Сценарій виховного заходу до Дня Збройних Сил України

Сценарій виховного заходу до Дня Збройних Сил УкраїниІ УЧЕНЬ
Тобі, найкращая перлино Моїх розбуджених надій, Тобі, що звешся Україна, І в цей життєвий буревій
ІІ УЧЕНЬ
Тобі, що постаті козачі Для нас змальовуєш щодня, Я шлю привіт й бажаю вдачі У сяйві радісного дня.
Читець
...Народилась Україна Нова, Небувала, чиста, як дитя, Україна Зоряної Мови, Україна Божого Буття! Україна казки і кохання. Та Держава, де щезає тлінь. Україна творчого повстання Для усіх безсмертних поколінь. Україно, вернуться до тебе-Матері, сторожові вогні, Ясні зорі  і хмарини з неба, Козаки воскреслі і пісні. Прийдуть квіти і маленькі діти. Прийде казка і пташиний спів, Забринять у просторі сюїти Всіх дерзань і небувалих снів. Україно-Матінко! Воскресни! Тануть сни і котяться в імлу... І Софія - Мудрість Пречудесна Вже стоїть на Київськім Валу! Побратими, гляньте на руїни –То ж не прах, не камені прості! То в Руці Святої України Всесвіту Ворота Золоті!
І Ведучий: Доля України не проста. До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. За нею - і трагічні, і героїчні сторінки історії нашого народу.
ІІ Ведучий: В підвалині української державності - і століття боротьби наших предків, і символізована насамперед в іменах Шевченка і Франка титанічна робота великих просвітителів народного духу, і сама душа українського народу.
Читець:
Благослови і вознесиБолючу правду України,Що йде від чистої роси,Що йде від чистої сльози -Не тільки смуток і руїни....І незнищенність України,Народе рідний, вознеси! 
ПІСНЯ «Моя Україно»
ІІ Ведучий: Не судилося Україні вибороти незалежність в 1917 році, коли впали мури російської темниці і, здавалося, невольниця Воля усміхнеться всім народом. Держава проіснувала недовго. Вистояти не було сили. В боротьбі за волю славні сини України віддали найдорожче - життя... Та народ пам’ятає своїх лицарів і слава про них не вмре, не поляже...
Читці Стрілецькі могили понищено вщент. Лупали, копали, валили, палили... Лиш де-не-де хрест, де-не-де монумент—І все — пропадають стрілецькі могили.
А там українські стрільці січові — Палкі «усусуси» — юнацтво безусе... Франкові сини, його мрії живі... Прости нам за них, милосердний Ісусе...
Біліли фігури в зелених полях, По білих містах цвинтарі зеленіли, В блакитне із жовтого жайворон-птах Щороку про наші співав Термопіли.
«Чужинне, скажи Україні, що ми Наказам її були вірні до скону...» Могила роздертими стогне грудьми, І нікому стати в її оборону.
Тут наша історія, слава і честь, Тут нашої долі покривджені мощі. Народе полеглий, числа тобі несть! Народе живущий, нема тобі прощі!
Бо хто ми, бо що ми без рідних могил? Ставище безводе, пташище безкриле Румовище храму у хаосі брил... 
Вернім Україні стрілецькі могили!
Без них наша пам'ять достоту, як мрець, Як небо беззоре, як море безхвиле, Таж он Симоненко, Тютюнник, Близнець— Насипмо над ними стрілецькі могили.
Без них. наша совість, як той боягуз, Що страхом життя своє в'яже безсиле, Таж он Івасюк, Миколайчук і Стус — Насипмо над ними стрілецькі могили.
Над кожним, хто правди шукав у вогні, А їх —легіони, і їм —не простили, Над кожним сьогодні, в ці праведні дні, Насипмо високі стрілецькі могили...
Щохвилі комусь уривається шлях, То дай мені, Боже, — як з праху і пилу Обернуся знов я на пил і на прах, Щоб діти і внуки в родинних краях Звели наді мною стрілецьку могилу.
ПІСНЯ «Ой у лузі червона калина»
І Ведучий: Терези історії переважили в сторону зла... Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму. За 70 років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт української інтелігенції... Голод спустошив міста і села України...
ІІ Ведучий: Справа волі завжди пекла серця українського народу. Недарма на нашому гербі - тризубі читаємо слово „воля". Скільки їх - борців за незалежність!
Не перерахувати, бо це займе не один день. І не час ділити лаври переможців - це вробить історія...
І Ведучий: Послухайте, будь ласка, українську пісно..., бо пісня - це пам’ять людська, вона завжди жила в народі, щоб сьогодні, у час національного відродження, зазвучати на повний голос, попри всі перепони - страх, голод, переслідування і репресії. Та й не могло бути інакше, бо вона вийшла з глибин душі і серця й співзвучна з нашим прагненням до волі і незалежності.
ПІСНЯ «Гілка калини»
ІІ Ведучий: Поки що скалічена, вичерпана Україна - мов зруйнована хата після війни. Без дверей. Кожен маже увійти. Забрати, що хоче. І хто ж захистить її душу, її майбутнє?... Боляче? Боляче. Боляче за нашу прекрасну Україну, цей розкішний вінок з рути і барвінку, країну смутку і краси. За її мужній народ, що віками боровся за своє щастя.
І Ведучий: Україна може вижити і повинна вижити і, насамперед, завдяки її культурі. Бо це - єдиний посланець душі України, її людська і творча суть. Час минає, а все, що талановито закарбовано у слові, залишається з нами і залишиться після нас. Утверджуймо Україну Духу, Україну Розуму, Україну Серця -навіки, до нескінченності, - на Радість Світам!
ІІ Ведучий: І якщо у ваших душах є хоч краплина віри, щедрості й милосердя, утримайте й примножте їх, згляньтесь над собою і кожним, віддайте більше, ніж берете, пожалійте; перш ніж відвернутися. Нехай у нашій великій оселі збудеться воля творящого, світиться ім’я і пам’ять живущого, повернеться слава переможця, кріпиться сила і воля недужого.Свята Україна, прокинувшись, кличе вас на радісне Свято Єднання.
І Ведучий: (заклично): Поети, Кобзарі, хлібороби, муляри, мандрівники, шукачі небувалого, захисники Правди і Добра, замріяні дівчата, розстріляні й замучені за Правду, збожеволені від горя Матері, які не дочекалися синів з кривавих походів. Козацькі Душі всіх віків, - до нас на поміч!
ПІСНЯ «Діти України»
Читець: 
Шануймося, єднаймося та будьмо,
Тримаймося родинного стебла.
Забудьмо чвари і себе не гудьмо.
Доволі нас упало із сідла.
Не даймося обнятися з ганьбою. Не даймося продатися брехні Допоки ми не будемо собою –Ніколи нам не бути на коні. 
Братаймося від серця і до серця, І з друзями ділімо хліб і сіль. А хто на нашу душу замахнеться –Ми вибухнемо гнівом звідусіль.
Шануймося, єднаймося та будьмо. Тримаймося родинного стебла. Забудьмо чвари і себе не гудьмо. Доволі нас терзала воля зла. Доволі нас, доволі, Доволі нас терзала воля зла.
ПІСНЯ «Тихо, тихо»
І Ведучий: Нехай наші символи - святий Гімн, Золотий Тризуб, наш Прапор синьо-жовтий освітлюють наше життя, гріють душі й серця, єднають і зміцнюють сили всіх українців.
ІІ Ведучий: Згадаймо тих, хто боровся за волю, хто вистояв Майдан.
«Герої не вмирають.» Слава їм – Небесній Сотні!!!
(звучить мелодія Реквієм В. Моцарта)
Учень 1
Моя хата не скраюТому і вмираю  я за Україну,Її честь та славу.Пробач мені, мамо, що тебе покидаю,Бо мушу йти на війнуПроти осатанілої зграї.
Хто зна, чи вдасться мені тебе ще побачитьТа я сподіваюсь,Що одного ранку прокинешся
Та й мене пробачиш.
Учень 2
Пробачиш та й заплачеш,Сліз не жаліючи, обмиєш ти ними усю Україну,Україну нову, сильну,В якій брат за брата Йшов під кулі навпростець,Не боячись ката.Ти подивишся навколо- Все не так, як було.Хоч мене й немає поручЗнай, що я, сумую…
Учень 3
Мамо, я живий, лиш закриті очі....І серце не б`ється, не вирує кров...Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночіЯ буду поруч - в грудях, де живе любов!
І Ведучий :
Під прапором стояли – під прапором й спочили.Прийми, о Господи, своїх синів!За України волю їх убилиВ шалений жар тривожних днів.В той час, як небо димом затягнулось,Як змерзлі руки прагнули вогню,Упились кров’ю кат і його свита,Споївши нею й всю свою сім’ю.
ІІ Ведучий :
Та ми усі від Бога люди.Живем надіючись, не боючись.Чи ми запам’ятаєм, чи забудем,Як наш народ топтали, сміючись?
(ставлять свічки, відходять назад, під мелодію дзвонів виходять)
ПІСНЯ  «У холодну сніжну днину»
(Інсценізація)
І Ведучий: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.
ІІ Ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!
І Ведучий:
У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,Історія одна, і Ви - її частина.Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,І молимось: за Вами - ненька Україна! Вже не повернеться додому той хлопчина,Що його вчора тільки мати відпустила,Поцілувала, тихо мовивши: "Іди, дитино,За щастя України, бо вона - єдина".Казала мати берегти себе. Але даремно,Бо хлопець був готовий йти безстрашно,Аби лише країна, котру так кохав страшенно,Не стала на коліна, а боролася відважно.
ІІ Ведучий:
Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,Відкривши очі, він відчує повну волю.Але та куля, в день зимовий, на світанку,Перехопила подих та змінила долю.Хлопчина вірив, що колись, одного дня,Розкаже син йому, як любить Батьківщину.Хіба він знав, що борючись за це щодня, Все доведеться відпустити в мить єдину.Так. Той хлопчина, він не знав тоді,Що нелюд пострілом прицільним забере життя.І браття хлопця, українці, у біді,Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.
І Ведучий:
Але ж душа, душа Героя вічно лине!До тебе наші сльози, молитви, зізнання!Повір, хлопчино, наша пам'ять не загине,Як і омріяні тобою  воля та кохання.
Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,І линуть буде "Слава Україні!"  над ланами.
ПІСНЯ «Герої 14-року»
Солдат (йде через зал)
Пробач мені, мамо, що одягнув тебе у чорную хустину.
Ти віддала мене взамін за нашу рідну, вільну, чесну Україну.
ІІ Ведучий: Героям Майдану, які впали мертвими за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.
(Хвилина мовчання)
«Гей пливе кача» Реквієм
Читець
І знов Майдан в Луганську і Донецьку,Ні, не Майдан — справжнісінька війна!Знов суть свою ворожу і поганськуПоказує москаль, мов сатана.
За Сотнею ще рани кровоточать,А тут нових оплакуєм синів.Скажи, москалю, що від нас ти хочеш,Невже нових жертв сильно захотів?
Цвітуть тюльпани чорні в Україні,Зривають їх дружини й матері.«...Присвоїти посмертно...» В домовиніЛежить проміння згаслої зорі...
А блокпости обстрілюють чужинці,Чиєсь дитя стає мішенню знов...Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!..Іде війна за смерть — не за любов!
Знов опустились прапори в скорботі,Усе село прощається з хлоп’ям...І кожен воїн в 45-й ротіДав повну волю тим скупим сльозам...
Ще вчора він діливсь бронежилетом,Хоч на російській розмовляв пацан...«Женюсь... женюсь, Серега, этим летом,Пусть только разобьем бандитский клан...»
…Він повінчався з українським краєм,З калиною у білому вбранні,Яка червоні слізоньки втираєІ про любов йому шепоче в сні...
І Ведучий:
Прорізавсь голос чийсь сердитий,В тумані тишу роздира:То знов привезли дітей убитихЗі сходу — з міста і з села.
Тож будуть сльози і риданняКоханих, бідних матерів,Бо знову свіже похованняЇх любих, рідних їх синів
ІІ Ведучий:
Чи довго будемо страждатиТа проливатимемо кров,За рідну землю воювати,Бо ворог лізе знов і знов?В нас військо бідне, майже голе,Бронежилетів, касок в них нема.Та битись з ворогом готові —Болить за Україну в них душа.
Читець
(Солдат із автоматом)
Мені не сумно, не тримаю я образу.Так, розумію, що я знов солдат.Можливо, снайпер вб’є мене одразу,а чи накриє в чистім полі “Град”…
Чи я прийду, чи принесуть додому,Чи я побачу рідний степ і край…Я не бажав би це почути вже нікому:
“Будь ласка, тату, тільки не вмирай!”
Бо є найбільший біль в моєму світіУ тім, що цвіт злітає й в очі б’є…Хотів би вишиванку я одітиІ хай вона на мені вже гниє…
Щоб ворогам її не віддаватиІ навіть другу, хоч його колись так звав.Я б не хотів, щоб він на моїм святіЗі мною “Ще не вмерла…” заспівав.
Бо це для мене зовсім неважливо:Як я прийду і що я скажу вам.Я лиш хотів, щоб були всі, за когоМожливо я життя своє віддам.
Щоб ви не були патріоти поодинціІ щоб ви були в купі, як одне.І не встидались, що ви УКРАЇНЦІ,І не чекали, що біда мине.
ЩОБ ВИ, НАРЕШТІ, ЗНОВУ ОБ’ЄДНАЛИСЬ,І були сильні, наче моноліт.І щоби більше вже ніколи не згиналисьПід москаля по триста довгих літ!
Читець
(Мати - Україна)
Молюсь за вас, мої сини,
Я, ваша мати Україна!
Палає полум’я війни.
Нас знову ставлять на коліна.
О, як же боляче мені,
Бо те, що вийшло з мого лона,
Топче моє ім’я в багні,
Плете цупкі сітки полону.
З’явившись тільки-но на світ
Ссе кров мою, і не нап’ється
Потворний цей гермафродит.
Чи баба мужиком назветься?
Вона – Росія – старший брат?
Який це треба розум мати,
Щоби десятки літ підряд
На світ увесь про це волати?
Мій Київ, сину мій, прости
Сестру свою, дурну Росію.
Повір, ми будемо цвісти,
Знов землю золотом засію.
Я дам напитись з джерела
Своєї Мудрості й Любові.
Відкрию світ, в якому Зла
Не буде у його основі.
Станьте мудрішими, сини,
Ніж та, яка сльозам не вірить,
Які гіркі, мов полини –
Вдов, матерів, батьків і сиріт.
Та кляті зайди-москалі
Не зізнаються у провині.
Вбивають вас за шмат землі,
Яка належить всій родині.
Та є Господь і божий суд І кара, що не забариться
Паде на голови Іуд,
А я за вас буду молиться!
І Ведучий: Їх пам’ять житиме в наших серцях. І саме тут, сьогодні, скажемо «Люди бережіть серця свої, щоб не стали каменем. Розбудімо в душах Божий Храм, щоб не повторити великий гріх!»