Презентація Великий обсерватор людського життя. ( до уроку Життя і творчість І.Карпенка — Карого)

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ І. КАРПЕНКА - КАРОГО «ВЕЛИКИЙ ОБСЕРВАТОР ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ»(І.Я. ФРАНКО) ІВАН ФРАНКО справедливо відзначав, що І. Карпенко-Карий «був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини й багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя і ясного та широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов'янських народів». ЛІТЕРАТУРНЕ ІМ'Я Справжнє ім'я письменника— Іван Карпович Тобілевич. Псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». СЛАВЕТНА РОДИНА І. Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. У цій простій, але обдарованій родині виховалася плеяда діячів української культури – три брати , відомі під псевдонімами І.Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський ,та сестра Марія Садовська-Барілотті. ОСВІТА Хлопець навчався в Бобринецькому повітовому училищі.Подальше навчання – це самоосвіта. НА СВІЙ ХЛІБ З 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше став канцеляристом міської управи. У 1864 р. влаштувався на службу до повітового суду, наступного року переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління. ПОЧАТОК ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Брав участь у аматорських виставах, публікував літературно-критичні статті. У 1883р. в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. Вступив до трупи М.Старицького. Життєва позиція У Єлизаветграді став членом нелегального народовольського гуртка.Після виходу емського указу 1876 р. домагається припинення переслідувань української культури . За неблагонадійність у 1883 р. письменниказвільнили з посади секретаря поліції. НА ЗАСЛАННІ У 1884 р. був заарештований і засланий до Новочеркаська. Спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню, де займався оправленням книжок. ПИСЬМЕННИК-ДРАМАТУРГ У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна»(друкувалися під псевдоніиом Карпенко-Карий). Протягом 1886—1887 pp. І. Карпенко-Карий опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». Перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого вийшов у Херсоні 1886 р. ХУТІР НАДІЯ У 1887р., отримавши дозвіл на звільнення, прибув в Україну й оселився на хуторі Надія Єлисаветградського повіту (хутір, закладений на землях поміщиків Тарковських, Іван Тобілевич назвав іменем дружини. І донині хутір Надія є історико-культурним заповідником). У ВИРІ ТЕАТРАЛЬНОГО ЖИТТЯ У 1888 р. із І. Карпенка-Карого знято гласний нагляд, він вступив до трупи М.Садовського, пізніше —П. Саксаганського. У 1890 р. — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч». У 1899 р. драматург написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини. Протягом 1900—1904 pp. І. Карпенко-Карий створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». АКТОРСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ В газетах багатьох містУкраїни, Росії, Білорусідавалась висока оцінкаакторській майстерностіписьменника.Улюблений сценічнийобраз – Назар Стодоля однойменної п'єси Т.Шевченка. ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ У 1906р. І. Карпенко-Карий захворів, залишивши сцену, виїхав на лікування до Німеччини. 15 вересня 1907 р. він помер у Берліні. Тіло перевезене в Україну і поховане на кладовищі в с. Карлюжини біля хутора Надія. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА: 1. Іван Карпенко-Карий // Історія української літератури у 2 т. Т. 1. — К., 1987. 2. Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка — Карого //Дивослово. — 1995. — № 12. 3. Мороз Л. Іван Карпенко — Карий //Історія української літератури: XIX ст. Кн. 3. — К.,-1997. 4. Рильський М. Гордість української драматургії: Про творчість Карпенка-Карого // Рильський М. Статті про літературу. — К., 1980. 5. Інтернетресурси