Статья Обдаровані учні: підходи до навчання та виховання філологічно обдарованих учнів в умовах допрофільної підготовки та профільного навчання

ДОНЕЦЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 116
Обдаровані учні: підходи до навчання
та виховання філологічно обдарованих учнів
в умовах допрофільної підготовки
та профільного навчання Виконавець:
Сташевська І.Є.

м.Донецьк-2016
Немає необдарованих дітей – є дорослі, які не займаються розвитком дитини, адже будь-яка здібність потребує розвитку.І.Мороз
Реалізація потенціалу обдарованих учнів є актуальним завданням сучасної освіти, яке визначає основні напрями щодо роботи з такою категорією школярів. Головна мета цієї діяльності – впровадження ефективних методичних засобів та технологій пошуку, навчання, виховання й самовдосконалення обдарованих дітей. Таким дітям властивий нестандартний погляд на навколишній світ, прагнення до критичного осмислення дійсності, намагання відійти від шаблонів і стереотипів, відкинути стандартні вимоги. Їм притаманна емоційна незбалансованість, гостро розвинуте почуття справедливості, вони боляче реагують на вияви суспільної несправедливості тощо. Крім того, бажання займатися всім, до чого виникає інтерес, може стати причиною поверховості знань, перебільшене почуття страху – спричинити приховану обдарованість, а надмірне плекання, зайве опікування талантом – спричинити самозвеличення, відмову від подальшого самовдосконалення, погірдне ставлення до інших. Обдарований учень може гостро реагувати на неувагу до його інтелектуальних здібностей та можливостей. Психологічним відображенням цього стають невдоволення обдарованих школярів ставленням до них учителів, ігнорування рутинної, на їх погляд, системи навчання, маскування своєї обдарованості (унаслідок чого вона набуває прихованої форми і справді зникає з поля зору педагогів), тривожність, депресія, агресивність тощо. Обдаровані школярі вимагають поваги до себе як до унікальної особистості, яка інтенсивно розвивається. Система викладання української мови і літератури в умовах організації профільного навчання — це своєрідне соціально-педагогічне явище, що являє собою цілісно і взаємопов’язану сукупність компонентів, спрямовану на досягнення системи освітніх цілей і завдань щодо задоволення потреб і запитів кожної особистості в розвитку, саморозвитку, підготовки до життєвого і професійного самовизначення, неперервної професійної освіти. Змістовим ядром поданої системи є розвиток ціннісно-емоційної сфери особистості, формування комунікативної і літературної компетенцій, наповнення процесу навчання особистісним смислом, підтримка індивідуальності, неповторності кожного учня, формування готовності до розв'язання життєво важливих проблем, професійного самовизначення.
Формування життєвих компетентностей школяра засобами викладання мови та літератури передбачає етап допрофільного та профільного навчання, основними формами реалізації якого є навчальна, позакласна та позашкільна діяльність учнів. Завдання словесника — виховати життєво компетентного випускника, здатного до професійного самовизначення. Саме тому пріоритетом роботи вчителя мови та літератури є формування в особистості школяра комунікативної компетентності як життєтворчої здатності, що дасть особистості можливість комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови у всіх різновидах соціальних та культурних контекстів, продуктивно будуючи своє повсякденне життя. Як зазначає Л.І.Піскорська, «...лише системні знання української мови для учнів шкіл є надійною базою для формування правописних умінь і навичок, а також — загальної мовної компетенції особистості. Необхідної не лише для навчання в школі, але й для стратегії вдосконалення власного мовлення впродовж усього життя». Інтеграція життєздатної особистості у сучасне суспільство неможлива без адекватних засобів спілкування, соціальної активності, мобільності відносин, альтернативного і критичного мислення, досвіду міжособистісної взаємодії. Тому учитель-словесник повинен формувати комунікативну компетенцію випускника, здатність особистості до участі у комунікативних ситуаціях до ситуативної адаптивності, толерантності і діалогізму, вільного володіння вербальними і невербальними засобами.
На уроках доцільно використовувати такі методи викладання мови й літератури: 1. Інформаційні методи: бесіда, демонстрація, консультування, лекція, експертиза.2. Операційні методи: алгоритм, лабораторні роботи, самокритика, ситуативне моделювання, технології колективно - групового навчання, модифіковані схеми.3. Пошукові методи: аналіз будови текстів, мовознавчі розробки, аналіз художніх текстів із методів літературознавства, аналіз твору на межі з іншими галузями науки, ділові інноваційні ігри, дослідження і т. д. Практична діяльність довела, що названі вище методи можуть використовуватись під час впровадження різних технологій, які визначатимуть свою поетапну реалізацію, проте специфіка методу залишається. Ці методи забезпечують творчу реалізацію триєдиної мети на уроках, допомагають учням наблизитись до реального світу суспільних відносин. Продуктивна технологія робить усе можливе, щоб цей пошук не став болісним: треба пам’ятати сковородинське: добре, що Бог зробив непотрібне мені важким, а потрібне — легким. Практикуються уроки та виховні заходи, які містять інтерактивні, пошуково-дослідницькі форми роботи, що забезпечує, у свою чергу, реалізацію та рефлексію навчання інноваційної особистості, сприяє аналізу художніх творів на основі принципів єдності форми й змісту, історизму та емоційності, формуванню духовно багатої мовної особистості, яка б вільно володіла засобами державної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності.
Найпоширенішою формою уроку є урок-дослідження (як на уроці мови, так і літератури). І це не випадково, бо пріоритетом роботи є формування науково-дослідницької стратегії педагогічної діяльності, яка, у свою чергу, сприяє формуванню життєвих компетенцій інноваційної особистості, допомагає їй самореалізовуватися. Також доцільним є урок — творча лабораторія,що дозволяє вдало організувати пошуково-дослідницьку роботу на уроці. Інноваційний характер завдань (моделювання розповіді на основі ключових слів, інтерактивна техніка «Вільне письмо», інтерв’ювання, кероване читання з передбаченням) сприяє розвитку критичного мислення учнів, поглибленню знань з теорії літератури, допомагає відчути себе співтворцями уроку. А інтерактивна техніка «вільного письма» сприяє розвитку творчих здібностей школярів. Уроки-конкурси, уроки-змагання, уроки-брейн-ринги, дозволяють створити дослідницьку атмосферу, відзначаються поєднанням інформативного та дослідницького начал, мобілізують інтелектуальний та емоційний потенціал учнів,забезпечують зацікавленість дітей у здобутті знань, сформувалюють в них комунікативні якості, розвивають творчий потенціал та викликають позитивну мотивацію до навчання. Робота в парах за технологіями «Алгоритм», «Інтерв’ю», «Продовж розповідь» спонукають учнів до критичного мислення, підвищують рівень їхнього саморозвитку.
Уроки-подорожі, уроки-екскурсії, уроки-калейдоскопи, уроки-алгоритми, уроки-дискусїї сприяють перетворенню учнів з пасивних спостерігачів в активних співтворців уроку. Упроваджуються у практику уроки-тренінги, які дозволяють учням спілкуватися в атмосфері толерантності, допомагають кожній дитині самовиразитися й внести свою частку у пошуково-дослідницьку діяльність. Учні усвідомлюють необхідність оволодіння мовою в широкому контексті представленої нею культури, що становить духовну й матеріальну спадщину народу. «Інтерактивні технології», «Алгоритми ствердження» та «Лабіринт дій» сприяють культурологічному підходу учнів до виявлення особливостей мовної системи, формують в них думку про визначальну роль мови у становленні і збереженні національної духовності і культури. Моделювання мовленнєвих ситуацій на таких уроках практично довело учням, що втрата рідної мови, зневага до неї з боку носіїв призводить до занепаду не лише культури, а й до духовного самовиродження нації. Розробляючи системи уроків з української мови, слід керуватися пріоритетами, покладеними в основу мовної концепції: гуманізація, людиноцентризм, природо- і культуровідповідність, інтеграція, народність, диференціація та соціалізація. Мета оволодіння державною мовою формулюється на основі особистісного підходу, який передбачає орієнтацію на реалізацію учнями завдань творчого і пошукового характеру, завдяки яким вони розвивають власні мовленнєві здібності.
Поширеною формою роботи є урок аналізу художнього твору одним із літературознавчих методів. Слід використовувати різні типи аналізу літературних творів: у 10-11-х класах — цілісний, проблемний, комплексний, в середніх — пообразний і композиційний. У системі роботи — аналіз художніх творів на основі дослідження мікрообразів, визначення їхніх функції в ідейно-художньому задумі автора.
Світ, у якому ми живемо, стає дедалі складнішим і динамічнішим, тому інтеграція в сучасне суспільство й знаходження свого місця в житті вимагають від кожної людини дедалі більших зусиль. Уміння на основі набутих знань вирішувати проблеми, що виникають у різних життєвих ситуаціях, передбачає виховання розвиненої особистості.
Навчальна діяльність у результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Наскрізною компетентністю, якої потребує сучасне життя, є комунікативна — «здатність, і пов'язана з ефективним спілкуванням». Вона визнана загальнокультурною й може формуватися через будь-які шкільні предмети, оскільки виявляється в спілкуванні, толерантній поведінці в умовах відмінностей між людьми, у збереженні традицій.
Тому першочерговим завданням педагога, особливо філолога, є вдосконалення вмінь учнів, що становлять основу комунікативних компетентностей:
оволодіння усним і писемним спілкуванням у сфері культурних, мовних, релігійних відносин;
виправдане використання засобів мови для сприймання й створення висловлювань;
установлення й підтримка контакту зі співрозмовниками, формулювання запитань та чітка відповідь на них;
аргументоване доведення власних думок, участь у дискусіях, дебатах;
оцінювання найважливіших досягнень національної, європейської та світової культур.
Метою нашої педагогічної діяльності є формування комунікативних компетентностей через розвиток критичного мислення — вмілого, конструктивного мислення, що дозволяє людині формулювати надійні вірогідні судження. Незаперечною є думка про те, що учні, які сприймають викладений педагогом матеріал лише на репродуктивному рівні, не націлені мислити критично. Тому необхідно планувати на уроках ситуації активної участі школярів у процесі навчання:
дозволяти вільно розмірковувати,
робити припущення,
установлювати очевидність або безглуздість сказаного.
Коли діти повірять, що їхні думки цінні, вони відповідатимуть за власні переконання. Оволодіння нормами спілкування у сфері культурних, мовних, релігійних відносин, виправдане використання засобів мови для сприймання й створення висловлювань, аргументоване доведення власних думок, участь у дискусіях, дебатах, уміння оцінити найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур дають учням можливість установити й підтримати контакти зі співрозмовниками. У результаті школярі долають сумніви, ставлять запитання, будують судження на доказах, шукають зв’язок між предметами, є інтелектуально незалежними. Отже, використання компетентнісного підходу до викладання мови та літератури в умовах профілізації є ефективним засобом підвищення якості філологічної освіти, розвитку здібностей та інтересів учнів, їх пізнавальної активності, а головне — засобом самореалізації. Результат освітнього процесу — компетентний випускник, який адекватно реагує на зміни в навколишньому світі, спроможний розв’язувати проблеми буття, приймати нестандартні рішення і нести за них відповідальність, будувати власний життєвий проект.
ЛітератураГільбух Ю. З. Розумово обдарована дитина: психологія, діагностика, педагогіка. – К. : Випол, 1993. – 75 с.
Єрмаков І. Г. Педагогіка життєтворчості: Орієнтири для XXI століття, кроки до компетентності та інтеграції: Науково-методичний збірник. — К. : Контекст, 2000. — С. 18-19; Єрмаков І. Г. Життєва компетентність особистості. : Науково-методичний посібник // За ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен. — К. : Богдана, 2003. — С. 57.
Каткова Т. І. Компетентнісний випускник // Постметодика. — 2002. — № 2-3. — С. 81.
Марченко О. В. Перші кроки до науки: Методичний посібник. — Дніпропетровськ, Крафт, 2005. — С. 96.
Сергієнко А. А. Організація групової і навчальної діяльності на уроках української літератури: Навчально-методичний посібник. — Дніпропетровськ: Інновація, 2007.
Сохань Л. В., Єрмаков І. Г. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник // За ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен. — К. : Богдана, 2003. — С. 168-169.
Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. — К. : Проза. — 1995. — с. 9.