Виховання культури особистості засобами української мови і літератури

Доповідь
на тему:
«Виховання культури особистості
засобами української мови та літератури»

Традиційно в Україні діти називали своїх батьків на «Ви». Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей. Нею користувалися навіть тоді, коли старші були відсутні, позаочі: «Мені тато казали, щоб я вчасно прийшов додому» А от звичайне «дякую», «уклінно прошу» чи «повторіть, будьте ласкаві, ще раз» викликають у співрозмовника повагу й доброзичливість.
Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово «дякую». Чи часто користуємось ми ним? Цілий день стоїть у магазині продавець, повз нього проходять тисячі людей; ми хочемо, щоб він задовольняв усі наші потреби, а беручи товар, боїмося сказати одне-єдине слово «дякую».
Теж саме по відношенню до вчителя забулись слова: «Дозвольте звернутись», «Вибачте, що турбую», «Спасибі за допомогу». Чемність і повага повинні виявлятись і стосовно менших себе. Скажімо, якщо одинак вітається з гуртом, неодмінно вживає множинну форму: «здоровенькі будьте» чи «доброго всім здоров’я» .
Культура мовної поведінки – то своєрідне дзеркало людини, її зовнішнє, а відтак, і внутрішнє інтелектуальне обличчя.
Людина створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створено руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільної поведінки, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.
Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури…
«Мовна культура – це корінь культури розумової, всього виховання, високої, справжньої інтелектуальності»,- говорив В.О.Сухомлинський.
Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення – поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне.
У багатому мовному арсеналі виробилась і закріпилась ціла система словесних вітань: «доброго ранку», «доброго здоров’я», «добрий день», «доброго вечора у вашій хаті», «бувайте здорові» тощо. Зранку, в обід чи ввечері уживали лише ті вислови, що відповідали певному часові.
Це ж стосується і кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної приналежності . Піднявши руку, хлопець вигукує: «Салют, братій!».
Чи, скажімо, протягаючи правицю, міцно тисне її незнайомцю: «Добрий день, друже». І отримує взамін панібратське: «Привіт, старий!».
Начебто все тут не «від лукавого», навпаки, люди хочуть виявити товариськість , невимушеність у взаємостосунках. Та це тільки здається. Насправді ж, мовні «викрутаси», особливо у формах вітань, підривають справжню взаємоповагу, доречну стриманість у виявленні почуттів, яких у багатьох випадках ще ж і нема…
Із перевертнями не так уже й легко вести боротьбу. Як скажімо, позбавитись «салютів», «привітів», зневажливого «очкарик», «старий», «предок», «чувиха» та багато іншого?
«Чистоту мовної поведінки, етикету можна порівняти з пшеничним ланом, з якого ретельно виполювали на присадибних ділянках бур’ян», - згадує В.Скуратівський.
Однієї весняної днини, коли на кінці садиби закуріла, піднялася в ріст пшениця, мама сказала: «Ходімо, доки не пізно, прополемо її». І яке було здивування, коли разом з волошками ненька висмикувала високе, що йшло поверх пшениці , поросле жито.
«Навіщо його виривати, адже це теж хліб?» - «Воно, звичайно, так, - одказала ненька, - але через рік – другий його розведеться стільки, що то вже буде не пшениця, а різносій».
Від невміння чи від байдужості наш мовний етикет, на жаль, таки добряче засіявся всіляким ‘різносієм’…