А.С.Малишко. Життя і творчість. Поезії. Пісенна творчість.

Міністерство освіти і науки України
Торезький гірничий технікум ім. О. Ф. Засядька

















МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
відкритого заняття


Андрій Самійлович Малишко. Життя і творчість.
Поезії. Пісенна творчість.

з дисципліни „Українська література”

спеціальність 5.05030103
„Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв”













2008
Методична розробка відкритого заняття з дисципліни "Українська література". Підготувала Журба Н. М. - викладач Торезького гірничого технікуму ім. О.Ф.Засядька. – 2008.
Викладено методику проведення тематичної лекції, спрямованої на ознайомлення студентів із життям і творчістю А. С. Малишка.
Для викладачів української мови та літератури вищих навчальних закладів І - ІІ рівня акредитації.
Рецензенти:
Шрібак О.І. - викладач української мови та літератури Торезького гірничого технікуму ім. О.Ф.Засядька.
Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін. Протокол № 7 від 06.02.2008 р.
ЗМІСТ

Передмова ................................................................................................................ 2

План заняття ............................................................................................................ 3

Хід заняття ............................................................................................................... 4

Додаток ..................................................................................................................... 22



































ПЕРЕДМОВА



Вивчення української літератури у вищих навчальних закладах І – ІІ рівня акредитації передбачає не тільки знайомство студентів з найважливішими надбаннями української літератури, а й виховання вдумливого читача, який орієнтується в основних аспектах розвитку літератури, розуміє суспільну роль художньої літератури, світове значення українського красного письменства, знає основні етапи життєвого і творчого шляху письменників; уміє аналізувати твір з урахуванням його художньої, естетичної та ідейної цілісності та авторської позиції.
Національна за світосприйманням і образністю лірика Андрія Малишка дивуватиме не одне покоління читачів. Поета називають „солов’їним серцем України” за його невмирущі пісні. Вийшовши із самого серця свого народу, він у поезії складного ХХ століття залишився найпослідовнішим поетом-традиціоналістом, який, попри всі модерні віяння, зберіг глибинну народнопоетичну основу лірики, яскраву образність, соковиту й колоритну мову. Його щирі й задушевні твори ввійшли до золотого фонду нашої літератури як свідчення величі й краси мистецтва слова.
Поезії А. С. Малишка духовно збагачують нас, допомагають розуміти й відчувати прекрасне. Хочеться вірити: не одне ще покоління молоді буде співати пісні поета та вчити його вірші напам’ять.
Хочеться нагадати прекрасні слова Олеся Гончара про поета: „Він полишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень... Вогнистий син України, улюбленець народу... співець життя, молодості, любові – такий він для нас, незабутній Андрій Малишко”.






Методичні рекомендації
Навчання - це процес, в якому взаємодіють дві сторони: викладача та особи, яка навчається. Основна мета цієї взаємодії - якість навчання. Якісне навчання в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особи швидко змінюване суспільство. Основні напрями підвищення якості навчання - це удосконалення його змісту, форм та методів.
Сучасний зміст - багатокомпонентний. Він має охоплювати не лише знання, а і способи практичної діяльності, творчий досвід, ціннісні орієнтації особистості. Навчальний процес необхідно переорієнтувати на формування у слухачів бажання і уміння самостійно оволодівати знаннями з різних джерел інформації. Не менш важливо навчити застосовувати набуті знання для практичного життя, виробити уміння практично мислити.
Викладачу під час підготовки навчально-методичних матеріалів, необхідно пам'ятати, що лекція дає ґрунтовні знання, формує науковий світогляд слухача, розкриває найбільш складні питання навчального матеріалу.
Одним із основних і найважливіших видів навчальних занять у вищому навчальному закладі є лекції, основним призначенням яких вважається засвоєння слухачами теоретичного матеріалу. Саме тому лекційні заняття складають основу теоретичної підготовки слухачів, вони мають за мету дати тим, хто навчається, систематизовані основи наукових знань з дисципліни, розкрити стан і перспективи розвитку конкретної галузі науки та техніки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях. Крім того лекції повинні стимулювати активну пізнавальну діяльність слухачів, сприяти формуванню у них творчого мислення.
Незалежно від виду та типу лекції досягнення її навчально-виховної мети можливо тільки за умови, якщо викладачеві вдається зробити її, переконливою, цікавою, доступною для слухачів.
Саме тому, при підготовці та проведенні лекції, потрібно врахувати композицію, зміст та методичне оформлення навчального матеріалу, підбір прикладів і ілюстрацій, розрахунок часу, склад слухачів, прийоми активізації сприйняття, зв'язок з попереднім матеріалом, основні питання для запам'ятовування та анотування в ході лекції. Все це обумовлює необхідність ретельної підготовки лекції. Аналіз педагогічного досвіду показує, що саме підготовчий етап лекції багато в чому обумовлює її успіх, тобто сприйняття аудиторією.
Безпосередньо, при проведенні лекції необхідно врахувати ряд правил:
підтримувати високий науковий рівень інформації, що викладається;
забезпечувати доведеність і достовірність приведених положень;
ясно і точно викладати думки та активізувати мислення слухачів;
виділяти інтонацією кожний новий блок навчального матеріалу;
в кожному навчальному питанні виділяти головне (для запам'ятовування) і допоміжне (для ілюстрації), складне і просте (викласти його значуще), цікаве і нецікаве (його викласти захоплююче);
чітко формулювати терміни, розшифровувати та записувати їх на дошці;
доводити кожну істину до кожного слухача, запобігати нудного тону, занудливості, байдужості;
вміти встановлювати контакт з аудиторією, відчувати та розуміти її реакцію на кожний блок навчального матеріалу;
використовувати зворотній зв'язок з аудиторією, бажано після кожного розділу навчального матеріалу або навчального питання, ставити та спільно вирішувати питання проблемного характеру в ході викладення навчального матеріалу.
ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ
відкритого заняття
Група: 3 ЕРГО - 05 Дата проведення: 17 березня 2009 р.
Спеціальність: 5.05030103 Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв
Тема заняття: „ А.С.Малишко. Життя і творчість. Поезії. Пісенна творчість ”
Мета заняття:
Методична:
показати методику проведення лекційного занятя;
Дидактична:
ознайомити студентів з основними віхами життя і творчості А.С.Малишка; сформувати сталий інтерес до особи митця і його творчої спадщини; удосконалювати навички виразного читання поетичних творів; розвивати артистичні здібності студентів;
Виховна:
виховувати любов до рідної матері, землі, батьківського дому; прищеплювати любов до літератури.
Вид заняття: тематична лекція
Форма проведення: урок-пісня
Міжпредметні зв’язки:
Забезпечуючі: українська література.
Забезпечувані: історія України, культурологія
Методичне забезпечення:
Записи пісень, квіти, рушники, фотогазета "Моя мама - найкраща!", свічка.
Технічні засоби навчання: магнітофон.
Використані пісні:
«Зелене жито", "Пісня про рушник", «Mама», "Летіла зозуля", "Це моя земля", "Україна", "Злагода", "Господи, помилуй нас!"

Література

Обов’язкова:
Семенчук І.Р., Непорожній О.С. Українська література: Підручник для 11 класу. – К.: Рад шк., 1991.
Українська література. 11 клас: Хрестоматія / Упор. Т.О.Харахоріна, Т.В.Ткачук, В.С.Адаменко. – Донецьк: ВКФ „БАО”, 2001.

Додаткова:
Малишкові дороги. Спогади про Андрія Малишка. – К.: Дніпро, 1995.
Малишко А.С. Поетичні твори: Літературно-критичні статті / Упор. Н.М.Гаєвська. – К.: Наук. думка, 1988.




СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Організаційна частина 2
Актуалізація опорних знань 10
Ознайомлення студентів з темою і метою заняття 2
Мотивація навчальної діяльності 3
Вивчення нового матеріалу 44
Закріплення нового матеріалу 15
Підведення підсумків. Оцінювання роботи студентів 3
Домашнє завдання 1














Хід заняття

Організаційна частина

1.1. Привітання студентів.
1.2. Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

Актуалізація опорних знань

2.1. Фронтальне опитування за темою „Життя і творчість Д.Павличка”.
Коли і де народився Дмитро Павличко?
(28 вересня 1929 року у підгірському селі Стопчатові на Станіславщині в сім’ї лісоруба)
Де навчався поет?
(Після закінчення середньої школи поступає у Львівський університет на філологічний факультет, який закінчує у 1953 році; а потім – навчання в аспірантурі, захоплення поезією, яка назавжди полонила його душу)
Назвіть відомі вам поетичні збірки Д.Павличка.
(„Любов і ненависть” /1953/, „Моя земля” /1955/, „Чорна нитка”, „Правда кличе!” /1958/, „Гранослов” /1968/)
Які мотиви звучать у збірці „Любов і ненависть”?
(Жага життя, захоплення людиною і несприйняття всього, що заважає, стоїть на перепоні молодій силі)
Які вірші Д.Павличка покладені на музику?
(„Два кольори”, „Впали роси на покоси”, „Я стужився, мила, за тобою...”, „Дзвенить у зорях небо чисте”, „За літами”, „Не бійся сивини своєї” тощо)
Хто ж поклав на музику твори Д.Павличка?
(Олександр Білаш)

2.2. Виразне читання поезії напам’ять Д.Павличка „Два кольори”.

Ознайомлення студентів з темою і метою заняття.

– На столі перед кожним із вас – рушник. Якщо б я вас запитала, з чим він у вас асоціюється, ви відповіли б по-різному. Але хтось, безперечно, назвав би „Пісню про рушник”. Сьогодні ми поведемо мову про цей твір української літератури, а також про життя і творчість Андрія Самійловича Малишка – поета, воїна, патріота, прекрасної людини.
Прошу записати тему і прослухати слова епіграфа.
Є вірші-квіти. Вірші-дуби.
Є іграшки-вірші. Є ранки.
Є повелителі і є раби.
І вірші є каторжани.
Л.Костенко

Мотивація навчальної діяльності

– Ми повинні поставити собі за мету довести, що вірш „Пісня про рушник”, усі вірші А.Малишка – це квіти в поетичному вінку України, що не в’януть з часом, а щораз більше палахкотять. На піснях Малишка виховувалося покоління ваших бабусь і дідусів, ваших батьків.
Виховувалася на них я та ті, хто сидять тут як гості. Вірю, що і для вас ці пісні стануть частиною життя, бо пісні-одноденки, які зараз найчастіше співає молодь, зникають, як роса на сонці, а справжні пісні живуть десятиліття і століття, як живуть сонце, і зорі, і місяць.
Є істини нетлінні, як любов,
Між них є пісні – їх так багато...
Нехай звучить же в серці знов і знов
І „Пісня про рушник”,
І „Вчителька”,
І „Смерекова хата”.
Давайте ж торкнемося душею прекрасної пісенної творчості Андрія Малишка.

Вивчення нового матеріалу.

5.1. Вступне слово викладача.
Поет-пісняр. Не кожен поет може похвалитися таким титулом. Поетів багато, поетів-піснярів значно менше. Писати вірші, які стануть піснями, можуть далеко не всі, а лише ті, хто тонко відчуває музику, розуміє її тони й напівтони. Таким поетом був Андрій Малишко. Окрилені чарівними мелодіями відомих українських композиторів зажили великої популярності, стали народними піснями такі вірші А.Малишка, як „Рідна мати моя”, „Пісня про вчительку”, „Стежина”, „Ранки солов’їні”, „Ми підем, де трави похилі”, „Білі каштани”, ”Цвітуть осінні тихі небеса”. До більшості пісень на слова А.Малишка музику написав Платон Майборода. Тематика пісень на слова Малишка досить широка. Це й пісні про рідний дім, про матір, про школу, про вчительку, про сімейний затишок і молодість, що минула, про рідний Київ і, звичайно, про кохання.

5.2. Огляд життя і творчості поета (літературно-музична композиція)

Учень – Малишко
Якщо вам доводилося бувати в нашому Придніпров’ї, вас не міг не вразити той безкінечний простір полів і лугів, що на обрії ніби зливається з небом.

Я з тих країв, де в полум’ї зорі
Високе небо не вбирає цвіту,
І люди там, немов богатирі,
Руками воду тиснуть із граніту.

Де устають до праці з передсвіту,
Синів десяток родять матері,
Живуть завзято, не в тісній норі
Двожильні люди, сповнені привіту,

Там вечори, черлені і медові,
Горять серця з дівочої любові...

Кореспондент
На цій землі, де „в шовковій мові виростають діти”, а саме в Обухові на Київщині, 1912 року народився Андрій Самійлович Малишко, творчість якого є вагомою в історії української літератури.

Учень – Малишко
З глибини дитячих років приходять до мене спомини, наче птахи, що прилетіли навесні здалеку і б’ються крильми у віконце рідної хати: виходь, пощебечемо та політаємо над дніпровськими лугами й сивими кручами Трипілля, може, згадаєш нас у пісні.
І я згадую Найперше – стежку від батьківського порога, що повела мене у світ.
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

Дощами мите-перемита,
Дощами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
Як живу бачу свою матір Ївгу Бази лиху, її сині задумливі й повні житейської мудрості очі. Вечорами, сидячи біля прядива, вона співала тихо й проникливо, і ці пісні запали в мою пам’ять на все життя. А пам’ять проросла у серці піснею-вдячністю, піснею-сповіддю.

(Звучить „Пісня про рушник”)
Мій батько, на противагу матері, був людиною суворої вдачі. Високий на зріст, широкоплечий, з розкішними козацькими вусами, він чимось нагадував мені козака Мамая на старовинних українських картинах. Щоденна турбота про шматок хліба змушувала його працювати багато, наполегливо і бути нещадним у родині до тих, хто ухилявся від роботи.
Он він сидить – не хитрюга мій батько,
Пару чобіт все тачає в базарики.
Тихий і чесний, звичайно – багацько,
Крапля олії, сухар до сухарика.
Крапля олії та ложка кулешику,
Хліба крихтина – й за неї турбота.
– Їж, мій Андрійку, та їж, мій Олешику,
Їжте, дитята, бо завтра робота.

Учень – Малишко
Закінчивши семирічку, я поїхав навчатися до Києва. Спочатку було медичне училище. Проте серце прагло іншого, чув поклик Слова.

Кореспондент
І ось уже Малишко – студент літературного факультету Інституту народної освіти. Тут розкрилося його поетичне обдаровання. Найкращі роки юнацькі: молодість, мрії, кохання...

(Звучить фонограма „Ранки солов’їні”)

Читець
Пісня про Київ
(лірична)
Білі каштани, Ми покохались
Світлі огні, Там, де дуби,
Де б не бував я, - В київськім небі
Любі мені. Два голуби.

Київські ночі, Кружать, здіймають
Зустрічі в саду - Крилоньки свої,
В серці, куди не піду. Наче ми в парі, в сім’ї.

Гори високі, Так воно стане,
Синь дніпрова, Так воно є.
Молодість наша ...Білі каштани,
Вічно жива. Щастя моє.

Київські ночі, Рідна столице -
Зустрічі в саду - Ти моя весна,
В серці, куди не піду. Світла, погожа, ясна.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.

Читець
* * *
Од явора снується довга тінь.
І вечір ліг, як воїн на привалі.
І скоро в полі фар палахкотінь
Освітить путь-дорогу далі й далі:

Оту дорогу, по якій ходив
І на якій любив – не долюбив,
Чекав і виглядав тебе, єдину,
Свою надію, мов малу дитину,
Твоїм диханням навік полонив.

Прийди тепер! І хоч словечко мов
Від тих палких незраджених розмов,
І посміхнись, і дай смугляву руку
На добре щастя, не на злу розлуку.

А я тобі віддам і шум дібров,
І літ моїх витку недовгу стежку,
І все, що маю, все, що мати міг,
Небес весняних золоту мережку
Встелю тобі, кохана, біля ніг.

Прийди тепер! Пізнаєм дочиста
Все, що було і з радістю й журбою,
Прийди, я жду. Наш явір вироста,
Отой, що вдвох садили ми з тобою.

Читець
У розливі дзвінкої просині,
В безгомінні ясних світань
Стану я тобі кленом росяним,
А вже ти, як ромашка, встань:

Щоб у мене зоря влюбилася,
А у тебе за брата грім,
Щоб тобі вся земля світилася
Так, як ти у житті моїм.


В сніговії, морозом витими,
У холодну і сиву рань
Я тебе всю закрию вітами,
А вже ти, як ромашка, встань

Щоб дзвеніла дорога пташкою
І дівчата шептали в сні:
– Бачиш, клен подружив з ромашкою,
Значить, добрій прийти весні!

Читець
МИ ПІДЕМ, ДЕ ТРАВИ ПОХИЛІ

Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.

За річкою, за голубою
Дві чайки у хмару зліта,
В краю придніпровськім
Ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.

Над полем зарошені віти
Зелене верхів’я звело.
У парі з тобою ми будем любити
Усе, що на душу лягло.

І стеляться обрії милі,
І вечір в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.

Кореспондент
У 1932 році Малишко закінчує інститут. Деякий час учителює в Овручі,
потім рік служить в армії, невдовзі стає газетярем, друкує вірші, декларативно відгукуючись на зміни в країні.

Викладач
Довоєнний період творчості А. Малишка досить плідний щодо кількості написаних творів і виданих збірок: „Батьківщина” (1936), „Лірика”, „З книги життя” (1938), „Народження синів” (1939), „Листи червоноармійця Опанаса Байди”, „Березень”, „Зореві дні”, „Жайворонки” (1940). Проте з погляду художньо-естетичного вартісними лишилися твори інтимної й пейзажної лірики, оскільки тематично ці збірки становлять частку основного масиву української радянської поезії тих років.

Кореспондент
Під час війни А. Малишко служить військовим кореспондентом у газетах „Красная Армия”, „За Радянську Україну”, „За честь Батьківщини”, часто друкує свої статті, нариси, репортажі, вірші. У них звучить щирий біль за сплюндровану рідну землю і віра в перемогу над ворогом.
Поет тяжко переживав трагедію народу, трагедію власного життя. Ось що писав він у вірші до поета Олекси Влизька:

Читець
Отож на мене у тривожну ніч
Складали зізнання і протоколи,
На допитах мучили кати
І біля муру вистрелили в спину.
І я страждаю не з болю, а від того,
Що все, чим жив, горів, полум’янів,
Стоптали чобітьми і загасили
Усі сонця і збили зелен квіт,
Який мені давав з дитячих літ
І голос мій, і пісню солов’їну...
Олексо, друже! Кажуть, що не я,
А ти тоді убитий був невинно.
Чому ж мені здається, що й тепер
Розстріляним ходжу по Україні,
І кулю ту прокляту вік ношу,
І вийняти із серця вже не можу.

Викладач
Твори періоду війни склали 7 збірок: „До бою вставайте” (1941), „Україно моя!”, „Понад пожари” (1942), „Слово о полку”, „Битва” (1943), „Полонянка” (1944), „Ярославна” (1946”. За словами літературознавця А. Ткаченка, „Україно моя!” – одне з найяскравіших поетичних явищ років війни. У цьому циклі – сповідь солдатського серця, усе пережите й вистраждане на важких фронтових дорогах.

Читці

Запалали огні за долиною синього неба,
Само льоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.
Україно м
·оя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.


Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

Буду дихати, падать, рости й воювать до загину,
Бо великий наш гнів, бо дорога рівнішою є.
Я візьму того смутку і горя важку половину
І розтерзане, горде, нескорене серце моє!

Кореспондент
Досвід воєнного лихоліття вніс корективи у світосприйняття епохи й історії народу. Лірик заговорив жорстокою мовою, у його віршах – небувала загостреність патріотичних почуттів воїна-українця. Ще одна провідна нота його воєнної поезії – це її спрямованість у майбутнє, у світлі дні. З’являються вірші, у яких домінує мотив отчого дому – повернення на рідну землю, до мирної праці, мирного життя.

Викладач
Післявоєнна творчість А. Малишка (1949 – 1959) кількісно досить об’ємна. Проте художня цінність її далеко неоднозначна. Чимало віршів мали псевдопатетичне звучання, вони разюче контрастували з реальною дійсністю: розруха, нестатки, голод (особливо потерпало село) – і піднесено-поверхове оспівування щасливого життя.

Кореспондент
Саме тоді посилилося переслідування письменників, зріс ідеологічний тиск. Через це Малишко „мовчав” майже десятиліття (до 1956р.), писав про воєнних друзів, живих і загиблих, писав про обов’язок живих перед мертвими. Ці вірші не друкуватимуть, їх прочитають лише у збірці „Що записано мною” (1956).

Викладач
Збірки „Що записано мною” (1956), „Серце моєї матері” (1959) вийшли після ХХ з’їзду партії, коли було розвінчано культ особи Сталіна, коли демократизувалося суспільне життя, назрівали зрушення в суспільній свідомості, відхід від усталених уявлень Усе це не могло не позначитися на творчому самовираженні поета. У нього дедалі більше з’являється творів, позначених душевністю, особливою щирістю.
Малишкова лірика 60-х років відзначається філософською осмисленістю, перейнятою у природи здатністю до оновлення, воскресіння духу. Особливої художньої акцентуації у віршах набувають такі поняття, як совість, біль, страждання, сумнів.



Кореспондент
Збірка „Полудень віку” (1960) започаткувала десятиліття плідної праці поета. Одна за одною виходять книжки „Прозорість” (1962), „Дорога під яворами” (1964), „Рута” (1966), „Синій літопис” (1968), „Серпень душі моєї” (1970).

Викладач
У художній тканині цих збірок зримо проступають традиції народного світогляду, світосприймання. Стишується декларативність віршів, поступаючись місцем замилуванню рідними просторами, розмаїтістю й неповторністю.

Кореспондент
Пройшовши більшу частину своєї дороги, маючи власний – життєвий і творчий – досвід, Малишко замислюється над глибинною суттю людського життя, його сенсом. Адже мудрість потрібна людині, щоб у всьому доходити правди, навчитись розрізняти її в суперечливому русі життя й сплетінні людських доль, а мужність – щоб гідно прийняти її, часом колючу, гірку й жорстоку, і захистити її. Але для цього треба постійно долати в собі обивательський рефлекс самозбереження, душевну втому, тимчасові розчарування, невпевненість у власних силах – долати усе це в ім’я правди.

Читець
* * *
В житті є сонце і мета,
Живі дерева й сталактити,
І правота й неправота,
Кому як жити і ходити.

Я аж тремчу, коли на клич
Ніхто не прийде в самотині,
І не люблю я двох облич,
Коли вони в одній людині;

Одне тобі, друге – мені,
Під компліментами й листами.
Блукають люди кам’яні,
З різноманітними устами;

За стіл сідають при тобі,
Байдужі в радості й журбі
І патріоти щодо мови,
Лякливо-мирні суєслови!




Мені б їх знати наперед,
Дрібненькі помисли збагнути,
Щоб хліб і воду, сіль і мед
Оберігати від отрути!

Читець
ПРАВДА

Мене навчала мати ще колись:
–Як виростеш, моя мала дитино,
То мудрим будь і мужнім будь в житті. –
Скупі два слова. Нелегкі два слова.

У мудрості свої закони є:
І цвіт, і злет, і несходимі пущі.
Пізнай краплину і течіння зір,
Зерно, і камінь, і могутній всесвіт,
А правда лиш одна – вона колюча,
Гірка й жорстока. І завжди в біді.

Тож мужнім будь –
оборони її,
Карай себе і серце рви на частки,
Збивай коліна в кров,
Упавши, встань,
І знов іди, і знов шукай її.

Як проклянуть лукаві – проклянися!
Як одречуться друзі – що ж, даремно,
Залишать рідні одного – хай так!
Як треба вмерти – тілом ляж за неї,
Ох, нелегкі два слова.
Нелегкі!

Кореспондент
Помер Андрій Малишко 17 лютого 1970 року. У його спадщині не тільки поетичні твори, а й художні переклади, публіцистика, літературно-критичні статті, оперні лібрето. І, звичайно, ж прекрасні пісні, що стали одкровенням для цілих поколінь українців.
Глибинами серця вкорінений у народну духовність, поет зумів крізь життєві незгоди й випробування пронести вірність материнському заповітові, вірність роду і народу.

(Звучить фонограма „Знову цвітуть каштани”)

5.3 Спогади тих, хто близько знав і розумів А. Малишка.

Викладач
Андрія Малишка любили всі: рідні, друзі, колеги по перу, побратими, з якими пройшов війну. Давайте послухаємо спогади тих, хто близько знав і розумів А. Малишка.

Микола Щербань, однокласник, кандидат біологічних наук.
„ Мої спогади про поета Андрія Самійловича Малишка сягають у минуле. Ми росли разом, вчилися в одному класі Обухівської середньої школи.
До революції в нашому селі владарював поміщик Гербель. Йому належали найкращі, родючі землі, його власністю були великі ліси, запашні луги і пасовиська. А в селян – невгіддя, та ще й далеко від села. Маєток поміщика, неначе фортеця, стояв у мальовничому місці. Парк, ставки, вольєри з павичами, співучими птахами. Нам ніколи не доводилося бачити поміщика, але ми добре знали лютого управителя, який накидався на нас, хлопчаків, коли ми влітку ходили купатися до ставу. В революцію бідне селянство розправилось з управителем.
В один і той же рік ми з Андрієм пішли до школи. Учнів у класі – не більше 20 чоловік. Переважно хлопці.
Андрій відзначався винятковою сумлінністю в навчанні. Доброзичливий і серйозний, він був прикладом і в поведінці. Завдання виконував завжди добре і одержував найвищі оцінки. Він добре знав твори І. Я. Франка, Лесі Українки. Брав активну участь у самодіяльному драмгуртку школи і часто з успіхом грав комедійні ролі.
Після 1930 року наші шляхи з Андрієм Самійловичем розійшлися. Він продовжував навчатися, працював у літературі і став відомим поетом. І коли я брав до рук чергову збірку Андрія і поринав у глибінь його поезії, переді мною поставала наша рідна Обухівщина, її співучі люди-працелюби, гаї, зелені пагорби і урвища – куточок нашої Батьківщини, звідки почався український поет – Андрій Малишко”.

Любов Забашта, поетеса, дружина А. С. Малишка
„Усі роки мого життя з Андрієм Самійловичем я вважаю найщасливішими.
Творчість... Декому вона уявляється так: сів поет до столу і почав писати. А насправді – це віддача душі, нервів, усього себе до краплі. Перед тим, як написати вірш, Андрій виношував свій задум роками.
Батько Андрія Самійло Микитович, - по-народному мудрий чоловік, високий, ставний, з розкішними вусами, - спостерігає синове життя і бачить: бути поетом не так легко. В хвилини, коли синові дуже важко, скаже: „Ні, вже краще чоботи шити!” – і жартома розповість, як колись побив на синові свій чоботарський ретяг, аби відвадити його від науки. Але не допомогло.
Вірші почав писати з десяти років, ще в школі. Не раз оповідав, що саме школа навчила його любити поезію і літературу взагалі. Поступивши до медичної школи, Андрій Самійлович не залишав мрії про літературу. Це й вирішило його подальшу долю. Навчаючись в Інституті народної освіти, продовжує писати вірші, днями просиджує в бібліотеці. Траплялося, й обідати не ходив.
Любив Андрій Самійлович природу: луги і ліси, де бігав колись малими ногами, річку, красу яблуні в цвіту. Подобались йому квіти, які бачив колись у батьківському дворі, - айстри, чорнобривці. Ця любов виливалася в нього у вірші.

* * *
Яблук натруси мені із саду Ожило і зваду попросило –
Та осіннє небо простели, Білу айстру, синій промінь в ніч,
Надійшли розлуку й першу зваду Довгих літ не згублене вітрило, -
Щоб вони веселими були. Я ж його чекаю сто сторіч...

Одягни розлуку у світання, В вечорове прозір’я зелене,
Не жалій і смутку на чоло, Сповнені не згублених надій,
Щоб моє притаємне зітхання Хай сідають за столом у мене
По каменю квітом ожило. Наче друзі в вірності моїй.

І у тих надіях добрий серпень
Найщиріші викує слова,
І небесний молоденький серпик
Все життя коситиме жнива.

Юрій Кобилецький, вчений-літературознавець
„Ми познайомилися в травні 1941 року, за півтора місяці до початку Великої Вітчизняної війни.
Пригадую, як відступали ми з України, як поливали нас фашистські літаки кулями і бомбами на маленькій степовій станції Топольки, від якої вже починалися землі Придонщини, а позаду „лежала земля, в попелищі земля чорнотіла”.
Воєнні дороги топтав А. Малишко від Дніпра до Дону й Волги і знову від Волги через усі рубежі до Одеру, відчувши й переживши і гіркоту наших поразок, і радощі перемог. Війну закінчив у званні майора, але як поет він піднявся у цей час до найвищого звання – поета-трибуна”.

ЗАПОВІТ

Минає день і ніч, в пожарах рік війни.
До зброї узялись діди, батьки, сини,
І внуки підвелись, міцні, смаглявочолі.
Ой скільки прогуло за обрієм вітрил,
І скільки танків спить у спаленому полі!




Ми горе бачили, нам не кажіть про це:
Як піт росив чоло, огонь палив лице.
Вкривала густо сіль сорочки поруділі,
І діти корчились, і сохли матері,
Трава хилилась чорна у дворі,
Як рана з’ятрена на молодому тілі.

Ми чули плач садів і стогони землі
І ненависть взяли, відкинувши жалі,
Бо сльози і жалі – не завелика плата,
Як іскра б’є світліш, - то ясно від вогнів,
А кривда б’є чорніш, - то буде дужчий гнів
На хитрого лжеця, фашиста-супостата!

Отак рішили всі, і це наш заповіт,
У ньому кров, і піт, і жар, і мріянь цвіт,
Полків тверда хода на багрім видноколі.
Чужинця виженем! Судьбою так дано,
Бо ленінське шумить, гвардійське знамено
В далеких дим-полях над арміями волі.

Максим Рильський, вчений, поет, громадський діяч
„Мені не раз доводилося подорожувати з Андрієм Малишком по Україні. Останніми роками під час цих подорожей ми скрізь неодмінно чули „Пісню про рушник”, в якій так чудесно збратався поетичний талант Малишка з музичним талантом Платона Майбороди. Її співали і в містах, і в селах, співали на вечорах художньої самодіяльності, співали, вертаючись з польової роботи, співали і дівчата, і хлопці, співали діти в школі, співала молодь, співали й старші віком люди, не стримуючи сліз, - багато чого вона їм нагадувала, ота „Пісня про рушничок”, як її всі звикли ласкаво називати.
Щасливий поет, що „не може втекти” від своєї пісні, яка воістину стала народною”.

5.4. Пісенна творчість А. Малишка. „Пісня про рушник” – гімн материнській любові. Творча співдружність поета та композитора П. Майбороди (доповіді студентів).

Історія написання „Пісні про рушник”

Пісня була написана до кінофільму „Літа молодії» у 1959 році. Ось як згадує народження цієї пісні сам Малишко: „Спершу Платон Майборода відчув музику й замугикав мелодію, та мелодія чомусь озвалася голосом моєї матері. Коли вона наспівувала, то, здавалось, бриніли й ці ноти. І в моїй уяві раптом вималювалась моя рідна мати, її постать край шляху за Опуховим. Не знаю, чи, може, то була й Платонова ненька, принаймні так переконував колись він мене. Коли пісня вже прозвучала, то хтось написав мені листа з освідченням, що й до нього прийшла з цієї пісні його мати”. Це вже було справжнє життя пісні.

Найдорожчою і найріднішою для кожної людини в життя є мати, яка дає своїм дітям життя, оточує їх турботою, ласкою, любов’ю. Такою постає перед нами образ матері в цій пісні.
Поетичний образ рушника – це життєва доля кожної людини, в якій переплітається „і дитинство, й розлука, і вірна любов”.
У центрі твору – ніжний, дорогий образ люблячої матері, її „незрадлива материнська ласкава усмішка”, „засмучені очі хороші, блакитні”. Проводжаючи сина в далеку дорогу, вона дає йому своє благословення – вишитий рушник. Син зберігає його як дорогоцінний скарб, як світлий спомин про дитинство, „щебетання дібров” і материнську любов.
Музику до віршів Андрія Малишка писали О. Білаш, Л. Ревуцький, П. Козицький. А. Штогаренко, Платон Майборода та інші.

Народився Платон Майборода 1 грудня 1918 року на Полтавщині. Дитинство було, як у всіх хлопців у ті роки. У 1939 – 1941 роках навчався у Київській консерваторії, та війна перешкодила йому закінчити її. Повертається в консерваторію після війни й закінчує її 1947 року. Його музичні образи дуже широкі.
Пише твори для симфонічних оркестрів – „Героїчна увертюра”, вокально-симфонічні твори – „Дума про Дніпро”, „Тополя”, кантату „Полтава”.
Особливо популярні пісні ліричного спрямування: „Пісня про Дніпро”, „Білі каштани”, „Київський вальс”, „Ми підем, де трави похилі”, „Якщо ти любиш”, „Рідна мати моя”, „Пісня про вчительку”. Написав музику до кінофільмів „Літа молодії», „Гроза над полями”, „Дмитро Горицвіт”, „Люди все знають”.
Музика Платона Майбороди звучить в понад двадцяти драматичних виставах. З 1979 року став народним артистом СРСР.
Саме співдружність з Малишком принесла йому славу пісняра-лірика. Лауреат Державної премії 1950 року, Державної премії імені Т. Шевченка у 1962 році.


6. Закріплення нового матеріалу

6.1. Обговорення проблемного питання.
– Прошу звернутися до епіграфа нашого заняття. Отже, „Пісня про рушник” – це вірш-квітка, вірш-дуб, вірш-рана чи, може, вірш-повелитель? Прошу хвилинку подумати і висловити свою позицію щодо цього питання.

(Звучить „Пісня про рушник”)


6.2. Тестове опитування.

Укажіть, в якому українському регіоні народився А. Малишко:
а) Полтавщина; б) Чернігівщина; в) Київщина.
Визначте, в якому роді літератури найяскравіше виявився талант А. Малишка?
а) у ліриці; б) у драматургії; в) у прозі.
Як назвав першу збірку поезій А. Малишко?
а) „Україно моя”; б) „Полудень віку”; в) „Батьківщина”.
Діяльність поета під час війни:
а) пише в евакуації; б) працює військовим кореспондентом;
в) служить у розвідці.
Хто поклав на музику більшість творів А. Малишка?
а) О. Білаш; б) П. Майборода; в) В. Івасюк.
Хто автор поезій-пісень „Ранки солов’їні”, „Колгоспний вальс”, „Стежина”?
а) Д. Павличко; б) А. Малишко; в) В. Сосюра.
Кому належать слова:
„Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині...” ?
а) Д. Павличку; б) А. Малишку; в) П. Майбороді.
Хто автор „Пісні про рушник”?
а) П. Воронько; б) Д. Павличко; в) А. Малишко.
Назвіть центральний образ поезії А. Малишка „Пісня про рушник”:
а) рушник; б) поет; в) мати.
Хто написав музику до пісні „Рідна мати моя”?
а) О. Білаш; б) П. Майборода; в) А. Малишко.
До кінофільму „Літа молодії» була написана пісня:
а) „Ранки солов’їні”; б) „Пісня про вчительку”;
в) „Пісня про рушник”.
Укажіть поетичний твір А. Малишка, який не є піснею:
а) „Знову цвітуть каштани”; б) „Україно моя”; в) „Стежина”.

Відповіді: 1-в, 2-а, 3-в, 4-б, 5-б, 6-б, 7-б, 8-в, 9-в, 10-б, 11-в, 12-б.

7. Підведення підсумків. Оцінювання роботи студентів.

8. Домашнє завдання.

– Вивчити „Пісню про рушник” А. С. Малишка.






Додаток А

Андрій Самійлович Малишко (1912 – 1970)

Поет-пісняр. На слова А. Малишка композиторами П. Майбородою, Л. Ревуцьким, О. Білашем та ін. створено багато пісень: „Київський вальс”, „Пісня про рушник”, „Стежина”, „Вчителька”, „Ранки солов’їні”, „Ми підем, де трави похилі”, „Білі каштани”, „Цвітуть осінні тихі небеса”.
Тематика пісень: про рідний дім, матір, школу, вчительку, сімейний затишок, молодість, що минула, про рідний Київ і про кохання.

Огляд життя і творчості поета

14 листопада народився у с. Обухові на Київщині в родині шевця
1912 року
1932 закінчив Київський Інститут народної освіти; служба в армії; вчителює; робота журналістом
1936 перша збірка „Батьківщина”
1938 зб. „Лірика”, „З книги життя”, поема „Ярина”
1939 зб. „Народження синів”
1940 зб. „Жайворонки”, „Листи червоноармійця Опанаса Байди”, поема „Кармалюк”

Тематика довоєнної поезії:
творча праця сучасників;
історичне минуле України;
події революції та громадянської війни;
тема дружби трудящих та інтернаціональне єднання борців за свободу.

Поезія років Великої Вітчизняної війни

1941-1945 перебуває на передовій як кореспондент газет „За Радянську Україну”, „За честь Батьківщини”, „Красная армия”
1941 зб. „До бою вставайте!”
1942 зб. „Україно моя”, „Понад пожари”
1943 зб. „Слово о полку”, „Битва”
1944 зб. „Полонянка”

Головним змістом поезії років Великої Вітчизняної війни був заклик до боротьби проти ворога, уславлення безсмертних подвигів людей.





Творчість повоєнних років

1946 поема „Прометей”, зб. „Ярославна”
1947 зб. „Лірика” (Сталінська премія)
1948 поема „Це було на світанку”
1949 зб. „Весняна книга”
1950 зб. „За синім морем”
1954 зб. „Книга братів”
1956 зб. „Що записано мною”
1959 зб. „Серце моєї матері”, вірш „Пісня про рушник” (до кінофільму „Літа молодії», муз. П. Майбороди)

Лірика відзначається актуальністю тематики, активним вторгненням у життя, чіткістю ідейних позицій, спрямованість у майбутнє, у світлі дні.

Поезія останніх років

1960 зб. „Полудень віку”
1961 зб. „Віщий голос”, „Листи на світанні”
1962 зб. „Прозорість”, „Далекі орбіти” (Шевченківська премія, 1964)
1968 зб. „Синій літопис”
1969 присуджена Державна премія за зб. „Дорога під яворами”
1970 зб. „Серпень душі моєї” (побачила світ після смерті автора)

Збірки 60-х років позначені проникненням у саму сутність життя, філософським осмисленням навколишнього. А. Малишко утверджує гуманістичні ідеали суспільства, виступає за мир, гнівно таврує фашизм.

17 лютого 1970 поет помер у Києві і похований на Байковому кладовищі
1972 - 1974 видане десятитомне зібрання творів поета















РЕЦЕНЗІЯ

на методичну розробку лекційного заняття з української літератури за темою: „Андрій Самійлович Малишко. Життя і творчість. Поезії. Пісенна творчість”. викладача української мови та літератури Торезького гірничого технікуму ім..  О. Ф. Засядька Журби Наталі Миколаївни


Методична розробка, представлена на рецензію, складається з плану заняття, основної частини (у вигляді літературно-музичної композиції), тексту лекції, додатків (опорного конспекту, текстів поезій).
Слід зазначити актуальність даної теми в наш час, використання нестандартної форми проведення лекційного заняття.
У методичній розробці продумана і сформульована мета заняття, вимоги до знань студентів із цієї теми.
При плануванні заняття запропоновано:
Виразне читання віршів.
Індивідуальні завдання.
Слід зазначити спрямованість форм і методів навчання на розвиток творчих здібностей студентів.
У методичній розробці багаторазово показані міжпредметні зв’язки, вміння викладача активізувати пізнавальну діяльність студентів і розвиток їх логічного мислення.
Дана методична розробка може бути використана з метою надбання досвіду проведення лекційного заняття у нестандартній формі.



Рецензент:
Шрібак О. І., викладач української мови та літератури Торезького гірничоготехнікуму ім.. О. Ф. Засядька _____________


·