Сценарий внеклассного мероприятия по МХК Спасенные шедевры

У Р Я Т О В А Н І Ш Е Д Е В Р И
Сценка «Рафаель і «морська перлина»
Рафаель. Хто ти – німфа чи богиня?
Маргарита. Я лише дочка булочника, сеньйоре!
Рафаель. Виходить, ти – Форнаріна, тобто юна булочниця! А я…
Маргарита. Ви – Рафаель Санті – віртуоз пензля та улюбленець самого Папи
Римського.
Рафаель. Ти бувала в Римі, красуне?
Маргарита. Ні, сеньйоре! Це ж так далеко!
Рафаель. А хотіла б? Я тривалий час не можу завершити свою картину –
усе шукав ту єдину, чиє прекрасне обличчя осяє мої роботи ніж-
ним світлом, теплим сонячним променем; я довго шукав ту, чия
усмішка може розтопити і черстве серце старого, і зігріти душу
молодій людині. Поїхали зі мною до Рима!
Маргарита. Але ж я бідна! Мій наречений – пастух, а я і за це вдячна Богові.
Я не маю приданого, а Томазо сплатив моєму батькові 50 дукатів
відступного. Мій батько й наречений ніколи не відпустять мене з
Вами.
Рафаель. Не переймайся! Я про все домовлюся. Я вмію розмовляти з таки-
ми людьми. Не допущу, щоб хтось перешкодив мені малювати
таку перлину.
Маргарита. Перлину? Чому перлину?
Рафаель. Твоє ім’я перекладається з латині як «морська перлина».
Маргарита.Тільки ви знайшли мене не в морі, а на березі Тибру!
1 ведучий. Вони приїхали до Рима. Рафаель винайняв для дівчини чудовий
будинок. Позолочена стеля, м’які східні килими в кожній кімна-
ті – щоб ніжки коханої не мерзли. Безумовно, гідна оправа для
коханої перлини. Рафаель почувався щасливим. Поглинений ве-
ликою кількістю почесних, грандіозних замовлень, прославле-
ний своїми шанувальниками, він працював швидко й радісно.
Творчість не була для нього гіркою мукою, адже він малював
лише її – свою перлину.
Рафаель. Ченці з монастиря Святого Сікста в П’яченці замовили мені вів-
тарну картину – Мадонну з немовлям. Ліворуч на ній я зображу
покійного Папу Сікста, праворуч – Святу Варвару, а внизу –
двох янголят.
Маргарита. І кого ж ти писатимеш з мене? Янгола?
Рафаель. Мадонну!
Маргарита (з жахом). Я не можу бути Мадонною! Я грішниця! Я знаю, яке
страшне й жорстоке життя.
Рафаель. Саме тому! Ти бачиш, яким страшним є світ, але тобі доведеться
віддати цьому світу найдорожче – своє дитя.
2 ведучий. Бентежна й задумлива, Діва Марія несе на руках Сина назустріч
долі. Погляд Немовляти не по-дитячому суворий. Мати й Син
поки що разом, і ще попереду все, чого доведеться зазнати…
Святий Сікст намагається вгамувати дотиком руки биття свого
схвильованого серця. Свята Варвара стоїть навколішки. Двоє ян- голят із цікавістю позирають на чудесне видіння. Небо від земної
тверді відокремлює папська тіара Сікста. Картина про Мадонну?
Так, звісно, але також – про людські почуття, думки, пристрасті,
життя – тобто буття.
Читець. Дитина і мати. Картина звичайна.
А все ж наче сонця промінням осяяна,
Блакитом мальована, сонцем залита
І стяжками – чаром веселки сповита…
Загорнена в вічність… в безмежні простори.
І краща, ніж земних творців архітвори.
В ній все те найкраще, що має Вселенна,
Її малювала рука божественна.
Чисті звуки серця – і біль, і сліз море.
Посвята, і розкіш, і щастя, і горе…
Дитина і мати. Картина звичайна.
Життя ви нового – великая тайна.
1 ведучий. «Это не картина, а видение; чем дальше глядишь, тем живее уве- ряешься, что перед тобой что-то неестественное происходит… И
это не обман воображения: оно не обольщено здесь ни живостью
красок, ни блеском наружным. Здесь душа живописца, без вся- ких хитростей искусства, но с удивительной легкостью и просто- тою передала холстине то чудо, которое во внутренности ее со- вершилось», - згадував видатний російський поет Василь Жуков- сякий.
2 ведучий. А великий німецький поет Йоганн Вольфганг Гете писав: «Це ці- лий світ мистецтва. Самої цієї картини вже вистачило б, щоб зро- бити ім’я автора, навіть якби він не створив нічого іншого, без- смертним».
1 ведучий. Починаючи з ХІХ століття, картину Рафаеля, на якій зображено
явлення Діви Марії з Немовлям на руках Папі Сіксту ІІ,називають
«Сікстинською Мадонною».
ХРОНІКА ВІЙНИ Й ПЕРЕМОГИ.
/ на сцені – група людей у військовій формі /
Читець. Бо було все.
Були німі кургани.
Й війна ішла не на життя – на смерть,
Гриміли залпи і ятрились рани,
І світ ішов, здавалось, шкереберть.
І вся планета ніби очманіла.
Людина в землю заривалася, як кріт.
А над землею бомби стугоніли,
І падали тіла на рваний дріт.
Читець. Це все було…
О, не забудьте, люди!
Своїх братів, що нині не живі,
Що руйнувався світ захланно і облудно.
І нищили святе все на землі.
О, не забудьте тих, хто рвався крізь багнети.
В степах поклали голови свої.
Щоб більше нашу голубу планету
Не шарпали розбійницькі бої.
Мати солдата (читає лист). «Мамо! Ти, напевно, зовсім стомилася. Стільки
на твою долю випало справ, люба, як ти там справляєшся зі
своєю оравою – важко уявити. Мамочко, я прошу тебе, не хви- люйся за мене. У мене все добре. Діло просте, солдатське –
воюємо. Намагаємося швидше добити фашистів. Коли закінчи- ться війна і ми зберемося всі, розкажу, як я тут жив, як ми во- вали. Ти все пишеш мені, щоб я був обережний. Я прошу виба- чити, мамо, але це неможливо. Я командир. А з кого ж будуть
брати приклад солдати, якщо їхній командир в бою почне ду- мати не про те, як виграти бій, а як урятувати своє життя? Ти,
мамо, розумієш, що я не можу цього зробити, хоча, звісно, хо- тілося б пройти всю війну і залишитися живим, щоб знову по- вернутися у своє місто, зустрітися із вами. Цілую, Сашко».
2 ведучий. Автор цього листа – командир танкової роти Герой Радянського
Союзу гвардії старший лейтенант Олександр Долгов – загинув
напередодні перемоги в боях за Берлін 1 травня 1945 року.
1 ведучий. Це сталося в ніч із 13 на 14 лютого 1945 року. Здавалося, що до
цієї ночі війна обминала Дрезден. Але тієї ночі розпочалося фор- соване бомбардування міста військово-повітряними силами Ве- ликої Британії та США. Величезна кількість «літаючих фортець»
спрямували на Дрезден усю міць своєї смертоносної зброї.
300 тисяч убитих…
Солдат. До Дрездена я потрапив у двадцятих числах травня 1945 року.
Нашу гвардійську танкову армію, яка брала участь у взятті Бер- ліна, знову перевели на 1-й Український фронт. Я знав, що місто
постраждало від бомбардувань, але не очікував побачити таке…
Нескінченні квартали руїн замість будинків, вулиць. Можна бу- ло їхати трамваєм 20, 30 і 40 хвилин – і вас супроводжували чор-
ні звалища. Від будівлі Дрезденської картинної галереї залиши-
лися лише закіптюжені стіни з мертвими очицями замість вікон.
2 ведучий. І хоча ще димилися пожежі, горіли ліси, гуркотіли вибухи і не
було кінця людському горю, 8 травня, у день вступу 1-го Укра-
енського фронту до Дрездена, група радянських офіцерів і сол-
датів отримала спеціальне завдання командування – негайно
знайти безцінні скарби всесвітньо відомої галереї. Адже неза-
довго до цього фашисти провели секретну операцію «М». За
наказом гауляйтера Саксонії картини були вивезені у різні схо-
вища, де їм загрожувало знищення.
1 ведучий. Російський письменник і художник Леонід Наумович Волин-
ський під час війни був лейтенантом, який організував спасіння
та евакуювання шедеврів Дрезденської картинної галереї. Згодом
він описав ці події в автобіографічній книзі «Сім днів». Ось що
він пише: «У підвалі будинку Академії мистецтв, понад Ельбою,
ми натрапили на перший слід. Увесь вузький простір виявленого
бомбосховища й тунелю був захаращений біломармуровими
статуями. У кінці тунелю стояв невеличкий секретер. Ось із цьо-
го секретера все й почалося. У ньому було знайдено карту-схему,
позначки на якій привели розвід групу до закинутих старовинних
замків і вироблених шахт».
2 ведучий. Неподалік селища Гросс-Котт у глибині штольні, біля вологих ка- м’яних стін були безладно скидані картини.Приблизно 200картин
лежали в цій кам’яній могилі. До них було підведено дроти. Кар-
тина, що лежала зверху, була знаменитим твором Рембрандта
«Автопортрет із Саскією на колінах».

1 ведучий. Це був знаменитий «Автопортрет із Саскією на колінах» - одне з
найбільш радісних творів Рембрандта. Молодий, ошатно вдягну-
тий, в золотаво-червоному камзолі, у чорному оксамитовому капе-
люсі, із білим страусовим пером, він сидить за столом, тримаючи
на колінах дружину, і високо підіймає келих з ігристим вином.
Вираз очей дружини, поворот голови, сором’язлива усмішка ніби-
то говорять: «Рембрандт такий талановитий, і ми з ним такі щас-
ливі…»
2 ведучий. Це був звичайний фашизм. Злодіяння катів Майданека, Освенціма,
Лідице, Хатині і… концтабір для картин! Їх збиралися знищити за
допомогою динаміту. Але, на щастя, не встигли. З 9 до 16 травня –
за сім днів – радянські солдати розшукали картини. Страшно по-
думати, що втратило б людство, якби загинули ці безцінні твори,
серед яких були такі шедеври:
Вермеєр Делфтський «Дівчина з листом»,
Ж. Ліотар «Шоколадниця»,
Ян Ван-Ейк «Триптих»,
Пінтуриккіо «Портрет хлопчика»,
Рібера «Св. Інесса та ангел, який прикриває її покривалом»,
П. Веронезе «Знаходження Мойсея»,
Корнеліс де Хем «Натюрморт»,
Альбрехт Дюрер «Портрет молодого чоловіка»,
а також твори Рубенса, Веласкеса, Пуссена, Едуарда Мане та ін.

ДРЕЗДЕНСЬКА КАРТИННА ГАЛЕРЕЯ СЬОГОДНІ.
2 ведучий. Дрезденська картинна галерея належить до найбільш уславлених
художніх музеїв світу. Славу галереї складають чудові зібрання
італійського живопису епохи Відродження 17-18 ст., твори гол- ландських майстрів 17 ст. Мистецтво Нідерландів, Німеччини,
Франції, Фландрії та Іспанії представлено значною кількістю пер- шокласних картин. Скарби Дрезденської галереї збиралися впро- довж тривалого часу, починаючи з середини 17 ст.
1 ведучий. Щойно відчинилися важкі двері уславленого музею світу. У вес- тибюлі нас зустрічають величні мармурові статуї. Широкі сходи
вкриті червоним килимом. В урочистих залах панує тиша…
Перед нами – нетлінні скарби, створені людським генієм. Тисячі
поем і оповідей, увіковічені на полотнах талановитим пензлем, що
1945 року стали жертвами фашизму.

2 ведучий. Більшість картин зазнала значних ушкоджень. Від вологості позо-
лота рам розм’якла та прилипала до пальців, деякі картини вкрила
суцільна пліснява, на багатьох полотнах утворилося здуття фарбо-
вого шару. Необхідно було терміново розробити план спасіння
картин. Естафету порятунку прийняла група кращих реставраторів
із Москви, Санкт-Петербурга, Києва, які організували «польовий
шпиталь» для подання першої допомоги шедеврам, що постражда-
ли більшою мірою.
1 ведучий. Хайнц Вебер писав: «Ми завжди пам’ятатимемо, з якою величез-
ною повагою поставилися до культурних цінностей нашого наро-
ду воїни Радянської Армії. Не забудемо ми й відданої праці радян- ських реставраторів. Я працюю вже чверть століття і знаю, скіль- ки потребується терпіння, майстерності, щоб відновити пошкод- женні картини, щоб, скажімо, сяючі тиціанівські фарби, які відста- ли від намоклої дошки, міліметр за міліметром знову скріпити з
деревом. Адже твори були приречені».
2 ведучій. 10 серпня 1945 року до Москви прибув спеціальний ешелон із кар- тинами для подальшої реставрації в Музеї образотворчого мисте- цтва імені О. Пушкіна. Найбільшою мірою постраждала картина
Тиціана «Динарій кесаря». Її реставрація тривала впродовж чоти- рьох місяців. Глибокі довгі шрами розсікали зверху донизу наша-
рування фарби.
1 ведучий. Перед нами – матово-бліде обличчя Христа, сповнений духовної
сили погляд. Поруч – мідно-смагляве обличчя фарисея. Вузька,
бліда, із довгими тонкими пальцями рука Христа, та інша – вузлу- вата, темна, що міцно тримає монету. «Віддай кесарю кесареве, а
Богу – Богове», - ці слова Христа стали девізом герцога Альфонсо д’Есте, який замовив картину у Тиціана. І художник зумів переда- ти цю думку – глибоку і важливу. Зіткнення правди з лукавством,
прямоти з лицемірством, спокійної гідності з корисливою хитріс- тю – ось зміст картини, що має вічну цінність.
2 ведучий. Упродовж 10 років було врятовано понад 1 000 безцінних полотен.
За цей час постав із руїн Дрезден, відбудували галерею.
1955 року врятовані радянськими людьми від неминучої загибелі
скарби Дрезденської галереї було повернуто німецькому народові.
1 ведучий. У протоколі під час передачі картин було записано: «Під час рес- таврації в Москві не загублено жодної частинки основи з фарбою».
Робота виконана дуже майстерно. Уже понад 50 років милуються
люди шедеврами Дрезденської галереї. «Перевірено. Мін немає!
Ханутін» - цей напис, зроблений 8 травня 1945 року, і зараз можна
побачити у відбудованому музеї. Мін немає. І це чудово!
2 ведучий. Гордістю галереї є розділ італійського живопису ХV-ХVІІІ ст., але
особливу цінність становить розділ епохи Відродження. Художни- ки ХVст. утверджують гуманістичні погляди на світ і людину, роз- робляють нову систему живопису. Творчість Рафаеля, Джорджоне,
Тиціана визначає найвищий етап у розвитку італійського мистецтва
періоду Високого Відродження.
/Поступово голос стишується./
Перлиною Дрезденської галереї справедливо вважається «Сікстин- ська Мадонна». Невже не є символічним той факт, що її знайдено
саме 9 травня 1945 року в залишеній каменярні. У шахті на заіржа- вілих рейках стояв вагон, у якому виявили запаковану за всіма пра- вилами музейного зберігання знамениту «Сікстинську Мадонну».
1 ведучий. Урятована «Сікстинська Мадонна» постала перед радянськими
солдатами. У мовчанні стояли перед нею мужні воїни-переможці.
Йшли і знову поверталися, тому що в темних, широко розплюще- них очах Марії, у яких причаїлися тривога, печаль і ніжність, вони
бачили очі своїх матерів, дружин, сестер, дітей.«Вона бачить кож- ного. Чекає від тебе чогось. Плекає надію. Захистити її хочеться…
як живу», - так сказав про картину молодий радянський лейтенант
Читець. Заміновані Гітлером в чорній воді у підвалі,
Ви стояли, Мадонно, в останніх обіймах життя –
І хрести літаків напливали на ваше дитя.
Розверталися танки до вашої, Жінко, печалі.
Ви дивились в майбутнє – у смерть і наругу –
І дитя їм несли, бо ваш поклик – нести.
І довір’я, і жах, недовір’я і тугу.
Ви простерли з очей нерозумні світи.
Повз червоні дроти першим вбіг до підвальної ями
Бондаренко Іван із села Ковалі над Дніпром.
І схиливсь чоловік закривавленим смертю чолом
Перед вами, Страждання з дитям, над крутими віками.
Ви стомились, Мадонно, і ви подали йому Сина.
Опустивши меча, став Іван з ним на площі Берліна.
М. Вінграновський
2 ведучий. Видатний російський живописець Іван Крамськой писав:
«Це щось дійсно неможливе… Чи була насправді Марія такою,
якою вона тут зображена, цього ніхто ніколи не знав і, зрозуміло,
не знає, за винятком сучасників її, які, проте, нічого нам хорошого
про неї не говорять. Але такою, принаймні, створили її релігійні
почуття і вірування людства… Мадонна Рафаеля – дійсно, твір
великий і… вічний, навіть тоді, коли людство перестане вірити,
коли наукові розвідники… відкриють дійсно історичні риси облич
Ісуса і Марії… і тоді картина ця не втратить своєї ціни, а лише
зміниться її роль».
Читець. СІКСТИНСЬКА МАДОННА
О, хто сказав, що не людина ти?
Тож ти живеш в Шевченковій Марії,
Перед тобою світ земний темніє,
Щоб хмаркою до ніг тобі лягти.
Ти дивишся в майбутнє, у світи
І їм несеш дитя своє. Крізь вії
Такий великий смуток пломеніє,
Що слів роздати й мудрим не знайти.
Твоє Малятко, круглощоке й гоже,
Колись теслярський проявивши хист,
Хрест витеше собі людський, не Божий.
Тому такий в твоїй печалі зміст,
Який лиш людство зрозуміти може.
А не Свята Варвара й папа Сікст.
1 ведучий. Дійсно, коштовна спадщина минулого, відображена в полотнах
таких музеїв, як Дрезденська галерея, - не лише музейна цінність.
У ній – величезний, багатовіковий творчий досвід народів, що до- помагав створенню нового, сучасного мистецтва, спираючись на
минуле для безкінечного руху вперед.
2 ведучий. «Сікстинська Мадонна» рятувала душі вірян у часи масового ате- їзму-безбожжя. Крізь століття пронесла красу, любов, мудрість,
милосердя – те вічне, що утворює віру, духовний світ людини.
Читець. Я хочу бачити світ розплющеними очима,
Я ще таке маленьке, я вмію тільки бачити,
Прагну маму веселою мамою бачити.
Прагну сонце бачити в золотому капелюшку,
Прагну небо бачити в синій хустині.
Я ще не знаю, яка на запах Чеснота,
Я ще не знаю, яка на смак Підлість,
Якого кольору Заздрість, якого виміру смута,
Яка засолона Туга, яка незглибима Любов,
Яка синьоока Щирість, яка мерехтлива Підступність.
Я ще все розкладу по полицях.
Та все ж поки я виросту, зробіть щось таке на світі,
Щоб ніколи не заплющувати очей від страху.
Я хочу бачити світ розплющеними очима.
І. Драч
1 ведучий. У Берліні, у Трептов-парку, стоїть пам’ятник-ансамбль радянським
воїнам, які загинули у боях із фашизмом. Спокійно й впевнено
дивиться вперед молодий солдат. Мечем свободи й справедливості
розрубав він свастику фашизму. І довірливо притулилася до гру- дей солдата-визволителя дитина… Це йому, його ратній праці,
витримці, великодушності, гуманізму зобов’язані народи Європи
своїм порятунком від гітлерівського рабства.
2 ведучий. Виконуючи свій обов’язок, ішов він, долаючи всі перешкоди, ніс
мир народам, рятував великі духовні та культурні цінності люд- ства. Одним із цікавих епізодів цієї благородної місії радянських
людей був порятунок усесвітньо відомих скарбів Дрезденської
картинної галереї.
1 ведучий. Усе далі в минуле віддаляються грізні й важкі роки Великої
Вітчизняної війни, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував
своєї крові, хто приніс на вівтар свободи найдорожче – життя.
2 ведучий. Линемо пам’яттю синівською в минуле – думаємо про тих, хто
віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. У серцях на-
ших людей не згасне Вічний вогонь пам’яті про людей близьких
і невідомих, про всіх, хто боронив рідну землю від ворогів. Кожен
із нас поділяє думку. Викарбувану в словах: «Ніхто не забутий,
ніщо не забуте!»