Інтерактивні технології в умовах сільської малокомплектної школи

Інтерактивні
технології
в умовах сільської
малокомплектної
школи

Доповідь вчителя
української мови
Кошаріної І. А.
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам'ятаю.
Те, що я роблю, я розумію.
Конфуцій
Нова реальність потребує людину з новим мисленням і новим світовідчуттям. Нині від людей вимагається не лише належно виконувати свої обов'язки, а й творчо підходити до їх виконання.
Ідеалом сучасного навчання є особистість не з енциклопедично розвиненою пам'яттю, а з гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвиненими потребами дальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.
«Однією з найсерйозніших хиб нашої шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель» - цю думку В. Сухомлинського можна застосувати до характеристики навчального процесу й на сучасному етапі.
Праця учня, який роками сидить мовчки за партою, слухає вчителя і намагається запам'ятати те, що йому говорять, не може забезпечити ні повноцінного формування особистості, ні найвищого щастя людини від успіхів у праці.
«Не вчи камінь котитися, просто прийми перешкоду – і він сам покотиться…» Ці мудрі слова мислителя Г. Сковороди сказані саме для нас, учителів. У них криється основа великого мистецтва формування й розвитку особистості, особистості з природними задатками, яка не терпить насильства, яка прагне зрозуміти себе, випробувати в різних видах діяльності, розвинути власні обдарування, само вдосконалитися.
Завдання ж учителя – створити умови, за яких природні здібності дитини знайдуть шлях до зовнішнього вияву. Це і є вершиною педагогічної майстерності.
Стати вільним, толерантним, розкріпаченими, оптимістично налаштованими, готовими до подолання труднощів навчання та життя, стійкішими до стресів дозволяє лише інтерактивне навчання.
Працюючи над проблемою «Впровадження інтерактивних технологій на заняттях української мови і літератури при модульному навчанні», переконалися, що тільки інтерактивні технології створюють атмосферу співробітництва, сприяють всебічному розвитку кожного зокрема. Учитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчально-виховного процесу. Вони спільно визначають мету та засоби діяльності, прогнозують результати навчання та мотивують його. При дидактичній взаємодії учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, кооператора роботи груп фальсифікатора дискусій тощо.
Планування інтерактивного навчання – зовсім не проста справа. Більшість учителів таким чи іншим способом турбуються про те, як «усе вмістити»: «пройти» усе, закладене у навчальній програмі, але при цьому виділити час для того, щоб учні могли виявити свої творчі здібності й висловити свої ідеї.
Успішно ці проблеми розв'язує модульне навчання. Плануючи матеріал програми, учитель ділить його на тематичні модулі, кожен з яких у свою чергу розбивається на міні-модулі:
інформаційно-мотиваційний – 10% часу тематичного модуля;
діяльнісно-розвиваючий – 60% часу тематичного модуля;
результативно-оцінювальний – 10% часу тематичного модуля;
творчо-узагальнюючий – 10% часу тематичного модуля.
Кожен з цих міні-модулів має відповідну мету, очікувані результати, прийоми педагогічної техніки, орієнтовні плани-схеми.
Найбільшу частину часу тематичного модуля займають діяльнісно-розвивальні міні-модулі. Мета цих занять – засвоєння теоретичного матеріалу; вироблення вмінь і навичок застосовувати його в практичній діяльності; розвивати творче, креативне, логічне мислення, потребу дальшого пізнання та саморозвитку, вміння слухати і чути співрозмовника, вміння сперечатися тактовно, аргументовано і переконливо доводити власну думку, працювати колективно; формувати певні риси особистості, реалізувати духовні потреби само розвиваючої особистості.
План-схема діяльнісно-розвивального міні-модуля
Тема:____________________________________________________ Очікувані результати:_______________________________________ Тип міні-модуля:___________________________________________ Прийоми педагогічної техніки:_______________________________
Хід дидактичної взаємодії
Повідомлення теми і очікуваних результатів. Мотивація навчання.
Етап інструктування та організаційні заходи щодо подальшої взаємодії.
Етап діяльнісно-розвивальних вправ.
Презентація результатів, досягнутих у взаємній діяльності.
Підсумок заняття.
Домашнє завдання (у разі потреби).
Метою етапу мотивації є фокусування уваги учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Учень має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він буде зараз робити. Без формування цих внутрішніх підвалин: мотивів учня і мотивації навчальної діяльності – не може бути ефективного пізнання. З цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їхнього отримання, підкреслюють парадоксальність явищ та подій.
Мотивація чітко пов'язана з темою заняття та очікуваними результатами. Мета цього етапу – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті дидактичної взаємодії і чого від них чекає вчитель. Важливо, щоб тему і очікувані результати учні прогнозували самостійно. Формулювання результатів заняття для сприяння успішності навчання учнів має відповідати таким вимогам:
висвітлювати результати діяльності на занятті учнів, а не вчителя і бути сформульованими таким чином: «На цьому занятті я хочу…»;
чітко відбивати рівень навчальних досягнень, який очікується в результаті дидактичної взаємодії. Тому воно має передбачати: обсяг і рівень засвоєння знань учнів, що буде забезпечений на занятті; обсяг і рівень розвитку навичок і вмінь, який буде досягнуто після заняття; розвиток (формування) емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо. Отже, результати мають бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів: знати, вміти, розвивати, …формулюватися так, щоб було зрозуміло, як можна буде оцінити такі результати, коли вони будуть досягнуті;
бути короткими, ясними й абсолютно зрозумілими для учнів.
Отже, учні повинні чітко розуміти, для чого їм треба прагнути і як будуть перевірятися їхні досягнення. Еталонною є ситуація, коли після заняття учень не тільки знає, розуміє, чого він досягнув, а й чого він хотів би, мав би досягти на наступному занятті, чого він взагалі хоче від учителя і від предмета для свого життя.
Етап діяльнісно-розвивальних вправ є основним етапом дидактичної взаємодії. Інтерактивні методи, які використовує вчитель, сприяють інтенсифікації і оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють:
зробити навчання більш доступним і цікавим;
моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати соціальний досвід учнів через включення в різні навчальні та життєві ситуації і їхні переживання;
створити умови для розвитку у дітей здатності вибудовувати конструктивні стосунки в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв'язання проблеми;
навчити учнів формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументувати й дискутувати, слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
ефективно розвивати в них навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання роботи, виконання творчих робіт.
Інтерактивні методи дозволяють реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає, і тих, хто навчається, сприяють оздоровленню психологічного клімату на занятті, конструктивній взаємодії, створенню доброзичливої атмосфери.
Важливим є системне надання учням можливості вибору. Їм доведеться приймати безліч рішень, щоб добре виконати роботу: «Як я можу використати свій час? З ким я хочу працювати? Чому? …» Вибір – це ключ до інтерактивного навчання та критичного мислення. За відсутності вибору немає дійсної необхідності думати.
Учителю бажано завжди створювати ситуації, де учні могли б робити реальний вибір. Діти можуть самі обирати:
скільки часу витратити на завдання;
яке завдання виконувати;
які ресурси (засоби навчання) використати для виконання навчання;
яким методом опрацьовувати ресурси;
як оцінити себе та інших;
на яку тему написати письмову роботу;
в якому вигляді презентувати результати роботи тощо.
Рефлексія є природнім невід'ємним компонентом інтерактивного навчання. Вона дає можливість вчителю і учням усвідомити, чого вони навчились. Це допоможе їм чіткіше планувати свою подальшу діяльність, оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу і спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання, порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших й інколи скорегувати певні позиції. Як постійний елемент навчання необхідно привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи свої дії і прогнозуючи подальші кроки. Учителям ця складова інтерактивного навчання дозволяє, попри все інше, побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.
Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона завжди містить декілька елементів: фіксацію того, що відбулося, визначення міркувань та почуттів щодо здобутого досвіду, плани на майбутній розвиток. Рефлексія застосовується після найважливіших інтерактивних вправ, після дидактичної взаємодії, завершення певного етапу навчання. Якщо ця складова не виконана, говорити про інтерактивне навчання взагалі не можна!
Функції етапу підсумків дидактичної взаємодії: прояснити зміст опрацьованого; зіставити очікувані результати з реальними; проаналізувати, чому відбулося так чи інакше; зробити висновки; закріпити чи відкоригувати засвоєння; намітити нові теми для обміркування; скласти план подальших дій.