Компетентностный подход в преподавании географии
Міністерство освіти і науки України
Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Кафедра природничо - наукових дисциплін
та методики їх викладання
Компетентнісний підхід
до викладання географії
Випускну роботу виконала
слухачка КПК учителів географії (заочна форма)
Кудряшова Валентина Анатоліївна
учитель географії Селезнівської ЗОШ І – ІІІ ст. №18
Перевальської районної ради
м. Луганськ
2014р
ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ І. Компетентнісний підхід у навчально – виховному процесі ... 6
1.1. Компетентнісний підхід у навчанні школярів: суть,
перспективи, проблеми .. 6
1.2. Формування життєвих компетентностей учнів – вимоги
сучасності 8
1.3. Особливості ключових та предметних компетенцій 9
Розділ ІІ. Дидактичні основи реалізації компетентнісного навчання 16
2.1. Внутрішня структура компетентностей 16
2.2. Компетентнісний підхід в курсі географічної освіти .. 20
2.3. Компетентнісно – орієнтований урок географії .. 22
2.4. Компетентнісне і некомпетентнісне навчання. 29
Розділ ІІІ. Можливості географічної науки у формуванні основних груп компетентностей учнів .. 33
3.1. Шляхи формування компетентностей на уроках географії . 33
3.2. Метод кейс – стаді у викладанні географії як засіб реалізації компетентнісного підходу в процесі навчання школярів . 40
ВИСНОВКИ ... 46
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 48
ВСТУП
Перехід освітньої системи України на новий тип, її конкурентноспроможність в європейському і світовому просторах передбачає формування покоління української молоді, яке буде захищеним і мобільним на ринку праці, матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях, буде здатним навчатися протягом життя.
Даному переходу сприяли зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, саме вони зумовили пошук нових освітніх концепцій. В українській освіті значного поширення набули поняття «компетенції», «компетентнісний підхід», «ключові компетентності», що пов'язано з реформами і модернізацією галузі.
Ідеї компетентнісного підходу з'явилися в результаті вивчення ситуації на ринку праці у процесі виокремлення вимог, що їх висуває роботодавець до працівника. Саме тому сьогодні система освіти спрямовує свою діяльність на формування професіонального універсалізму здатності змінювати сфери і способи діяльності. Вимоги готовності до змін конкретизуються у підготовці учнів до життя в умовах переходу до громадянського суспільства з ринковою економікою. Така підготовка не може реалізуватися шляхом засвоєння певної кількості економічних, соціальних, політичних, екологічних та інших понять. Необхідно виробити в учнів уміння здійснювати вибір, ефективно використовувати обмежені ресурси, здатність вести переговори, дискусії, оперативно і виважено приймати рішення тощо. Майбутній професіонал повинен бути здатним до самоосвіти упродовж життя, володіти новими технологіями і розуміти можливості їх використання, вміти адаптуватися в соціальній і майбутній професійній сфері, розв'язувати проблеми і працювати в команді, бути готовим до перевантажень, стресових ситуацій та швидко з них виходити.
Географія – це наука, що зародилася в сиву давнину. Уже багато століть вона описує природу, населення, господарство різних регіонів Землі в цілому. Навчальний матеріал може здаватися «сухим» і нецікавим, до того ж, в даній життєвій ситуації, на перший погляд, необов’язковим для вивчення. Тому переді мною сама собою постала проблема: довести значимість географічної науки для розвитку у школярів вмінь та навичок свідомо орієнтуватись в соціально - економічних, суспільно - політичних та геоекологічних подіях у державі та світі, що саме географія значною мірою забезпечує розвиток компетентностей учнів.
Ось чому мною обрана науково – методична проблема «Компетентнісний підхід до вивчення географії».
В наш час ця проблема є в достатній мірі дослідженою, але, в той же час, залишається досить актуальною, так як її розв’язання сприятиме вирішенню дуже важливих педагогічних задач, що ставить перед освітянами українське суспільство та держава. Саме про це йдеться у державних документах – Національній доктрині розвитку освіти України і ХХІ столітті, Законі України «Про освіту», Законі України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої освіти», Державній програмі «Вчитель», Національній програмі виховання дітей та молоді в Україні та інших, де значна увага приділяється підготовці активних людей, здатних розв’язувати різноманітні проблеми, діяти в нестандартних ситуаціях, творчо мислити і самостійно приймати рішення. Наголошується, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку та самореалізації кожної особистості.
Вважаю, що саме засобами компетентнісного підходу можливе вирішення поставлених перед освітянами задач.
Мета роботи: теоретично обґрунтувати особливості та шляхи реалізації компетентнісного підходу у викладанні географії.
Задачі роботи:
ознайомитись з дидактичними основами по впровадженню компетентнісного підходу до вивчення географії;
вивчити, проаналізувати та узагальнити досвід педагогів – новаторів з даної проблеми;
виявити роль компетентнісного підходу для вирішення світоглядних та практичних задач географії;
показати шляхи формування предметних компетентностей учнів на уроках географії;
порівняти компетентнісне та некомпетентнісне навчання;
обґрунтувати доцільність використання метода кейс – стаді у викладанні географії як засобу реалізації компетентнісного підходу в процесі навчання школярів.
Останні дослідження в педагогіці та методиці навчання підтверджують, що розв’язання даної проблеми цікавить багатьох науковців. У дослідженнях зарубіжних та вітчизняних вчених є певні напрацювання в цьому напрямі. Проблему компетентності розробляють відомі вітчизняні та зарубіжні вчені-педагоги: Н.Бібік, А.Деркач, О.Локшина, О.Овчарук, О.Пометун, І.Радигіна, О.Савченко, А.Хуторський та інші. У працях Г.Ісаєвої, С.Коберника, В.Корнєєва, Л.Круглик, О.Кравчук, Т.Назаренко, А.Сиротенка, М.Сороки, Г.Уварової та в роботі вчителів-практиків Р.Коваленка, Н.Кучеренко, О.Литвинчук, Г.Орлової, Т.Рихлик, О.Філіпчак, Н.Шипко започатковується методичний аспект цього педагогічного явища.
Теоретичною базою моєї роботи над проблемою стали дослідження Н.Бібік, Л.Ващенка, І.Єрмакова, І.Зимньої, О.Локшиною, О.Оварчук, Л.Паращенко, в яких представлено осмислення методологічних засад компетентнісного підходу, досвід його впровадження в освіті. Дидактичні основи висвітлені в працях І.Сергєєва, В.Блинова, А. Хуторського. Вимоги до вчителя у вирішенні даної проблеми розглянуті О.Тімець в статті «Географічна освіта як основа формування життєвих компетенцій», що надрукована в науково – методичному журналі «Географія та основи економіки в школі». Досвід з реалізації компетентнісного підходу на уроках географії пропонують Т.Гільберг, Л.Покась та С.Шиліна. Т.Левковець, Л.Будаєва пропонують здійснення компетентнісного підходу шляхом застосування у викладанні географії метода кейс – стаді.
РОЗДІЛ І. КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАЛЬНО -ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ШКОЛЯРІВ: СУТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ, ПРОБЛЕМИ
Поняттям «компетентність» українська освіта оперує в значенні, запропонованому європейськими країнами. Експерти започаткованої 1997 р. у рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США і Канади програми «DеSеСо» («Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади») визначають поняття компетентності (соmpetency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Компетентність ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати. Таким чином, кожна компетентність побудована на поєднанні пізнавальних ставлень і практичних навичок, знань і вмінь, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто усього того, що можна мобілізувати для активної дії, включає здатність мобілізувати наявні знання, приймати обґрунтовані рішення та відповідати за результатами власних дій.
Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як
особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти);
діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).
Перехід до компетентнісного підходу означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, у зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі тверезого урахування затребуваності навчальних досягнень випускника школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидкозмінюваного ринку й мати сформований потенціал для швидкої безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі. Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності в різних сферах.
Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти зазначено в Державних стандартах освіти, його реалізовано в «Критеріях навчальних досягнень».
1.2. ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ – ВИМОГИ СУЧАСНОСТІ
На сучасному етапі в нашій країні спостерігається певна незадоволеність рівнем надання освітніх послуг загальноосвітньою школою з боку батьків, дітей, вчителів. Невідповідність якості освіти потребам сьогодення та запитам суспільства породили необхідність у якісно іншій підготовці педагогів, яка дозволяє поєднувати фундаментальність професійних базових знань з інноваційністю мислення та практично-орієнтованим, дослідницьким підходом до розв’язання конкретних освітянських проблем.
Як уже було зазначено вище, міжнародна освітня практика свідчить, що поняття «компетентність» виступає як центральне, свого роду «вузлове» поняття в оновленні змісту навчання, оскільки має інтеграційну природу, органічно поєднуючи професійні знання, навички й особистісні риси фахівця.
Компетентнісний підхід в освіті ґрунтується, перш за все, на міждисциплінарних, інтегрованих вимогах до результату освітнього процесу. У матеріалах Болонської декларації підкреслюється, що використання терміну «компетентність» або «компетенція» для визначення цільових установок освіти знаменує зрушення від традиційних норм оцінювання до комплексної оцінки професійної і соціальної підготовленості педагогічних працівників. Це означає трансформацію освітньої системи в напрямку більшої адаптації до світу праці в довгостроковій перспективі, а також формування у людини здатності до навчання впродовж усього життя [12]. Результатом освіти «повинне бути становлення людини, здатної до співпереживання, готової до вільного гуманістично орієнтованого вибору, індивідуального інтелектуального зусилля і самостійної, компетентної і відповідальної дії в політичному, економічному, професійному і культурному житті, яка поважає себе й інших, терпима до представників інших культур і національностей, незалежна в думках і відкрита для іншого погляду й несподіваної думки» [10, 51].
1.3. ОСОБЛИВОСТІ КЛЮЧОВИХ ТА ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ
Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості.
Серед визначених педагогами ключових компетентностей основними є такі:
навчально - пізнавальна (уміння вчитися: здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусилля до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом усього життя, підвищувати професійний рівень) На уроках географії це формування і розвиток інтересу до предмета; виготовлення карток для обдарованих і для дітей з особливими потребами; залучення учнів до самостійного опрацювання літератури з написанням рефератів, повідомлень; розвиток уміння працювати з текстом, картою; залучення дітей до складання планів, питань, структурно-логічних схем, таблиць; здійснення обов’язкового зворотнього зв'язку в процесі самоосвіти через проведення бесід, тестів, вікторин, проектів, презентацій;
здоров’язберігаюча компетентність (здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я – своє та інших людей. До цієї компетенції належить наявність досвіду орієнтації та екологічної діяльності в довкіллі, загальна екологічна культура, способи збереження безпеки життєдіяльності у різноманітних природних і соціальних умовах);
соціально - трудова компетентність (здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях; виконання ролі громадянина, виборця, споживача, клієнта, виробника, представника, члена сім’ї; обізнаність у питаннях економіки, у сфері професійного самовизначення; вміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти на користь собі та суспільству). На уроках географії – це залучення дітей до проведення нестандартних уроків: уроків-подорожей, уроків-телепередач, ігор, конференцій; стимулювання ініціативних дітей; проведення диспутів; постійне ведення природоохоронної, краєзнавчої, туристської роботи;
загальнокультурна компетентність (спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, інтерактивно їх використовувати; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей; досвід опанування географічної картини світу, що поширюється до загально цивілізаційного розуміння) На уроках географії можливе проведення дидактичних ігор; під час вивчення країн світу використання досягнень культури країн, що вивчаються (демонструючи фото музеїв, національних костюмів, архітектурних пам’яток, звичаїв); використання випереджувальних завдань; здійснення екскурсії до краєзнавчого музею, до місцевої метеостанції; стимулювання учнів до опрацювання питань полікультурного характеру в періодиці;
компетентність щодо інформаційних і комунікативних технологій (уміння використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, технічна компетентність, уміння раціонально використовувати комп’ютер для пошуку, опрацювання й систематизації, зберігання й передавання інформації, оперувати технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства). Під час уроку доречне використання загадок, віршів; залучення учнів самостійно складати візитку-презентацію країни, при цьому використовувати елементи національного вбрання представника країни, що вивчається, називати грошову одиницю, мову, демонструвати писемні знаки держави; проведення нестандартних уроків, які передбачають активне спілкування учнів (конференція, брейн-ринг). Інформаційні компетентності – використання завданнь, пов’язаних з аналізом таблиць, схем, діаграм, графіків; консультування учнів щодо підготовки, проведення та обробки матеріалів; залучення учнів до краєзнавчої роботи (збір фотоматеріалу, інформаційних даних), які необхідні для успішної участі в МАНі, конкурсах, олімпіадах; стимулювання роботи з різними джерелами інформації (підручник, довідники, карти, наукові журнали, Інтернет); консультування учнів (як працювати з підручником, картою, легендою, нагадування планів характеристики географічних об’єктів); формування вміння учнів складати плани, схеми, синквейни, робити висновки, узагальнення, рецензії.
громадянська компетентність (здатність орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя, здійснювати захист своїх громадянських прав та інтересів; взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й суспільству);
підприємницька компетентність (співвідносити власні економічні інтереси з наявними матеріальними, трудовими й природними ресурсами, інтересами інших людей та суспільства; бути готовим активно діяти, організовувати власну трудову й підприємницьку діяльність і працю колективу; змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці; оцінювати власні професійні можливості та здібності; складати й реалізувати плани підприємницької діяльності, приймати економічно обґрунтовані рішення; презентувати інформацію про результати власної економічної діяльності)
Ключові компетентності досягаються в процесі навчання через усі без винятку предмети й виховні заходи. Проте за набуття ключових компетентностей відповідальна не тільки школа: на їх формування впливають сім’я, масмедіа, релігійні та культурні організації.
Набуття особистістю необхідних ключових компетентностей важливе для неї, оскільки вони сприяють:
участі в створенні демократичних засад суспільства;
соціальному взаємопорозумінню та справедливості;
дотриманню прав людини й автономії всупереч глобальній нерівності та нерівним можливостям.
Ключові компетентності є змінними, вони залежать від пріоритетів суспільства, цілей освіти, а відтак мають рухливу й перемінну структуру. Крім того, на відбір ключових компетентностей впливають суб’єктивні чинники, пов’язані з самою особистістю. Зарубіжні експерти виділяють таку основну рису ключових компетентностей: вони мають бути сприятливими для всіх членів суспільства, відповідними всім людям незалежно від статі, віку, раси, класу, культури, сімейного стану й мови.
Найдетальніше класифікацію ключових компетентностей розглянули країни – члени ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Багато країн прийняли таку класифікацію як стратегічну умову для впровадження освіти протягом життя. Перелік ключових компетентностей увійшов до рекомендацій міжнародної спільноти (План дій Євросоюзу та Ради Європи, 2002; План дій з навичок і мобільності Єврокомісії, 2002).
Поняття компетентція сприймається як похідне, вужче від поняття компетентність. Це соціально закріплений освітній результат. Компетенція - об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини. Складовими предметної компетенції є знання, вміння, ставлення та навички. Отже, компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, на основі яких формуються певні вміння й навички, досвід ставлень з певної галузі знань, що вкупі породжують якості особистості, спроможної успішно діяти в суспільстві.
Предметна компетентність - це сукупність знань, умінь та характерних рис у межах предмета, що дозволяє особистості виконувати певні дії через власне ставлення.
Предметні географічні компетенції – це окремі стосовно ключових компетенцій, що можуть бути конкретно описані і мають формуватися на уроках географії. До предметних географічних компетенцій належать специфічні для географії знання, вміння і навички та досвід їхнього застосування; досвід творчої діяльності, вміння мислити просторово й комплексно; емоційно – ціннісні установки щодо довкілля та діяльності у ньому (погляди, переконання, ціннісні орієнтації)
На уроках географії, окрім ключових та предметних, формуються також і міжпредметні компетенції, що спрямовані на опанування дітьми універсальних навчальних дій, які можуть застосовуватися під час вивчення різних шкільних предметів. Наявність таких компетенцій свідчить про рівень розвитку особистості учня, його вміння вчитися, тобто здатність до саморозвитку й самовдосконалення завдяки свідомому набуттю соціального досвіду. Універсальні навчальні дії та пов’язані з ними навички пізнавальної діяльності забезпечують самостійне засвоєння нових знань та вмінь, здатність до оперування інформацією, орієнтацію у світ професій.
На часі є уточнення змісту предметних компетентностей і компетенцій. Для реалізації компетентнісного підходу необхідно спиратися на міжнародний досвід, ураховуючи необхідність його адаптування до традицій вітчизняної освіти і потреб суспільства.
У рамках Міжнародної програми з оцінювання навчальних досягнень учнів у сфері функціональної грамотності – РІSА (Programme for International Student Assessmtnt) кожні три роки з 1997 р. здійснюється визначення рівня оволодіння учнями необхідними для повноцінного існування в суспільстві знаннями й уміннями. Тестують школярів, які здобули обов’язкову освіту (у 15-річному віці). Вимірюється успішність учнів з читання, математики й природознавства. Вміння, що оцінюються при вимірюванні «грамотності в читанні», становлять три групи:
віднаходження в тексті заданої інформації;
інтерпретація тексту;
рефлексія та оцінка тексту.
Тестування проводиться у письмовій формі із застосуванням завдань закритого й відкритого типів. Тексти для читання учні отримують у віддрукованому вигляді. Мета перевірки полягає у з’ясуванні рівня спроможності школяра адекватно розуміти прочитане, робити на його основі висновки, застосовувати самостійно одержані з тексту знання. Таким чином, перевіряється сформованість загальнопредметної (міжпредметної) компетентності.
Реалізуючись у навчальних програмах, компетентнісний підхід змінює уявлення про оцінювання. Експерти програми «DеSеСо» дійшли висновку, що найактуальнішою є проблема розвитку особистісних здібностей. Результати навчальної діяльності розглядаються як особисті досягнення учня. Важливим стає не наявність у нього внутрішньої організації знань, а здатність застосовувати компетентності в житті та навчанні.
Отже, слід рішуче відмовлятись від перевірки рівня засвоєння великого обсягу навчального матеріалу на формальному, репродуктивному рівні.
Чи не найактуальнішою умовою запровадження компетентнісного підходу до змісту освіти є реальне розвантаження школярів, оскільки модернізацію освіти не можна здійснювати додаючи все нові елементи до навчальних програм. Передовсім слід відмовитися від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання, формувати в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для виконання практичних, ситуативних, ціннісно-орієнтованих, комунікативних завдань. Необхідно поглиблювати диференціацію навчання, особливо профільного, тобто відмовитися від засвоєння всіма учнями знань і вмінь, що є базовими лише для професійної освіти певного профілю.
Серйозною перешкодою для впровадження компетентнісного підходу в практику шкільної освіти є недостатність нормативно-методичного забезпечення та неготовність частини освітян усвідомити важливість проблеми. Проте не слід забувати, що компетентнісний підхід – лише один із чинників, що сприяють модернізації змісту освіти, він лише доповнює низку освітніх інновацій, не применшуючи значення класичних підходів.
РОЗДІЛ ІІ. ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ
2.1. ВНУТРІШНЯ СТРУКТУРА КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Дидактика – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання.
Характерна риса предмета дидактики – та, що вона вивчає проблеми навчання тією мірою, якою має значення для всіх навчальних предметів разом. Дидактика абстрагується від особливостей методики викладання навчальних предметів.
Компетентнісний підхід – це процес творчої інтеграції знань, ідей, переоцінки та перебудови понять, інформації в курсі природничих наук, коли створюються та реалізуються моделі навчання. Дослідницькі, інтелектуальні та інформаційні технології об’єднані в єдиній освітній системі.
Навчальний процес треба так вибудовувати, щоб учні змогли послідовно підходити до розуміння базових компетентностей. В основі їх діяльності уміння навчатися, мислити, переносити знання у контекст нових ідей, нових ситуацій, нового досвіду.
У вивченні географії значимим є такий підхід, що сприяє розвитку критичного аналізу, формує власну думку щодо подальшого розмірковування над усвідомленням висновків, передбачень, прогнозувань результатів, пошуку істини. Урок як основна форма навчального процесу орієнтований на формування компетентностей.
Досвід преконує, що релізація компетентностей здійснюється у процесі творчої діяльності, співпраці, співтворчості, співробітництві вчителя та учнів і приносить успіх. У цьому плані запроваджується в життя розроблений алгоритм. На рис. 2.1. зображено алгоритм дій з упровадження компетентнісно орієнтованого підходу до навчання.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 2.1. Алгоритм дій з упровадження компетентнісно орієнтованого підходу до навчання.
Міжнародна комісія Ради Європи розглядає поняття компетентності як загальні базові уміння. Європейські науковці визначають поняття «компетентність» як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, а їх внутрішня структура розкриває взаємозалежність між ними як показано на рис.2.2.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 2.2. Внутрішня структура компетентностей.
Вітчизняна наука також використовує термін «компетентність» і «компетенція».
За визначенням О.Пометун, компетентнісний підхід – це спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових компетентностей, серед яких:
соціальні, що характеризують навколишню соціальну діяльність;
мотиваційні – визначають внутрішні інтереси особистості;
функціональні показують рівень наукового сприйняття світу.
А. Хуторський визначає структуру компетентностей у загальній ієрархії:
ключові
загальнопредметні
предметні
Знання він аналізує як елемент, необхідний у структурі компетентностей, які повинні відповідати певним вимогам: науковості, глибині, міцності, систематичності, різнобічності та орієнтовані на розуміння, самостійне, активне, творче сприйняття та творчу діяльність; пропонує модель компетентнісно – спрямованого процесу навчання, як показано на рис. 2.3.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис.2.3. Модель компетентнісно-спрямованого процесу навчання
Науковці та практики відзначають, що формування компетентної особистості, здатної до саморозвиту, самовдосконалення найбільш повно реалізується у процесі розвитку творчої діяльності учня.
Серед основних характеристик творчої компетентності виділяються:
швидкість – кількість ідей ,що виникають за певний проміжок часу;
гнучкість – здатність швидко та без особливих зусиль зосередити діяльність на кількох напрямах, уміло трансформувати інформацію, досліджувати;
оригінальність – уміння генерувати ідеї, визначати оптимальні рішення.
2.2. КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В КУРСІ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОСВІТИ
Значимість теми компетентнісного підходу в курсі географічної освіти обумовлена рядом інноваційних напрямів.
По – перше, система географічних знань створює фундаментальну базу для практичної діяльності особистості за різними напрямками.
По – друге, існує реальна можливість формування ключових компетентностей, уміння використовувати можливості навколишнього середовища та суспільства.
По – третє, даний підхід забезпечує відповідну структуру інтеграції знань - від інформації до прогнозування різних сторін діяльності особистості та суспільства.
По – четверте, процес навчання має чітко виражений дослідницький характер, орієнтований на особистість, що постійно навчається, самовдосконалюється.
Дидактичні основи реалізації компетентнісного навчання географії мають свої особливості.
Компетентнісний підхід, інноваційні технології – це процес творчої інтеграції знань, ідей, переоцінки та перебудови понять, інформації в курсі природничих наук, коли створюються та реалізуються моделі навчання. Дослідницькі, інтелектуальні та інформаційні технології об’єднані в єдиній освітній системі.
Навчальний процес вибудовую так, щоб учні змогли послідовно підходити до розуміння базових компетентностей. В основі їх діяльності уміння навчатися, мислити, переносити знання у контекст нових ідей, нових ситуацій, нового досвіду.
У вивченні географії значимим вважаю такий підхід, що сприяє розвитку критичного аналізу, формує власну думку щодо подальшого розмірковування над усвідомленням висновків, передбачень, прогнозувань результатів, пошуку істини. Урок, як основна форма навчального процесу, орієнтований на формування компетентностей.
Сьогодні існують три моделі аналізу й розбудови освітнього процесу в школі:
з погляду змісту: чого навчають у школі? (Аналізові підлягають навчальні програми).
З погляду процесу навчання: як школярі навчаються? (Аналізові підлягає навчальний процес).
З погляду результатів (Аналізові підлягає набір компетентностей, тобто знань, умінь, навичок, ставлень, якими оволоділи випускники школи). У понятті «компетентність» закладено ідеологію інтерпретації змісту освіти, про який судять «від результату на виході».
Зміст географічної освіти – перелік основних теорій, законів, закономірностей, понять, наукових фактів, правил певної галузі знань, визначених для засвоєння учнями.
Зміст навчання географії – те, чого необхідно навчити (для географії – знання карти, природних закономірностей, система термінів, понять, тощо), а також система визначених навчальною програмою вмінь і навичок, способів діяльності з виучуваним матеріалом.
2.3. КОМПЕТЕНТНІСНО – ОРІЄНТОВАНИЙ УРОК ГЕОГРАФІЇ
Основною формою організації навчання в сучасній школі залишається урок. Урок – це форма організації навчання, коли навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки протягом певного часу за встановленим розкладом.
Характерними ознаками уроку є:
наявність певних освітніх, виховних і розвивальних завдань;
добір конкретного навчального матеріалу і рівнів його засвоєння відповідно до поставлених завдань та стандарту освіти
досягнення поставлених цілей шляхом добору відповідних засобів, методів та форм навчання;
організація різних видів навчальної діяльності учнів.
На відміну від уроку традиційного, що відповідав вимогам освіти кінця ХХ початку ХХІ ст., сучасний урок – це перш за все, компетентнісно – орієнтований. Найважливішими аспектами такого уроку є:
визначення мети
мотивація
прийоми та методи навчання
рефлексія
1. Визначення мети на уроці
В науковій літературі найбільш поширені наступні поняття мети уроку:
Передбачуваний результат діяльності;
Предметна проекція майбутнього
Суб’єктивний образ бажаного, випереджуючий відображення подій в свідомості людини;
Мета уроку – це передбачуваний результат – освітній продукт, який повинен бути реальним, конкретним.
Цілеспрямованість залишається проблемою на сучасному уроці. У чому вона полягає?
Підміна мети засобами уроку. Дуже часто учитель отримує моральне задоволення не від результатів уроку, а від того, чим займались учні на уроці. Відбувається підміна мети уроку засобами її досягнення. Наприклад, на уроці географії в 6 класі, де вивчаються «Великі географічні відкриття», учитель показує цілу купа педагогічних прийомів, всі діти задіяні в роботі, урок дуже добре забезпечений наглядним матеріалом. Але головне на уроці є те, який висновок зроблять учні про значення відкриттів.
Формальний підхід при визначенні мети. Невизначеність спроектованої учителем мети може призвести до нерозуміння мети як вчителем, так і учнями.
Завищення цілей. За масштабом цілі можна поділити на локальні и глобальні. Якщо мета пов’язана з конкретним уроком – це локальна мета. Глобальна мета - це орієнтири людської діяльності і засобами одного уроку не вирішуються.
Традиційно на уроці визначаються навчальна, розвиваюча та виховна цілі, вони повинні бути:
Діагностичні
Конкретні
Зрозумілі
Визначаючі бажаний результат
Спонукачі (спонукачі до дії)
2. Прийоми мотивації
Прийом 1. Апеляція до життєвого досвіду дітей
Прийом полягає в тому, що вчитель розглядає з учнями добре відомі ситуації, розуміння суті яких можливе лише при вивчені даного матеріалу. Необхідністю є те, щоб ситуація дійсно була не надумана, а взята з реального життя.
Звернення до життєвого досвіду дітей завжди супроводжується аналізом особистих дій, особистого стану, відчуттів (рефлексією). Враховуючи те, що емоції повинні бути тільки позитивними, необхідно ретельно підходити до вибору ситуацій, які можливо використовувати для створення мотивації.
Звернення до досвіду дітей це не тільки прийом для створення мотивації. Більш важливе те, що учні спостерігають застосування отриманих ними знань в практичній діяльності.
Прийом 2. Застосування знань
Відбувається посилання на те, що отримані знання знадобляться при вивчені наступного матеріалу, важливість оволодіння яким сумнівів не викликає.
Прийом 3. Створення проблемної ситуації або вирішення парадоксів
Даний прийом розглядається як універсальний. Перед учнями ставиться проблема. Долаючи її учень набуває ті знання, уміння та навички, які йому необхідно засвоїти згідно програмі. Але створення проблемної ситуації не завжди гарантує інтерес до неї. В такому випадку доцільне використання парадоксальних моментів. В якості парадоксальної ситуації можливо використання софізмів (навмисні помилки з метою заплутати співрозмовника)
Прийом 4. Рольовий
В даному випадку учню або групі учнів пропонується виступити в ролі тієї чи іншої діючої особи. Виконання ролі заставляє зосередитися на конкретних умовах, засвоєння яких є навчальною метою.
Прийом 5. Ділова гра
Використання такої форми роботи як ділова гра можна розглядати як розвиток рольового підходу. В діловій грі у кожного учня певна роль. Підготовка і організація рольової гри вимагає багатогранної та сумлінної підготовки, що в свою чергу гарантує успіх такого уроку у школярів.
Прийом 6. Вирішення нестандартних задач на логіку та кмітливість
Задачі такого характеру пропонуються учням в якості розминки на початку уроку або для розрядки, зміни виду діяльності протягом уроку а також для вирішення вдома. Такі вправи допомагають виявити талановитих дітей.
Прийом 7. Ігри та конкурси
Кожному вчителю відомо як важко привертати увагу дитини протягом всього уроку. Для вирішення цієї проблеми якраз і пропонується використання ігрових та конкурсних ситуацій. Доцільним є використання таких педагогічних прийомів як «Вірю – не вірю», «Лови помилку», «Закінчи речення», «Фантастична добавка», «Дивуй» та інші.
Прийом 8. Кросворди, сканворди, ребуси
Такі форми роботи є доцільними на етапах актуалізації опорних знань та закріплення нового матеріалу, перевірки домашнього завдання. Звичайні ж для дітей засоби контролю знань у вигляді контрольних, самостійних робіт або диктантів, визивають у них тривожність та дискомфорт, і це відзначається на результатах.
3. Діяльністні методи і прийоми навчання.
При проектуванні вчителем уроку, планується перед усім діяльність учнів, ця діяльність повинна бути різноманітною, відповідати рівню можливостей школярів та направленою на формування елементарних компетенцій, загально навчальних навичок. 80% уроку повинні працювати і говорити учні, а не учитель. Учитель – організатор, дерижер уроку, чим менше його помітно – тим краще.
Сучасний урок відрізняється використанням діяльнісних методів і прийомів навчання, таких як навчальна дискусія, діалог, відео обговорення, ділові та рольові ігри, відкриті питання, мозковий штурм та ін.
Ефективним є вирішення компетентнісно – орієнтованих завдань або ситуаційних завдань. Компетентнісно – орієнтовані завдання дозволяють уявити як отримані знання та навички можливо застосувати в практичній діяльності, в новій ситуації.
4. Рефлексивний простір уроку
Використовуючи рефлексію, учитель має можливості відсвіжувати в процесі уроку рівень розуміння учнями навчального матеріалу, особливості їх психологічного стану (ступінь стомлюваності, зацікавленості), відношення до вивченого матеріалу і уроку в цілому за допомогою зворотного зв’язку. Рефлексія допомагає створити умови для самовиразу учнів, ініціює різноманітні види діяльності. Як же розвивати рефлексивні можливості? Можна запитати про те, чому учні навчилися на уроці, що нове узнали. Але це вже нікого не влаштовує, ні учнів, ні мене, як учителя.
Виходячи з того, що рефлексія за формою буває вербальною (усною або письмовою) і образною (колір, малюнок, символ), можливо використання наступного:
Рефлексивний тест
я узнав багато нового
це мені знадобиться в житті
на уроці було над чим подумати
на всі питання, що виникали протягом уроку, я отримав відповіді
на уроці я працював старанно і мета уроку мною реалізована
По закінченню уроку доцільно звернутися до дітей з проханням підняти руки, хто поставив собі 5 плюсів, чотири, три. Це і є ті оцінки, які вони поставили мені за урок. Знання учнів у такому випадку не оцінюються.
Рефлексія в кольорі
учні указують той колір, який вибрали для опису свого стану
групам роздаються конверти з різнокольоровими пелюстками; діти приклеюють пелюстки обраного кольору на середину аркуша
Визначити, на якому рівні ви знаходитесь
Знаю і поясню іншому
Знаю
Не впевнений у своїх знаннях
Не знаю
Вербальна форма – методика незакінченого речення (усна або письмова)
Сьогодні на уроці я
Самим корисним та цікавим для мене було
Я зіткнувся з труднощами при
Мені це необхідне для
У мене добре вийшло
Рядки самому собі
Скажи комплімент новій темі уроку
Закодований диктант
На місто слова «так» ставимо 1
На місто слова «ні» ставимо 0
Оцінка свого стану після уроку:
Весело – сумно
Цікаво – не цікаво
Хвилююсь – не хвилююсь
Втомився – не втомився
Був старанним – був нестаранним
Задоволений собою – незадоволений собою
Терпеливий – не вистачає терпіння
Розвитку компетенцій на уроці сприяє застосування сучасних педагогічних технологій. Технологій, що забезпечують формування компетенцій на уроці досить багато: технологія критичного мислення, проектна діяльність, дослідницька робота, дискусійна технологія, колективна та індивідуальна діяльність, ІКТ, технологія кейсів. Важливо, щоб вчитель не шукав технологію, беручи з неї окремі прийоми. Такий підхід є невірним. Для уроків географії пропонується модель сучасного компетентнісно – орієнтованого уроку, яка показана на рис. 2.4.
Рис. 2.4. Модель компетентнісно – орієнтованого уроку
2.4. КОМПЕТЕНТНІСНЕ І НЕКОМПЕТЕНТНІСНЕ НАВЧАННЯ
Яке ж навчання є компетентнісним і некомпетентнісним?
Вітчизняна школа забезпечує випускника певним набором знань і предметних умінь, особливо в області природничо-математичних дисциплін, але найчастіше ми стикаємось з такими факторами:
добре встигаючий учень, закінчивши школу, стає в житті неуспішною людиною;
медаліст, який на відмінно знає предмети в рамках шкільної програми, не витримує іспиту у ВУЗ;
молодих спеціаліст – випускник інституту – занадто довго адаптується на робочому місці, хоча знань і вмінь він отримав достатньо;
у критичний момент з’ясовується, що отримані знання і уміння не підходять до життєвих ситуацій, які треба терміново розв’язати;
певна частина знань та вмінь, отриманих у школі, залишаються взагалі не потрібними.
Всі перелічені факти є закономірним результатом навчального процесу в загальноосвітній школі, який в своїй основі є «некомпетентним». Випускник некомпетентнісного навчання – некомпетентнісна людина. Це людина, котрій вистачає знань та умінь, але не вистачає досвіду їх застосування у різноманітних ситуаціях. Він не готовий до того, чому його не навчали – діяти в ситуаціях невизначеності, які в житті постійно повторюються.
В таблиці 2.1, яку дають російські вчені Сергєєв І.С., Блинов В.І. [22] наведені характерні ознаки компетентнісного і некомпетентнісного навчання.
Таблиця 2.1
Ознаки компетентнісного і некомпетентнісного навчання
№
Некомпетентнісне навчання
Компетентнісне навчання
1
Наука - основа змісту освіти - розглядається як зведення фактів, понять, законів і теорій
Наука – основа змісту освіти - розглядається як загальнолюдське зведення досвіду рішення проблем
2
Вивчення «основ наук» є головною і самодостатньою метою навчального процесу
Вивчення «основ наук» є засобом розвитку готовності вирішувати життєві проблеми з використанням принципів наукового мислення
3
Вчитель ставить питання «Що?» і «Чому?» і відповідає на них разом з учнями
Вчитель ставить питання «Навіщо?» і «Як?» і відповідає на них разом з учнями
4
Методи і форми навчання підлеглі навчальному (предметному) змісту
Методи і форми навчання використовуються як самостійні засоби досягнення певної педагогічної мети. Наприклад, групові форми роботи підлеглі задачі формування умінь роботи в співпраці
5
Застосування знань і умінь обмежується навчальними ситуаціями
Застосування знань і умінь проводиться в життєвих (або наближених до життєвих) ситуаціях
6
Основний результат навчання: знання, вміння, навички, цінності
Основний результат навчання: осмислений досвід діяльності
7
Життєвий досвід учнів формується стихійно, за межами навчального процесу
Життєвий контекст і формування життєвого досвіду впроваджуються в рамки навчального процесу як його значущі елементи
значущі елементи
8
Накопичується і осмислюється досвід рішення навчальних задач
Накопичується і осмислюється досвід рішення життєвих задач
9
Оцінюється накопичений багаж дидактичних одиниць
Оцінюється здатність застосувати накопичений багаж дидактичних одиниць в різних ситуаціях
10
Школа відводить людину від рішення важких життєвих проблем в область, близьку до «чистої науки»
Школа готує людину до рішення життєвих проблем
11
Школа вчить людину покладатися на свою пам'ять
Школа вчить людину покладатися на свою самостійність
Компетентнісний підхід дозволяє:
узгодити цілі навчання, поставлені педагогами, з особистими цілями учнів;
підготувати учнів до успіху в житті, яке розвивається по непередбачуваним законам;
підвищити ступінь мотивації навчання, перш за все, за рахунок визнання його користі для сьогодення та наступного життя учнів;
полегшити працю вчителя за рахунок поступового підвищення ступеня самостійності та відповідальності учнів у навчанні;
розвантажити учнів не за рахунок механічного скорочення змісту, а за рахунок частки самостійної самоосвіти, переносу уваги до способів роботи з інформацією, груповому розподілу навантажень та зміні мотивації.
РОЗДІЛ ІІІ. МОЖЛИВОСТІ ГЕОГРАФІЧНОЇ НАУКИ У ФОРМУВАННІ ОСНОВНИХ ГРУП КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ
ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ
Формування предметних компетентностей учнів на уроках географії можна здійснювати шляхом застосування різних технологій, що запропоновані на рис.3.1.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис.3.1 Сучасні технології навчання
Для реалізації компетентнісного навчання використовують різні методи і прийоми:
самостійна робота
робота в групах
навчальна дискусія
проведення нестандатрних уроків
інтеграція з іншими предметами
ділові та розвивальні ігри тощо.
Про винятково важливу роль самостійної діяльності людини свідчить відома китайська мудрість: «Скажи мені – і я забуду, покажи мені – і я запам’ятаю, дай мені діяти самому – і я навчусь». Виходячи з цього, за період шкільного життя учень має навчитися: самостійно здобувати необхідні знання; уміло застосовувати їх на практиці для розв’язування різноманітних навчальних проблем; бачити труднощі й знаходити шляхи їх раціонального подолання; чітко усвідомлювати, де і яким чином теоретичні знання можуть бути використані; грамотно працювати з інформаційними джерелами, творчо мислити, самостійно працювати над розвитком свого інтелекту. Для досягнення цієї мети можна виокремити такі основні завдання:
оволодіння теоретичними знаннями;
активізація пізнавальної діяльності;
закріплення набутих знань та формування вмінь і навичок, їх застосування;
осмислення наявних причинно-наслідкових зв’язків та залежностей;
відповідальність за прийняття самостійних рішень.
Важливим для учня є вміння працювати в команді, усвідомлювати власний внесок у спільну роботу, шукати шляхи реалізації розробленого проекту. Таким чином, за допомогою групових форм роботи формується соціальна, комунікативна компетентності. Залучаючи учнів до роботи в групах, необхідно чітко визначати дидактичну мету та напрям роботи для кожної групи. Важливим у даному випадку є залучення до роботи усіх учнів, особливо «малопомітних» дітей, щоб підвищити рівень їх самооцінки, впевненість у своїх силах. Дитина на таких уроках реалізує себе як учень, що аналізує почуте і вивчене, і як учитель, що навчає інших.
Основною умовою групової роботи є:
здатність до співробітництва при виконанні практичних робіт та екскурсій;
здатність толерантно спілкуватись, обмінюватись думками з приводу різних проблем.
Навчальна дискусія – один із засобів формування ключових компетентностей у курсах шкільної географії, що допомагає підростаючому поколінню в пошуку нових знань та орієнтирів для наступного дорослого життя. Використання дискусії в навчанні дає можливість отримати міцніші знання з предмета, а також цілий спектр різних видів життєвих компетенцій. Основні умови проведення дискусії:
розв’язання поставленої проблеми;
участь кожного в обговоренні;
посилання на компетентні джерела;
оперування географічними поняттями;
критика ідей, а не людей;
уміння вести діалог;
толерантність;
самостійність тощо.
Проведення нестандартних уроків сприяє формуванню соціальної компетентністі. ЇЇ можна формувати і через залучення учнів до: уроків-подорожей, ігор, телевізійних мостів тощо, через організацію природоохоронної, краєзнавчої та туристичної роботи.
Інтеграція з іншими предметами сприяє формуванню полікультурної компетентності. Важливим моментом у її формуванні є використання досягнень культури країн, що вивчаються у курсі «Економічна і соціальна географія світу» (10 клас) і особливо у курсі «Країнознавство» (11 клас). Інтеграція географія англійська мова на тему «Великобританія», «Канада» тощо. Учнів зацікавить демонстрація зображень відомих історичних пам'яток та пам'яток архітектури, творів живопису, прослуховування музичних уривків, а також спілкування англійською мовою. Такі уроки передбачають і обов'язковий розвиток творчої активності учнів, тобто формування компетентності продуктивної творчої діяльності. Ця компетентність формується як у процесі уроків, так і під час позаурочних заходів.
Інтегрований урок «Металургійна промисловість України» у 9 класі об'єднує діяльність учителів різних дисциплін географії і хімії та учнів, що дає змогу значною мірою активізувати самостійну діяльність учнів та встановити наочні міжпредметні зв'язки.
Вкрай необхідним є стимулювання бажання дітей використовувати додаткову літературу, зокрема художню. Тим більше, що інтеграційні можливості географії і літератури величезні. Багато пізнавальної інформації географічного змісту дають такі художні твори, як «Діти капітана Гранта» Ж. Берна, «Загублений світ» А. Конан-Дойла, «Робінзон Крузо» Д. Дефо, «Давід Лівінгстон» Г. Вотте, «Магеллан» С. Цвейга та ін. Обов'язково слід використовувати при вивченні природи України у 8 класі поезії Т. Шевченка, Л. Костенко та інших українських поетів. [13]
Не менш важливим є формування комунікативної компетентності. Це можливо під час проведення рольових ігор (урок прес-конференція, урок-суд) чи під час проведення нестандартних уроків (урок-дискусія), які передбачають активне спілкування школярів. Наприклад, урок - суд у 8 класі на тему «Використання природних умов і природних ресурсів України та їх охорона» дає можливість учням побувати у ролі судді, прокурора, адвоката, свідків, спостерігати хід судового засідання, вчитися не просто говорити, а виступати перед аудиторією. Урок прес-конференція на тему «Проблеми та перспективи розвитку енергетики в Україні» у 9 класі пропонує учням побувати у ролі журналістів і представників міністерств України та міжнародних агентств. Знов таки, учні вчаться публічно виступати, висловлювати свою думку, тобто формується комунікативна компетентність. Урок-дискусія дає змогу розвивати критичне мислення, визначити власну позицію з даного питання, формує навички відстоювання власної думки, вчить аргументовано переконувати опонента. Відбувається формування соціальної, інформаційної, комунікативної компетентностей. Продуктивним є проведення уроків - презентацій країн, які вивчаються у курсах «Економічної і соціальної географії світу» (10 клас) та у курсі «Країнознавство» (11 клас) тощо.
Працюючи з географічними картами в учнів формується просторова компетентність:
картографічна грамотність і культура;
вміння, користуючись географічною картою, пояснювати причини і наслідки природних та економічних явищ;
вміння визначати географічні координати, знати розташування географічних об’єктів;
вміння орієнтуватись на місцевості, користуючись картою, картосхемою, планом.
Кожен учитель зацікавлений у формуванні та розвитку інтересу до свого предмета. Це можливо зробити шляхом залучення учнів до самостійного опрацювання літератури з подальшим написанням і захистом рефератів, а також застосування методу проектів. Проект це своєрідний інструмент, що створює умови для розвитку цілеспрямованості та самостійності учнів у розв'язанні проблем [4]. Використання його у шкільній практиці допомагає активізувати пізнавальну діяльність учнів, сформувати в них уміння та навички комунікативного характеру. Уміти створювати, реалізувати чи брати участь у проектах це вже життєва компетенція особистості. Під час проектної діяльності:
розвиваються пізнавальні навички учнів, формується вміння самостійно контролювати свої знання;
активно розвивається критичне мислення, учні опановують ефективні техніки переконання і презентації своїх аргументів;
учні навчаються ефективного спілкування, веден ня переговорів, ненасильницького методу розв'язан ня проблем і конфліктів;
в учнів розвивається уміння працювати в команді відчувати себе її членом, брати відповідальність на себе, розділяти відповідальність з іншими, аналізувати результати діяльності;
виробляються навички роботи з джерелами інфор мації, введення дискусії, обстоювання особистої думки.
Проектна діяльність сприяє розвитку ініціативи самостійності, організаторських здібностей, розкриттю можливостей і здібностей учнів усвідомленню оцінці особистісних ресурсів, визначенню особистісно значущих і соціально ціннісних перспектив, стимулює процес саморозвитку. Актуалізація внутрішніх сил здійснюється самим учнем, який прагне оволодіти необхідною інформацією, знаннями, актуалізує ті чи інші здібності, природні задатки і відкидає ті, які заважають йому в досягненні конкретної мети. Застосування проектної діяльності дає можливість учневі по-новому подивитися на свої вміння, на характер взаємодії з навколишнім світом, докладаючи значних вольових та емоційних зусиль, що приводить до якісних змін у психологічній структурі особистості. Метод проектів зумовлює оволодіння навичками спілкування, вироблення вміння визначати адекватні особистісно значущі й соціально важливі життєві перспективи, розвиток потреби та пошукової активності щодо реалізації цих перспектив. Використання методу проектів створює соціально-педагогічні умови, сприятливі для позитивних змін у знаннях, навичках і вчинках вихованців, їхньому ставленні до соціальних явищ. Узагальненим результатом цього процесу стає усвідомлення та прийняття особистих життєвих перспектив, можливого місця і ролі в житті суспільства, визначеність своїх покликань, формування життєвого проекту.
Проект визначається як комплекс дій, спеціально організований учителем, самостійно виконується дітьми та завершується створенням продукту, що складається з об'єкта діяльності та його усної чи письмової презентації. Метод проектів є ефективним, оскільки стимулює практичну проектну діяльність школярів та дає можливість формувати весь набір ключових компетентностей: інформаційну, соціальну, комунікативну, громадянську, продуктивної творчої праці.
Можна прослідкувати чіткий зв'язок між формуванням самоосвітньої та інформаційної компетентності, з одного боку, а з другого компетентності продуктивної творчої діяльності. Таким чином, самоосвіта великою мірою грунтується на опрацюванні інформації і в свою чергу є основою для розвитку творчості дитини. У майбутньому теоретичні знання, здобуті зусиллями думки, а не лише пам'яті, стануть основою творчої активності учня. Творчість учня є методом самовираження особистості, методом впровадження його думок, гіпотез у практичній діяльності. Творчість людини це вміння реалізувати свої теоретичні знання і практичний досвід у розв'язуванні конкретної проблеми новим, оригінальним способом. Це можливо, коли учні навчаються розв'язувати проблеми в індивідуальній діяльності та в групі. Обов'язковим є залучення учнів до підготовки та проведення ігор, вікторин, заходів у межах предметного тижня географії у школі. Цікавими для учнів є уроки-конкурси. Вікторина одна з ігрових форм проведення уроку, що полягає в змаганні учнів у відповідях на запропоновані запитання. Учнів можна поділити на команди. Діти відповідають на запитання і дуже прагнуть одержати командну перемогу. Такі ігрові уроки виховують почуття колективізму, взаємовиручки, розвивають самостійність у прийнятті рішень. Для учнів усіх вікових категорій також є цікавим складання кросвордів, ребусів, віршів.[13]
Розвиток творчих здібностей відбувається на основі знань, умінь і навичок, які учень набув під час вивчення географії та інших предметів. Такий підхід до організації навчальної діяльності розвиває вміння бачити та формулювати проблему, знаходити нові рішення, а отже, готує школяра до продуктивної творчої діяльності в майбутньому. Система навчання у сучасній школі перестає бути орієнтованою тільки на «знання» і «розуміння». Учні повинні думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, висвітлювати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати і відстоювати власну думку.
МЕТОД КЕЙС – СТАДІ У ВИКЛАДАННІ ГЕОГРАФІЇ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ
Вирішенню вищевказаних завдань сприяє використання метода кейс – стаді. Цей метод заслуговує високої оцінки, бо відповідає усім сучасним вимогам, що ставляться перед сучасною освітою та вихованням.
Батьківщиною метода кейс – стаді є США. Він бере свій початок в 20-х роках минулого століття з Гарвардської бізнес – школи, яка і сьогодні відома своїми інноваціями. В СРСР кейс – метод впроваджувався в 70-ті роки в Московськім Університеті імені Ломоносова. Значний вклад в його розробку та впровадження внесли видатні вчені Ю.Д. Красовський, Д.А.Поспєлов, О.В.Овсяніков та інші і довели, що кейс - стаді – це метод аналізу конкретної ситуації. [2]
Розвиток даного метода відбувався досить суперечливо. З одного боку, використання цього методу привело до широкого використання ігрових та дискусійних методів навчання, але з іншого боку, тиск ідеології, замкнутість системи освіти поступово витіснили метод з навчальних класів. На сучасному етапі, враховуючи те, що географію відносять до соціально активних дисциплін, які дають учням не тільки теоретичні знання про світобудову, але і характеризують світ, перш за все, з боку поведінки суспільства, соціальної групи, окремої особистості, цей метод почали використовувати вчителі України, Росії та інших країн.
Заняття за даним методом зорієнтовані на використання і практичне застосування знань, отриманих під час теоретичної підготовки, а також умінь, що спираються на попередній досвід практичної діяльності учнів. Кейс - метод – це розгляд і оцінка конкретної ситуації, що дає можливість зрозуміти, як застосовуються на практиці ті чи інші рішення, до чого вони призводять.
Проблема в кейсі може бути задана декількома шляхами:
І шлях – відсутність інформації про один з необхідних елементів ситуації. В даному випадку задача учнів реконструювати інформацію, якої бракує, співвіднести її із заданою, виділити проблеми. Наприклад, урок в 6 класі за темою «Раси і народи»
Кейс1.
Хід роботи:
Вивчити матеріали кейса
Виконати вказані в ньому завдання
Виступити зі звітом перед класом за результатами дослідів.
Час на виконання роботи – 7 - 10 хвилин, час для виступу – 3 - 4 хвилини
Матеріали кейса:
На Землі сформовано 3 основні раси – монголоїдна, європеоїдна, негроїдна. Зовнішні ознаки, за якими одна група людей відрізняється від іншої, називаються расовими.
Завдання:
Вивчіть матеріали таблиці і текст, користуючись підручником, ст.67.
Розподіліть героїв за групами згідно з расовими ознаками.
Ознайомтесь з гіпотезами вчених про причини расових відмінностей.
Дайте визначення: раса – це
Наведіть приклади того, що здібності людини не залежать від расової приналежності.
ІІ шлях – в тексті присутні неявні протиріччя між елементами ситуації. Наприклад, урок в 6 класі за темою «Вітер». Для людини важливе значення мають знання про природні явища в атмосфері. Вітер – друг чи ворог людини? Це задача, яка вирішується в кейсі. Давайте розглянемо цю ситуацію, визначимо свою точку зору. В процесі дискусії учні аналізують ситуацію, роблять висновки.
ІІІ шлях – самостійний аналіз практичної ситуації, що проводиться індивідуально, учні готують письмовий текст з відповідями на питання; аналізують ситуації в групі, згрупованої з метою підготовки доповіді, звіту по аналізу ситуації. В даному випадку необхідно конкретизувати задачу. Завдання на підготовку візуального матеріалу необхідно підкріпити певними матеріалами (можливе використання мультимедійного комплексу, інтерактивної дошки, Інтернет)
Кейси бувають різні за напрямком та за складністю. Залежно від змісту їх можна використовувати як матеріал для самостійної творчої роботи учнів.
Перевага кейс – метода складається в тому, що він є одним із самих активних методів, має свої сильні сторони, до яких належать:
Можливість роботи групи в єдиному проблемному полі
Використання принципів проблемного навчання – отримання навичок вирішення реальних проблем, він більш адекватний життєвим ситуаціям, ніж заучування термінів з наступним переказом
Можливість отримання учнями не тільки знань, а і глибокого розуміння теорії
Напрацювання навиків простого спілкування
Метод кейс – стаді має широкі освітні можливості. Різноманітність результатів, можливих при використанні метода, можна поділити на дві групи – навчальні результати – як результати, пов’язані з засвоєнням знань і навичок, і освітні результати – як результати, що створені самими учасниками взаємодії, реалізовані особисті цілі навчання. (див. таблицю 3.1.) [18].
Таблиця 3.1 Ступінь можливостей метода кейс - стаді
Навчальні
Освітні
1. Засвоєння нової інформації
1. Створення авторського продукту
2. Засвоєння метода збору даних
2. Освіта і досягнення особистих цілей
Засвоєння методів аналізу
3. Підвищення рівня компетентності
Вміння працювати з текстом
4. Виникнення досвіду прийняття рішень, дій в новій ситуації, вирішення проблем
5. Співвідношення теоретичних і практичних знань
Аналізуючи ефективність метода кейсів при викладанні географії, можна зробити висновок про позитивну динаміку навченості і якості знань учнів. При 100% навченості в даних класах протягом 3 років спостерігається зростання якості знань. Це демонструє діаграма успішності учнів різних класів протягом трьох років. Як показано на рис. 3.2, в шостому класі на кінець року якість знань учнів становила 61%. Через рік, у сьомому класі, якість знань зросла до 69 відсотків, а у восьмому класі до 77 відсотків.
13EMBED Excel.Chart.81415
Рис. 3.2. Якість знань учнів 6 – 8 класу з географії
Підвищення якості знань спостерігається і в інших класах ( рис 3.3, 3.4 )
13EMBED Excel.Chart.81415
Рис. 3.3. Якість знань учнів 7 – 9 класу з географії
13EMBED Excel.Chart.81415
Рис. 3.4. Якість знань учнів 8 – 10 класу з географії
Окрім того, спостерігається стійкий інтерес дітей до географії як до науки і в позаурочній діяльності.
На заняттях з використанням кейсів учень і вчитель є співпрацівниками, партнерами в освітній діяльності, в результаті з’являється неповторний творчий продукт.
Дана методика мною досліджена і узагальнена, неодноразово розглядалась на педрадах, шкільних та районних засіданнях методичних об’єднань, проведена серія відкритих уроків для вчителів школи та районний семінар вчителів географії, матеріали якого викладено на сайт школи та персональний сайт.
Таким чином, метод кейс – стаді сприяє розвитку життєвих компетенцій учнів, тому в повній мірі може використовуватись в шкільній освіті.
ВИСНОВКИ
При написанні даної роботи мною реалізовані наступні задачі:
ознайомлення з дидактичними основами по впровадженню компетентнісного підходу до вивчення географії;
вивчення, аналіз та узагальнення досвіду педагогів – новаторів з даної теми;
виявлення ролі компетентнісного підходу для вирішення світоглядних та практичних задач шкільної географічної науки;
висвітлення шляхів формування предметних та ключових компетентностей учнів на уроках географії;
доведена перевага компетентнісного навчання в порівнянні з традиційним;
показана доцільність використання компетентнісного підходу до навчання і окремо метода кейс – стаді у викладанні географії як засобу реалізації компетентнісного підходу в процесі навчання школярів.
Виконуючи поставлене завдання, я дійшла певних висновків:
Уроки географії потрібно будувати так, щоб вони були захоплюючими, цікавими, щоб успіхи у навчанні породжували в учнів почуття радості, пізнавальні інтереси. Дитяча допитливість і цікавість поступово має переростати у практичний інтерес до знань.
Вчитель повинен вміти організувати навчально-виховний процес так, щоб він сприяв навчанню, розвитку і вихованню дітей. Щоб реалізувати цю мету, потрібно використовувати різні принципи, методи, прийоми і форми навчання.
Основною формою організації навчання залишається урок. На уроках вивчається матеріал, визначений навчальною програмою. При цьому велике значення має правильна організація самого процесу навчання. Всі уроки повинні відповідати програмовим вимогам і проводитись на належному теоретичному та методичному рівні.
Усі форми компетентнісного підходу навчання географії в єдності є засобами всебічного розвитку особистості дитини.
Використання мною описаних в роботі сучасних технологій, інноваційних форм та методів навчання під час вивчення географії що дозволяють використання компетентнісного підходу показали, що цілеспрямоване їх поєднання та використання у навчальному процесі позитивно впливає на рівень навчальних досягнень учнів, сприяє підвищенню у них пізнавальних інтересів.
Загальною тенденцією, виявленою під час аналізу результатів по закінченню останніх навчальних трьох років, було:
підвищення рівня знань порівняно з попередніми роками;
спостерігався значно вищий рівень уваги і зацікавленості до навчання з боку учнів;
обсяг виконаних завдань значно перевищує обсяг виконаних завдань на звичайних уроках;
групова робота характеризувалася значно вищою активністю кожного учня, а індивідуальна – їх відповідальністю.
Таким чином, проблема впровадження компетентнісного підходу до навчання географії є актуальною і перспективною, так як дає підстави стверджувати, що використання різних форм організації навчання географії в школі (усіх типів уроків, усіх видів позакласної роботи) є ефективним засобом формування географічних знань учнів. Така робота активізує навчально-пізнавальну діяльність школярів, задовольняє їхні запити та інтереси, доповнює й розширює зміст програмного матеріалу, сприяє його глибшому засвоєнню. Крім того, використання компетентнісного підходу до навчання сміливо можна використовувати для вивчення широкого спектру шкільних дисциплін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки // Матеріали Всеукраїнської науково - практичної конференції „Тенденції розвитку психології в Україні: історія та сучасність”. – К.: Либідь, 2006. – 480 с.
Барнс Л.Б., Кристенсен Р.К., Хансен Э.Дж. Преподавание и метод конкретных ситуаций.- М.: Гардарики, 2000. – 502 с.
Величко О.А. Інтерактивне навчання – умова формування окремих груп компетентностей // Географія: науково-методичний журнал №2 2010, с.5 – 9.
Гільберг Т. Реалізація компетентнісного підходу до навчання на уроках географії // Географія та основи економіки в школі. – 2009. – №4. – С.9 – 10.
Дубовик О.С. Моделювання уроку як педагогічної системи // Освіта на Луганщині. - № 1 (18). – 2003 – с. 92 – 94.
Зазуліна Л.В. Педагогічні проекти: Науково-методичний посібник. – Абетка-НОВА, 2004, с.40.
Ісаєва Г.М. Компетентністний підхід до навчання учнів // Краєзнавство. Географія. Туризм: Всеукраїнська газета для вчителів №7 2010, с.3 – 8.
Калачикова О.Н. Метод кейс-стади: Учебное пособие. Томск, 2009.
Козина И. Сase study: некоторые методические проблемы. Рубеж. – 2011. - № 10 – 11. – с.177 – 189.
Краевский В.В. Общие основы педагогики: учебное пособие для студентов и аспирантов педвузов / В.В. Краевский. – М. – Волгоград: Перемена. 2002.
· с.163.
Г. Малюшенко «Трансформація в ЄС і вектор Греція», газета «Краєзнавство. Географія. Туризм» №36, серпень, 2009.
Мединська Л. На службі в компетентностей: г. «Завуч». – 2006. - №1.
Паламарчук Л.Б. Формування соціокультурної компетентності учнів засобами шкільних курсів географії // Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. Вінниця, 2010. – №14. – с.49 – 51.
Покась Л. Шляхи формування компетенцій у старшокласників на уроках географії. Ж. «Географія та економіка в сучасній школі» - №6, 2012.
Пометун О., Пироженко Л. сучасний урок: Інтерактивні технології навчання: Науково – методичний посібник. /за ред.. О.І.Пометун – К.: А.С.К., 2005.
Про Національну стратегію розвитку освіти в Україніка період до 2021 року. – Указ Президента України №344/2013. Режим доступу: http//www.president.gov.ua, http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/344/2013
Родригіна І.В. Компетентністно орієнтований підхід до навчання. – Харьків: Основа, 2011.
Ситуационный анализ или анатомия Кейс-метода. Под ред. Ю.П.Сурмина. - Киев: Центр инноваций и развития, 2011.
Тімець О.В. Географічна освіта як основа формування життєвих компеннцій учнів // Географія та основи економіки в школі: науково-методичний журнал. – 2008. - № 6. – с. 2 – 5.
Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмы образования //Народное образование. – 2003. - №2. – с. 58 – 64.
Хуторской А.В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты [Электронный ресурс] / А.В. Хуторской // Интернет-журнал "Эйдос".
· 2002. 23 апреля.
· Режим доступа к журн.: http://www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm
Шиліна С.Л. Шляхи реалізації компетентністного підходу у викладанні географії. – Миколаїв: 2011, с.32 .
Щербань Т. Модель компетентного випускника: газета «Завуч». – 2005.№28.
13PAGE 15
13PAGE 14115
Діагностика, аналіз стану вивчення предмету на рівні учня, класу
Мотивація навчальної діяльності учнів у процесі вивчення географії
Прийняття управлінського рішення та вибір стратегії освітнього процесу
Вибір змісту, доцільних інноваційних методик, форм, прийомів навчання
Реалізація ідей компетентнісного підходу в системі природничих наук
Самооцінка та рефлексія діяльності
ЗНАННЯ, ПІЗНАВАЛЬНІ НОВИНИ
ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ
ВІДНОШЕННЯ
ЕМОЦІЇ,
ЦІННОСТІ
МОТИВАЦІЯ
ЗНАННЯ
ГЛИБОКІ
СИСТЕМАТИЧНІ
ВИКОРИСТАННЯ ЗНАНЬ В НЕСТАНДАРТНИХ СИТУАЦІЯХ
ОСОБИСТІСТЬ
МОТИВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПРОБЛЕМНЕ
НАВЧАННЯ
ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ
ВИКОРИСТАННЯ
ІКТ
ПРОЕКТНА
ДІЯЛЬНІСТЬ
КРИТИЧНОГО
МИСЛЕННЯ
ІГРОВІ
ТЕХНОЛОГІЇ
ТЕХНОЛОГІЇ
skhemaРисунок 3Описание: Описание: skhemaRoot Entry