Презентація з української літератури Життєвий і творчий шлях Олени Теліги

Заметемо вогнем любові межіПерейдемо убрід бурхливі води,Щоб взяти повно все,що нам належить, І злитись знову зі своїм народом. Олена Теліга (1933) Олена Теліга народилася 21 липня 1906 року у сім’ї професора Івана Шовгеніва. Через п’ять років родина Шовгеновичів переїхала до Петербурга. А з 1918 року вони мешкали у Києві. У Києві Олена навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської, де й почала вивчати українську мову поряд з російською, німецькою, французькою, крім того робила перші спроби у написанні віршів.  Зі згортанням приватної освіти за вказівкою, що всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.  Навесні 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. У Празі вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, з яким згодом одружується.  Коли почалася Друга свiтова вiйна, Олена Телiга жила у Польщi. У 1929 році у Варшавi померла її мати. Того ж року для поетеси і почалися злиднi та проблеми з нестатками. Є деякі докази того, що їй доводилося працювати з музичними номерами у нiчних кабаре i навiть манекенницею, але потiм, на щастя, Олені вдалося влаштуватися вчителькою початкових класiв. Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона, не зважаючи на небезпеку, вирішує разом із Уласом Самчуком і кількома друзями поїхати до міста юності. У Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». 22 жовтня 1941 року вона приїздить до міста своєї юності.   З 7 лютого 1942 року почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте Олена, знаючи на що йде, не збиралася тікати. Якось у приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…» Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею. В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34.   На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і надпис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». 22 лютого 1942 року українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.Один із катів потім зізнався після розстрілу: «Я ще не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка». Тоді ж було встановлено дерев'яний хрест у Бабиному Яру на місці розстрілу гестапівцями Олени Теліги, її чоловіка Михайла Теліги, членів Спілки українських письменників та співробітників газети "Українське слово". Пам'ятник Олені Телізі у Києві Ювілейна монета України ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!