Урок світової літератури, 5 клас

Урок світової літератури у 5 класі
ТЕМА. Елеонор Портер . Роман «Полліанна». Полліанна та її друзі
МЕТА:
навчальна: допомогти учням краще усвідомити зміст твору, його ідейні, художні та естетичні особливості;
розвивальна: розвивати навички виразного читання, емоційного переказу, уміння виділяти головне, аналізувати, коментувати, складати характеристику героя, висловлювати власні думки про почуте й прочитане;
виховна:виховувати правильне уявлення про дружбу, милосердя, уважне ставлення до людей, прагнення допомагати щиро і безкорисливо.
ТИП УРОКУ: урок ток-шоу
ОБЛАДНАННЯ: мультимедійний програвач, екран, презентація до уроку, музична заставка, картка дослідження, червоні сердечка, елементи костюмів для театралізації, ілюстрації до роману, запис для фізкультхвилинки.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
У радости – цветЗолотой, серебристый,Цветной, полосатыйИ даже искристый.У радости – вкусКарамели, бананаИ булочек с макомИ марципана.У радости – платьеИз капель росы,А шляпа – из сладкой Цветочной пыльцы.В косу вплетеныОблака и цветы,Смешинки, картинки,Игрушки, мечты. Она спит на радугеИли в листве.А утром на солнышке Едет ко мне.Вы тоже, прошу,Не стесняйтесь, не ждите,А просто возьмитеИ позовитеРадость с огромнойкорзиной веселья,Задорного смеха инастроения!
Цей вірш склала учениця 11кл
Григор'єва Тетяна
А з чим можете порівняти радість ви?
І. Організація класу. Привітання. Створення емоційного настрою (читання вірша)
ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку (Кадр №1 презентації)

Учитель. Слова, які я сьогодні взяла епіграфом нашого уроку, дуже підходять до роману, з яким ми познайомилися минулого уроку. Вони звучать так: «Кожний день не може бути добрим… але щось добре може бути кожного дня».
Як ви гадаєте, якою на дотик була б ця книжка, якби ми відчували зло й добро, як холод і тепло?(Теплою)
Тож нехай тепло цього твору супроводжує нас протягом всього уроку.
ІІІ. Актуалізація опорних знань (Кадр №2) Давайте пригадаємо.

Учитель. Що трапилося з дівчиною?(Вона потрапила під авто і не може ходити).
-Чи можна їй допомогти? Чи легко допомагати дітям з такими травмами?
Ви такого ж віку, як Полліанна. І я пропоную вам гру. Уявіть собі, що всі ми раптом потрапили на ТБ. У нас з'явилася можливість допомогти цій дитині. Допоможемо?
ІV. Опрацювання навчального матеріалу (Кадр №3)

Для надання нашій грі достовірності, перетворимо наш клас у телестудію.
(Діти –глядачі займають місця за імпровізованими студійними столами, отримують картки для дослідження. Учні - герої роману- виходять, щоб перевтілитися за допомогою елементів костюмів).
Учитель виконує роль ведучого.
Дії розгортаються за правилами ведення ток-шоу «Стосується кожного»
Вед. Доброго дня, діти, доброго дня шановні гості! Сьогодні у нас не зовсім звичайний урок світової літератури. Справа в тому, що саме зараз в нашому класі працює виїзна студія телеканалу «Інтер», яка знімає програму «Стосується кожного», програму, що розглядає дуже важливі для нашого з вами життя питання та змінює людські життя.
Саме зараз всі ми з вами станемо учасниками такої програми. Тож почнемо. (муз. заставка )

Вед. Розпочати нашу програму «Стосується кожного » ми хотіли б з листа, який отримала наша редакція. Чому з цього листа? Тому, що нас вразила не тільки історія життя маленької дівчинки, а й те , що просять про допомогу для неї люди різні за віком, різні за статками, різні за способом життя. Що ж об'єднує всіх цих людей? Чому такі різні всі вони прагнуть допомогти цій дитині?
Ось цей лист.(Слайд на екрані з текстом листа)
«Шановна редакціє! Ми, жителі містечка Белдінгсвіль, просимо допомоги у вашої програми. Справа в тім, що жителька нашого містечка одинадцятилітня Полліанна Віттієр, яку ми всі дуже любимо, потрапила в автомобільну катастрофу і тепер лежить прикута до ліжка. Лікарів, фахівців такого роду травм, в нашому містечку не має, а нам дуже б хотілося, щоб наша дівчинка обов'язково стала на ноги й знову почала ходити. Нам хочеться розповісти про чудо , яке створила ця дівчинка для всіх нас. І нехай у неї з'явиться багато друзів, які щирою усмішкою та підтримкою допоможуть цій дивовижній дитині скоріше одужати. З повагою жителі містечка Белдінгсвіль, штат Вермонт»
Під текстом листа багато підписів жителів цього невеликого містечка.
В народі говорять ,що справжній друг пізнається в біді. Тож тема сьогоднішньої програми «Полліанна та її друзі».
Вед. Отже, дитина втрапила в біду, і їй потрібна наше підтримка. Багато людей просять нас з вами про це. Давайте розберемося в цій історії. А зараз я запрошую до нашої студії людину, яка першою познайомилася з Поліанною Віттієр і стала її першим другом. Це Ненсі. (виходить Ненсі)
Вед. Доброго дня, Ненсі!
Ненсі. Доброго дня!
Вед. Скажіть, Ненсі, ви завжди були знайомі з Поліанною?
Ненсі. О, ні! Я пропрацювала у міс Поллі Гаррінгтон всього лише два місяці, коли дізналася, що до неї приїде племінниця, дочка її старшої сестри. Я була дуже рада, що в будинку з'явиться маленька дівчинка, бо й сама народилася в багатодітній родині і дуже люблю своїх маленьких сестричок і братика. Та й,по правді сказати, міс Гаррінгтон дуже строга жінка з суворим обличчям, яка ніколи не посміхається, і їй важко догодити. То я подумала, що присутність дитини може …пожвавити все у великому будинку.
Вед. Як же відбулося ваше знайомство?
Ненсі. Одного разу, коли я мила посуд, міс Поллі квапливо увійшла до кухні. Це було дивним: міс Поллі ніколи й нікуди не поспішає і пишається такою своєю стриманістю. Вона була схвильована, і наказала мені приготувати кімнату на горищі біля сходів, поставити там дитяче ліжечко, бо там буде жити її небога. Дівчинці 11 років і вона буде спати в тій кімнатці. Мені стало жаль, що самотню дитину, яка залишилася без батьків і скучила за справжнім домом, поселять у такому місці. Але що я могла зробити?
А за деякий час прийшла телеграма про приїзд Поліанни, і міс Поллі наказала мені зустріти дівчинку на станції, куди мене відвезе екіпажем Тімоті, син старого садівника Тома.
Вед. Як же ви впізнали її серед інших пасажирів?
Ненсі. Міс Поллі сказала, що у Поліанни світле волосся, на ній буде сукенка в червону клітинку і брилик.І коли на станції вже майже нікого не лишилося, я її побачила.
Вед. Що ви відчули під час зістрічі?
Ненсі. Я впізнала її, і коли спитала, чи Поліанна вона, то мало не задихнулася у тісних обіймах її маленьких ручок. А потім всю дорогу вона невгамовно говорила й говорила. Бідолашна дитина думала, що я і є її тітка Поллі. Коли я це зрозуміла, то пережила справжнісінький жах, бо ми з міс Поллі абсолютно різні.
Вед. Знаючи свою господиню, ви переживали за дівчинку?
Ненсі. Звичайно. Мені здавалося, що цій благословенній дитині буде тепер не до веселощів. Мені захотілося стати для неї міцною опорою, і я навіть поклялась перед Тімоті, що стану для неї такою опорою.
Вед. Наскільки я можу судити, у вас все вийшло.
Ненсі. Так. Ми справді подружилися, після того, як я побачила її на самому вершечку скелі, звідки вона могла впасти. І я вдячна цій дивовижній дівчинці, за те , що вона навчила мене грати в свою гру, любити своє ім'я і радіти кожному дню. Моє життя змінилося, завдяки Поліанні.
Вед. Подякуємо нашій першій гості за чудову розповідь про героїню сьогоднішньої передачі. А до нас завітав ще один житель Белдінгсвіля, який теж поставив свій підпис у листі. Це старий садівник Том Дерджин. (заходить Том)
Вед. Скажіть, будь ласка, Томе, як давно ви працюєте в садибі Гаррингтонів?
Том. Дуже давно. Я служив ще батькам міс Поллі, і пам'ятаю її старших сестер Дженні та Анну та й саму міс Поллі зовсім маленькими.
Вед. Як ви зустріли звістку про приїзд маленької Полліани?
Том. Я спочатку не повірив словам Ненсі. А потім зрадів, що на старість побачу донечку міс Дженні, бо більше ніхто з сестер не одружився. Я знав, що всі діти міс Дженні вмерли,крім останньої донечки. Мені хотілося її побачити.
Вед. Якою ви побачили її?
Том. Худенька дівчинка в сукенці у червону клітинку, брилику й з двома грубенькими світло-жовтими косами, що звисали на спині. Миле веснянкувате личко, що весь час поверталося то ліворуч, то праворуч. Вона мені нагадала свою маму міс Дженні, та теж була мов янгол небесний. Губи мої тремтіли, і очі туманилися, наче від сліз. Так захотілося погладити її по русявій голівці. А вона, дізнавшись, що я знав її маму ще зовсім маленькою, відразу попросила про неї розказати. Її очі сяяли щастям, коли вона слухала мої розповіді про її маму!
Вед. Томе, а вас не стурбував той факт, що міс Поллі взяла дівчинку з почуття обов язку?
Том. Єдине, що турбувало, то це те, як уживеться господиня з дитиною, бо після сварки з коханим багато років тому міс Поллі наче полину й будяччя наїлася: усіх довкола шпиняє.
Але, як показало життя, Полліанна своєю нестримною радістю перевернула життя багатьох мешканців нашого містечка і зробила їх своїми друзями. Я щасливий, що і в моєму житті радості стало більше.
Вед. Дякую вам, Томе, за вашу розповідь. А ми йдемо далі. І наступною до нас приєднається міс Сноу, яка прибула до нас разом із своєю донькою міс Міллі. Запрошуємо .
Вед. Доброго дня, міс Сноу, і ви місіс Міллі. Розкажіть, як у вашому житті з'явилася Поліанна.
Сноу. О, це дуже цікава історія! Я вважала, що дуже хвора і лежала у ліжку в напівтемній кімнаті, коли з холодцем із телячої ніжки прийшла Поліанна. Мені не хотілося цього холодцю, і я роздратовано про це сказала. А це дівчисько нахабно заявило мені , що я завжди хочу те, чого немає, замість радіти тому, що в мене є. А на мої слова, що вночі я майже не спала, сказала, що теж хотіла б так, бо дуже багато часу марнується на сон. Це мене так вразило, що аж закортіло подивитися на це дивовижне дівча і підняти штори на вікнах.
Вед. Чим вас вразила Поліанна?
Сноу. Спочатку мене збентежило те, що маленька дівчинка відкрито сказала про те, що ніхто з дорослих ніколи не сказав би мені у вічі, що я вередлива. Потім вона заявила, що я гарна, що їй хотілося б мати такі чорні кучері, як у мене, а потім зробила мені зачіску і заставила поглянути на себе у люстерко. Не розумію, як вона змогла розворушити мене? Неймовірна дитина.
Вед. Міллі, ви теж вважаєте Полліану особливою?
Міллі. Так, так, Поліанна - чудова дівчинка. До мами ніхто не любив ходити. Якби тільки людям не було її шкода, жодна душа й раз на день не навідалася до неї, така вона була уїдлива. На її думку, в житті все відбувається неправильно, навіть дні тижня ідуть не так. Якщо сьогодні понеділок, вона шкодує, що то не неділя, а якщо принесеш їй холодець, то їй неодмінно забагнеться курки. Однак, якщо принесеш курку, то почуєш, що їй хочеться бульйону з ягняти.
Сноу. Раніше все здавалося поганим, і мене не полишало відчуття невдоволення. Але тепер, коли Поліанна навчила мене грати у свою гру, я відчула, що життя цікаве, і треба продовжувати жити. Я ж не збираюся усе життя пролежати у темряві лише тому, що нездужаю!?
Міллі. Так, тепер мама дозволяє мені піднімати штори, цікавиться тим, як виглядає, які в неї сорочки –усім навколо. Навіть почала в'язати всячину. Вона так цим захопилася і радіє! Радіє, що вміє це робити. А все завдяки міс Поліанні, бо то вона сказала матері, що треба радіти, коли є здорові руки. Матері відразу захотілося зробити щось корисне.
І кімната як змінилася: скрізь червона, блакитна, жовта чесана вовна, а на вікнах – підвіски, що вона нам їх подарувала. До кімнати ж тепер увійти приємно. А раніше то була страхота: темінь, нудьга,нещасна мати.
Сноу. Завдяки маленькій Поліанні я знову живу, і моїм близьким зі мною теж стало легше. Дякувати їй!
Вед. Ну що ж. Ми вже багато цікавого дізналися про героїню нашого ток-шоу. Але потік охочих розповісти про чудо- дівчинку не кінчається. З нами в студії Джиммі Бін. Вітаємо.
Вед. Джиммі, розкажіть нам свою історію знайомства з Поліанною Віттієр.
Джиммі. Одного разу я сидів край дороги і стругав ножем паличку. Раптом почув приязне : «Привіт!» До мене так ще ніхто не звертався, тож я буркнув у відповідь: «Привіт, якщо не жартуєш». Я побачив руде дівчисько, яке вмостилося біля мене на траві і причепилося з цілою купою питань. Я дізнався , що її звуть Поліанною Віттієр і що вона живе в домі міс Поллі Гаррінгтон. Потім вона запитала, де я живу. На той час я ніде не жив, тому що пішов із сиротинця, де нікому не був потрібний, і шукав нову домівку. В мене це не виходило: ніхто не хотів мене брати до себе, хоча я й казав , що відроблю.
Мені дуже хотілося мати власну домівку, щоб була мама, а не доглядачка, бо раз є домівка, то є й родичі, а в мене нікого немає,відколи помер татко.
Вед. І що сказала Поліанна, довідавшись про твою історію?
Джиммі. Вона співчувала мені. А потім розказала про свою тітоньку Поллі і запевнила, що та обов'язково мене візьме до себе. Кошеня ж дозволила взяти і собаку теж. Вона так швидко і багато балакала, що я вже й стривожився, що вона взагалі ніколи не замовкне.
Вед. Як відреагувала міс Поллі на вчинок Полліанни?
Джиммі. Тітка розсердилася на племінницю, сказала, що це найдурніша її витівка. Що їй досить приблудних котів і собак. І що вона не хоче бачити обшарпаних жебраків з вулиці.
Ці слова мене дуже образили. Я сказав, що я не жебрак і мені нічого не потрібно від неї, що я хотів влаштуватися на роботу за харчі й дах над головою. А ще сказав, що ніколи не зайшов би в цей старий будинок, якби не дівчина, яка розповідала, яка ви добра та чуйна і хотіли б взяти мене до себе. Сказавши все це я пішов геть.
Вед. А що Поліанна?
Джиммі. А Поліанна наздогнала мене і запропонувала свою допомогу у пошуках дому. Вона сказала, що сьогодні ж звернеться до «Жіночої допомоги», розкаже все про мене, і дами з «Жіночої допомоги» раді будуть взяти мене до себе. Мені , навіть, іти туди не треба: Поліанна все зробить сама. Потім ми домовилися зустрітися наступного дня біля дороги, де познайомилися, і вона повідомить про результат.
Вед. У неї все вийшло?
Джиммі. Ні. Але тепер у мене є набагато краща пропозиція: містер Джон Пенделтон запросив мене жити до себе, хоче всиновити і зробити своїм спадкоємцем. Так що завдяки старанням Полліанни в мене тепер буде і сім я, і дім, і родичі. Хай порадіє.
Вед. Тож все таки твоя мрія здійснилася?
Джиммі. Так, завдяки щирій допомозі й впертості Полліанни. Тому я й прийшов сюди, щоб тепер допомогти їй. А щоб підняти їй настрій, я пропоную станцювати.
(ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА- танок від Джиммі, який діти повторюють за ним)
Вед. Дякуємо вам, Джиммі, за цікаву розповідь. Приєднуйтесь до наших гостей. А ми запрошуємо до нашої студії дуже серйозного та поважного чоловіка, жителя Белдінгсвіля, сера Джона Пенделтона. Прошу. Вітаємо Вас!
Джон Пенделтон. Доброго дня. Вже багато років я живу самотньо і через це став сердитим, дратівливим; я нікого не любив і мене ніхто не любив, а мені ж іще шістдесят не переступило. І ось одного дня в моєму житті з'явилася маленька дівчинка, схожа на призматичні підвіски, які виграють на сонці всіма веселковими барвами. І вона осяяла мій похмурий старий світ іскрами свого щастя. Коли я з'ясував, хто вона така, я спочатку не хотів її бачити. Я не хотів згадувати... про її маму, яку колись давно палко кохав. Але мені кортіло бачити її знову й знову.
Вед. Що такого є в цій дівчинці, що Вас так зачепило?
Джон Пенделтон. Ви знаєте, мені дуже подобається Полліанна. Це й через саму дівчинку, таку щиру і справжню, і через її матір. Я готовий був віддати Полліанні всю нерозтрачену любов, яку беріг у серці всі ці двадцять п'ять років без її мами, та вона не захотіла взяти її.
Вед. Ви образилися на неї?
Джон Пенделтон. Спочатку так. А потім я багато думав над тим, що сказала мені Полліанна. Я хочу передати їй кілька слів. Мій будинок був для мене купою сірого каміння, а не домівкою. Він потребував або жіночої руки і серця , або дитячої присутності, щоб стати справжнім домом. Так от. Я бачився із Джиммі Біном і збираюся взяти його до себе. Я маю намір усиновити хлопчика. Тепер Полліанні буде з чого порадіти. Можливо це допоможе їй швидше стати на ноги.
Вед. Дякуємо Вам, містере Пенделтоне! А у нас є ще гості, які прийшли висловити свою підтримку нашій героїні. Це місіс Бентон та місіс Пейсон. Запрошуємо Вас.
Вдова Бентон. Коли з Поліанною трапилося нещастя, я не могла повірити, що ця чудова дитина тепер не може знайти привід для радості. І я хочу сказати їй, що я тепер ношу ось цей блакитний бант на шиї. Полліана так довго вмовляла мене вдягнути хоч щось кольорове, і я подумала, їй буде приємно дізнатися, що я теж почала гратися в її гру. Вона мені казала, що моєму чоловіку Фредді, який помер багато років тому, напевне, було б приємніше бачити мене такою. Ви знаєте, мій Фредді – це все в моєму житті.
Тож нехай Полліана знає, що я теж вчуся радіти життю, і швидше одужує.
Том Пейсон. Мене звати місіс Пейсон – місіс Том Пейсон. Мені стало відомо про те, що з нею сталося, і мене це приголомшило. А потім я почула, що вона ніколи більше не зможе ходити. Ви знаєте, я ладна поміняти з нею свої гарні ноги. Вона за годину може зробити стільки добра, скільки я не зроблю і за сто років.
Вед. Що саме для вас зробила Полліанна?
Том Пейсон. Наш дім стоїть біля Пендлтонського узвозу; Поліанна часто ходила там і заглядала до нас, гралася з моїми дітьми, розмовляла зі мною, з моїм чоловіком, коли він був удома. Здається, це їй подобалося, і ми їй подобалися теж. Та й нам було приємно. Схоже, вона не знала, що люди її кола не часто спілкуються з такими, як ми.
Отож вона заходила, і нам це пішло на користь.
Вед. Що корисного зробила для Вас вона?
Том Пейсон. Цей рік видався для нас найважчим. Ми з чоловіком були в безнадії та розпачі й готові... на все. Навіть збиралися розірвати шлюб і віддати кудись дітей. Але стався цей нещасний випадок, і ми почули, що Полліанна ніколи не зможе ходити. І тоді ми згадали, як вона приходила до нас, як сиділа на порозі, бавилася з нашими дітьми, сміялася і – просто раділа. Вона завжди знаходила, з чого можна порадіти. А одного разу вона нам розповіла про свою гру і намагалася вмовити нас погратися в неї.
А тепер ми почули, що вона потерпає, бо не може знайти, з чого б їй порадіти. І я прийшла, щоб підтримати Полліанну , і сказати, що ми з чоловіком вирішили не розлучатися і спробувати погратися в її гру. Я знаю, вона зрадіє, тому що дуже переживала через нас. Я ще не впевнена, що нам ця гра щось дасть... але сподіваюсь на краще. Принаймні ми спробуємо, бо вона так хотіла.
Вед. Тож і Вас ця дивовижна дитина власним прикладом навчила радіти найменшим дрібницям! Дякуємо Вам за слова підтримки на адресу Полліанни. Приєднуйтесь до нашої студії. А в нас є ще один гість. І це священик містер Пол Форд. Запрошуємо.
Преподобний, яку роль у вашому житті зіграла Полліанна?
Пол Форд. Мені боліло, що з кожним місяцем, попри всі заходи, справи в парафії йшли дедалі гірше. Тепер, здавалося, дійшло до того, що де оком не кинь – самі скандали, заздрощі та чвари. Я переконував, благав, звинувачував, картав, ігнорував, зрештою, палко і з надією молився. Але змушений був визнати, що усі мої зусилля звелися нанівець.
І тут сталося диво. Мале рудоволосе дівча розповіло про 800 текстів з Біблії, які закликають радіти й звеселятися, тому її татко назвав їх «радісними текстами».
Я навіть перерахував їх. Дійсно , вісімсот!
А наступної неділі моя проповідь стала справжньою сурмою, що викликала усе краще в тих, хто її чув, – у чоловіка, жінки й дитини. А починалася вона одним із восьмиста сонячних «радісних текстів», підказаних Полліанною:«Радійте в Бозі та звеселяйтесь, праведні, втішайтеся усі правдиві серцем»».
Вед. Ви вважаєте, що саме Полліанна Вам допомогла?
Пол Форд. Так. Ось що я хочу Вам прочитати: «Людям потрібне заохочення.
Не треба гудити людей за їхні вади – радше вкажіть їм на їхні чесноти.
Спробуйте відволікти їх від поганих звичок.
Покажіть їм їхні переваги, справжнє єство, що здатне зважуватись, робити й перемагати!
Люди випромінюють те, що у них в думках і на серці.
Якщо людина добра і обов'язкова, її сусіди незабаром це відчують.
Але якщо людина ганьбить, супиться і критикує, сусіди відплатять тим же, ще й додадуть.
Якщо ви шукаєте погане, чекаєте на це, то ви його знайдете.
Але якщо знаєте, що знайдете добро, – матимете його.
Приваблює людина гарна, ладна допомогти, дати надію, і це може перемінити ціле містечко».
Саме так діяла Полліанна. Саме вона показувала людям їхні чесноти, відволікала від поганих звичок,заохочувала, допомагала, давала надію. Нехай Бог благословляє цю дитину і дасть їй зцілення!
Вед. Дякуємо Вам, отче, і за те , що прийшли, і за те , що так багато гарних слів сказали про героїню нашого сьогоднішнього ефіру.
Вед. А я думаю, що все почуте в нашій студії, дозволило нам з вами, шановні глядачі та гості, зрозуміти, чому так багато різних людей не тільки написали листа до нас , а й приїхали особисто, щоб допомогти дивовижній людині і зовсім юній дівчині Полліанні Віттієр.
Вед. Тож підведемо підсумки. Я прошу наших глядачів телестудії зачитати нам, як змінилося життя жителів маленького містечка з появою в ньому Полліани Віттієр.
(Діти зачитують власні записи з карток дослідження, роблять висновок про те , ким стала Полліанна для жителів містечка, завдяки яким рисам свого характеру).
Вед. Тепер я пропоную всім учасникам і гостям програми взяти червоне сердечко у себе на парті, написати на ньому найщиріше побажання для дівчинки і наклеїти сердечко на листівку, яку ми й відправимо у лікарню до Полліанни, як знак нашої підтримки і віри у її цілковите одужання.
(Всі присутні пишуть побажання, наклеюють їх на листівку і озвучують).
Вед. Яке чудове серце вийшло! Ми його обов'язково передамо місіс Поллі Гаррінгтон, тітці Полліанни, щоб вона відвезла наше серце у лікарню, де знаходиться дівчинка.
А ще ми її запросили до нас на наступний ефір разом із доктором Чилтоном, щоб дізнатися новини про одужання нашої героїні.
Вед. На цьому нашу програму закінчено. Але не забувайте, що багато чого в житті залежить тільки від нас, і це стосується кожного. (Муз. заставка)
Учитель. Наша уявна подорож на телестудію завершилась. Урок теж добігає кінця. Тож запишіть ДЗ на наступний урок літератури, де ми продовжимо роботу над романом.
ДЗ: Скласти «Правила життя від Полліанни»
Підбиття підсумків. 1. Інтерактивна гра «Займи позицію»
Як ви думаєте, чи змінилося б наше місто ( країна, планета), якби в ньому жила Полліанна або багато « Полліанн»? Чому?
Так. Можливо. Ні.
2. Оцінювання роботи на уроці.
Роль Поліанни в житті жителів міста БелдінгсвіляЯкі зміни в житті героїв твору відбулися з появою Поліанни?
Ненсі_______________________________________________________________________________________________________________________________________________
Садівник Том ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Місіс Сноу ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Джиммі_____________________________________________________________________________________________________________________________________________
Джон Пендлтон____________________________________________________________________________________________________________________________________________
Місіс Бентон _________________________________________________________________________________________________________________________________
Місіс Том Пейсон______________________________________________________________________________________________________________________________________________
Священик Пол Форд________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Ким стала Поліанна для жителів міста?
__________________________________________________________________________
Обери риси Характеру, притаманні Поліанні.
Жадібність, цікавість, сила волі,стриманість, обережність,розсудливість, працелюбність, заздрісність, оптимізм, люб’язність, скромність, щедрість, доброта, егоїзм, чемність, щирість, хитрість, балакучість, терпимість, винахідливість, турботливість, рішучість, відкритість, старанність, байдужість, запальність, енергійність, душевність, простота, правдивість, сміливість, відданість.

Роль Поліанни в житті жителів міста Белдінгсвіля (відповіді)
1.Які зміни в житті героїв твору відбулися з появою Поліанни?
Ненсі_ завжди привітна, турботлива, чуйна, люб’язна, але не любила свого імені. Завдяки Поліанні вона полюбила своє ім’я, її перестали дратувати понеділки.
Садівник_Том_пригадав молодість, зрадів появі дитини в домі, любив і підтримував дівчинку, розповів їй про маму.
Місіс_Сноу_ - дратівлива, вразлива, сердита, хвора жінка, яка лежала в темній кімнаті і не дозволяла відчиняти вікна. Стала терпимою, уважнішою до оточуючих, дозволяла відчиняти вікна і пускати сонячне проміння в оселю, розчісувати своє кучеряве волосся, робити зачіски, прикрашені свіжими трояндами. Хвора почала навіть працювати: в’язала одяг для дітей з притулку і раділа тому, що у неї здорові умілі руки.
Джиммі_ був сумним, зневіреним, бездомним, хотів мати батьків, сім’ю і будинок. Завдяки Полліанні у нього з’явились і сім’я, і названий батько , і будинок. Хлопець став щасливим.
Джон_Пендлтон_ замкнутий, похмурий, мовчазний, одинокий. Став люблячим, турботливим батьком усиновленого хлопчика Джиммі. Його життя стало яскравим, веселим,повноцінним.
Місіс_Бентон_почала носити більш яскраві речі і знаходити приводи для радості у своєму житті.
Місіс_Том_Пейсон_ з чоловіком вирішили не розлучатися і спробувати погратися в гру.
Священик_Пол_Форд__ був засмученим, в розпачі, писав проповіді, розпочинаючи словами « Горе вам…». Усвідомив свою роль в житті мешканців міста і став починати проповіді «радісними» текстами з Біблії, що йому підказала Полліанна: « Радійте…»
2.Ким стала Поліанна для жителів міста?
Путівником, рятівником, ангелом, що розбудив у них позитивне, навчив бачити хороше абсолютно в усьому, навіть і в поганому. Вона навчила їх радіти життю!
3.Обери риси Характеру, притаманні Поліанні.
Жадібність, цікавість, сила волі,стриманість, обережність,розсудливість, щедрість, працелюбність, заздрісність, оптимізм, люб’язність, скромність, доброта, егоїзм, чемність, щирість, хитрість, балакучість, терпимість, винахідливість, турботливість, рішучість, відкритість, старанність, байдужість, запальність, енергійність, душевність, простота, правдивість, сміливість, відданість.