Криза підліткового періоду
Сьогодні в психологічній літературі можна знайти різні точки зору щодо розуміння підліткового періоду, а точніше підліткової кризи. Але в цілому їх можна представити у вигляді двох точок зору: з одного боку - акцент робиться на ідеї перелому, раптових змін у розвитку, які і ведуть за собою значні зміни у поведінці, мисленні і уявленні (які є необхідними, потрібними), а з іншого - розуміння кризи як психологічного відхилення (порушення), яке супроводжується стражданнями, пригніченістю, тривожністю. А саме, одні психологи вважають можливість без кризового проходження цього періоду (Д.Д. Ельконін, М. Кле, Н. Роттер та ін.). Інші ж, навпаки, підкреслюють його конфліктність, кризисність.
Опис підліткового періоду, як стресу, переживань і конфлікту має досить довгу історію. Вперше подібну характеристику дав ще Ж.-Ж. Руссо, а за ним - німецькі романтики. Подібні уявлення, але вже у сучасній психології, як про емоційну бурю (внутрішні конфлікти, напруга, нестабільність) було привнесено Стенлі Холлом - його формулою, яка була запозичена у тих же німецьких романтиків - “storm and stress”.
Психоаналіз розглядав підлітковий вік як період у тривалому розвитку людини (пробудження лібідо - сексуальної енергії розпочинається ще до пубертату), тому, те, що відбувається в цей час, пояснюється через особливості дитинства, яке наче відтворюється у підлітковому віці, а значить і відроджує старі конфлікти (в тому числі і Едипів комплекс).
Роберт Бернс у поведінці підлітків вбачав дещо парадоксальне: очевидний негативізм часто може комбінуватись (або поєднуватись) з явною конформністю, а прагнення до автономністю, незалежністю - з проханнями про допомогу, пораду.
Коулмен намагався пояснити трудність проблеми перехідного періоду з двох позицій - психоаналітичної і соціально-психологічної.[1]
Л.С. Виготський першим із радянських психологів ввів в періодизацію дитячого розвитку поняття про критичні, перехідні і про стабільні, усталені вікові періоди; і запропонував розділити і розглядати окремо критичний період статевого дозрівання і стабільний період - підлітковий вік, тим самим вважаючи, що характер “вибуху” зовсім необов’язковий для перехідного періоду.[2] Л.С. Виготський зазначав, що за всяким негативним симптомом кризи приховується позитивний зміст, який полягає в основному у переході до нової і вищої форми розвитку. Підліток наче провокує заборони, спеціально примушуючи перевірити свої сили у подоланні цих заборон.[3]
Емпіричні дослідження, які були проведені в наш час, надали замало доказів ідеї конфліктної кризи в нормальному розвитку підлітка. Так Доуван і Адельсон у своєму дослідженні прийшли до висновку, що хоча підлітковий період багатьма і вважається специфічним етапом у розвитку людини, ця криза являється в цьому процесі винятком. А саме для підліткового віку необов’язково характерні психологічні потрясіння і конфлікти (це підтверджують і лонгітюдні дослідження на маленьких дітях і дітях передпідліткового віку, які не виявили симптомів психологічних порушень).
Тому-то підліткова криза і патологія - це зовсім не одне і теж саме.
Так коли ж наступає цей час підліткової кризи? Підлітковий вік - це період онтогенезу, який знаходиться між дитинством і ранньою юністю (вік від 10-11 до 13-14 років, хоча це відносно); тому його іноді розділяють на підперіоди:
- передпідлітковий,
- молодший підлітковий вік,
- середній підлітковий.
Головна особливість підліткового періоду - різкі якісні зміни, які зачіпають всі сторони (і фізичну, і психічну, соціальну, психологічну) розвитку, при чому в одних це відбувається скоріше, у інших - повільніше (наприклад - дівчата розвиваються скоріше за хлопчиків; розвиток різних сторін психіки відбувається нерівномірно). Тому асинхронність розвитку розглядається як інтеріндивідуальна (неспівпадання у часі психологічного розвитку підлітків, які належать до одного хронологічного віку), так і інтраіндивідуальна (а саме - відмінність з боку розвитку одного підлітка).
Криза підліткового віку проходить три фази [1]:
1) негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур,
2) апогей кризи (як правило - це тринадцять років),
3) посткритична фаза - період формування нових стереотипів і побудови нових структур.
Виділяють два головні шляхи проходження вікових криз (відмічав і Е. Берн).
1) криза незалежності.
Симптоми: норовистість, упертість, негативізм, примхливість, знецінювання дорослих, заперечення їхніх вимог, протест-бунт, ревнощі до власності тощо.
2) криза залежності.
Симптоми: надмірна слухняність, регрес до старих інтересів, смаків, форм поведінки.
В завдання психології і входить надання допомоги підлітку в розумінні того, що з ним відбувається, своєчасна діагностика крайніх форм кризи. Але для цього потрібно і вловити специфіку цього віку: роздивитись і усвідомити ті зміни, які і відбуваються в організмі підлітка (як фізичні, так і психічні).

2.2.Поняття характеру
В підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру. А характер людини впливає на його пізнавальні процеси - сприйняття, увагу, уявлення, мислення і пам’ять.
Характер - сукупність усталених рис особистості, які визначають відношення людини до інших людей, до виконуючої роботи.1
Характер проявляється в діяльності і спілкуванні, і включає в себе те, що надає поведінці людини специфічний для неї відтінок. Характер людини - це те, що визначає її значимість. Існує розподіл рис особистості на мотиваційні (які направляють діяльність, підтримують її) та інструментальні (надають їй певний стиль). Характер - і є інструментальна риса особистості. В основі характеру (фізіологічно): 1) динамічний стереотип, 2) тип нервової системи.
Головні риси особистості, які входять до складу характеру людини:
1) Властивості особистості, які визначають певні вчинки людини у виборі мети діяльності,
2) Риси, які відносяться до дій, направлених на досягнення поставлених цілей: наполегливість, послідовність і інші,
3) Екстраверсія - інтроверсія, спокій - тривожність, стриманість – імпульсивність.
В своєму формуванні, розвитку і функціюванні характер пов’язаний з темпераментом (це його динамічна сторона). Та все ж, ознаки характеру більш змістовні і більш оформлені. Наприклад, в руховій сфері ознаки темпераменту: швидкий, жвавий, різкий, в’ялий... Характеру - охайний, зібраний, організований або навпаки розхлябаний і т.д. Тому межа, яка розділяє темперамент і характер досить умовна. Між характером і особистістю також існують відмінності. Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості те, за ради чого він діє. Перша спроба класифікації характерів належала ще Платону, якій створив типологію характерів, основаних на етичних принципах. В першій половині ХІХ ст. виникла наука про характери. Засновник френології Галль перелічує 27 елементарних психічних особливостей, здатностей, із яких складається людський характер. Вже наприкінці ХІХ ст. Джордано Ф., по суті, описав екстраверта і інтроверта. На початку ХХ ст. Н. Лосский запропонував свою класифікацію: чутливий, егоцентричний, зверхособистісний.
Серед клініцистів, які надали свою класифікацію характерів - найбільш відомими - К.Г. Юнг1 (виділив два типи характеру: екстравертів і інтровертів), Кречмер (два типи: циклоїдний, шизоїдний), Ганнуленін (сім типів), К. Леонгард і К. Лічко (на далі буде розглянуто).
З точки зору виразності рис характеру, характер може бути трьох видів:
1. патологічним (психопатії),
2. акцентуйований,
3. нормальний.
Та ми поведемо мову про акцентуації характеру у підлітків.

2.3. Акцентуації характеру
В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру властива вразливість особистості по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією.[2] Такі акцентуації як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з’явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, на відміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру на стільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%).1 акцентуація характеру за К. Леонгардом [2] - це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. І класифікація, яку він запропонував, має слідуючий вигляд:
1. Гіпертимний (гіперактивний) - надмірно піднятий настрій, завжди веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, відсутня межа самокритичності.
2. Дистимічний - постійно понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність, песимістичність, його обтяжує гучне суспільство, у конфлікти вступає рідко, частіше в них виступає пасивною стороною.
3. Циклоїдний - товариськість циклічно змінюється (висока в період доброго настрою (підвищеного) і низька - пригніченості).
4. Емотивний (емоційний) - надмірна чутливість, вразливість, глибоко переживає найменші неприємності, надмірно чутливий до критики, частенько похмурий настрій.
5. Демонстративний - дуже виявлено прагнення бути в центрі уваги і досягати своїх планів за будь-яку ціну (сльози, хвороби, скандали тощо).
6. Збудливий - підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, але можлива і льстивість, послужливість. Активно і часто конфліктують.
7. Застрягаючий - “застрягає” на своїх почуттях, думках, не може забути образи, “зводить рахунки”, схильність до затяжної непогодженості, в конфліктах - частіше активний.
8. Тривожно-педантичний - виразна занудливість у вигляді “переживань” подробиць, на роботі може виснажувати формальними вимогами, а вдома - завеликою акуратністю.
9. Тривожний (психостенічний) - понижений настрій, побоювання за себе, близьких, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачу, сумнівається у своїх діях.
10. Екзальтований (лабільний) - дуже змінний настрій, емоції яскраво виражені, велика відволікальність на зовнішні події, словоохотливість.
11. Інтровертований (шизоїдний, аутистичний) - замкнутість, обмежене спілкування, занурювання в себе, свої переживання не розповідає, хоча і характерна велика вразливість. Дуже стримано, холодно відноситься до інших людей, навіть до близьких.
12. Екстравертований (конформний) - широкий спектр спілкування, словоохотливість аж до балакучості, несамостійний, прагне бути як всі, неорганізований, полюбляє підпорядкування.
Дуже схожа з цією класифікацією і класифікація А.Е. Лічко, котра вже характеризує акцентуації характеру підлітків.[1]
1. Гіпертимний тип. Відрізняється рухливістю, схильністю до пустощів, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика невсидчивість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) часто такі підлітки переоцінюються свої можливості, занадто впевнені в собі.
2. Циклоїдний тип. Висока дратівливість, схильність до апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні невдачі, дуже дратуються навіть на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі.
3. Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне - слово, погляд... Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення до них оточуючих.
4. Астено-невротичний тип. Характерна висока підозріливість і капризність, втомляємість, особливо при виконанні розумової праці, і роздратованість.
5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором’язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з малюками і дорослими, чим з ровесниками. Дуже слухняні і прив’язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих.
6. Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших.
7. Шизоїдний тип. Головна риса - замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять.
8. Епілептоїдний тип. Дуже часто плачуть, особливо в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси - жорстокість, власність, егоїзм.
9. Істероїдний тип. Найбільш характерна риса цього типу - егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них - привертати до себе увагу оточуючих, вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу.
10. Нестійкий тип (неустойчивий). Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє.
11. Конформний тип. Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування будь-яким авторитетам, групі. Це тип пристосування.
Але крім цих “чистих” типів акцентуацій характеру, зустрічаються, і навіть частіше, змішані форми - проміжні типи (одночасний розвиток декількох типових рис) і амальгамні (напластування нових рис характеру на його вже складену структуру). Діагностику типу акцентуацій характеру можна провести за допомогою слідуючих методик: ПДО (патохарактерологічного діагностичного опитувальника) Лічко, тесту “Установлене поле”, кольорового тесту М. Люшера, опитувальника Леонгарда - Шмішека, МПДО та інших.
ПДО - запропонований А.Е. Лічко в 1976 році для визначення типів акцентуації характеру і варіантів конституціональних психопатій в підлітковому і юнацькому віці (14-18 років). Опитувальник складається з 25 наборів фраз - тверджень, які відображають відношення до ряду життєвих проблем (“самопочуття”, “настрій”, “відношення до себе” тощо). В кожному наборі 10-19 тверджень. Дослідження потрібно проводити у два етапи.
Опитувальник Шмішека - опублікований в 1970 році. Побудований на основі теорій Леонгарда. Складається з 88 питань, на які необхідно відповісти “так” або “ні”, для визначення типу акцентуації характеру (десять типів: демонстративний, педантичний, застрягаючий, збудливий, гіпертимний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотемічний, афективно-екзальтований, емотивний).
Діагностика узагальнених смислових установок за допомогою методики “Установочное поле” дозволяє визначити наявність сфер, в котрих найбільш можливо проявлення девіантної поведінки даного підлітка (це сфери з переважанням негативних стереотипів).
Кольоровий тест М. Люшера оснований на тому, що вибір кольору направлений на певну діяльність, настрій, функціональний стан і найбільш усталені риси особистості. Ступінь виразності відхиляючої поведінки дозволить спрогнозувати саме цей тест.
МПДО - модифікований патохарактерологічний діагностичний опитувальник. Його призначення - ідентифікація типів акцентуацій характеру у підлітків. Опитувальник включає 143 тверджень, які складають 10 діагностичних і одну контрольну шкалу (шкалу брехні). По кожній шкалі - 13 тверджень (в тексті вони надані у випадковому порядку). Діагностується: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сензитивний, тривожно-педантичний, інтровертований, збудливий, демонстративний і нестійкий типи.
Всі останні, можливі до примінення, психометричні тести можна віднести до додаткових (це і МНР І, шкали котрого включають зони нормальних, акцентуйованих і патологічних проявлень рис характеру; опитувальник Айзенка (для підлітків), опитувальник РХТ (риси характеру і темпераменту), опитувальник САН (самопочуття - активність - настрій); узагальнені смислові установки, метод незавершених речень і т.д.). додаткові психодіагностичні процедури необхідні для уточнення змісту і походження психологічної проблеми підлітка, розробки стратегії і тактики колекційної роботи з ними.
У підлітковому віці відбувається “загострення” окремих рис характеру, які ми називаємо акцентуаціями, що в дечому і пояснює труднощі взаємодії з оточуючими, особливу специфіку поведінки, спілкування тощо. Тому, на основі отриманих даних, ми повинні виділити і окреслити методичні рекомендації у роботі з підлітками в залежності від типу акцентуації характеру.
Знання психологом, педагогом типу акцентуації характеру (як динамічного стереотипу реагування і поведінки) дозволяє йому правильно інтерпретувати і зпрогнозувати поведінку кожного конкретного підлітка, допомогти реалізувати їх потреби соціально-прийнятним шляхом (гіпертиму - з його тенденцією до лідерства і організаторської діяльності, лабільному - потребу в емоційному заохочуванні і теплі, тривожно-педантичному - в відчутті безпеки і впевненості у собі, інтровертованому - в спілкуванні на цікаві йому теми, збудливому - в визнанні його статусу, прав і заслуг, демонстративному - у належній увазі, визнанні його здібностей і визначних рис).
В напрямку перетворюючої корекції доцільно використовувати слідуючи форми роботи:[1] психологічне консультування учнів, психологічне консультування батьків, психологічне просвітництво учнів і особливий вид психологічного тренінгу. Так у процесі консультування психолог намагається вирішити чотири основні завдання:
- по-перше, сформувати у підлітка здібність об’єктивно підходити до особливостей свого характеру,
- по-друге, розширити діапазон можливих способів поведінки підлітка в тяжких для нього ситуаціях,
- по-третє, необхідно допомогти підлітку гарно осмислити зі значимими для нього позиціями можливі проблеми,
- по-четверте, важливо спільно з підлітком сформувати позитивну програму майбутнього.
Тому, психолог констатує, організує і залучає підлітка в таку діяльність, в ході котрої останній, опираючись на свій позитив, на свої сильні сторони, як би “випадково” засвоює раніше недоступні для нього види діяльності, втягується в раніш лякаючи його взаємодії, розширюється його адаптивний репертуар поведінки. Корекція дезадаптивної поведінки акцентуйованих підлітків має бути комплексною і довготривалою - постійний індивідуальний пристосувальницький підхід зі сторони батьків і педагогів, психологів, реалізація корекційних впливів має відбуватись у трьох основних напрямках: в процесі організації педагогічно-доцільного спілкування, в урочній і в неурочній (дозвілля) діяльності.
Так, загальними вимогами в індивідуальному підході і корекції при гіпертимному типі акцентуації підлітків - є створення умов для прояву ініціативи підлітка, чітке аргументоване визначення обов’язків і меж прийнятної поведінки підлітка, уникання гіперопіки, доброзичлива не авторитарна позиція дорослого, підкреслено поважна форма спілкування, вплив через вміле формування колективної думки. В урочній діяльності - дотримування високого рівня працездатності на уроці, чергувати різні види діяльності, давати завдання для самостійної роботи, планування, систематизації. Чітка, спокійна, аргументована оцінка результатів діяльності, включення у виконання організаторських з рисами лідерства ролей на уроці. На дозвіллі: давати доручення (ролі - ведучий, екскурсовод, командир і т.д.), навіювання відповідальності, вимогливості, до себе і до інших, бути самодисциплінованим.
Циклоїдний тип. Загальні вимоги до корекційної роботи: раціональний розподіл сил, достатній відпочинок, профілактика перевтомлювання; встановлення з підлітком теплих доброзичливих відносин з боку дорослих (“поговорити по душам”, підтримувати цікаву для підлітка бесіду, тактичне підкріплення успіху підлітка); категорично не можна спровокувати конфліктів в період “спаду” (краще вже дочекатись “підйому”). В урочній діяльності - особливих проблем у фазі підйому немає, а от у період субдепресивної фази необхідно встановити доброзичливу робочу обстановку, уникати критики, індивідуальний помірний темп роботи, навчання в групі з рівними по учбовим можливостям учнями, залучення до самостійної роботи. На дозвіллі: в період підйому - організатор колективних творчих справ, в період спаду - учасник, виконавець справ у сфері інтересів, навчання самоконтролю свого стану, вмінню пофілософські відноситись до тимчасових труднощів.
Загальні вимоги до корекції при лабільному типі акцентуації: обстановка комфортного психологічного мікроклімату в сім’ї, класі, часті позитивні підкріплення, одобрення, не можна проявляти найменшу грубість, категоричність, вказувати на погані риси, докоряти в несерйозності, демонстративно невербально проявляти негативне відношення до підлітка, а необхідно проявляти симпатію. На уроці потрібно спокійна і дружелюбна обстановка, учбове завдання необхідно давати індивідуально, у вигляді прохання, не “розлучати” лабільного підлітка з його другом і після урочної діяльності навчати прийомам емоційної саморегуляції, вмінню переборювати труднощі, почуття образи.
Астено-невротичний тип. Вимоги - виховувати в умовах піклування, любові, оптимізму, згоди і єдинства вимог до дитини з боку дорослих. Профілактика і лікування хронічних захворювань, які призводять до астенізації. Не можна використовувати жартівливо-насмішливу “стимуляцію” астено-невротика. Необхідна розумна організація режиму дня. На уроці - підтримуюча доброзичлива взаємодія з підлітком, використання для інтенсивної учбової роботи з підлітком періоди підйому (як правило: 2-3 урок, початок тижня, початок і середина чверті). Небажані раптові запитання, завдання, необхідно надати час для підготовки, ефективні завдання гіпотетичного характеру (котрі не мають неправильних рішень). Особливо недопустимо - пряме негативне порівняння з більш успішними однокласниками, тому оцінку краще давати індивідуально. Необхідно навчати раціональному плануванню своєї діяльності (не накопичувати невиконані справи), самоконтролю своєї поведінки, саморегуляції психофізичного стану, вмінню спілкуватись.
Сензитивний тип. Необхідно становити довірливий контакт з підлітком, тактичні взаємовідносини з ним. Створення умов для самореалізації підлітка в цікавих для нього видах діяльності, розвитку загальних і спеціальних здібностей: музика, танці, художня гімнастика тощо, наявність в домі хорошої бібліотеки і можливості спілкування з близькими друзями. На уроці - краще надавати письмові індивідуальні завдання, виключати сензитивного підлітка з діяльності, яка вимагає змагання. Необхідно навчати вмінню будувати взаємовідносини з однокласниками, враховуючи їх особистісні відмінності, вмінню переборювати свою сором’язливість, вмінню вибачати людям деякі їх недоліки.
Тривожно-педантичний тип - необхідно формувати оптимістичні стереотипи у підлітка, розвивати його емоційність, образність, уявлення (ефективна арт-терапія), необхідно створювати умови для підвищення його самооцінки через співробітництво з підлітком у засвоєнні ним навичок самостійної поведінки. Необхідно формувати у підлітка вміння виділяти головне і не тривожитись по дрібницям, знижувати почуття моральної відповідальності і вини. Не можна погрожувати, публічно підкреслювати неповноцінність підлітка в чомусь. Необхідно навчати вмінню формування стереотипу на успіх (прийоми візуалізації, опису успіху, арт-терапія), вміння відокремлювати головне від другорядного.
Інтровертований тип - включення в групу лише зі згодою самого підлітка (необхідно пам’ятати, що інтровертований підліток при самостійній роботі скоріше досягає поставлених цілей), терпеливо відноситись до “чудернацьких” аспектів інтровертованого типу. Необхідно навчати висловлювати свої почуття і розуміти почуття і стан інших, вмінню спілкуватись.
Збудливий тип - необхідно загальнокультурний і інтелектуальний розвиток, розвиток навичок спілкування і саморегуляції, залучення підлітка до взаємодії з важливими для нього дорослими на досягнення цікавої мети (позиція дорослого - не провокувати конфліктів, враховувати афективну бурхливість). Необхідно навчати самоконтролю, вмінню відмовлятися від нерозумних бажань, які приносять шкоду йому і іншим.
Демонстративний тип - створення оптимальних умов для розвитку загальних, часткових і спеціальних здібностей, об’єктивне відношення до успіхів і залучення підлітка.
Алгоритм корекції:
1. Гіперувага (дорослий часто звертає увагу на підлітка),
2. Вибіркова увага (дорослий підкріплює своєю увагою позитивні реакції поведінки підлітка, намагаючись ігнорувати рецидиви демонстративності),
3. Стабілізація результатів оперантної зумовленості за рахунок чисельності і напряму уваги дорослого в залежності від поведінки підлітка. Необхідно навчити самоконтролю поведінки, вмінню демонструвати свої позитивні риси.
Нестійкий тип - необхідно встановити повний (але не принижуючого особистісної гідності) контроль за поведінкою і діяльністю підлітка. Чітко регламентувати свою урочну, післяурочну діяльність, дозвілля, дотримуватись режиму дня, виключити можливість появи неструктурованого і неконтрольованого вільного часу підлітка. Корисно стимулювати ініціативу підлітка, надавати йому нескладні, але різні завдання, важливо сформувати у підлітка осмислення неминучості покарання за проступок.
Отже, корекційні рекомендації, заходи, як бачимо, мають охоплювати всі сторони діяльності підлітка (і сім’я, і навчання, і дозвілля), маючи своїм головним завданням допомогти підлітку і його оточенню. Скорегувати, по можливості зменшити акцентуйовані риси характеру, направити їх у продуктивне, позитивне русло діяльності. А це все вимагає багато часу, не аби якої терплячості, вміння, відповідальності особливо зі сторони психолога.














ВИСНОВКИ
1. Біологічно підлітковий вік, відноситься до передпубертатного і пубертатного періоду, хоча і не співпадає повністю. Передпубертатний період це від 7 до 11-13 років, пубертатний від 11-16 у дівчат і від 13 до 17-18 років у хлопців (а саме, хлопці відстають на два роки у своєму розвитку), при чому це не межа. Пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами в організмі підлітка, в тому числі і поява вторинних статевих ознак.
2.Початок пубертатупов’язано зі змінами в ендокринній системі (діяльність гіпофізу активізується, особливо його передня доля, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування щитовидної, статевих, надниркових - залоз внутрішньої секреції), а це веде за собою різкий стрибок у рості, збільшення у розмірі ваги, частин тіла, крім мозку, черепної коробки і статевих органів. У хлопців активно ростуть м’язи і збільшується чисельність червоних кров’яних тілець, які несуть кисень до м’язів; об’єм легенів стає більшим, ніж у дівчат (відбувається розвиток м’язів у хлопців за чоловічим типом, а м’яких тканин у дівчат - по жіночому типу).
3.Кризовість, конфліктність у підлітковому віці пояснюється, насамперед, змінами, які відбуваються з підлітком: анатомо-фізіологічні (ідентифікація себе з чоловіком (жінкою) статеве дозрівання тощо), психічні (інтелектуальний розвиток, розвиток різних сторін психіки), і соціально-психологічні (підліток - це вже щось більше, ніж просто дитина). Все відбивається на його характері визначаючи відношення до людей, роботи, учбового процесу, і являючи собою тим самим інструментальну рису формуючої особистості. Все це істотно впливає на формування його характеру. А саме - відбувається посилення, загострення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психіці і поведінці - акцентуації.
4.Скільки б суперечностей підліткового віку не виділяли вчені, всі сходяться на тому, що це вік соціалізації (вростання в світ людської і в т. ч. ґендерної культури та суспільних цінностей) та індивідуалізації, тобто відкриття й утвердження свого унікального і неповторного „Я”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Абраменко В.І. Основні тенденції в формуванні характеру школярів // Радянська школа. - 1973. - №1.
2. Бурлачук Л., Морозов С. Словарь-справочник по психологической диагностике. - К., 1989.-345с.
3. В мире подростка / Бодалёва. - М., 1990.- 430с.
4. Валлон А. Истоки характера у ребёнка // Вопросы психологии. - 1990. - №6.
5. Возрастная и педагогическая психология / Петровский А.В. - М., 1979.- 380с.
6. Гільбух Ю.З. Темперамент школяра: типологія і діагностика // Радянська школа. - 1990. - №5-6.
7. Каган В.Е. Семейные и полоролевые установки у подростков (7-10 кл.) // Вопросы психологии. - 1987. - №2.
8. Колесов В.Д. Учителю о психологии и физиологии подростка. - М., 1983.
9. Крушельницкая О.И., Третьякова А.Н. Характер подростка. Какой он? // Биология в школе. - 1993. - №4.
10. Курс общей, возрастной и педагогической психологии / М.В. Гамезо. - М., 1982.
11. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера. - М., 1983.
12. Мир детства: Подросток / Хрипкова. - М., 1982.
13. Немов Р.С. Практическая психология. - М., 1998.
14. Немов Р.С. Психология. - Кн. 1, 3. - М., 1998.
15. Подмазин С.И. Тесты для диагностики акцентуации характеров у подростков. - М., 1994.
16. Психологический словарь. - М., 1983.-382 с.
17. Психология индивидуальных различий. - М., 1982.- 460 с.
18. Психология подростка: Хрестоматия / Фролов Ю.И. - М., 1997.- 578 с.
19. Практическая психодиагностика. Методики и типы / Райгородский Д.Я. - Самара, 1999.- 460 с.
20. Практическая психология образования / Дубровина И.В. - М., - 1997.- 456 с.
21. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. - Кн.1. - М., 1999.- 450 с.
22. Степанов В.Г. Психология трудных школьников. - М., 1996. – 376 с.
23. Станкин М.И. Характер // Физическая культура в школе. - 1998. - №5.
24. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Характер, акцентуации характера и неврозы. - Ростов-на-Дону, 1997. – 560 с.
25. Сухарев А.В. Характер и поведение подростков // Химия в школе. - 1989. - №2.
26. Хьелл Л., Зигнер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применения). - СПб., 1997. 450 с.
27. Як допомогти підлітку з “важким” характером // Шкільний світ. - 1999. - №13-14.








13PAGE 15


13PAGE 142915




Заголовок 115