Презентація на тему: Афганістан болить в моїй душщі

Ти – вічний біль, Афганістан,Ти – наш неспокій.І не злічить глибоких ранВ борні жорстокій.І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – Не всі вернулися сини із тих ночей… Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто усіх вертає назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану. Ми повинні розумі трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-х. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку? Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів – афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. Три мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова не писемність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність. У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони “маджахетів”(“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному НДПА реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки. Про те, що готують введення обмеженого контингенту в Афганістан , звичайно не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, «наводили лад » у тій країні «вогнем і мечем». Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині… З України через афганську війну (1979 – 1989) пройшли 160 тис. осіб. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісті 80, поранено понад 8 тис, стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран, захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилось вдвічі. Такі соціальні наслідки Афганської війни. В Україну з Афганістану не повернулося 80 військовополонених та зниклих безвісти. Слава Богу, «чорний тюльпан» не привіз їхніх домовин. Тож надія не помирає. Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправляла синів на війну. І не тільки синів у матерів забрала війна, а й батьків у дітей. Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українців. Війна! Що, проклята, ти накоїла!... Приміщення штабу 345 полку. Контрольно-пропускний пункт (КПП). Ворота на територію полку. Попереду видно вартового бойової охорони. Караульне приміщення полку. Пам’ятник у вигляді БМД-1 на бетонному постаменті. Солдатське кафе-магазин. Клуб полку. А так виглядало полкове містечко збоку: зліва – інженерно-саперна рота, далі – розвідна рота, справа – продовольчий склад, за ним – їдальня, вдалині – клуб Проходження по плацу з піснею. Баграмські етюди. Особовий склад займається спортом. Огляд перед бойовими діями. Реальні герої фільму “9 рота” Андрій Мельников і В’ячеслав Александров Звільнення в запас. Останній марш – і ми в Термезі …Хай буде все, що має бути:І тихі радощі життя,Мені не треба співчуття.МЕНІ ПОТРІБНЕ РОЗУМІННЯ!!! Дякую за увагу!з повагою Мотичак М.І.