Мовний ранок “Мова моя українська, мова моя материнська”

Мовний ранок
“Мова моя українська, мова моя материнська”



















Мета: узагальнити знання учнів про мову; закріпити знання, отримані на уроках української мови;
розвивати усне мовлення, кмітливість, творчі здібності;
виховувати любов до рідної мови, потребу пізнавати нове, культуру
мовлення.
Обладнання: плакати про мову, реквізити для сценок, картки із загадками,
музичний супровід.























Хід заняття:

1.
Ми живемо на багатій мальовничій землі – в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського. І кожному народові дорога його мова.
Ти наше диво калинове,
Кохана українська мово!

2.
Рідна мова дорога людині, як саме життя, - говорить народна мудрість. Без мови не може існувати народ, його культура. Мова є одним з найдивовижніших скарбів, які людина створила за свою історію.
Українська – одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу.

3.
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово,
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово!
Любіть Україну у сні й наяву.
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.

4.
Мова кожного народу неповторна і своя, а нам, українцям, найближча до серця українська. Вона нічим не гірша від італійської – така ж співуча, від російської – така ж багата.

5.
Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс – лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є ще і байрак!
І така ж розкішна, і гнучка, як мрія.

6.
Є в ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата,
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

7.
Ми любимо свою мову і називаємо її калиновою, солов’їною, барвінковою. Вона є державною мовою нашої країни.
Мова – це багатюща людська криниця, в яку народ складає багатий досвід свого життя, свої мрії, сподівання.

8.
Любов до рідної мови починається ще з дитинства, з колиски, з маминої пісні. Мати, заколисуючи дитину, співає їй колискові пісні, доносить до маленького серденька слова рідної мови.
І тихо мовляться слова,
І шепче зірка вечорова,
І чуть, як засина трава
У колисковій рідній мові.

9.
Тільки зовні ми близнята,
В змісті ж треба розібратись!
Зовні схожі, різні ми,
То й звемось......

В нас однакове ім’я,
Відгадай, хто брат, хто я?
Я кажу: “З дерев лечу”.
Каже брат: “По пошті мчу”.

Я живу у морі синім,
Брат мій – в колесі машини.
Спільне в нас лише ім’я.
Ти ж скажи: хто брат, хто я?

Ми – брати, брати – близнята.
Ти ж учись у нас розрізняти.
Я – оцінка у змаганні,
Брат мій – вечір танцювальний.

Схочу – пісню дзвінку заведу,
Схочу – квітну весною в саду.

Без мене немає ялинки,
Без мене й сосни не буває,
Не шиє без мене машинка,
Скажи, як мене називають.

11.
Народна мудрість учить: “Без граматики не вивчиш математики”.

12.
Граматика
На братика Кіндратика розгнівалась граматика.
Погані в нього справи – не зна Кіндратик правил.
Та ще й сказав усім товаришам своїм:
Люблю я математику і не люблю граматику!
І ось Кіндрат ледачий рішати став задачу.
Він розв’язати вміє і першу, й другу дію.
Та як же, інтересно, це записать словесно.
І ось у кожнім слові вже помилки готові!
Не вміє він писати, ні речень будувати.
І зовсім не відомо, куди поставить коми.
Кіндратик як заплаче:
Оце тобі задачі!
Граматика ж устала і так йому сказала:
Не знаючи граматики, не втнеш і математики!

13.
Український народ любить жартувати. Якою б змореною не була людина, але, почувши дотепний жарт, усміхається, і сум проходить.

14.
Догадлива дитина
Мамо! Чи Ви знаєте, яка у нас оказія була? У діжку з квасом миша впала.
Ой, боже мій! Чи ти її витяг?
Еге, буду я витягать! Щоб вона мене вкусила? Я піймав кота і вкинув у діжку, щоб він мишу з’їв.

15.
Упіймав дядько на яблуні хлопця.
Ти що там, шибенику, робиш? – запитує сердито.
Та упало ваше яблуко, та я його вішав, - не розгубився хлопчина.

16.
Вчитель питає учня:
Васю, слово “мати” якого роду?
Вася подумав і відповів:
Як у платті – то жіночого, як у джинсах – чоловічого.

17.
Дотепний хлопчик
Василько дістав від тітки, що була у них в гостях кілька солодких пиріжків. Його мама засоромилась, що він не подякував, і нагадала йому:
Васильку, а що треба говорити, коли пригощають?
Дайте ще, - відповів хлопчик.

18.
Домашній твір
Автор. Вітько – бідак страждає так, аж здригає ногами!
Він – за столом, він пише твір “Я помагаю мамі”.
Старанно олівець гризе та супить брови грізно,
Але нічого – хоч умри! – до голови не лізе.
Та ось тихесенько зайшла в його кімнату мама.
Мама: Вітюнь, будь ласка, в магазин сходи за сірниками.
Син: Ідея!
Автор: Вигукнув синок, а мамі...
Син: Ну й морока!
Сама іди! Я твір пишу – роблю важкі уроки.
Автор: І мама вийшла... А Вітько швиденько пише в зошит.
Син (пише): “Я в магазин завжди ходжу, коли мене попросять”.
Автор: Хвилин за десять мама знов з’являється у дверях.
Мама: Вітюнь, картопельки начисть, а я зварю вечерю.
Син: Сама начисть.
Автор: Кричить Вітько, та так, що ледь не лопне.
Син: Я твір пишу, я зайнятий, сама вари картоплю.
Автор: Входить мама, а синок писати знов сідає.
Син (пише): “Я мамі сам варю обід, вечерю та сніданок...”
Автор: Радіє син.
Син: Не твір, а люкс! Оцінка буде гарна!
Автор: І геть не думає про те, що він радіє марно.

19.
М’який знак і шиплячі
М’який знак часто хвалився:
Я такий м’який, такий добрий. Зі мною всім приємно і радісно.
Буває, стоїть приголосна така тверда, сердита, а варто мені стати поряд, як вона зразу зм’якшується.
Чш, хвалько. – зашипіли шиплячі. М’який! Добрий! Та ти навіть
Жодного звука передати не можеш. Ти всього – на – всього знак!
І шиплячі зневажливо зашипіли знову.
- Краще не передавати жодного звука, ніж так шипіти, як оце ви!
Злючки – колючки! – вигукнув з обуренням м’який знак і з того часу
Ніколи більше не ставав після шиплячих.

20.
До перлин української мови належить прислів’я та приказки. Віками їх складав народ, вони навчали людей мудрості.
Гостре словечко коле сердечко.
Не кидай слова на вітер.
Як овечко: не мовить ні словечка.
Голова без розуму, як ліхтар без світла.
Грається, як кіт з мишею.
Гризуться, як собаки за кістку.
Вилупив очі, як баран.
Праця годує, а лінь марнує.
За одного вченого дають десятьох невчених.
Земля чорна, а хліб білий родить.

21.
І знов продовжуємо жартувати.

22.
Кухлик
Дід приїхав із села, ходить по столиці,
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він: “Покажіть кухлик той, що з краю”.
Продавщиця: Что? Чего? Я нє понімаю.
Кухлик, люба, покажіть той, що збоку сужка.
Да какой же кухлік здесь, если єто кружка?
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова:
У меня єсть свій язик, ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови.
Має, бідна, язика і не має мови.

23.
Столична мова
Із села Старі Кислиці,
Із далеких країв
До Києва, до столиці
Горобець прилетів.
Біля стадіону він уздрів ворону,
Що із того ж села
До столиці прибула.
Та ворона не мовчала.
А кричала, аж харчала.
Горобець підсів до неї
Та питає:
Як же так?
Дома ти “кар-кар” співала,
Тут вигукуєш “как-как” –
А ворона: “Вот чудак.
Тут же Київ, как – ни - как”!

24.
Запрошення
В мене завтра новосілля. Приходь, як до брата,
Будівельна 48, квартира 105.
Я дзвінка ще не поставив, так ти сигналь стуком.
Можна стукати коліном, можна закаблуком.
А чому не кулаками, - дозволь запитати?
Так ти ж будеш подарунки у руках тримати.

25.
Секрет довголіття
Дев’яносто вісім років дідові Панасу,
Та старий іще нівроку, не хворів ні разу.
Лікарі тому не вірять:
Жодної хвороби?!
Як вас, діду, обминали віруси й мікроби?
Дід лукаво поглядає, гладить пальцем брови.
Так були ж колись у мене нелегкі умови.
Був холодним і голодним, то й загартувався.
Всі мікроби поздихали. Я – живим остався.

26.
В українській мові дуже багато загадок. У загадці зашифровані якийсь предмет чи явище. Спостережлива людина завжди відгадає загадку. А чи спостережливі ви?

На городі за горбочком
Хтось сховав здорову бочку,
Прикував ще й ланцюгом.
Діти бочку відшукали,
Та як звать її – не знали.
Лиш найменший карапуз
Вигукнув: “Та це ж ...!”
(Гарбуз)

Червонясту шубку має,
По гілках вона стрибає,
Хоч мала сама на зріст,
Та великий має хвіст.
Як намисто оченята...
Хто це? Спробуй відгадати.
(Білка)

Мале, забавненьке воно:
У дворі гуляє;
Або підійде під вікно,
Хлібця дожидає.
Буває, з двору як чкурне,
Шукать його – робота!
Або дивується воно,
Що перед ним ворота.
(Теля)
Із неба диво золоте
І світить нам, і гріє.
Ніщо без нього не росте,
І всяк йому радіє.
Радієш ти, радію я,
Радіють луки, поле, гай,
Радіє з краю в край земля,
А що за диво? Відгадай?
(Сонце)

На городі в нас росте
Сонце ясне, золоте.
Жовте око, жовті вії,
Та чомусь воно не гріє.
(Соняшник)

У нашої бабусі
Сидить звір у кожусі.
Біля пічки гріється,
Без водички миється.
(Котик)

Я не їм вівса, ні сіна,
Дайте випити бензину.
Усіх коней обжену,
Куди хочеш побіжу.
(Автомобіль)
Круглий, гарний і легенький,
Високо літає,
Йому діти дуже раді,
Бо ним кожен грає.
(М’яч)

Сам вечірньої години
Заховався в кущ калини.
Та на дудочку одну
Грає пісню чарівну.
(Соловейко)

Почервонів зелений сад.
Червоні крапельки висять.
Знають добре краплі ці
І дорослі, і малі.
З задоволенням їдять –
Тільки кісточки летять.
(Вишні)

Прийшла вона з довгим віником
На бесіду з нашим півником,
Вхопила півня на обід
Та й замела мітлою слід.
(Лисиця)

Швидко скрізь цей птах літає,
Безліч мошок поїдає.
За вікном гніздо будує,
Тільки в нас він не зимує.
(Ластівка)
27.
Безліч пісень вміщує скарбниця українського народу. І ллються над чарівною природою України слова солов’їної української мови, переплітаючись із чарівною мелодією.
Пісня “Лелеченько”.

28.
Солов’їну, барвінкову,
Колискову – навіки –
Українську рідну мову
В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,
Бо ж єдина – так як мати –
Мова в кожного із нас.

29.
Звучи, рідна мово,
На землі рідній,
Лийся по вінця
Почервонів зелений сад.
Червоні крапельки висять.
Знають добре краплі ці
Мова моя українська,
Мова моя материнська.

Вивчайте, любіть свою мову,
Як світлу Вітчизну любіть,
Як стягів красу малинову,
Як рідного неба блакить.