Разработка внеклассного мероприятия по украинской литеретуре посвящённый Лесе Украинке Ні я жива, я буду вічно жити

Ні! Я жива, я буду вічно жити…
(Позакласний захід,
присвячений пам’яті Лесі Українки (1871 - 1913) 5-7 клас)
Мета: збагатити знання учнів про Лесю Українки, підвести їх до цілісного уявлення про неї як людину, митця, громадянина. Виховувати інтерес до творчості Лесі Українки.
Обладнання: портрет Лесі Українки; протягом заходу на екрані з’являються слайди: дитячі, юнацькі фото Лесі, фото О. Пчілки, ілюстрації до інсценованих творів «Коза -дереза», «Колискова», «Біда навчить», «Лісова пісня». Оформлена виставка творів Лариси Петрівни Косач-Квітки.
Учениця 1
По-різному складаються письменницькі, як і взагалі людські долі. Лесина ж доля була незвичайна. Щедро обдарована талантом, наділена ніжним, чутливим серцем, й сповнена палкої любові до людей, поетеса зазнала й великого горя. Протягом усього життя її переслідувала хронічна, невигойна тоді хвороба…
Але ніщо не могло зламати Лесю Українку! Її життя – сонячний промінь, що благовістом нового дня пробивається з темряви, і кличе, і вабить до світла.
Іншої такої жінки-письменниці немає у світі!
Учитель
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні! –
Ці слова можна вважати девізом всього її життя.
Леся Українка – донька Прометея – філософ, геніальний митець і водночас жінка, якій доля виміряла лише 42 роки.
Учениця 2
Лесі пощастило з родиною. Мати – відома письменниця Олена Пчілка. Батько – юрист. У сім’ї виховувалось шестеро дітей, яких єднала не тільки велика любов, а й дружба, спільні духовні інтереси. А все починалося з дитячих ігор… дуже часто це було перевтілення в казкових, літературних та історичних персонажів, організація вистав – з музикою, костюмами, декораціями. Ставили навіть оперу «Коза-дереза».
(Інсценування уривку)
Лисичка ходить з віником, обмітає навкруги, очепурить свою хату.
Лисичка
Я Лисичка, я сестричка,
Не можу без діла:
Я гусятка пасла,
Полювать ходила.
А тепер мені в неділю
Треба відпочити,
Свою хату гарнесенько
Треба прикрасити.
А щоб краща, а щоб краща
Була моя хатка.
Піти треба у гайок
Квіток нарвати.
(Кладе віник і біжить весело до лісу по квіту. Другою стежкою вискакує несамовита коза, перелякана, озирається на всі боки)
Коза
Горе мені, горе!
Що маю робити?
Як дожене старий дід.
Буде знов лупити.
Куди ж мені, бідній,
Куди заховатись?
Бо так сором
Людям добрим показатись.
(Побачивши лисиччину нору, радіє)
А тепер я нікого не боюсь.
Я в цю нору схоронюсь, схоронюсь.
(Ховається в нору. Тим часом Лисичка прибігає з квітками з лісу і чує, що хтось товчеться в неї в хатці)
Лисичка (хитро питає)
Ой, хто, хтоВ лисиччиній хатці?
Ой, хто, хтоПрийшов сюди в гості?
Коза
Я Коза-дереза,
Півбока луплена,
За три копи куплена,
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Хвостиком замету,
Ніжками затопчу,
Тут тобі і смерть.
Лисичка
Ой лишенько, ой горенько!
Бідна моя голівонька!
(Утікає до лісу)
Коза
Я Коза-дереза
Хитра та лукава,
Я лисицю дурну
Добре налякала.
Учитель
Ось такі ігри вигадувала Леся, від них ходуном ходив увесь дім. Вона з малку була незвичайною дитиною.
Учень 1
У 4 роки вона вже зовсім вправно читала… найулюбленішими книжками були міфи стародавніх греків та книжка про подорожі різних славних мандрівників.
Леся зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити і вишивати.
Учень 2
А ще ця білява дівчинка любила співати й танцювати, була від природи дуже музикальною, швидко освоїла фортепіано.
Учитель
Коли Леся захворіла, то не змогла більше грати. Тоді вона звертається до свого друга у вірші «До мого фортепіано».
Дівчина
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувати думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!..
Розстаємось надовго ми з тобою:
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
Учениця 1
Леся була подібна до батька. Вони обоє були однаково лагідні й добрі безмежно. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі, бездоганно принципові, делікатні у відносинах з людьми. І ще одна спільна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини.
Учениця 2
Мати ж не лише сприяла загальній та літературній освіті Лесі, а й була першим критиком її творів, плекала юний талант. Не дивно, що в них є твори на спільну тематику.
Учениця 1 читає «Колискову» Лесі Українки
Учениця 2 читає «Колискову» Олени Пчілки
Люлі, люлі…
Спи, моя доненько, спи, моя доленько!
Я колишу на руках:
А як заснеш, моя ясная зоренько, -
Сяду в тебе в головах.
Ласка ж та пильная, чула прихильнаяБуде твій сон стерегти…
Спи ж, моя доненько! Спи, моя зоренько!
Спи, моє щастя ясне!
Хай обмина тебе лихо і горенько,
Ти на грудях у мене.
Учитель
Будучи малою, любила Лариса слухати казки. А коли підросла, писала їх для маленьких діток. Ще з дитинства Леся Українка полюбила ліс. Вірила що в ньому живуть певні лісові істоти. Мавки – лісові дівчата-красуні. Коли стала письменницею написала п’єсу-казку «Лісова пісня». До вашої уваги уривок з неї.(Учитель коротко переповідає зміст)
Інсценівка
Мавка
Не руш, коханий,
Воно ж сире, ти ж бачиш.
Лукаш
Ай, дай спокій!
Не маю часу!
(Мавка смутно дивиться йому в вічі)
Ну, то дай сухого…
Мавка (швидко виволікає з лісу чималу суху деревину)
Я ще знайду, тобі багато треба.
Лукаш
А що ж? оцим одним загорожу?
Мавка
Чогось уже і ти став непривітний..
Лукаш
Та бачиш… мати все гризуть за тебе!..
Мавка
Чого їй треба? І яке їй діло?
Лукаш
Та як же? Я ж їм син…
Мавка
Ну, син, - то що?
Лукаш
Бач… їм така невістка не до мислі…
Вони не люблять лісового роду…
Мавка
У лісі в нас нема свекрух ніяких.
Навіщо ті свекрухи, невістки –
не розумію!
Лукаш
Їм невістки треба,
Бо треба помочі – вони старі.
Чужу все до роботи заставляти
не випадає… Наймички – не дочки…
Та, правда, ти сього не розумієш…
Мавка (щиро)
Ти розкажи мені, я зрозумію,
бо ж я тебе люблю… Я ж пойняла
усі пісні сопілоньки твоєї.
Лукаш
Пісні! То ще наука не велика!
(виходить мати)
Мати
Се ти так жнеш? А ти се так городиш?
(Лукаш поспішно поволік дерево за хату)
Коли ти, дівонько, не хочеш жати,
то я ж тебе не силую. Вже якось
сама управлюся, а там на вісень,
дасть біс, знайду собі невістку в поміч.
Там є одна вдовиця – моторненька, -
сама причитувалась через люди,
то я сказала, що аби Лукаш
був не від того… Ну, давай же, любко,
мені серпочка – другого ж немає.
Мавка
Я жатиму
1 Ведучий
Ні! Я живу! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!..
Учитель
У кожній із своїх героїнь є частка самої Лесі. В «Лісовій пісні» - це Мавка, яка вічно живе, бо має те, що не вмирає. Не вмирає й пам'ять про Лесю.
2 Ведучий
Пам’ятники Лесі Українці споруджено в Сурамі, в Батумі, в Ялті, в Луцьку, в Канаді, кілька пам’ятників у Києві та інших містах і селах.
1 Ведучий
Ім’я Лесі Українки носять вулиці, театри, школи, бібліотеки. У багатьох містах, де побувала поетеса, відкрито музеї. Центральний музей Лесі Українки – в Києві на вулиці Саксаганського.
Учитель
У 1971 році було встановлено літературну премію імені Лесі Українки за кращі твори для дітей.
2 Ведучий
Але найкраща шана пам’яті доньки українського народу – ростити в серцях людей посіяні нею зерна доброти, краси, мужності, волі, братерства.
Учитель
Нова добра над нами розцвіта,
Та слава Лесі вічно з нами буде,
Як меч проти неправди і облуди,
В борні за правду зброя золота!
(М. Рильський)
Твого слова співучого сила
кличе нас до щасливих висот.
У піснях свій народ ти любила –
І тебе не забуде народ.
(В. Сосюра)