ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ КОМПАРАТИВНОГО АНАЛІЗУ ДО ВИВЧЕННЯ ТРАГІКОМЕДІЇ І.К. КАРПЕНКА-КАРОГО «МАРТИН БОРУЛЯ» З МЕТОЮ ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ УЧНІВ

Баштова Н.В.,
учитель української мови
та літератури
Харківської ЗОШ №42
Застосування елементів компаративного аналізу до вивчення трагікомедії І.К. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» з метою виховання національної самосвідомості учнів
АНОТАЦІЯ
Стаття є спробою аналізу тексту трагікомедії І.К.Карпенка-Карого «Мартин Боруля» з точки зору реалізації його виховного потенціалу. Порівнюючи сюжетні колізії, характери, ідейні настанови твору Карпенка-Карого та комедії Ж.Б.Мольєра «Міщанин-шляхтич» автор намагається довести самобутність твору українського драматурга, його гуманізм, глибоке знання народних традицій. Герої «Мартина Борулі» постають значно вихованішими, чеснішими, добрішими та загалом значно моральнішими, аніж персонажі п’єси французького письменника, що потрапили у подібну життєву ситуацію. Таке порівняння покликане допомогти вчителеві виховувати в учнів почуття поваги до свого народу, його культурної та історичної спадщини та моральних настанов.



Виходячи з вимог часу, Концепції національно-патріотичного виховання учнів, Методичних рекомендацій щодо вивчення української літератури, учитель має допомогти дітям осмислити твори української літератури як частину світового культурного надбання. Твори українських письменників перегукуються своїми мотивами, образами, сюжетами з кращими взірцями світової літератури. Очевидними є зв’язки «Енеїди» І.П. Котляревського та Вергілія, мандрівного сюжету про Дона Жуана (або Гуана) та його втілення Лесею Українкою в драматичній поемі «Камінний господар», трагікомедії І.К. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» та комедії Ж.-Б. Мольєра «Міщанин-шляхтич» та ін. Однак, попри очевидну спорідненість цих творів, варто підкреслити, що це в жодному разі не переспіви, не наслідування, а творче переосмислення, цілком самостійне мистецьке явище не лише в українській літературі, а й у світовому мистецькому просторі. Дієвим інструментом для дослідження місця цих творів у мистецькому контексті є використання компаративного підходу в процесі їх вивчення на уроках літератури. Ще
М. Драгоманов у своїй роботі «До справи про вертепну комедію на Україні» вказував, що « докладне порівнянняматеріалу у різних народів показало би і відміну нашої словесності, і схожість її з іншими» [5; 91].
Мета уроку компаративного аналізу глибше розкрити ідейно-естетичну сутність кожного з порівнюваних творів чи процесів; дати історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей літературних явищ різних письменств; сприяти розумінню духовної єдності, національної своєрідності різних літератур в культурно-історичному розвитку суспільства, а найголовніше формувати гуманістичний світогляд учня, шанобливо ставитися до різних народів; допомагати дитині якомога ширше пізнавати світ. Елементи компаративного аналізу виокремлюються під час вивчення різнонаціональних творів, близьких за темою, ідеєю, сюжетом, проблематикою, образами, особливостями поетики; порівняльного аналізу оригінального твору та його перекладу, переказу чи переспіву; порівняння різнонаціональних літературних явищ на рівні їх походження; розгляду творчих зв'язків між письменниками різних літератур тощо; аналізу творів одного напряму, течії, школи, а також різних національних літератур. Учні аналізують подібності та відмінності у творах на рівні теми, сюжету, системи образів, поетики та жанрової специфіки. Вони не роблять докладний аналіз, а зосереджують увагу на розгляді окремих, найсуттєвіших елементів, розкриваючи причинно-наслідкові зв'язки виявлених паралелей та відмінностей двох художніх явищ.
Удаючись до порівняння п’єс Мольєра та Карпенка-Карого, безумовно, звертаємо увагу на тематичну спорідненість творів – бажання героя стати дворянином; подібність сюжетних ходів – прагнення до одруження дочки з дворянином, встановлення «дворянських порядків» у побуті родини; схожість певних рис характеру головного героя – недалекоглядність, культурна обмеженість, малоосвіченість, довірливість, простодушність; наявність традиційного героя-слуги, що завжди розумніший за свого пана (Ніколь у Журдена, Омелько у Мартина Борулі). Ця подібність може викликати в учнів хибне уявлення про звичайне запозичення сюжету І.К. Карпенком-Карим, тимчасом як учитель має наголосити на автобіографічних фактах, що покликали твір до життя. «П’єса, як то кажуть, була взята з сімейної хронічки Тобілевичів, – згадувала дружина письменника Софія Тобілевич. – Думка про неї вже давно зародилася в Івана Карповича, ще тоді, коли він, розповідав про прагнення Карпа Адамовича піднятися трохи вище над рівнем селянської верстви». [3; 85]. «Проживаючий у слобод і Арсеніївка 2 –го розряду дворянин Карпо Адамович Тобілевич і законна дружина його Євдокія Зіновіївна;обидва православної віри» Другого розряду дворянин! Хе – хе – хе Не захотів піп вписати першого розряду. Говорить, що нема на це права. Повіривши на слово, записав дворянином другого розряду. А ми доб’ємося й першого! Обов’язково доб’ємося Відмовляють записати в справжні дворяни, бо в книгах значиться не «Тобілевич», а «Тобулевич». Бодай руки йому повикручувало, хто вчинив таку помилку!»[2;12]
Дослідники життя та творчості українського драматурга говорять і про певні автобіографічні риси в образі молодого чиновника Степана Борулі. «Боруля говорить своєму синові Степану ті самі слова, що їх свого часу казав Карпо Тобілевич Івану: «Трись, синку між людьми, трись, трись», але ці слова у Карпа і в Мартина мають не зовсім один і той самий грунтМартину бракує розуму Карпа Адамовича, його мудрості» [3; 110]. Однак конкретні життєві факти та власний досвід Карпенко-Карий «творчо опрацював, давши ряд типізованих характерів» [1; 10].
Звернувши увагу учнів на те, що бажання людини піднятися над загалом є світовою тенденцією, притаманною людям різних народів та різних часів, підкреслюємо риси твору, які є глибоко національними та морально вивищують героїв української трагікомедії порівняно з їх французькими попередниками.
Мета написання твору
Ж.-Б. Мольєр «Міщанин-шляхтич»
І.К.Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

Написати текст для комічної театралізованої вистави з танцями і співами на замовлення короля Людовіка XIV [ 4; 15]
Показати на сцені перед широким колом громадянства поневолену людину, яка «борсається в лабетах безправності, бажаючи добитися хоч якихось куценьких прав» [ 3; 85]

Причина, що спонукала героя прагнути дворянства
Ж.-Б. Мольєр «Міщанин-шляхтич»
І.К.Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

Бажання бути прийнятим при дворі короля
Бажання Мартина довести панові Красовському, що він « не бидло і син – не теля» [1;107], захистити власну людську гідність, яку принизили через соціальну нерівність учасників конфлікту.


Стосунки головного героя з дружиною
Ж.-Б. Мольєр «Міщанин-шляхтич»
І.К.Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

Сварки, мрія про коханку-дворянку, обман родини.
«Я влюблен в одну великосветскую даму» [ 4; 149], «Светская дама для меня имеет ни с чем не сравнимую прелесть, подобную честь я готов купить любой ценой » [ 4; 167]; «Эти дуры хоть кого выведут из себя» [ 4; 160].
Прагнення до взаєморозуміння, переконання дружини у тому, що його вчинки обґрунтовані та виправдані життєвими обставинами.
«Палазю! Дворянин – одно, а хлоп – друге! » [ 1; 119], «Палазю- душко, зділай милость: не супереч мені, слухай мене» [ 1; 120].

Плани героя щодо одруження дочки
Ж.-Б. Мольєр «Міщанин-шляхтич»
І.К.Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

«Добра для дочки у меня припасено довольно, недостает только почета, вот я и хочу, чтобы она была маркизой» [ 4; 177], «Наперекор всем дочь моя будет маркизой, а разозлишь меня еще пуще, так я ее герцогиней сделаю» [ 4; 178].
«Ох, діти-діти! Якби ви знали, як то хочеться бачити вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли Воно ж, дурне, дуиає, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества А чого мені це коштує?»[1;129], «Я тебе не люблю? Господи! Душу свою готов тобі віддать!... Для кого ж я побиваюсь, як не для вас?...І батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої онуки дворяни – не холопи, що не всякий на них крикне: бидло!теля! Ох, дочко,ти не знаєш, як тяжко буть холопом, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе» [1;131]

Спираючись на вказані вище цитати, учитель підводить учнів до думки, що пан Журден діє виключно з особистих марнославних намірів, прагнучи лише гучного імені дворянина, тимчасом як Мартин Боруля турбується про родину, мріє про краще майбутнє для своїх дітей, але через малоосвіченість та обмеженість обирає для досягнення своєї мети неправильні засоби.
Важливо звернути увагу школярів і на другорядних персонажів аналізованих драматичних творів. Наприклад, наречений Люсіль Клеонт, не будучи дворянином, намагається здобути руку коханої обманом, пристаючи на думку свого слуги Ков
·єля: «с таким человеком все можно себе позволить каких бы небылиц ему не наплели, ко всему отнесется с полным доверием»[4;178]. Автор не подає нам жодних натяків на родину Клеонта, його єдиний порадник - слуга. Клеонт через власну гордість готовий навіть покинути Люсіль: « из чувства чести я не могу допустить, чтобы она первая объявила о своей неверности. Я вижу, что она стремиться к разрыву, и намерен опередить ее: я не хочу уступать ей пальму первенства». [4;170]
Герой твору «Мартин Боруля» Микола вихований у традиціях української патріархальної родини. Для нього є абсолютно неможливим обман батьків (і своїх, і Марисиних), втрата коханої для нього дуже важка, але не менш важкою є втрата батьківської любові: «Посватать замість тебе дочку Котовича, розбить свої надії, а з ними й серце – все одно, що живим лягти у домовину! Знов же, не послухать батька, то прийдеться з ним посваритися! А тимчасом ти, покірна волі свого батька підеш за другого – тоді удвоє тяжчою моя мука буде: я потертю і батькову ласку і тебе! »[1;127].
Цікаво буде порівняти ставлення дружин головних героїв до своїх чоловіків. Попри очевидну подібність їх життєвої позиції: бажання одружити дочку з рівнею, нерозуміння дворянських «вибриків» чоловіка, дбайливе ставлення до господарства, неосвіченість – Палажка Боруля, не будучи ні європейкою, ні рафінованою француженкою, чиї витончені образи створила для дітей сучасна масова культура, значно багатша духовно за свою французьку попередницю. Вона в жодному разі не дозволить собі лайливих слів, якими так і сипле пані Журден: « вырядился таким шутом» [4;157], «сзади такой же дурак, как и спереди»[4;162], «Плевать мне на их знатность» [4;187]. Палажка не згодна з чоловіком, проте ніколи не суперечить йому прилюдно, для неї немислимо вигнати з дому запрошених чоловіком гостей, образити чоловіка підозрою в негідних вчинках, « на людях жінка не насмілюється гостро говорити зі своїм чоловікомТакого поводження вимагають народні звичаї та традиції» [3;109]. Як ведеться в українській родині, Палажка – надійна підтримка для чоловіка, йде на поступки, уникає зайвих сварок: « все буду робити як звелиш» [1;127], «І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів» [1;136], «Ох, не буду, дочко моя, не можу, тільки посваримося дитино моя, а товку не буде!» [1;128].
Порівнявши родини паризького міщанина пана Журдена та українського селянина Мартина Борулі, не можна залишити поза увагою друзів, які мають супроводжувати людину в житті. Єдині друзі, якими наділив Мольєр свого героя – фальшиві. Дорант вважає Журдена цілковитим дурником, якого можна обманювати прямо на очах, граючи на його честолюбстві, виманювати в нього гроші і на його ж таки гроші зваблювати жінку, яку він уподобав. Не такі друзі у Мартина. Гервасій Гуляницький, навіть ображений нерозважливим «голопузим шляхтичем», приходить другові на допомогу в тяжку хвилину, дає слушні поради, сприймає дворянство Борулі як хворобу, якої важко, але можливо позбутися: « дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство, і умреш від цієї хвороби» [1;146].
Підсумовуючи сказане, звертаємося до тих почуттів, які викликали в учнів самі головні герої та історії, що розповіли про них драматурги. Ж.- Б. Мольєр вивів на кін свого героя, щоб посміятися з його недолугих потугів дорівнятися до дворян. Заради цього він згоден терпіти побиття від учителів, руйнувати родину та щастя доньки, ходити в незручному вбранні, роздавати без ліку і без користі власні статки. Сміх Мольєра нестримний, до певної міри грубий, герой його не викликає співчуття, крах сподівань Журдена супроводжується глядацьким сміхом. А ось невдача Мартина Борулі за задумом автора – «надзвичайно трагічний момент. Глибоко трагічний. Адже ж разом з паперами в полум’ї горять усі надії й можливості для простої людини одержати змогу рахуватися «правовою людиною», коли ніхто не матиме права дати тобі по потилиці, вилаяти тебе ні за що, ні про що і взагалі зганьбити твою людську честь і гідність» [3; 110]. Сміх Карпенка-Карого – це сміх крізь сльози, сльози співчуття до нещасної людини, яка попри свою неосвіченість і недалекоглядність прагнула здобути краще життя для себе та своїх дітей.
Порівнюючи п’єси французького та українського драматургів, варто допомогти дітям побачити духовне багатство героїв Карпенка-Карого, їх чесність, правдивість, додержання народної моралі, альтруїзм, бажання жити відповідно до правил. Адже сама думка «сопричислити» себе до дворян виникає у Борулі завдяки існуванню документів, що дають йому таке право, на противагу Журденові, якому просто заманулося дорівнятися до дворян. В українській родині панує взаємоповага, прагнення до порозуміння, у французькій же – батько вживає владу, нічим не мотивуючи свої вчинки та керуючись егоїстичними мотивами.
Таким чином, використання елементів компаративного аналізу на уроці української літератури під час вивчення трагікомедії І.К. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» дає змогу глибше проаналізувати образи твору, виявити глибинні мотиви їх учинків, розрізнити поняття «комедія» і «трагікомедія», показати моральне здоров’я українців, які прагнуть його зберегти навіть у складних життєвих ситуаціях

















Література
1.І.Карпенко-Карий (Тобілевич). П’єси./Передмова Н.Падалки – Іван Карпенко-Карий. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1949. - 377с.
2. І. Пільгук. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич)./ Іван Пільгук. – К.: «Молодь», 1976. – 296с. - (Серія біографічних творів. Життя славетних.)
3.Спогади про Івана Карпенка-Карого:Збірник/[ Упоряд., вст. ст, приміт. Р.Я. Пилипчука]. – К.: Мистецтво, 1987. – 183с.
4. Мольер. Тартюф. Мещанин во дворянстве: Пьесы/[Пер. с франц. Мих. Донского и Н. Любимова; Вступит. ст. Н. Б. Томашевского.] – Жан – Батист Мольер. – М.: Дет.лит.,1978. – 208с.
5. А.Гурдуз. Українська літературна компаративістика: етапи розвитку / Андрій Гурдуз//Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2005. – № 6 (39) - с.90-98.








15