Статья на тему Краса Донеччини у творчості М.М.Петренка

ХОРОЛЬСЬКА О.В.,
учитель української мови та літератури,
спеціаліст вищої категорії Макіївської
загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів № 64
КРАСА ДОНЕЧЧИНИ У ТВОРЧОСТІ М.М.ПЕТРЕНКА
Стаття присвячена поету-романтику М.М.Петренкові, доля і творчість якого пов’язана з нашою Донеччиною. Звертається увага на особливості зображення краєвидів Донецького краю в романтичній поезії М.Петренка.
Одним з поетів-романтиків ХІХ століття був Михайло Михайлович Петренко. Зазначимо, що відомо всього дев’ятнадцять поезій М.Петренка, однак тема рідного краю увійшла досить широко у його творчість. Образу Донеччини М.Петренко торкається у таких поезіях, як «Слов’янськ», «Іван Кучерявий», «Гей, Іване, пора». Цим творам, як і іншим віршам поета, притаманний романтичний настрій: мотиви любовної туги, скарги на горе, замилування рідним краєм.
Нам відомо, що народився поет 1817 року у Слов’янську у небагатій дворянській родині. Його батьки мали два будинки і чотири душі селян. Батько поета, Микола Гаврилович, любив природу, захоплювався мисливством та рибальством і жив з сім’єю на вигоні між річками Бакай і Торець. Пізніше свої враження про дитинство, про рідне слобожанське місто поет висловить у віршах.
Слід сказати, що цикл віршів «Слов’янськ» вигідно відрізняється від інших барвистістю й оптимізмом. Поет дещо відходить від своєї провідної теми смутку та розчарування життям і з радістю розповідає про красу земногo життя, про розкішні сади та луги навколо Слов’янська:
Слов’янськ, Слов’янськ! Як гарно ти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
І так красуєшся собі!
  Поет любить і цінує народні пісні, які він чув з дитинства… «Пісні cлoв’янські» викликають в нього «рай цілий радості і пекло мук».
Повернувшись у рідний край після тривалої розлуки, він зі сльозами на очах зустрічається зі своїм дитинством, рідною домівкою, чудовою природою Cлoв’янська. Але особливо схвилювали його ліричні, задушевні пісні отчoго краю:
Коли ж почути вас лучиться,
То так душа моя від смути розболиться
І горечком наллється через край,
Що в серці радості тоді хоч не питай.
Поет в образах дівчини та народної пісні розкриває духовне багатство народної культури Донеччини:
Чи бачив хто слов’янськую дівчину?
Чи чув коли, як річ вона веде,
Жартуючи в веселую годину?
Або тоді, як сонечко зайде
І темрява почне томити очі,
Чи лучилось чувать пісні дівочі
І дослухатись як вони,
Так дуже, дуже жалібні,
Чарують Слов’янськ весь, од краю і до краю…
   Тому-то й лине поет думкою у рідне місто, куди він часто «думку шле і сльози», тяжко зітхаючи:
Коли ж, коли, великий Боже,
Мене пошлеш на рідний край,
Де мав я радість, мав я рай.
   У вірші «Іван Кучерявий» М.Петренко під могутнім впливом усної народної творчості звернувся до образу Савур-Могили. Як і в народній творчості, Савур-Могила – це символ героїчної боротьби з нападниками. Саме звідти мати очікує, дивлячись на безкрайні Донецькі степи, свого сина:
У неділеньку раненько,
Рано до схід сонця,
Ой журилася Грициха,
Сівши до віконця,
І смутними оченьками
За Самар гляділа,
У те поле безконечне,
Де Савур-Могила.
   Ще один образ Донеччини використав поет у вірші – це Святогірський монастир над Дінцем, в який ходили пішки молитись з найближчих сіл. До нього відправляє мати свою дочку молитись за чоловіка і сина, які десь далеко воюють за рідну землю.
Одпустила її з братом
В далеку дорогу,
Аж на Дінець, в Святі Гори,
Помолиться Богу.
   Милі донеччанам краєвиди рідної землі зустрінемо й у вірші «Гей, Іване, пора…». Козак вирушає у далеку дорогу до Польщі визволяти дівчину десь із північних земель нашого краю:
Минув Донець, минув Торець
І степом скаче по Самарі…
   У цих віршах немає детального і розгорнутого зображення картин природи, конкретної (крім самих назв) місцевості. Такий принцип малювання характерний для творів романтизму, бо головним для поета є внутрішній світ героїв, власні почуття, а для лірики М.Петренка властива ще й деяка абстрактність. Та уява читача-донеччанина домальовує образи Дінця з пологими та гірськими берегами, древнього монастиря над ним, широкого степу – це ж наша земля, наш донецький край.
Вершиною творчості поета вважається цикл віршів «Небо», а перший вірш з нього став славнозвісною народною піснею. Дослідники творчості М. М. Петренка, зокрема відомий краєзнавець І. М. Овчаренко, стверджують, що ця поезія була написана під впливом чарівної природи й давньої української архітектури Святогірського монастиря.  
Пам’ять про чудового поета-романтика, щирого патріота рідної землі поступово відроджується на Донеччині. У 1987 році з нагоди 170-річчя з дня народження поета на будинку міської бібліотеки Слов’янська встановлено, пам’ятну меморіальну дошку, відкрито літературний музей поета.
ЛІТЕРАТУРА
Задоєнко О.М. Донеччина літературна. Хрестоматія з літератури рідного краю (5-9 класи). – Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення Наукового товариства ім. Шевченка, 2008. – С.252-262.
Овчаренко І. Дав пісню крилату // Донбас. – 1988. - №4. – С.96-97.
Оліфіренко Вадим. М. М. Петренко // Дума і пісня (Джерела літературного краєзнавства). Донбас, 5`93, спецвипуск. «Журнал «Донбасс»». – Донецьк, 1993. – С.10-14.
Романько В. Література рідного краю. Навчальний посібник. Донецьк. - 1995. – С.10-14.
Шептій К. Його книжки „ходили по руках” // Вітчизна. - 1989. - №6. – С.166-170.