Презентация по украинской литературе Жінки у житті Т.Г.Шевченка

Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала трагедією його серця.У віршах, присвячених Оксані, ''Мені тринадцятий минало'', ''Ми вкупочці росли'', ''Не молилася за мене'', створених на засланні, доторкаємося до особисто пережитого Шевченком. Шевченко їде в 1843 році в рідну Україну. І саме в ці роки 1843–1847 переживає він справжнє, своє єдине велике кохання. До цього він зовсім не думав про шлюб. Але після подорожі в Україну у поета з’являється те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переросло в гостру душевну потребу. Він намалював її портрет, присвятив вірш «Немає гірше як в неволі…» та кілька віршів-спогадів про Україну. Дружина полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) Закохане серце Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, відчуло великий поетичний талант Шевченка. Княжна першою назвала його генієм нехтуючи людськими забобонами, сміливо простягла руку через соціальну безодню між нею і поетом. Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею В. Рєпніної? Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою ''Тризна'', є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки. Згодом вона стала близьким другом, сестрою і сумлінням поета. Зрозуміти і всім серцем підтримати Тараса Григоровича у далекому засланні змогла дружина коменданта Новопетровського укріплення Ускова Агата Омелянівна. В листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав: ''Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей''. На жаль, місцеві плітки порушили безпосередність цих взаємин, а але й у наступні роки вони підтримували дружні стосунки. У Нижньому Новгороді Шевченка застало чергова поетично-любовне захоплення: Катерина Піунова - молоденька 16-річна акторка. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки.27 липня 1860 року він посватався до неї,але не судилося стати Шевченковою долею і Ликерії Полусмаковій. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлєва. А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної всеохопної самотності. Такою жахливою була трагедія самотньої душі великого Поета Тараса Григоровича Шевченка...Ще відомо,що у травні 1904 році до Канева приїздила Ликера Яковлєва,яка зробила у книзі відгуків такийзапис:“13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…”