Позакласний захід. Пєа М. Старицького Різдвяна ніч

Різдвяна ніч
М.Старицького
(Тема по Гоголю)
Дійові особи
1.Корній Чуб – багатий козак - удовець2.Оксана—дочка Чубова3.Солоха, вважають за відьму4.Вакула—її син, коваль
5.Голова – кум Чуба, чоловік лінивий, байдужий6.Пантелемон Никифорович—дяк, худий і тонкий ,з маленькою кіскою7.Одарка - подруга Оксани8.Маруся, Катя, Ївга—дівчата9.Грицько - товариш Вакули
10.Ткачиха, Портуниха — брехливі, лайливі баби11.Колядники
12.Чорт
13.Смерть
14.Хлопці
1 дія
(Хата Чубова пишно вбрана. Висять рушники,всяке добро,в кутку стоїть стіл.На столі - пляшка горілки й ковбаса)
(Сидять Чуб і Голова)
Чуб: А ти ще, куме, не був у новій хаті в дяка? Е-е-е-е! Так сходимо ! Буде добра там напійка!
Голова: (набік) Я ж до Солохи зібрався… (до Чуба) Та вже пізно… Ніч… Ще не втрапимо!
Чуб: (сміється) Ото, куме, що вигадав?! Та тепер місячно, як удень!
(підходить до вікна придивляється) Що за біс, Панасе… глянь!
Голова: Що там? (дивиться) Нічого нема… А був місяць… Куди ж він пропав?
Чуб: Пропав. Його чорти вхопили…Оце зараз вхопили…
Голова: Ну нема, той нема! А мені що? Мені треба йти додому. (бере шапку, кожуха)
Чуб: Це ж треба так! Глянув уперше — хоч голки збирай!Глянув удруге — хоч в око стрель!
Голова: Цієї ночі чорти коверзують востаннє! Їм хвости повтинають! (до Чуба)Ти зоставайся дома, а мені треба встигнути до завірюхи…
Чуб: Ні, куме, я теж з тобою… (бере шапку, одяг)
Голова: От реп’ях — не одчепиться!
Чуб: (зупинившись коло дверей) Оксано! Оксано!
Оксана: (Із-за дверей) Чого, тату? Зараз!
Чуб: (взявши ціпка) Оце, дочко, я іду. А ти дивись мені… Не гасай по вулицях краще дома сиди, хату стережи. Знаєш, на вулиці вештаються всякі…
Оксана: Тату, хіба я маленька, що ви мене повчаєте?
Чуб :Так. ..Так… То ж дивись мені…
(Голова і Чуб виходять)
Вихід 2
(Грає тиха, легка музика, вальс)
Оксана: Ну, хвалити Бога, батька вирядила, пішов до дяка ковбасу їсти… (прибирає стіл). Без батька мені вільніше… Зараз хлопці прийдуть, дівчата: колядувати підемо (підскакує) Ой ,як мені весело… Як ті парубки упадають за мною… Невже у нас дівчат в селі красивих мало?! Сама не знаю чого їм од мене треба? А той Вакула – коваль, як гляне на мене, той сам не свій… Ух! (співає)
Ох, така ж моя доля, що єдина в батька доня!
Маю воли і корови – ще й до того чорні брови
А пожартувати люблю, посміятись…! (Махнула рукою) Е, ні…! Ще не час мені заміж. Не хочу світ собі зав’язати. Та я ще нікого й не покохала… по-справжньому. Усі парубки якісь кислі, неначе квашені огірки. От хіба козак Вакула, ото козак—сильний, здоровенний! От такого б до рук прибрати!
Тільки батько мій Вакулу терпіти не може! (здивовано) А, може, тому, що батько походжає до його матері Солохи? Певно, хоче з нею женитись…
(За кулісами чути коляду «Добрий вечір тобі, пане господарю!»)
- ОЙ,лишенько! Вже колядують, а в мене ще стільки діл (дістає одяг). Що ж мені надіти? (одягає корсетку) Чи до лиця мені це буде? Хто його знає? (підходить до дзеркала)! Чого люди кажуть , ніби я хороша? Брешуть люди — я зовсім негарна! (надівае намисто) Негарна!... Негарна!... (одхиляється од дзеркала,)
О ні! Я хороша пишною красою,як квіточка вранці, умита росою!
(Вакула тихо підходить)
Оксана: Ой, хто це? Злякав як!? (озирнувшись) Чого ти, як злодій підкрався? Хочеш,,щоб прогнала? Уже пронюхав, що батька нема дома!
Вакула: Не сердься на мене! Дозволь мені хоч поговорити, хоч подивитись на тебе… (підходить)
Оксана: Говори! Дивись! (зазирає в дзеркало, посміхається лукаво)
Вакула: Яка ти хороша! Оксано! Дивився б я на тебе й дивився!
Оксана: Справді?
Вакула: Оксано! Зірко моя! Дай хоч поцілую тебе!
Оксана: Бач, якого забажав! Іди геть собі…У тебе руки, мов залізні, і димом пахнеш…
Вакула: (набік) Не любить вона мене…
Оксана: (через плече) А правда, що твоя мати -- відьма?
Вакула: А що мені до матері?
Оксана: А мій батько женитись на ній збирається!
Вакула: Ну… цього не буде!
Оксана: Побачимо! (дивиться у вікно) Щось дівчат із хлопцями нема!
Вакула: А тобі з ними весело?
Оксана: Веселіше, ніж з тобою! Ой! Хтось стукнув! Йди звідси, а то ще побачать мене з тобою! (тікає за двері)
(Вакула залишається один)
Вакула: Отак усе б їй жартувати, неначе кішка заграє!Чого б не дав я, щоб дізнатись, що там на серці в неї є!
(Щось стукнуло, грюкнуло, входить Чуб помацки, струшує сніг)
Чуб: Ну й хуртовину зняли чорти! Із-за неї до дяка не попав! Із-за неї кума загубив! Ще й у своєму селі заблудився… (роздивляється) Здається, це моя хата…? Оксано! Засвіти!
Вакула: (не впізнав Чуба) Чого тобі треба?
Чуб: Ой! Це не моя хата!? Наче голос коваля Вакули!? (йде навпомацки) Піч… Де ж це я? Це наче хата Левченкова? А чого коваль тут?
Вакула: Чого ти сюди забрався?
Чуб: Та я до вас, чоловіче добрий, прийшов колядувати! (чухає потилицю)
Вакула: Я тебе зараз наколядую! Ти до Оксани прийшов?
Чуб: Тут хтось п’яний? Ще скалічить! (шукае двері). Нема дверей. Це мене вже чорти водять. Свят! Свят! (хреститься)
(Грає музика.)
( Перед ними стрибає чорт.)
Чорт: (ступає, високо піднімаючи ноги) Давай, Корнію, дружити! Хочу з тобою танцювати! (Танцює навкруг Чуба, зачіпає його, Чуб хреститься)
(забігає Смерть)
Смерть: Я тебе заберу із собою! Я тебе виручу! (танцює разом із Чортом)!
Я тебе заберу-у-у!
Чуб: (несамовито кричить) Рятуйте!!! (тікає)
Оксана : (забігає) Що тут стукає? (ставить каганця на стіл) Ти що тут товчешся по хаті? З кочергою граєшся?
Вакула: Оксано, убий мене краще! Не рви мого серця! Не любиш, то не насміхайся!
Оксана: Подумаєш, що ж, не плакатись мені перед тобою!
Вакула: Скажи мені, кого вибрало твоє серце? Дай хоч гляну у вічі своєму ворогові…
Оксана: (жартома) Ач, який цікавий! А може, й тебе: чим не козак? (Засміявшись) Та не дивись на мене так, бо спалиш!
Вихід III
Голоси: (під вікном) Панове господарі! Дозвольте колядувати, Святого вечора вшанувати!
Вакула: Оксано, скажи хоч одне слово! Подай мені надію!
Оксана: (з досадою) От причепився! Чи тобі приспічило?
(Вакула виходить, махнувши рукою)
Дівчата: (співають «Ой сивая та і зозуленька»)
Оксана: Просимо до хати, дівчатонька, роздягайтесь, ой, буде весело. А чого ви так забарилися?
Одарка: Ти знаєш, поки ми зібралися усі. А потім пішли колядувати до Солохи. А там,як загуде щось із комина! Як схопиться завірюха! Так ми всі – хто куди!
Маруся: Та цить а то Вакула почує: то ж мати його. Давайте краще поворожимо. Дізнаємось ,куди Одарка заміж піде. (бере чобіт і кидає вгору. В яку сторону носком він упаде, в ту сторону дівчина вийде заміж.)
Катря: А давайте я вам всім по ворожу! (Бере сито із зерном, у ньому записочки Кожен глядач у залі дістає і читає вголос…)
Оксана: Здається , хлопці йдуть (підбігає до вікна), хлопці звізду несуть!
(Заходять хлопці)
Хлопці: Будьте здорові! Із Святим вечором! Дай ,Боже, і на той рік діждати! (Кланяються хлопці і дівчата)
Оксана: Дай, Боже! Зоставайтесь, підете з нами колядувати.
Хлопці: Нам ніколи! Треба поспівати!
Дівчата: Ну й щасливо!
Грицько: А я залишаюсь. Чи всі ви здорові, мої чорноброві? Скажіть нам спасибі,за нашу ласку дайте нам ковбаску, а в подарунок – кожному поцілунок!
Ївга: А печених раків ти не хочеш? А може тобі пиріжків з маком? Або ще чогось?
Грицько: Так, ще чогось… сьогодні поцілуватись не гріх для Святого вечора. (бігає від одної до другої, хоче поцілувати, дівчата сміються, штовхають його).
Оксана: (Йде до дверей замислена, потім до вікна, вдивляється) Щось не видно Вакули. Може, справді образився. І чому я над ним сміялася?
Грицько: (Сміється, аж береться за живіт. Всі дивляться на нього здивовано) Послухайте… (Махає руками) Ото біжу… дивлюсь, щось рачкує (показує). А то пан місяця шукає, мацає руками по снігу і кричить, що чорти вкрали місяця або Солоха.
Маруся: А нам теж була у Солохи оказія.
Тиміш: Е-е-е…! Та тож відьма!
Катрія: Та невже правда, що вона відьма? То ,може, люди брешуть.
Тиміш: Я сам бачив у неї хвоста! А позавчора перекинулась свинею. А недавно лежу в хліві, коли це дивлюсь - відьма… простоволоса …в одній сорочці, страшна така! І нашу корову почала доїти. Побачила мене… І, як мазне чимось по губах Б-рр! Мене три дні вернуло! (Спльовує)
Всі: Ха-ха-ха! Нагодувала!
Оксана: Годі вам таке вигадувати про бідну Солоху. Вона така ласкава. І сьогодні підемо до неї на вечорниці.
Вихід IV
(Заходить Вакула)
Вакула: Невже з голови не виб’ю цієї Оксани? Вже не хочу про неї думати, а вона сама в голову лізе. Тікаю, не хочу до неї йти, а мене сюди так і тягне, тягне.
Одарка: Вакуло! Вакуло!
Оксана: Де ти був, Вакуло! Ми тебе ждемо.
Парубки: Та без тебе в нас і свято не свято.
Маруся: Хлопці! Дівчата! Тепер колядувати рушаймо! Вакула за ватажка!
Вакула: Ні… – на цей раз без мене!
Грицько: Що це з тобою зробилося? Ти ж скрізь був першим!
Оксана: Вакуло, не сердься ходім. (Звертає увагу на Одарчині черевички) А у тебе, Одарочко, нові черевички! Які ж гарні! Ще й із золотом! От щаслива, що є кому тобі купувати. Мені ж бідній, безталанній, нема що й гадати!
Вакула: Не тужи, моя рибчино! Та такі Оксані
Я дістану черевички, яких нема в пані!
Оксана: Ти? Дістанеш? Я й забула про тебе, їй Богу.
Подивлюсь я чи надіну їх на свою ногу.
Хіба б тільки від цариці черевички взула.
Дівчата: Ну й Оксана! Ну й Оксана! Ач, куди махнула!
Оксана: (До Вакули) Якщо ти мені здобудеш царські черевики,

От тоді-то вже, Вакуло, я твоя навіки!
Дівчата: Ох, Оксана… як ви чули, завдала задачу!
Вакула: Ти смієшся, ти глузуєш наді мною, бачу!
Оксана: Присягаюсь перед миром, - слова не зламаю.
Дістань тільки черевички, щиро покохаю.
Тоді зараз хоч до шлюбу веди за рученьку!
Парубки: А ну лишень до цариці вдарся, Коваленку!
Дівчата: Ха-ха-ха! До цариці! Лихо, моя ненько!
Оксана: Ти казав, що рад і в пекло для мене дістати.
Докажи тепер, Вакуло, що вмієш кохати!
Ну, дістанеш? Так за те я обійму кохано!
Вакула: Не жартуй ти! Не жартуй-то так з вогнем, Оксано!
Парубки: Гей, ходім колядувати: час давно до діла!
Гей рушаймо! Ну, та й дівка! Ну, та й насмішила!
(Всі сміються, виходять)
Оксана: (обернувшись) Пам’ятай же, черевички, що взува цариця!
Вакула: (сам) Не здолаю, не здолаю, нема більше сили!
Чого ж вона така гарна? Боже ти мій милий!?
Оксана: (із-за вікна) Від цариці черевички – пам’ятай, козаче!
Вакула: Е, ні – досить… час скінчити. Нитку увірвала!
Душу чорту! В ополонку – поминай, як звали!
(Кидає шапку об підлогу, вибігає)
Завіса опускається.
Кінець 1 дії (Дівчата виконують український танець.)

Дія II
(Хата Солохи – простора, порожнювата. У кутку ковальські причандали. У другім кутку - три здорових лантухи: один з вугіллям. Солоха сама)
Солоха: (прибирає у хаті) Оце мов і не прибирала! І не знать що свято – такий гармидер у хаті! А все Вакула. Наносить сюди свого інструменту, мішків. Тримав би все у своїй кузні! Так ні, каже – цигани покрадуть. От і прибирай за ним! (Починає вимітати, прибирати з лави, а далі сідає оддихати) Ух, утомилась! Не та вже стала, не та! А раніше все в руках у мене горіло – і гульня, і діло! Вогонь була – не дівка: хороша і до хлопців моторна!
(Співає) Було, пройду по селу. Вже й юрба за мною.
Той шапочку ізніма, той маха рукою (підморгує пританцьовує)
Нажилася - таки я, натішилася! Знали всі Солоху навкруги! (поправляє на голові платок) Та ще й тепер моє не втекло, тільки трохи постаріла. Але кого захочу того й поводжу за ніс.
(співає) Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю,
А я тебе ,дурню словами голублю,
А думайте ,дурні, що всі ви хороші.
Та носіть до мене і добро, і гроші
А все-таки на старість треба що-небудь придумати і для себе. От Корній Чуб-удівець. Скільки у нього багатства! Прибрала б я оте все до рук! Але ж Вакула стане на перешкоді! (стук у двері) Ой, хтось іде! Чи не Вакула? (Іде до дверей)
(увіходить Голова)
Голова: (тупоче ногами,струшує сніг) Ух! Трохи не завіяло! Як знялась хуртовина — то я й кума десь загубив у заметі… А сам я пішов на світло — то й до вас, Солохо, попав! Одігрівайте мене, моя пані! (скидає кожух, крутиться коло Солохи)
Солоха: Сідайте, сідайте, пане Голова! Я вас почастую калганівкою, а на закуску ковбаски дам… (йде)
Голова: (услід) Ух! Добра баба! Чорт не баба! Коли б сюди ніхто не прийшов! Але ж у таку погоду й собаки не виженеш…
Солоха: (заносить на тарілці пляшку, чашку, закуску: наливає)
Покуштуйте! Сама настоювала!
Голова: (Зазирає у вічі) Мусить бути смачна! А ви? Може, це отрута? (хихикає)
Солоха: Вигадали таке! (пригублює) Ну, будьте здорові! Зі святом вас!
Голова: Дай, Боже, частіше з вами бачитись! А-а-а! Добра калганівка! А… може, у вас м’якеньке є щось поїсти?
Солоха: (вдивляється) Чого б то вам хочеться? Їй Богу, не знаю!
Голова: От сідайте, будь ласка, тут (обіймає Солоху за стан) Так не знаєте?
Солоха: (соромлячись) Не знаю… Не знаю! (стук у двері) Ой, хтось прийшов!
Голова: (бігає,шукає шапку) Хто б оце!? От чорт!
Голос дяка: Пані,Солохо! Отверзі!
Солоха: От холера! Певно, дяк!?
Голова: (перелякано) Сховайте мене куди-небудь. Не хочу я з дяком здибатись!
Солоха: Ох, біда моя! Куди ж я вас сховаю? Лізьте під запічок!
Голова: Та що ви? Та туди й мій чобіт не залізе!
Голос дяка: Соломія Остахвівна!
Солоха: Хіба в мішок! (висипає дрова) Лізьте швиденько! А я зашморгну вас!
Голова: А там не тісно буде? (знов стук)
Солоха: Ой, лізьте швидше, бо бісовий дяк двері висадить!
Голова: (розгублено) А… щоб вас! Лізти — так лізти! (влазить)
Солоха: (зашморгує мішок) Зараз! Зараз! Тривайте, одягнусь!
Голова: (з мішка) Ой-ой-ой! Чуба прикрутили! Чуба! Чуєте!?
(Солоха не чує, біжить до дверей)
(входить дяк)
Дяк: (тупоче на місці,обтирає руки) Здравія і долголітія! Благоденственного і мирного житія!
Солоха: Спасибі вам! (озирається на мішок) А що? Надворі мете?
Дяк: То єсть — світапредставлєніє! До мене іміла собратись кумпанія: пан Голова,
Чуб — і прочії. Но стихія, здається, воспрепятствовала цьому. Но сіє к луччему! Ібо я возмог кинути храмину свою і забрести по заметах до вас, ліпообразная Солохо!
(потирає руки)
Солоха: Спасибі за ласку! Сідайте!
Дяк: (сідає, очима їсть Солоху. Тиша) Одначе за такий подвиг уповаю нєкую мзду од вас получить…
Солоха: Що се ви бозна-що кажете? А ще письменні!
Дяк: (встає) Не розумієте мене, ліпообразная Солохо! Ви обладаєте таковим багатством сладчайших прелєстєй, що не гріх сущу рабу єдіную од всіх уділити!
Солоха: (засоромилась) Я не второпаю, що ви кажете!
Дяк: О-о-о! Ліпоіскусітєльная! Хитрітє! А розумієте добре, чого алчет душа моя!
(співає) О! Ізбранная Солохо! О! Владичице моя!
Ощасті хоч вельми трохи дні мойого битія!
Солоха: (набік) Розманівся як медяно оцей пакосний бабій!
Ач, мерзенне та погане… А до меду і собі!
(до дяка) О, я знаю вас незгірше — язиком солодите!
Пошукайте якусь іншу,щоб повірила на те.
І чого б мене кохати? І здалась би на що я?
Коли збоку в власній хаті у вас жінка є своя!?

Дяк: Ліпообразная Солохо! Нє отвергайтє сєрдца свого на молєнія мої!
Солоха: Не знаю, чого од мене треба! Що в мене таке є?
Дяк: Гм! Гм! (усміхається) С…! С..! (підходить близько, кашляє, торкає пальцем)
А що це у вас, ліпообразная Солохо? (одскакує,потирає руки)
Солоха: Як що? Р-у-ука!
Дяк: Гм…Р-у –ука! Ха-ха-ха! (пройшовся) А це що у вас, многоцінная Солохо?
(торкнувся шиї, одскакує )
Солоха: Хіба не бачите? Ш-и-и-я! А на шиї — намисто!
Дяк: Гм…На шиї намисто! Хе –хе-хе! (пройшовся) А це що у вас, благовонная Солохо? (торкається до дукача)
Солоха: Як що? Дукач!
Дяк: Гм…Дукач, то дукач! А там?... (заглядає…)
(хтось постукав) Ох! Боже мій, стороннє лице! Що, як застануть тут особу мого званія? Ох, мені лихо!
Солоха: Та не бійтесь! Може, то ваша жінка?
Дяк: (тремтить) Ох! Послєдняя горше первого! Бога раді… добродітелько Солохо, ваша добрість! Сховайте мене куди - небудь!
Солоха: Хіба в лантух! (висипає дрова) Лізьте ж!
Дяк: (лізе) О-о-о, Боже! Як глаголіт Пісаніє!
Солоха: (завязує мішок, біжить до дверей) Хто там? Мов змовились! (одчиняє)
Ох, горенько моє, — Чуб!
Чуб: (струшує сніг) Здрастуй, Солохо! Ти, може, й не сподівалась на мене? А? Правда не сподівалась? Може, я перешкодив?
Солоха: (Соромливо) Чим же то ви мені перешкодили? Ви ж у мене завжди дорогий гість!
Чуб: (усміхається і бере за щоку Солоху) Гм…Гм…Дорогий?! А, може, ви тут бавились з ким? (лукаво) Може, ти кого сховала уже, га?
Солоха: (з острахом озирається на мішки)
(набік тихо) Пропала я! Невже він підслухав? (до Чуба) Що це ви кажете? Гріх вам таке вигадувати! Хіба ж я до кого крім вас…
Чуб: Хи-хи-хи! Знаю… знаю… А ти вже й розсердилась! Поможи мені кожуха зняти!
(Солоха допомагає. Голова в мішку гикнув)
Чуб: Хто се? Хтось у тебе є?
Солоха: Їй-Богу, нікогісінько! То я… ногою рипнула!
Чуб: Ногою? Дивись мені (усміхається). Ну, а тепер, Солохо, дай хоч чарку горілки! У мене аж горлянка замерзла од клятого морозу! Послав же Бог таку ніч саме в Різдво! (Підходить до Солохи) Погрій мене!
Голос за дверима: Одчини!
Чуб: Хтось стукає!
Голос: Одчини!
Солоха: (набік) От напасть. Розносило їх сьогодні! Хто б це? Може, син?
Чуб: Вакула? Слухай, Солохо! Куди хоч дівай мене, а я не хочу показуватись твоєму проклятому виродку!
Солоха: (бігає по хаті) Ой, мені лишенько! Куди ж мені вас подіти?
Чуб: Куди хочеш, кажу!
Солоха: Лізьте в лантух!
Чуб: (лізе, лається) А щоб тебе кувалдою по спині!
Солоха: (зав’язує мішок) Ой, пропала моя справа, піде в селі тепер слава!
Не дістанусь Чубу — не візьме до шлюбу!
(за вікном співає хор «Ой сивая та і зозуленька»)
Солоха: Ой, ще й колядників принесло! А як в хату зайдуть? Біда! Винесу їм на вулицю! (бере паляницю, гроші і виносить)
(до неї підбігають Маруся і Катря)
Маруся: Здорові були! Із Святим вечором, тіточко!
Солоха: Спасибі! Спасибі!
Катря: А ми, тіточко, до вас!
Маруся: У вас хочемо складчину зробити!
Солоха: Знаєте, мої любі, а не можна краще в іншій хаті сьогодні це зробити? Хоч би у Портунихи!
Катря: Ну, тіточко, пустіть! Ми не нашкодимо!
Маруся: До другої хати ніхто не захоче йти! Ми вже тут привикли!
Солоха: Та я б і рада була (розводить руками). Вакула як прийде — розсердиться!
Тут його інструмент розкиданий!
Катря: Та Вакула нічого! Він не розсердиться!
Солоха: Та не прибрано в мене, дівчатонька! Мішки стоять… Знаєте що? Ви йдіть, а я приберу, мішки винесу! А тоді й прийдете!
Маруся і Катря: (біжать до мішків) Не турбуйтесь! Ми їх самі винесемо! А-а-ну! Берись!
Солоха: Не руште! Не руште! Ой, пропала я!
Маруся і Катря: (беруть мішок з дяком) Ой! Що тут, тіточко? А важке яке! (дяк крекче) Ой, щось… щось живе! Звірюка якась чи що?
Солоха: Не знаю… Може, Вакула… Собаку…
Маруся і Катря: (силуються підняти мішок, із нього гарчить і гавкає, вони кидають мішок злякано) Ой, лишенько! Справді собака! Може, ще й скажена!
(Вибігають за двері і кричать) Сюди! Сюди!
(Солоха серед мішків)
Солоха: (руками об поли) Боже ти мій милий! Що ж тепер буде на все село! Почешуть злі язики! Не бути мені Чубихою! А все через цього глистюка! Не міг змовчати! (штовхає дяка ногою вбік)
Дяк: (з мішка) Добродітєльна Солохо! Випустіть!
Чуб: (з мішка) Розвяжи і мене!
Солоха: (яро) Ага! Уже знаєте все? За носи більш не буду водити!
Тепер раді б Солоху втопити! Раді б зїсти мене ви зовсім! А самі?—
Пресвятії, пречесні! Так сидіть же, чорти б вас убили!
Хай сьогодні і ваші чуприни укриє сором! (мішки стогнуть)
Мовчіть навісні! Уже проситесь?… Ні!
Порозв’язують тут вас, панове! О! Біжать! Все село вже готове!
Ну! Тепер світ за очі й мені! (вибігає)
(Оксана біля дверей сама)
Оксана: Нема… Нема Вакули! Ми все село оббігали! Що з ним сталось? Він же такий рішучий,що може заподіяти собі що-небудь! А все я, я винна! А він же мене любив (співає)
Невже він за жарти безвинні дівочі
Покине ці брови оці карі очі? Тоді моє серце в розлуці загине!
О ні! Мій Вакула мене не покине! Я справді сувора, а він так горює.
Нехай же зненацька хоч раз поцілує! Я гляну на нього, всміхнуся кохано…
Невже він десь кращу та знайде Оксану!?
(вбігають дівчата)
Одарка: Де тут чорти? В якому мішку?
Дівчата: (шумно) Глянь, глянь! Чи не це?
Оксана: Що це ви збожеволіли?
Одарка: Ану розв’язуйте скоренько!
Дівчата: (хором) Боїмось, боїмось! Ще вкусить!
Одарка: Перехрестіться і не бійтесь!
Дівчата: (махають руками) Чур тобі! Чур, сатана!
Оксана: Біжіть, дівчата, покличте хлопців з дрючками, та тут і вб’ємо їх!
Одарка: А ти, Оксано, на кочергу, а я молотка!
Дяк: (з мішка) Ой, ой, ой! Не вбивайте!
Усі: (кинулись до дверей) Чорт! Чорт!
Оксана: Свят! Свят! Що воно таке?
Дяк: (висовує голову) Ой, випустіть, молю вас, випустіть!
Оксана: (взявшись за боки) Ха-ха-ха! Так це дяк!
Одарка: А як це ви, добродію, туди залізли?
Дяк: (хреститься) Це все враг чоловічеський накоїв! Христа ради, скоріше випустіть!
Одарка: (розв’язує мішок) Ну, вилазьте! (заливаються всі сміхом)
Дяк: Ух! Возродився із мертвих! Спасайте мене, нозі мої! (хутко вибігає)
Оксана: Ач, як чкурнув!
Одарка: Побігти, розказати нашим, яка собака в мішку була! Ото буде сміху!
Оксана: Побігти! Побігти!
Чуб: (з мішка) Куди ви біжите? Розвяжіть і мене!
Оксана і Одарка: Ой, лишенько! Ще хтось у мішку! Оце диво! (розв’язують)
(Чуб вилізає і потягується)
Оксана: (сплеснувши руками) Батько!!!
Одарка: Невже це ви, дядечку?
Чуб: А ви думали хто? Що? Славну штуку я вам розіграв!
Оксана: Як же це вас, тату?
Одарка: Тут без нечистої сили не обійшлось!
Чуб: Не обійшлось! Не обійшлось! (набік) Ну, клята Солохо! Тепер я тебе розкусив! А я думав, що я в неї один! От тобі й Солоха! (плює) Ану, розв’яжіть третього мішка! Побачимо – хто там! (Оксана і Одарка розв’язують мішок)
Голова: (вилазить) Апчхи! Апчхи!
Оксана і Одарка: Ух! Голова!
Чуб: Це ти, куме? Теж попався!
Голова: Еге ж! А надворі холодно?
Чуб: А-а-а! Тут нагрівся?
(забігають дві баби: Ткачиха і Шпортуниха)
Ткачиха: А чи чули ви, що Вакула втопився?
Шпортуниха: Ні, не втопився! А повісився, нехай мене хрест побє!
Ткачиха: Бреше, бреше вона, люди добрі! Втопився!
Шпортуниха: Ти брешеш! Їй Богу, повісився!
Чуб: Хто повісився?
Оксана: Тіточко,хто повісився?
Шпортуниха: Коваль Вакула повісився!
Оксана: Ой! (падає Одарці на руки)
Чуб: Оксано! Господь з тобою!
Одарка: Серденько! Не вір їм!
Чуб: (бабам) Що ви брешете, шльондри!
Шпортуниха: То вона бреше! Чого ви мені не вірите? Що я послідняя?
Ткачиха: Та тебе всі знають, падлюко! Утопився… кажу!
Шпортуниха: Брешеш — повісився! От, щоб мені очі повилазили!
Оксана: Хто бачив? Хто? Скажіть!
Ткачиха: Переперчиха власними очима бачила, як втопився! Можу землю зїсти!
Шпортуниха: Кажи краще, щоб тобі горілки не пити, п’янице стара! Він повісився, повісився на драбині! Це я знаю, як те, що ти зараз була у шинку!
(Оксана плаче на грудях Одарки)
Ткачиха : (з кулаками) Ач, чим задумала дорікати! Мовчала б безстижа! Думаєш я не знаю, хто до тебе щовечора ходить!?
Шпортуниха: (наступаючи з кулаками) Хто ходить? Хто? Докажи! Сама ти дрянь!
Ткачиха: (одступаючи) Докажу! Докажу!
Шпортуниха: Доказуй, відьмо! Бо очі видеру п’яні!
Ткачиха: (дає дулю) На тобі! Ось що!
Шпортуниха: Ах, ти ж ,тварино Божа! (кидається битись)
Чуб: (сердито) Геть звідси, капосні! Завелися! Тільки людей тривожите! От я вас!
(замахується, баби і дівчата тікають)
Чуб: (до Оксани) Брехня все! А може, й справді втопився? А я ще з ним сварився! То все через тут відьму! Бог простить! Був коваль, а тепер нема!
Оксана: (ламає руки) (грає легка музика) Яка я нещасна! Що я учинила!?
Що своє кохання та й занапастила!
Я ж тільки хотіла од його втаїти,
А тепер зосталась сиротою в світі!
Я його за щирість сміхом уразила!
Доле ж моя, горе! Що я наробила!?
(завіса)
Дія 111
(Хата Чуба. Обставини 1 дії. Забігають дівчата)
Дівчата: (оточують Оксану) Не вмивайсь дрібними слізьми, не тужи, Оксано!
Може, твій Вакула повернеться рано!
Одарка: Не змивай очиць журливо, ластівко кохана!
Їй же Богу, набрехали оті баби п’яні! (входить Чуб)
Чуб: Годі, дочко, надриватись. Не впада дівчаті так за хлопцем побиватись,
Ще й при батьку в хаті!
Оксана: (схопившись) Де Вакула? Тату! Тату! Чи знайшли хоч трупа?
Чуб: (ласкаво) Та не взяли його черті! Он ногами тупа!
Оксана: (радісно) Так він живий!
Дівчата: Ой! Хтось стукає!
(заходять парубки )
Парубки: Гей, живіш, веселіш, ви милесенькі! Вже Вакула повернувсь та й живесенький!
Оксана: Ой! Вакула!
Одарка: Де він? (вбігає Вакула)
Вакула: Ох! Оксано!
Оксана: (кидається) Ти живий!?
Вакула: Моя вірная! Черевички привіз від цариці я! (подає черевички)
Оксана: (відхиляє їх) Ні! Не треба і без них мені весело! Доля, щастя! Гуляй все село!
Дівчата: Гляньте, гляньте, які черевички! Золоті! Аж горять невеличкі!
Вакула: Ох! Од щастя я вмираю! Серце держать груди. Ти моя тепер цариця!Хай
всі знають люди!
(заходить Чуб)
Чуб: Добрий вечір, люди добрі! Помогай вам, Боже! (до Вакули) Чи не рано перед миром об’явивсь, небоже! І мене ти не спитався, щось не пам’ятаю…
Вакула: Ні, я зроду не ламав ще вашого звичаю! (кланяється низько)
Каюсь щиро я у всьому, сам не рад за себе… Вволи ж, батьку мою волю
Чуб: Ну, яку? Погляну…
Вакула: Оддай, батьку, ти за мене та свою Оксану!
Чуб: Та чого ви всі гудете, треба ж попитати! Чи согласна ти, Оксано?
Оксана: Так! Я згодна!
Вакула: Через тиждень на весілля всіх вас попрошу я!
(Оксана й Вакула стоять поряд радісні)
Чуб: Ех! Заграла кров стареча, серце молодіє!
Та з такими молодими хто не ошаліє!
Грає музика
Починається спільний танець. У розпал танцю завіса опускається.