Презентация по мировой литературе Кобо Абе — письменник післявоєнного покоління. Життєвий та творчий шлях митця

Кобо Абе - письменник післявоєнного покоління. Життєвий та творчий шлях митця. Кобо Абе - один із найталановитіших письменників Японії XX століття. Його творчість відзначалася філософським поглядом на сучасні проблеми, умінням вирізняти найголовніше, найсуттєвіше, проникати в саму сутність речей.  У творах Кобо Абе знайшли відбиток не тільки проблеми японців, а й всієї земної цивілізації другої половини XX століття. Кобо Абе (справжнє ім'я Кіміфуса, в китайській транскрипції - Кобо) народився 7 березня 1924 року. Дитинство та юність провів у Маньчжурії, де його батько працював на медичному факультеті Мукденського університету.  У 1943 році у розпал Другої світової війни за вимогою батька Кобо поїхав у Токіо, де вступив на медичний факультет Токійського Імператорського університету. Але вже через рік повернувся в Мукден, де став свідком поразки Японії. У 1946 році Абе знову_ поїхав у Токіо, щоб продовжити освіту.  Там, ще будучи студентом, одружився. Його дружиною стала художниця, дизайнер за професією, пізніше буде ілюструвати книги письменника. Перше оповідання письменника "Шляховий знак у кінці вулиці" з'явилося 1948 року. Повість "Стіна. Злочин. Карума", опублікована 1951 року, принесла авторові визнання публіки і вищу літературну премію Японії - премію Акутагави. У 1962 році Кобо Абе отримав ще одну премію - газети "Іоміурі" за роман "Жінка в пісках". У 60-ті роки прозаїк серйозно захопився політикою, навіть деякий час був членом японської компартії. Але незабаром він взагалі віддалився від неї, повністю присвятивши себе літературі. Одним за одним виходили його романи "Чуже обличчя" (1964), "Спалена карта" (1967), "Людина-коробка" (1973), що також стали широковідомими не тільки в Японії, а й за її межами. Кобо Абе приваблювали різні жанри. Він пробував свої сили, і досить вдало, не тільки у прозі, а й в драматургії. Написав велику кількість п'єс, серед яких особливо популярними стали "Фортеця", "Полювання на рабів", "Привиди серед нас".  Кобо Абе створив власну театральну студію ("Студію Абе"), де здійснив постановки своїх п'єс.  Великий успіх у читачів пояснюється багатогранністю його таланту, великою майстерністю митця, вмінням зосередитися на найболючіших питаннях сучасності. В японській літературі 1960-1970-х років на перший план вийшла тема відчуження, яка вимагала від письменників не тільки реалістичних описів, а й глибокого проникнення у внутрішній світ героїв. Для того, щоб знайти відповідь на запитання, чому ж сучасна людина переживала трагедію відчуження, митці звернулися до засобів не тільки реалізму, а й модернізму. Філософськими засадами японської літератури того часу стали психоаналіз та екзистенціалізм. Кобо Абе ввійшов у літературу як засновник жанру роману-параболи.  У творчості письменника знаходимо різнобічне зображення трагедії відчуження. Він намагався проникнути не тільки в соціальні проблеми, що привели людину до її відокремлення від суспільства, а й у внутрішній світ персонажів, у глибини їх непізнаного і загадкового "я".  Яскравим прикладом такого багатогранного підходу митця до важливих питань сучасності став роман "Людина-коробка", де тема відчуження звучало особливо виразно. Письменник використовував незвичайну ситуацію: змусив людину надіти на себе картонний ящик. На перший погляд, ця абсурдна затія - примха фантазії автора. Але насправді за нею приховувана спроба осмислення японського способу життя і духовного стану сучасної людини і суспільства. "Невидимий, але такий, що здається видимим, привид - це просто антиіснування", - такого висновку дійшов головний герой роману. За свідченням людини-коробки, жебраки й волоцюги, люди соціального дна, ставилися до таких, як вона, надзвичайно вороже, ще гірше, ніж люди, котрі мали свій будинок і живуть на чесно зароблені кошти. Ворожість представників найнижчих прошарків пояснювалася, що "стати людиною-коробкою означає опуститися ще нижче рівня жебрацтва", тому вони й намагаються відмежуватися від людей-коробок. Суспільство відкинуло людину, проте й людина теж відштовхнула суспільство - така основна думка роману. Сил, щоб боротися з таким суспільством, у однієї людини замало. Її сил вистачило тільки на те, щоб протиставити себе йому, сховавшись у ящик, як у нору. Рішення перейти у цей вимір люди приймали із різних причин. У романі людей-ящиків троє:1) колишній фотокореспондент, головний оповідач;2) лікар клініки, він "не є справжньою людиною-коробкою";3) військовий лікар, чиє місце в клініці посів інший герой, "несправжня людина-коробка". У 1960 році вийшов роман "Жінка в пісках". Цей роман незвичний як за сюжетом, так і за стилем викладу - скупому, лаконічному, і в той же час виразному.  Герой твору Нікі Дзюмпей випадково опинився у селищі, оточеному піщаною пустелею. Він залишився переночувати в одній хатині, влаштованій внизу ями, з якої неможливо вибратися самостійно. Так Нікі став полоненим сільської громади, які потребували чоловіків. Своє перебування у випадковому ув'язненні він розділив з жінкою, мовчазною і покірною. Врешті-решт герой роману змушений змиритися зі своєю долею і разом із жінкою вести виснажливу боротьбу за існування серед пісків, які постійно насувалися. Але коли Нікі все ж таки отримав можливість вибратися з ув'язнення, він прийняв, на перший погляд, дивне рішення - відмовився від волі. Щось змінилося у його свідомості і ставленні до життя. Боротьба за виживання виявилася стимулом набагато сильнішим, ніж прагнення до свободи і зовнішнього благополуччя. Нікі зрозумів, що доля - жити тут, у селищі. Кобо Абе - письменник шифрування, алегорії. Все, про що він говорив, потребувало глибокого осмислення. У романі "Спалена карта" також виникло проблема відчуження. Людина, яка пропала безвісти і яку за проханням дружини розшукує приватний детектив, відноситься до тих людей, які намагаються піти з дійсності. Кобо Абе відомий не тільки як прозаїк, але й як драматург і режисер. У 1980 році театральний колектив, яким він керував, побував на гастролях у СІЛА, давав вистави у великих містах, таких як Вашингтон, Чикаго та інші. Біографам завжди складно було описувати життя Кобо Абе. По суті, у його біографії не було якихось яскравих моментів. Спосіб життя вів замкнутий, зайвих людей до себе не підпускав, жив справжнім самітником у котеджі у районі гірського курорту Хаконе. У 1992 році він був одним із кандидатів на Нобелівську премію з літератури, лише смерть 12 січня 1993 року позбавила його цієї нагороди. Сьогодні в Японії у Кобо Абе репутація швидше письменника елітарного, ніж популярного.