Особливості соціалізації обдарованих учнів у навчально-виховному середовищі загальноосвітнього закладу

Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради




ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СЕМІНАР

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ
СЕРЕДОВИЩІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ ТА СТАН ЦІЄЇ ПРОБЛЕМИ
В СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ






ГРИЦАЙ О.Д.
вчитель бандури та вокалу







2014 р.

Соціалізація  комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності.
Включає як цілеспрямований вплив на особистість ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування. Соціалізація знаходиться на межі різних наук і вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою та теологією.
Процес соціалізації проходить відповідно етапів життя, які поділяються на:
Дитинство
Юність
Молодість
Зрілість
Старість
Соціалізація може бути
Первинною
Вторинною
Первинна соціалізація  охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] тощо) певного [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], в якій він (або вона) народився (народилася).
Вторинна соціалізація - охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.
Соціалізація – це процес засвоєння дитиною системи цінностей, норм та зразків поведінки, обов’язкових у певному суспільстві, а також навичок, які дають їй змогу ввійти у світ суспільних організацій.
В сучасній соціально-педагогічній теорії та практиці особливої значущості набуває проблема соціальної підтримки обдарованих дітей та молоді, створення соціального середовища, сприятливого для виховання особистості з високим рівнем сформованості творчих здібностей. Зазначені завдання задекларовано в Законах України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про охорону дитинства", Національній доктрині розвитку освіти України, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. У цих важливих державних документах наголошено на тому, що успішна соціалізація учнів можлива за умови переорієнтації і переструктурування змісту та форм організації навчально-виховної роботи з учнями, зокрема, в умовах комплексних освітніх навчальних закладів.
Стала досить актуальною проблема виявлення і розвитку обдарованих дітей, що вимагає від учителя вміння постійно працювати у творчому режимі, використовувати нестандартні прийоми в роботі, постійно удосконалювати свої професійні якості, створюючи творчі лабораторії, опановуючи специфічними формами і методами роботи з обдарованими дітьми, тісно співпрацювати з шкільною психологічною службою.
Проблема соціалізації та виховання, як одна із найважливіших серед інших, була і є предметом уваги протягом усієї історії людства взагалі і вчених різних галузей з незапам’ятних часів, хоч, можливо, роль і значення її протягом віків не усвідомлювали належним чином.
Дитячий вік – це час, коли відбувається процес становлення особистості, навчання, засвоєння цінностей, норм та настанов, зразків поведінки, прийнятих у певному суспільстві. Це вік, коли процес соціалізації набуває надзвичайно важливого значення як для подальшого життя кожної людини, так і всього суспільства.
Саме навчально-виховне середовище навчального закладу є тим соціумом, в якому процес соціалізації обдарованих учнів може бути ефективним, оскільки він зорієнтований на створення сприятливих можливостей для самовдосконалення, самореалізації, розвитку особистості, повноцінного, гуманного мікросередовища, де здійснюється інтелектуальне становлення обдарованих учнів.
Визначаючи поняття соціалізації обдарованих дітей як процесу їх пристосування до довкілля з метою забезпечення особистого соціального захисту та досягнення бажаного успіху в різних сферах життєдіяльності, звертається увага на те, що цей процес відбувається не так, як у переважної більшості пересічних учнів, котрі володіють певними штампами поведінки, готові користуватись зразками, що пропонуються батьками, старшими за віком людьми чи вчителями. Обдаровані діти, як правило, схильні до прийняття оригінальних рішень, перебувають якнайчастіше у полоні своїх власних образів, розв’язують творчо і щоразу по-новому переважну більшість навчальних, інтелектуально-пізнавальних завдань, а також намагаються розв’язувати й побутові, соціальні питання власним шляхом. Їхня творчість у цих випадках натикається на канони, традиції, готові зразки, які важко буває подолати. І тоді вчитель змушений брати на себе відповідальність, щоб у навчально-виховному середовищі формувати в обдарованих учнів відповідний соціальний вибір.
Процес соціалізації обдарованого учня розглядається нами як взаємодія особи з навколишнім середовищем протягом життя. Виокремлено особливості процесу соціалізації обдарованих учнів у навчальному закладі: раннє залучення до практичної діяльності; своєрідний характер педагогічної взаємодії; надання учням права вибору найбільш значущих для них видів діяльності; стимулювання процесу їх самореалізації.
Особливості підготовки обдарованих учнів до адаптації в соціальному середовищі полягають у тому, щоб учителі та батьки були обізнані з можливостями таких дітей, їхніми запитами та потребами, рівнем адаптивних умінь і навичок.
Соціалізація обдарованої дитини в школі
Діти приходять в школу – вчаться, дорослішають, формують особистість, спілкуються з навколишнім світом, усвідомлюючи себе як його частинка. Поряд з дітьми дорослі – вчителі, батьки – вчать, виховують, направляють, створюють умови для розкриття особистості дитини. І як немає однакових дітей, однакових дорослих, немає і універсального однакового підходу в освітньому процесі. Головний принцип у вихованні "Не зашкодь"! стикається із складністю і тонкістю праці учителя в роботі з обдарованими дітьми, де не менш важливими принципами є "Вивчи"!, "Підтримай"!, "Розвивай"!.
Особистість – це складна освіта, яка отримується людиною в соціокультурному середовищі в процесі взаємодії з іншими людьми в ході спільної діяльності і спілкування. Особистість є предметом вивчення багатьох психологічних досліджень. Шляхи її формування вивчалися багатьма авторами у вітчизняній психології.
Окремим аспектом вивчення особистості є розгляд різних відхилень від норми розвитку. До одних з таких відхилень можна віднести обдарованість. Дослідники відмічають, що обдарованість може істотно вплинути на становлення особистості. Тому вивчення соціалізації обдарованих дітей є актуальним напрямом психологічних досліджень. Вивчення цих даних і застосування на практиці шляхів соціалізації обдарованих дітей – один з найважливіших напрямів діяльності педагогів.
Виділяють три сфери, в яких здійснюється становлення і соціалізація особистості:
- діяльність;
- спілкування;
- самосвідомість.
Спілкування проявляється з усіма учасниками освітнього процесу: учнями, педагогами, батьками, як в середині школи, так і за її межами.
Процес соціалізації ґрунтується на розвитку адекватної самосвідомості обдарованої особистості. Виходячи з цих положень, формуються завдання діяльності педагога з обдарованими дітьми:
- виявлення обдарованості, її типу і міри розвитку;
- забезпечення умов для діяльності обдарованої дитини;
- допомога в налагодженні спілкування;
- здійснення умов для успішного формування самосвідомості обдарованої дитини.
У початковій школі це здійснюється легше, оскільки класний керівник бачить прояви обдарованості практично в усіх сферах учбової і позаурочної діяльності. Обдарованість дітей може бути встановлена і вивчена тільки в процесі навчання і виховання, в ході виконання дитиною тієї або іншої змістовної діяльності.
Серед особливостей важливо не упустити моменти, на які необхідно звернути пильну увагу. Наприклад, багато психологів відмічають, що в обдарованих дітей дуже високий енергетичний рівень, обдаровані часто виділяються серед інших. Їх несхожість пояснюється не лише яскравістю і неповторністю таланту, оригінальністю і своєрідністю мислення. Багато учених єдині у своїй думці: обдарована дитина нерідко швидше дорослішає, у неї раніше формується особистість, і в середовищі однолітків вона відрізняється завдяки наявності певних особових якостей і властивостей. Найчастіше згадуваними якостями особистості обдарованої дитини, сприяючими розвитку потенціалу, є: працьовитість, завзятість в досягненні мети, розвинене цілеспрямоване почуття справедливості, почуття гумору. Окрім позитивних рис особистості у обдарованих дітей зустрічаються риси, що гальмують розвиток здібностей. Нерідко серед них зустрічаються діти із заниженою самооцінкою: школярі, що заперечують авторитети і не уміють прислухатися до чужої думки: сором’язливі, мовчазні, тривожні діти. Учені відмічають, що прояв тих, або інших рис особистості може бути обумовлений типом обдарованості.
Дуже важливо педагогам своєчасно уловити , не упустити риси відносної постійності індивідуальності проявів неабиякого, зростаючого з віком інтелекту у обдарованих дітей, що випереджають в розумовому відношенні свій вік.
Не менш важливо раціонально і продуктивно організовувати свою діяльність по створенню умов розвитку і соціалізації дітей цієї групи.
Педагогічному колективу необхідно скласти систему роботи з обдарованими дітьми. З метою створення умов для розкриття і вдосконалення свого таланту, організовувати систему додаткової освіти, творчих конкурсів, олімпіад, фестивалів, науково-дослідну діяльність через роботу шкільного наукового товариства,проведення традиційних шкільних наукових конференції і участь в районних та обласних конференціях.
Кожній дитині тут знайдеться заняття до душі, по її здібностям і можливостям. Щорічно ми бачимо зростання ерудитів, дослідників, літераторів, художників, спортсменів, артистів, музикантів, лідерів, що сприяє формуванню особистості обдарованої дитини.
Якщо така дитина проявляє свою активність, особливо почуваючи себе частиною класного колективу, в якому цінують його вклад в загальну справу, то дуже важливо оцінити його діяльність, заохотити його, зробити надбанням громадськості його досягнення. У цій важливій справі допомагає щорічний рейтинг класів, в якому враховуються досягнення класів в усіх областях діяльності. Таким чином, в школі практично немає проблеми соціальної ізоляції обдарованих дітей і відкидання їх з боку ровесників. Таким чином, закладається основа такої особової якості, як служіння людям, школі, державі. Інакше може розвинутися егоїзм, почуття дискомфорту при спілкування, непотрібність і нерозуміння, куди і навіщо прикласти свої сили і можливості.
Широкий спектр можливостей обдарованих дітей допомагає розкрити велику різноманітність творчих конкурсів як традиційних, так і нових шкільного, районного, обласного , Всеукраїнського та міжнародного рівнів. Також предметні олімпіади, співпраця з центрами обдарованості, участь в очних і заочних школах по розвитку обдарованості є стимулом для розвитку здібностей дітей.
У цій роботі адміністрації школи, педагогам важливо знайти усі можливості для поглибленої підготовки конкурсних робіт учнів, виконання олімпіад них завдань. Направити дитину по індивідуальному освітньому розвиваючому маршруту це є найважливіше завдання педагогів, класного керівника та вихователів в школі-інтернаті. Важливо уникати перегинів, коли перевантажують дитину, експлуатуючи його обдарованість, що призводить до негативних наслідків психіки незміцнілого зростаючого організму. Для успішної роботи з обдарованою дитиною школа зобов’язана знайти його сильну сторону і дати йому можливість проявити її, відчути смак успіху і повірити у свої можливості. Тоді і тільки тоді в учня з’явиться інтерес, розвинеться мотивація, що є необхідною умовою успіху.
Природно, що обдарована дитина розвивається не лише в школі, але і в сім’ї. передусім, важливо, як поведуться батьки і інші старші члени сім’ї, коли виявиться незвичність дитини. Часто разом з радістю і гордістю така дитина викликає і заклопотаність , навіть тривогу. Надалі це може обернутися чималими прикрощами. У питанні виховання обдарованої дитини велика відповідальність лежить на фахівцях: учителях, дитячих психологах, соціальних педагогах та вихователях. Вони повинні вчасно підказати, направити. Головне в роботі з батьками – націлити їх на терплячий і взаємозбагачувальний процес виховання їхньої дитини, ґрунтований на загальнолюдських морально-етичних нормах. Процес соціалізації обдарованої дитини є складним і залежить від багатьох чинників. Успішність його залежить від теоретичної підготовки педагогів, батьків, а також від умілої організації освітнього процесу, налагодженню плідної взаємодії усіх структур, мудрості дорослих і цілеспрямованості учнів.































В И К О Р И С Т А Н А Л І Т Е Р А Т У Р А:

Завгородня Н.М. Підготовка вчителів до роботи з обдарованими дітьми з метою їхньої соціологізації. Наукові записки кафедри педагогіки. Харків: Константа. – 2001. Вип.. 7.
Грицан О.В. Сучасні підходи до виявлення та навчання обдарованої дитини: управлінський аспект: методичні рекомендації. – Миколаїв. ОІПОПП - 2013.
Босенко М.І. Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості // Шкільний світ. – №24. – 2001.
Громовий В. Плекати обдарованих // Завуч. – №14. – 2007.
Зазимко О.В. Основні теоретичні підходи до визначення обдарованості // Обдарована дитина. – 1998.
Кульчицька О.І. Специфіка дитячої обдарованості // Обдарована дитина. – 2001. – №1.
Липова Л. Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості // Шкільний світ. – №24. – 2001.
15