Презентация (2-я) к уроку химии по теме «Колір, хімічні особливості кольору та його значення в живій природі» (Химия к уроку цвет)

Оксиди - це такі чарівні речовини,Потрібні і в хімії і для людини,Вони забарвлення речей міняють,І в фарбах їх завжди вітають. Fe2O3 Із гематиту Fе203 з давніх-давен виготовляли червону фарбу. В усіх відомих людству фресках кам'яного віку, написаних невідомими художниками 15— 20 тис. років тому (бізони Альтамірської печери в Іспанії, олені з печери Фон-де-Гом у Франції, мамонти з Капської печери у Сибіру, бики та мисливці фресок Тасилі в Алжирі), використовувався бурий ферум(ІІІ) оксид Fе203. Коли ви тримаєте в руці червоний олівець, згадайте, що червона фарба гематит, з якої виготовлений грифель, невтомно несе диво мистецтва вже 35 тисячоліть. Ось деякі назви фарб на основі пігментів ферум(ІV) оксиду: сурик, мумія (червона), вохра, сієна (жовта), умбра (коричнева), вене-ціанська червона, англійська червона. Олійна фарба — суміш оліфи з пігментами, серед яких багато оксидів. До складу цинкових і титанових білил входять відповідно пігменти цинк оксид і титан(ІV) оксид — Zn0 і ТіO2. Зеленого кольору олійній фарбі надає хром(ІІІ) оксид Сr203, а бурого — ферум(ІІІ) оксид Fе203. Сьогодні оксиди використовують при виго-товленні скляних виробів, які придають посуду яскравого забарвлення. Особливо цінується фаянсовий посуд ки-тайського та германського виробництва та не-перевершені за своїм виглядом словацьке кольорове скло, де використовують різні кольорові оксиди. Це правда. Перші фарби люди одер-жували з квітів, листя, стебел і коренів рослин. З давніх часів українські се-ляни застосовували рослинні барвники та самі фарбували вовну і вироби з льону в різні кольори. Для одержання фарби подрібнені частини рослин за-звичай кип'ятили у воді й одержаний розчин випарювали до густого або твердого залишку. Потім тканини кип'ятили в розчині барвника, додаючи в нього для міцності фарбування соду й оцет. Зелену фарбу можна отримати з листя берези, синю — з квітів жимолості (колись її робили з пелюсток волошки, але тепер цей рецепт втрачено), червону — з квітів і стебел звіробою, коричневу — з кори вільхи або з цибулиння, жовту — з вільхи і коріння барбарису.Через кілька сот років індиго, тобто фіолетово-синій барвник, який одержували з відповідної рослини, став одним із най-більших джерел поповнення казни британської Вест-Індської компанії, чиї кораблі щороку доставляли в усі частини світу тисячі тонн цієї цінної фарби.Тепер учені одержують синте-тичні барвники різних кольорів і якості. Коли в 1903 р. французький хімік Луї Жан Люмьер (той самий, який разом з своїм братом Огюстом винайшов кінематограф) вирішив зайнятися кольоровою фотографією, він нічого не знав про те, яка влаштована сітківка курки. І при всім тім майже буквально повторив в своєму новому винаході важливу особливість її конструктивної схеми (сітківки, звичайно, а не курки).У курки, як і у багатьох птахів, і у деяких видів черепах, природа поставила перед абсолютно однаковими рецепторами сітківки світлофільтри - жирові клітки червоного, оранжевого і зеленувато-жовтого кольорів. І ще безбарвні. А Люмьер брав зерна крохмалю, офарблював їх в червоний, зелений і синій кольори, після чого посипав цим трибарвним порошком фотопластину. У фоторецепторах будь-якої живої істоти знаходиться декілька видозмінений вітамін А - ретіналь. У його молекули є невеликий хвостик завдовжки в три атоми вуглецю. Поки фотон не потрапив в молекулу, вона зігнута так, що хвостик перпендикулярний площині, в якій лежить решта всіх вуглецевих атомів. Квант примушує хвостик обернутися, молекула стає плоскою. У тонких зовнішніх члениках паличок і колб молекули ретіналя прикріплені до плоских дисків, зібраних в стопку, немов монети. Дисків множина. У фотона мало шансів проскочити мимо. Який-небудь диск та виявиться успішним господарем ретіналя, що поглинув квант світла. Тут втручається особливий білок - опсин. З'єднуючись з ретіна-лемодін, він дає родопсин. З'єднуючись же в колбах з ретіналем-два, опсин перетворюється на «глибоководний» родопсин), порфіропсин і іодопсин - відповідно в синьому, зеленому і жовтому фоторецеп-торах. Якщо якогось пігменту немає, людина не відчуває відповідних тонів, стає частково кольоровосліпою, яким був анг-лійський фізик Джон Дальтон, по імені якого і названий даль-тонізмом цей недолік зору. Відкрив його, до речі, у Дальтона не хто інший, як Юнг... Дефекти сприйняття червоного і зеленого кольорів зазвичай пе-редаються по спадку, причому переважно по чоловічій лінії – гене-тичні аномалії колірного зору властиві 5-8% чоловічого і 0.5% жіно-чого населення. Так, велику роль відіграють кольори і в харчовій промисловості. Їжа повинна виглядати привабливо. Ми оцінюємо її зовні. У свіжих продуктах яскраві, чисті, насичені тони, а мутні, сіруваті, зеленуваті, пожовтілі, плямисті ми сприймаємо як наслідок псування. Яскраві тони у свіжих овочів: помідори — червоні, дині — жовті, морква — оранжеві, салат — світло-зелений. Барвники — пігменти, як правило, нестійкі, під час варіння, смаження, квашення вони руйнуються, у результаті чого їжа змінює колір. Руйнуються пігменти і в разі псування продуктів. Під час виготовлення продуктів до них додають барвники: каротин, порфірин та ін., а також сік буряка, барвники з винограду, шипшини, порічок. Використовують також кармін — природний барвник (виготовляють з комах, що живуть на листках мексиканського кактуса). Відомо, що природний цукор жовтого кольору, а ми значно краще сприймаємо білий колір, тому до цукру додають ультрамарин — синтетичний і барвник блакитного кольору.