Виховний захід на тему Афганістан біль в душі моїй

Сценарій проведення виховної години
Тема: Афганістан біль в душі моїй.(Присвячується Дню захисника Вітчизни).
Мета: Ознайомити присутніх з подіями, які передували виникненню радянсько-афганської війни і результатами цієї війни. Виховувати інтернаціональний обов’язок громадян, співчуття і повагу.
Матеріальне забезпечення: квіти, свічки, наглядні плакати, комп’ютер.
Хід заняття.
Викладач. Дорогі учні! 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами поговоримо про героїв цієї страшної війни. Ми повинні пам’ятати тих, хто недожив і тих, хто цю війну пережив. Що ми знаємо про афганську війну? Можна розповісти про ту страшну, неоголошену війну, що розтяглась на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах – це страшно і моторошно. 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з-понад 600 тис. тих, хто служив у Афгані , вона була і залишається «своєю». Для тих, хто не повернувся : 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 1739 тих, чиї життя забрали аварії і катастрофи. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України понад 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тис. наших солдатів, 35 тис. було поранено, тисячі потрапили в полон.
Учень 1. Афганістан – держава, розташована в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. людей, з яких 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х рр.. це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тис. метрів. 86 тис. людей, що проживають в аулах у злиденному становищі. Близько 3 млн. людей ведуть кочовий спосіб життя. Для тих часів характерні страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписемність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.
Учень 2. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха і проголосив Афганістан республікою.
Учень 3. Нова влада взяла курс на соціалізм . Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, про скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Було запроваджено початкову освіту, надано право афганським жінкам зняти паранджу.
Учень 4. У мусульман такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» ( «борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна.
Читець.
Ти вічний біль, Афганістан,
Ти наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борбі жорстокій
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей
Не всі вернулися сини із тих ночей
Вже двадцять літ, як прийшли назад додому,
Та до сих пір чує душа війни оскому.
Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,
А у снах «духи» налітають, мов шайтани.
Ведучий. Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують інтернаціональний обов’язок.
Ведучий 1. Афганська війна тривала 10 років. Тоді ж, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
Читець.
Стежка все крутіше
Забирає в небо.
Важчає помітно
Речовий мішок...
Стати б, відпочити,
Але знаю треба.
І, стиснувши зуби,
Йду, за кроком крок.
Там за перевалом,
Бій клекоче з ночі,
Гинуть наші хлопці...
Знаю лиш одне:
Якщо смерть захоче
Зазирнути в очі
За спиною друга
Не знайде мене...
(«Там за перевалом» Ярослав Семенюк).
Ведучий. Кажуть, що час найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази.
Ведучий. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.
Читець.
Вся вулиця на службу проводжала
Улюбленця свого Василя,
А парубчак потрапив до Афгану.
А там уже не служба. Там війна!
А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.
А там ані фронтів, ані тилів.
А там уже покладено, їй-богу,
Багато наших Василів!
В країні досить виплавлено цинку
Всім Василям убитим по труні.
Хто зможе дати правильно оцінку
Оцій такій неправильній війні?
Чи той, хто із найближчої трибуни,
Одягнутий в кольчугу орденів
Послав на смерть довірливих і юних
В патріотизмі зрощених синів?
Чи той, хто у районнім виконкомі
Від імені народу засіда
І відмовляє батькові в прийомі,
Коли у домі цинкова біда ?
Нам не прикрити рани орденами
І квітами жахливої труни
Гріхом найтяжчим нависа над нами
Свинцева тайна «хитрої» війни.
(Іван НИЗОВИЙ)
Ведучий. Одним з перших засудив цю війну відомий академік, Нобелівський лауреат Андрій Сахаров, за що був позбавлений всіх державних нагород і висланий в закрите місто Горький.
Ведучий. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.
Ведучий. Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.
Ведучий. Сьогодні минає 24 роки від того як закінчилася ця страшна війна в Афганістані для тисяч солдат і офіцерів, їхніх рідних та близьких.

Читець.
Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
А біль Афгану навіки,
В душі чомусь не замовкає.
Я повернувся з тих завій,
Але тривожать сни, як рани,
Що ми ведемо смертний бій,
І що товариш все ще з нами.
Гірський, суворий перевал,
Розщелина... Важке каміння...
Товариш мій від кулі впав,
І смерть нагадує про тління.
Живу. Валерія нема.
Немає сина, брата, друга.
І тиша скрикує німа,
І не стихає в серці туга.
Я там, ще й досі на війні,
Обличчя вгадую знайомі
І з другом бачуся у сні.
І кличу все його додому...
(«В. Суворову» Анатолій Пожарський)
Ведучий. Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці
Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них 12 українцям. 15 тисяч вояків загинуло у радянсько-афганській війні. . Ведучий. Долучіть до цих цифр материнські переживання, сльози, передчасну сивину, пройміться горем сиріт, дружин, родичів та друзів перед вами постане жахлива трагедія.
Ведучий. В цих мертвих Афганських горах знайшли свою передчасну смерть і наші хлопці – земляки. Не дочекалися їх рідні:
Ведучий. Вони просто виконували свою військову повинність, свій безвихідний обов’язок...
Але чесно і героїчно. До останнього подиху... Вічна їм пам’ять!
Ведучий. Схилімо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. .
Читець.

Пливе, наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання.
Натягнуті нерви, немов тятива,
Пронизує пам’ять скорбота прощання.
І сумно згасає, і тяжко сплива
Хвилина мовчання.
І подвиги мужні, і дружне плече,
І роки надії, перемог сподівання...
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання.
Встають побратими, відважні бійці...
І знов закипає та битва, остання...
Вона, як сивини, вона, як рубці,
Хвилина мовчання.
Виконується пісня «Пам’ять».
Ведучий. 24 роки минуло з часу виведення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох колишніх солдатів та офіцерів, що воювали на цій війні.
Ведучий. Вони живуть серед нас, ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил їм виповнилось по 40-55 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт.
Ведучий. У декого з них жінки-вдови посивіли молодими, діти виростають сиротами. А вони залишились двадцятилітніми. Вони так любили життя, а писали про смерть.
Читець.
Була зима і був Афган:
Повзли колони через Кушку,
А за дувалом дідуган
Затис гвинтівку брав на мушку.
Йому, старому, все одно,
Хто їх послав сюди вмирати.
І десь чекає сина мати
їй стріти сина не дано.
Він плавно натиснув курок
І... пишуть телеграму строгу:
Упав обличчям на дорогу
Її кровиночка синок.
Даремна то була війна.
Даремні ваші жертви були:
Ті, хто послав вас, їх нема,
А інші – вже давно забули...
(«Даремна війна» Ярослав Семенюк).
Ведучий. До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити і трудитися, любити та підняти гіркий «третій тост». Ні, у них він не за любов, і не за жінок. У колишніх афганців він за полеглих.
Читець.
Пам’ять крутить старе кіно,
Нам забути б усе це давно!
Тільки кулі свистять коло скронь
І випалює пам’ять вогонь.
Ниють рани авжеж, на грозу.
Батько змахує скупо сльозу,
Матері спересердя зітхнуть:
їм синів не вернуть.
Ах, солодке яке забуття!
Та живемо по два ми життя.
Поклялися в пожежах нічних:
Жити гідно за себе й за них.
(«Пам’ять» Анатолій Пожарський).
Виконується пісня «Ордена не продаються».
Ведучий. Майже 10 років в постійній тривозі жили батьки і матері тих юнаків, яких називали «афганцями».
Читець.
Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так посміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ...
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?
...Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі
Мати солдата.
(«Очі туманить ядуча сльоза»).
Ведучий. Шановні земляки-афганці. Над вашими головами теж свистіли кулі. Кожна хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутись до рідної домівки.
Ведучий. Нехай же ніколи не зазнають війни ваші сини! Не побачать на тлі чорного неба траси від кулеметних черг. Не схилять скорботно голови біля «чорного тюльпана».
Ведучий. Нехай живуть в мирі і злагоді. Бо ми живемо й за тих, хто поліг в Афганістані, в його ущелинах, хто прикутий до інвалідного візка. Бо ми перед ними в боргу.
Ведучий. Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший.
Ведучий. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли на нашій землі, щоб вони не повторялися для наших людей ніколи.
Ведучий. Вище піднімайте стяг Пам’яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.
Ведучий.
Стільки років щасливої тиші,
Та вривається голос в ефір,
Що благає, нагадує, кличе:
Захистіть, збережіть, люди мир!
Ведучий.
Кожен день, кожен час пам’ятайте,
Скільки жертв нам війна принесла.
Все, що можна, для миру віддайте!
Збережіть для нащадків життя!
Виконується пісня «Пароль один: Афган».

15