Роль і місце архієпископа Харківського та Охтирського Філарета (06.11.1848–02.05.1859) в історії та розвитку освіти, науки, церкви, культури на Слобожанщині. «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» Філарета.

Роль і місце архієпископа Харківського та Охтирського Філарета (06.11.1848–02.05.1859) в історії та розвитку освіти, науки, церкви, культури на Слобожанщині. «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» Філарета.
Дитинство
Народився у Тамбовськой губернії, в родині священика Григорія Конобеївського. Прізвище «Гумілевський» йому було дане в семінарії у зв’язку з його малим зростом і смиренною вдачею (від латинського «humilis» – низький, незнатний).
Поява у Конобеївських первістка, крім щасливих батьків, викликало прилив радості в якогось місцевого юродивого, який цілий день оголошував по селу, що «…у попа Гришки народився син Митюшка, і він буде дзвонити, дзвонити на всю Росію».
У спогадах зустрічаються розповіді про спасіння Дмитра, здавалося б, від неминучої смерті: від вовчих іклів на краю села, від пожежі в сарайчику, в якому він заснув у спекотний літній день. Але найбільш дивним є епізод з падінням маленького Дмитра з дзвіниці. І в цьому випадку він залишився живим і непокаліченим. Ще один випадок із його дитинства став легендою сімейного клану Конобеївских. Мама, Анастасія Василівна, була дуже побожною жінкою, з ранніх років прищеплювала дітям побожне ставлення до християнських святинь та неухильне виконання в побуті церковних канонів. За переказами, вона разом із маленьким Дмитром здійснила паломництво в Саровської обитель, де вони зустрілися зі знаменитим старцем Серафимом, і той сказав про нього: «Сей отрок буде великим світильником Церкви і прославиться по всій Русі, як вчений муж».
Звичайно, він рано познайомився з церковною службою. Дві здібності проявилися в ньому з дитинства: гарна пам’ять і гарний голос. Він завжди любив співати та зберігав цю любов до кінця своїх днів. Альтом він співав у хорі духовного училища і семінарії. За свідченням очевидців, владика Філарет часто тихенько наспівував у себе в келії, на природі, і в цьому співі «…чувся якийся таємний смуток». Любов до співу проявилася в його творчості.
Роки навчання та юності
У сім років Дмитра віддали у Вишенську пустинь для підготовки до вступу в духовне училище.
Наступним етапом вже систематичної освіти Дмитра стало Шацьке повітове духовне училище. Тут він навчався до 1820 року та про ці періоди його життя майже нічого не відомо. Деякий час Дмитро жив в училищній бурсі, де з ним, за спогадами, стався випадок, який сильно вдарив по його психіці. Узявши з їдальні кухоль чаю, він забув повернути посуд на місце. Згодом кухоль було виявлено начальством у тумбочці. Дмитро був звинувачений у крадіжці. Це так вразило його вразливу дитячу натуру, що він не тільки пролив гіркі сльози від нанесеної йому образи, але навіть думав про самогубство, вважаючи звинувачення у крадіжці нестерпним соромом.
У 1820 році Дмитро вступив до Тамбовської духовної семінарії. Саме тут йому було дано прізвище Гумілевський у зв’язку з його малим зростом і смиренною вдачею (від латинського «humilis» – низький, незнатний). Дійсно, зовні він був саме таким, але характер з часом ставав досить твердим та безкомпромісним.
Це був час становлення його як особистості. Він повинен був пройти через глибокі душевні переживання. У семінарії проявилися його дослідницькі інтереси. Зрештою, вирішувалося основне питання напередодні вступу у «доросле життя»: який далі шлях обрати, чи повертатися назад до отчого затишку або віддалитися від нього, далеко і надовго, вірніше, назавжди.
У 1826 році Дмитро Гумілевський продовжив своє систематичне навчання в Московській духовній академії. Його від’їзд був хвилюючий для всієї родини. Отець Григорій замовив портрет свого сина. Під дорогим серцю образом були написані напутні слова: «Сину, бережи мої словеса».
Викладацька діяльність
Навчання, а потім викладацька діяльність в Московській духовній академії, стало новою і дуже важливою віхою в житті Дмитра Гумілевського. У Москві він провів цілих п’ятнадцять років. За власним визнанням, це були кращі роки його життя. Навчання в Академії зайняли 1826–1830 роки. У цей час відбулося остаточне становлення його характеру, визначилися наукові інтереси, визначилося коло друзів.
Очевидно, що в останній рік навчання Гумілевського в Академії було вирішено або вирішувалося питання про його викладацьку кар’єру.
На думку Г. Флоровского, саме «…Філарет (Гумілевський) вперше запровадив «історичний метод» викладання догматики та зумів пробудити у своїх слухачів не тільки інтерес, але й любов до історичних занять».
1 травня 1833 року Філарета (Гумілевського) призначили інспектором Академії. Ця подія було відзначена в студентському листуванні тих років:
«У нас новий інспектор, молоденький, гарненький бакалаврик Філарет. Ми раді йому всі».
Студентам він подобався, і не тільки за свою молодість.
«При Філареті не було злочином не ходити на деякі лекції. Він сам заставав у номері студентів під час класу, і якщо заставав за твором або читанням, то й не згадував про те, що тепер треба бути в класі», – згадував інший студент Академії. Вже через два роки «Філаретик» перетворився на Філарета.
Із грудня 1835 року він вже ректор Московської духовної академії. Став засновником академічного журналу «Творіння святих Отців в російському перекладі з додатками духовного змісту».
Із березня 1837 року, одночасно, настоятель московського Богоявленського монастиря.
Не все виходило гладко у Філарета (Гумілевського) на ректорській посаді. Він виявився здібним ректором, навіть дуже, і не тільки з навчальної частини, а й господарської.
А які справи найважливіші? Для гордого та неуважного немає ні одного, а «…скромномислячий сам дізнається їх». Це була «істина», продиктована життєвою мудрістю і кар’єрою.
Історик С. Смирнов зазначив, що «…Філарет (Гумілевський) залишив в академії пам’ять по собі, як талановитий професор-догматист, який з великою вченістю поєднував незвичайну працьовитість».
Священослнужительська діяльність в Литві
У грудня 1841 року Філарета було призначено єпископом Ризький, вікарієм Псковської єпархії.
Під час його управління були відкритті 63 парафії, споруджено 20 постійних і 43 тимчасові церкви. Він був прихильником поширення православ’я серед латиських і естонських селян, що викликало активну протидію з боку місцевої аристократії та лютеранського духовенства (за словами митрополита Мануїла (Лемешевского), «…вони намагалися паралізувати діяльність архіпастиря, не гребували найбруднішими доносами»). У 1844 році він приєднав до православ’я членів протестантської громади гернгутерів на їх прохання, причому імператор Микола I дозволив здійснювати для них богослужіння латиською мовою. У квітні–грудні 1845 року в православ’я перейшли9870 естонців і 4564 латиша, за сім місяців 1846 року – 6285 естонців і 6313 латишів. Усього з 1845 по1848 роки тільки в естонській частині Ліфляндської губернії до православ’я приєдналися 63858 селян. За словами професора Дерптського університету М. А. Розберга (лютеранина за віросповіданням) «…без будь-якого підбурювання, без надії на будь-які земні вигоди натовпи добродушних і мирних селян, закінчивши свої польові роботи, направляються до російських священиків, щоб прийняти російську віру. Це видовище не тільки звеличує та зворушує, але й являє собою торжество православної духовності, бо це не порушники, не напівдикі язичники, не уніати, які ближче стоять до російської Церкви, але протестанти, що три століття перебували під впливом красномовства освічених лютеранських священиків».
При цьому у своїй діяльності єпископ Філарет виходив із інструкції Миколи I від 1845 року про порядок переходу естонців і латишів у православ’я, що забороняла примус у цьому питанні та обіцянки матеріальних благ у разі зміни віросповідання. Діяльність владики Філарета підготувала перетворення в 1850 році вікаріатства в самостійну Ризьку єпархію, що згодом виросла у Латвійську Православну Церкву, що діє й сьогодні на території держави Латвія.
Священослужительська діяльність в Україні та останні роки життя
Із листопада 1848 року – владика Філарет – єпископ Харківський та Охтирський. 3 квітня 1857 року його було возведено у сан архієпископа. А з травня 1859 року – архієпископ Чернігівський і Ніжинський.
Як правлячий архієрей Харківської та Чернігівській єпархій владика Філарет дбав про забезпечення духовенства, організовував церковно-парафіяльні школи, друкарні, засновував монастирі і керував храмобудівництвом. Заснував періодичне видання «Чернігівські єпархіальні відомості». Готував програми викладання для духовних навчальних закладів на утримання яких направляв доходи від видання своїх праць. Багато коштів витрачав на благодійність, у зв’язку з чим був змушений постійно скорочувати свої витрати. Здобув популярність своїми проповідями в Харківській єпархії під час Великого посту, опублікованими під назвою «Бесіди про страждання Господа нашого Ісуса Христа», і виданням «Історико-статистичного опису Харківської єпархії».
Улітку 1866 року на півдні Чернігівської губернії спалахнула епідемія холери. Архієпископ Філарет вирішив відвідати цей регіон, щоб підбадьорити полеглих духом прихожан, попри те, що сам, за свідченням очевидців, був «…хворим, засмученим душевно та фізично». Під час подорожі владика захворів на холеру і 09 серпня помер у м. Конотопі. За словами митрополита Мануїла (Лемешевского), від Конотопа до Чернігова протягом 180 верст народ змінюючи один одного супроводжував труну любого архіпастиря в кількості 10-12 тисяч осіб. При цьому не було жодного випадку захворювання на холеру. Забули всі про цей страшний бич. Холера не дійшла до Чернігова та припинилася.
Філарета (Гумілевського) було поховано у крипті під олтарем Троїцького собору в Чернігові. У 1884 році коштом відомого історика Г. Милорадовича на стіні храму встановили бронзову меморіальну дошку (до нашого часу не збереглася), що мала увічнити пам’ять про архієрея.
Шанування і прославляння
14 квітня 2009 року Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення про причислення архієпископа Філарета до лику місцевошанованих святих Чернігівської єпархії. 25 жовтня того ж року в Троїцькому соборі Чернігова відбувся чин канонізації, очолений митрополитом Київським. За набутті мощі святителя були перенесені з крипти собору і розміщені в новій раці в самому соборі.
-3810-6355. Історико-статистичний опис Харківської єпархії Філарета
Владика Філарет отримав популярність своїми науковими працями. Він був членом Товариства історії і старожитностей російських (1847 рік); дійсним членом Імператорського Російського географічного товариства(1852 рік); почесним членом Імператорського Російського археологічного товариства(1856 рік), Копенгагенського товариства старожитностей, Московського та Харківського університетів, Київської та Московської духовних академій, Імператорської Академії наук. Професор Казанської духовної академії.
Серед чисельної науково-літературної спадщини владики Філарета особливе місце займає «Історико-статистичний опис Харківської єпархії».
Крім, власне, інформації про церковні старовини краю, воно містить масу відомостей щодо політичної, економічної, культурної історії Слобожанщини. Ця праця використовувалося багатьма поколіннями послідовників Філарета (Гумілевського) і ще сьогодні залишається незамінним довідником з історії Слобідської України. У свій час видатний історик Д. І. Багалій високо оцінив «Опис…», зазначивши, що «…за сю поважну працю архиєпископа Філарета можна вважати немов Нестором (літописцем) слободсько-української церковної історії». Ця оцінка і через сто років залишається незмінною.
Владика Філарет у своїй праці розповідає про утворення Слобідсько-Української церкви, її ієрархію, тодішній стан єпархії, дає опис монастирів. Описуючи церковні старожитності єпархії, він подає також багатющий цінний краєзнавчий матеріал з історії населених пунктів Харківської губернії, а саме: Богодухівського, Валківського, Вовчанського, Зміївського, Ізюмського, Куп’янського, Лебединського, Охтирського, Сумського, Старобільського, Харківського повітів.
Перелік його творів.
Історія Російської Церкви: Періоди 1-5. М., Рига, 1847-1848. У 5-ти частинах (перевидання - М., 2001).
Слова і бесіди Філарета, єпископа Харківського і Ахтирського, говоріння в Ризі. М., 1850.
Бесіди про страждання Господа нашого Ісуса Христа, говоріння Філаретом, єпископом Харківським і Охтирським: У 2 ч. М., 1857 (2-е видання - 1859, 3-е видання - 1884).
Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857-1859.
Дослідження про смерть царевича Димитрія. М., 1858.
Слова і бесіди Філарета, архієпископа Харківського і Охтирського. 1858-1859. У 3-х частинах.
Історичне вчення про отців Церкви. СПб., 1859. У 3-х томах (друге видання - 1882).
Огляд російської духовної літератури, 862-1720. Харків, 1859-1861 (2-е видання - 1863, 3-е видання - 1884).
Історичний огляд песнопевцев і співи Грецької Церкви, з примітками і знімками стародавніх нотних знаків. СПб., 1860. (Перевидання - 1902, репринтне видання - Сергієв Посад, 1995).
Кафедральні чернігівські монастирі: Ільїнський, Єлецький і Борисоглібський. Чернігів, 1861.
Російські святі, шановані всією Церквою або місцево: Досвід опису життя їх. Чернігів, 1861-1864 (2-е видання - 1863-1865, 3-е видання - 1882).
Слова, бесіди й мови Філарета, архієпископа Чернігівського і Ніжинського. 2-е видання. Чернігів, 1863. У 4-х частинах (3-е видання - 1883).
Православне догматичне богослов'я. Чернігів, 1864 (2-е видання - 1865, 3-е видання - 1882).
Святі південних слов’ян: Досвід опису життя їх. Чернігів, 1865. У 2-х томах (2-е видання - 1882, 2-е видання - 1883, 4-е видання - 1894).
Житія святих подвижниць Східної Церкви. 2-е видання СПб, 1885, 3-е видання - 1898 (репринтне відтворення - М., 1994). Заголовок 1-го видання – «Святі подвижниці Східної Церкви» (СПб, 1871).
Житія святих, шанованих Православною Церквою, з відомостями про свята Господніх і Богородичних і про явлених чудотворні ікони. СПб., 1885 (2-е видання - 1892, 3-е видання - 1900).
Історико-статистичний опис Чернігівської єпархії. Чернігів, 1873.