Соціалізація особистості учня у взаємодії сімї та школи

Соціалізація особистості учня у взаємодії сім'ї та школи

Соціалізація – багатогранний процес засвоєння людиною досвіду суспільного життя, перетворення її з природної істоти у суспільну. В результаті соціалізації людина засвоює стереотипи поведінки, норми і ціннісні орієнтації соціального середовища, в якій вона функціонує.
Соціалізація особистості на індивідуальному рівні включає ряд процесів:
- особистість формується, взаємодіючи з іншими. На характер цих взаємодій впливають такі фактори, як вік, інтелектуальний рівень, стать тощо;
- навколишнє середовище також може впливати на особистість дитини;
- особистість формується на основі власного індивідуального досвіду;
- важливим елементом формування особистості є культура.
Соціалізація – фактор стабілізації суспільства. Можна виділити дві основні функції соціалізації. Перша – всебічне, тривале входження людини в об'єктивний світ – окрему частину соціуму, родини чи іншу спільність. Соціалізація дає можливість розуміти себе та інтерпретувати поведінку інших людей, взаємодіяти з оточуючими. Незнання загальноприйнятих норм, їх недотримання створюють для особи ситуацію непередбачуваності.
Соціалізація заснована на передачі соціального (культурного) досвіду від одного покоління до іншого і його засвоєнні. Незважаючи на те, що люди постійно народжуються і вмирають, соціалізація є умовою збереження і розвитку соціальної культури. Процес соціалізації, по-перше, – одна з умов збереження і розвитку соціальної культури; по-друге, – спосіб запобігання і подолання неминучих конфліктів між особистісним і соціальним: щоб задовольнялися потреби особистості не на шкоду суспільству, а інтереси суспільства – не за рахунок придушення прав і свобод особистості.
Стабільність, духовне здоров'я суспільства неможливі без духовного розвитку особистості. Від рівня моральної культури суспільства залежить успіх або невдача соціальних перетворень. Процеси виховання і соціалізації нерозривно поєднані. Оскільки сфери виховання і соціалізації значною мірою перетинаються, то соціалізацію необхідно визначати як таку, метою якої є і духовне здоров'я суспільства, і духовне здоров'я особистості.
І виховання, і соціалізація включають в себе як цілеспрямовані заходи, так і стихійні. Можна сказати, що виховання містить більше цілеспрямованих заходів, соціалізація – більше стихійних.
Завдяки тому, що в процесі соціалізації особистість долучається до норм моралі і права, відбувається розвиток особистості. Чим вище міра гуманності стосунків між людьми, тим ширше сфера дії моралі в житті суспільства. Чим вищий рівень духовного здоров'я суспільства, тим більшою мірою соціалізація сприяє розвитку особистості. Духовне здоров'я суспільства створюється не стільки суспільним устроєм або розвиненістю моральної свідомості правлячих верств, скільки рівнем духовного розвитку кожного члена суспільства.
Соціалізація – необхідний етап у процесі розвитку людини, його становлення як особистості. Соціалізацію можна розглядати як процес адаптації, розвитку особистості і відмова від наївних дитячих уявлень.
Процес становлення соціальної зрілості молоді, вибір нею життєвого шляху відбуваються у всіх основних сферах життєдіяльності особистості, реалізуючись за допомогою навчання і виховання, засвоєння і перетворення досвіду старших поколінь. Основними соціально-психологічними регуляторами даного процесу і одночасно показниками положення молоді в суспільстві і в структурі історичного розвитку виступають ціннісні орієнтації, соціальні норми. Вони визначають тип свідомості, характер діяльності, специфіку проблем, потреб, інтересів, очікувань молоді, типові зразки поведінки.
Молодь живе в загальному соціальному й культурному просторі, тому криза суспільства і його основних інститутів не може не відбитися на змісті й спрямованості молодіжної культури. Будь-які зусилля щодо корекції процесу соціалізації неминуче будуть наштовхуватись на стан всіх соціальних інститутів суспільства, і, насамперед, системи освіти, закладів культури та засобів масової інформації. Яке суспільство – така й молодь, отже, і молодіжна культура. В нашому суспільстві є причини, які зумовлюють відтворення та існування негативних явищ. До таких причин належать слабка ідейно-виховна робота в родині, школі, громадських організаціях, трудовому колективі, недоліки в плануванні і організації праці, її оплати, порушення принципів соціальної справедливості, бюрократизм і формалізм у вирішенні деяких питань. При зіткненні з такими недоліками у окремих груп і конкретних особистостей може виникнути значне розходження інтересів, оцінок, цінностей та їх критеріїв. При цьому соціально-психологічний зміст тих або інших оцінок тяжіє до інтересів і цінностей групового, професійного, сімейного характеру, проявляючись у формі певних установок і стереотипів.
Стереотипи поведінки формуються через наслідування дорослим у ранньому дитинстві. Вони дуже стійкі і можуть бути основою психічної несумісності.
Факторами соціалізації можуть виступати взаємини в сім'ї, в дитячому садку, школі, товариських компаніях, а також знайомі і малознайомі люди, книги, кінофільми, теле - і радіопередачі тощо.
Одним з основних інститутів соціалізації особистості є сім'я, від узгодженості її педагогічної діяльності залежить якість підготовки молодих громадян нашого суспільства до майбутнього самостійного життя.
За визначенням Н. Соловйова, «сім'я – це мала соціальна група суспільства, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружньому союзі і родинних зв'язках, тобто відносинах між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами, і іншими родичами, що живуть разом і ведуть загальне господарство».
Важливими функціями сім'ї є:
- виховна – задоволення індивідуальних потреб у батьківстві, материнстві, у вихованні дітей і самореалізації в дітях. По відношенню до суспільства ця функція, реалізована сім'єю, забезпечує соціалізацію підростаючого покоління;
- господарська – задоволення матеріальних потреб сім'ї. Сім'я забезпечує відновлення витрачених під час праці фізичних сил;
- емоційна – задоволення потреб членів сім'ї в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічної допомоги. Ця функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства, сприяє збереженню їх психічного здоров'я;
- духовна – задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні і відіграє важливу роль у духовному розвитку членів суспільства;
- соціального контролю – виконання соціальних норм членами сім'ї (діти, люди похилого віку, інваліди).
Під впливом соціально-економічної ситуації в країні сталися зміни в ієрархії і змісті функцій сім'ї: господарська функція сім'ї вийшла на перший план, випередивши функцію виховання.
Це в однаковій мірі стосується кожної сім'ї незалежно від доходів. Діти вже перестають відігравати в житті сім'ї головну роль. Для батьків поліпшення матеріального становища стає самоціллю, що шкодить вихованню дітей.
Звичайно, шкільні педагоги не можуть викорінити всі причини, які обумовлюють ухилення батьків від виховання дітей. Але треба спробувати переконати їх в тому, що вони потрібні своїм дітям, що діти хочуть бачити у своїх батьках, насамперед, старших товаришів, які здатні зрозуміти і підтримати у важку хвилину.
Роль педагогів полягає в тому, щоб показати негативні наслідки відчуження дітей і батьків, переконати, що будь-які виховні дії приречені на невдачу, якщо батьків і дітей не пов'язують спільні клопоти, якщо дітей не чують і не розуміють, не поважають і не люблять.
Головний напрямок роботи з батьками - формування в них нової етики взаємовідносин з дітьми - етики партнерства і співробітництва. Батьківські заборони практично неконтрольовані протягом дня і успіх виховання залежить тільки від глибини контакту батьків і дітей. Роль батьків зводиться до формування у дітей здатності до самоконтролю, внутрішньої дисципліни, відповідальності за свої емоції і вчинки.
Головне в роботі з батьками - виховувати в них потребу у педагогічній інформації. Сучасні батьки слабо інформовані про особливості життєдіяльності їх дітей у школі, про вимоги, які пред'являються до дитини, як до учня. Вони повинні ознайомитись з навчальними програмами, критеріями оцінювання знань учнів з усіх навчальних предметів. Тому на батьківських зборах та під час проведення шкільних заходів для батьків предметом обговорення обов'язково повинні стати проблеми організації навчально-виховного процесу у закладі.

15