Аналіз основних підходів до визначення сформованості мовленнєвих навичок

Аналіз основних підходів до визначення сформованості мовленнєвих навичок
У психолінгвістиці доведено, що мовленнєва діяльність дитини носить активний творчий характер. Дошкільник створює “свою мову” або декілька “моделей мови”, які потім відкидає. За даними досліджень (П.П.Блонський, Л.І.Божович, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, О.О.Леонтьєв, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, С.Н.Цейтлін та ін.), це процес активного, евристичного пошуку зв’язків, закономірностей, відношень елементів мови, пошук правил, за якими дитина будує свої висловлювання.
Мовлення дитини молодшого шкільного віку розвивається в результаті генералізації мовних явищ. Генералізація – один з провідних механізмів розвитку мовлення. Школяр самостійно конструює словесні форми на основі мовного чуття, мовної інтуїції, практично засвоює мовні закономірності.
Деякі зарубіжні вчені (Н.Хомський, Д.Макніл та ін.) вважають, що утворення системи правил у процесі засвоєння дитиною мови проходить у результаті “вроджених знань”, “вроджених структур”. Відповідно до концепції “вроджених знань” дитина формулює гіпотези щодо лінгвістичних правил мови. На основі цих гіпотез вона передбачає лінгвістичну структуру майбутніх речень, порівнює їх з новими реченнями, відмовляється від гіпотез, які себе не виправдали [ REF _Ref417036910 \r \h \* MERGEFORMAT 62].
Теорію “вроджених знань” критикували відомі психолінгвісти Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, О.М.Шахнарович та ін. Вони наголошували, що в дошкільному віці розвивається мовна здатність (здібність), під якою розуміли сукупність наявних у дитини мовленнєвих навичок і вмінь. Мовна здатність дозволяє дитині розуміти й будувати нові висловлювання відповідно до мовленнєвої ситуації та в межах системи закріплених у мові правил [ REF _Ref417036706 \r \h \* MERGEFORMAT 16; REF _Ref417036680 \r \h \* MERGEFORMAT 32; REF _Ref417036712 \r \h \* MERGEFORMAT 33; REF _Ref417036715 \r \h \* MERGEFORMAT 38].
Відомий мовознавець В. фон Гумбольдт говорив, що засвоєння мови дітьми – це не ознайомлення зі словами, не просте закладання слів у пам’ять і не бездумне їх повторення, а ріст мовної здібності з роками і з вправляннями. У дітей відбувається не механічне вивчення мови, а розгортання мовної здібності [ REF _Ref417036954 \r \h \* MERGEFORMAT 17, с.78].
На думку І.М.Румянцевої, мовленнєва навичка – це психічна й психофізіологічна функція людини, що біологічно та генетично закладена; функція, що забезпечує можливість психіці людини відображувати та узагальнювати зовнішній мовний матеріал, переводячи його в особливі внутрішні коди у вигляді неусвідомлених і усвідомлюваних правил мови [ REF _Ref417036963 \r \h \* MERGEFORMAT 53, с.170].
Формується й розвивається мовленнєва навичка соціальним шляхом (у процесі спілкування і навчання), на основі особливої анатомо-фізіологічної та нейрофізіологічної організації людини [ REF _Ref417036963 \r \h \* MERGEFORMAT 53, с.170].
Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що проблему визначення сформованості мовленнєвих навичок молодших школярів досліджено численними науковцями, серед яких Г.Андреєва, В. Бадер, Ф.Бацевич, Н. Бібік, І. Зимня, Й.Пассов, Є. Халлідей, Д. Хаймс, але питання щодо основних критеріїв та рівнів мовленнєвих навичок учнів початкової школи досліджено недостатньо. Тому виникає необхідність дослідити не лише основні критерії, але й показники рівнів сформованості мовленнєвих навичок.
Дескриптори комунікативних умінь у Загальноєвропейських рекомендаціях містять критерії оцінювання окремо для діалогічного тамонологічного мовлення. Для загального усного мовлення визначені критерії:
- обсягу висловлювання,
- складності фраз/речень та граматичних структур,
- зв'язності мовлення,
- тематичності,
- комунікативних функцій,
- вільності мовлення,
- змістовності.
Для загального усного спілкування:
- обсяг висловлювання,
- складність фраз/речень і граматичних структур,
- вільність мовлення,
- тематичність,
- спектр використаних мовних засобів,
- спонтанність мовлення,
- природа предмету розмови,
- мовна правильність,
- ініціативність,
- реактивність,
- інтеракційність,
- зв' язність,
- змістовність.
Визначені такі критерії оцінювання вмінь говоріння:
- завершеність завдання (обсяг, повнота, якість, відповідність і чіткість інформації, досягнення комунікативної мети висловлювання),
- швидкість висловлювання (сприйняття на слух і розуміння почутого; вільне спілкування, що передбачає відсутність опор, повторень, самовиправлень, уникнення надмірних пауз);
- вимова (якість звуків; адекватне використання наголосу, ритму, інтонації; діапазон розмовних кліше);
- вживання мовних одиниць (мовна грамотність; адекватне використання мови; діапазон використаних граматичних структур та лексичних одиниць) .
Українська О.О. визначає такі критерії комунікативної компетентності:
Критерій ініціативності перевіряє вміння:
- починати розмову,
- стимулювати співрозмовника продовжувати бесіду,
- повідомляти або запитувати інформацію,
- завершувати спілкування.
Критерій реактивності забезпечує перевірку рівня сформованості вмінь підтримувати спілкування, зокрема:
- відповідати на поставленні запитання співрозмовника,
- реагувати на його висловлювання,
- коментувати.
Критерій інтеракційності перевіряє вміння:
- активно пропонувати варіанти вирішення проблеми;
- запитувати точку зору співрозмовника;
- висловлювати згоду/незгоду, враховуючи об' єктивні причини.
Критерій змістовності перевіряє:
- наявність у монологічному висловлюванні стрижневих компонентів змісту,
- повноту викладу,
- узагальненість,
- наявність та доречність чи відсутність прикладів.
Критерій зв 'язності передбачає:
- поєднання елементів усного тексту,
- організацію структури висловлювання,
- перевіряє наявність у монологічному висловлюванні певних лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів зв'язку,
- перевіряє вміння логіко-композиційної побудови висловлювання.
Критерій вільності визначається за наявністю або відсутністю таких показників, як:
- повтори,
- самовиправлення.
Обсяг висловлювання також може свідчити про вільність мовлення.
Критерій мовної правильності висловлювання застосовується для перевірки:
фонетичної правильності мовлення,
лексичної правильності мовлення,
граматичної правильності мовлення.
Критерій використання/невикористання невербальних засобів спілкування:
- жести рук і голови,
- міміка,
- контакт очей
Онтогенез мовленнєвих здібностей сучасна психолінгвістика розглядає як найскладнішу взаємодію, по-перше, процесу спілкування дорослих з дітьми, що поетапно розвивається; по-друге, процесу розвитку предметної і пізнавальної діяльності дитини; по-третє, як результат асоціативно-смислової взаємодії мовних засобів, наявних у розпорядженні дитини, а також наслідків функціонування цих засобів – способу використання мови для цілей пізнання, спілкування, інтелектуального та духовного становлення дитини. Вітчизняна психолінгвістика розглядає мовну здатність (компетенцію) у мові та застосування мови (мовну активність) як взаємозалежні явища мовлення. Компетентність у мові є результатом розвитку її практичного застосування, і лише в результаті відображення дійсності й активного спілкування в дошкільника з’являється розуміння мови та здатність в індивідуальному мовленні виражати власні наміри, бажання, прагнення тощо.