Досвід роботи Розвиток пiзнавальноi компетентностi учнiв засобами дидактичноi гри

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСВІДУ

Сучасний світ переживає процес докорінного переосмислення домінант в організації стосунків особистість - суспільство ”, особистість - держава ”, суспільство - держава ”. Новітні інформаційні та науково-технічні досягнення відкривають перед людиною небачені перспективи особистісного розвитку та самореалізації, небувалу свободу вибору. Водночас, на людину покладається безпрецедентна відповідальність за їх реалізацію, за успішне здійснення власного життя в нових соціально-економічних та соціокультурних умовах.
Важливо, що сучасна людина, рівень її розвитку, її особистих, культурних та професійних якостей є результатом освітньої (соціально-виховної) діяльності уповноважених ним закладів освіти. Освіта має і повинна відіграти провідну роль у формуванні здатності і готовності молодої особистості ефективно здійснювати власну життєдіяльність та трудову діяльність, досягати життєвого успіху в нових суспільних умовах .
Конкретним проявом трансформаційних змін у сфері освіти є перехід від класичної, знаннєво-просвітницької та технічної парадигми середньої освіти до сучасної, особистісно - зорієнтованої. Конкретним втіленням особистісно-зорієнтованої освітньої парадигми є компетентнісно-зорієнтований підхід націлений на системне формування життєвої компетентності учнів.
Пізнавальна компетентність – одна з ключових, що відслідковується в системі регіонального моніторингу якості освіти.
Пізнавальна компетентність має на увазі навчальні досягнення, інтелектуальні завдання, уміння навчатися та оперувати знаннями. Працюючи над формуванням пізнавальної компетентності, мабуть, найважливіше забезпечити уміння навчатися. Навчання – це важка праця і зовсім не кожен учень готовий до цього. Як зробити навчання більш цікавим, доступним до учня? Як зробити так, що б учень бажав навчатися, міг оперувати знаннями, підвищив навчальні досягнення?
Кожен учитель шукає свої відповіді на ці запитання. Одним з доцільних засобів, спрямованих на вирішення поставлених питань є застосування в навчальному процесі дидактичних ігор, як одного з засобів, сприяючих розвитку розумової діяльності, формуючих пізнавальну компетентність.
І ще один важливий момент. Ви помітили, що діти зараз грають не так як їх батьки, як їх дідусі? Гра, в уяві сучасних підлітків, повинна бути комп’ютерною, або мобільною. Поступово, гра втрачає дві свої важливі функції: розвивальну і виховну. Важливо повернути гру в життя дитини в повному обсязі, так щоб вона виконувала всі три задачі, які виконувала з покон віку: навчала, розвивала, виховувала.
Теоретико-методологічна основа

Теоретико-методологічною основою вирішення зазначеної проблеми є концептуальні філософські положення про розвиток розумової діяльності школярів засобами, сприяючими розвитку бажання вчитися, а також філософське обґрунтування необхідності надавати учням не суму знань, а готувати їх до життя.
Квінтіліон (30-90 рр до н.е.) наголошував: у вихованні маємо прагнути навчити самостійності мислення і винахідництва, адже розум людини розвивається самостійно у дії.
Взірцем педагогічної думки вважається “Повчання Володимира Мономаха дітям” (1053-1125), де вперше, в епоху Київської Русі, обґрунтовано необхідність зв`язку освіти з потребами життя особистості.
Ще французький філософ Мішель Монтень (1553-1592) у своїй праці “Досліди” теоретично обґрунтував методи навчання і виховання, спрямовані на активізацію і розвиток творчого мислення, ініціативи дитини.
“Наставляйте дитину на мудрість – поступово за допомогою дитячих забав приведіть її до розуміння справжніх речей” – рекомендував Ян Амос Коменський (1592-1670). Автор “Великої дидактики” вважав, що основою розумового виховання є наочне знайомство з довкіллям та різноманітна діяльність цікава для дитини.
Ж.Ж. Русо (1712-1778) вважав, що необхідно розвивати в дитини спостережливість, допитливість на основі активної діяльності.
Видатний педагог К.Д. Ушинський (1824-1871) услід за Я. Коменським і Ж. Ж. Русо вимагав, щоб вивчаємий матеріал викликав інтерес у дітей та відповідав науковим вимогам.
У розробку теоретичних основ і практику побудови української національної школи кінця ХІХ – початку ХХ ст. вагомий внесок зробила Софія Федорівна Русова.
Вона вважала, що потрібно “зміцнювати у людини силу її розуму. Щоб вона керувала своєю діяльністю” Розумовому вихованню учнів С.Русова надавала першочергового значення. оскільки воно є основою для всебічного розвитку особистості. сприяє прогресу науки, техніки, культури.
Згідно концепції Ельконіна-Давидова, розробленої в 70 ті роки ХХ ст. в молодшому шкільному віці через спеціально побудоване навчання у дитини можуть бути сформовані здатності до самовдосконалення, саморозвитку, самопізнання. Тобто дитина повинна поступово, за час навчання в молодших класах, набути “вміння навчатись”.
І. Єрмолов, В. Краєвський. Л. Сохань, А. Хуторський розробили сучасну теорію компетентнісного підходу.
К. Бахков, В. Мисан, О. Помстун, Г. Фриймон. В. Шарко створюють технологію інноваційного навчання з новими підходами до сучасного уроку.


На основі системного аналізу наукових джерел була визначена проблема:
чи може дидактична гра бути ефективним засобом розвитку пізнавальної компетентності учнів, сприяти розумовому вихованню дітей.
Ціль дослідження:
підтвердити ефективність використання дидактичної гри для формування пізнавальної компетентності учнів.
Об`єкт дослідження:
пізнавальний інтерес.
Предмет дослідження:
дидактична гра, як форма роботи на уроці математики. та форма позакласної роботи з математики.
Гіпотеза дослідження:
використання дидактичної гри під час уроку та в позакласній роботі сприяє розвитку пізнавальної компетентності.
Задачі:
Розглянути теоретичні питання з питань організації дидактичної гри.
Розглянути практичні умови застосування дидактичних ігор на уроках математики та в позакласній роботі.
Вивчити механізм щодо розвитку пізнавальної діяльності учнів засобами дидактичних ігор.
Виявити вплив дидактичних ігор на динаміку сформованості життєвих компетентностей учнів.
Методи використані для рішення задач:
Аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури по темі.
Діагностика.
Моделювання.
Дослідницько - експерементальна робота












Трикутник мого досвіду

Опис досвіду :
розвиток пізнавальної
компетеності учнів засобами
дидактичної гри



Трикутник – це математична фігура, яка складається з трьох точок, не розташованих на одній прямій і трьох відрізків, які попарно поєднують точки. Точки – вершини трикутника. Відрізки – сторони.

Трикутник – це найбільш стійка фігура. Важко зламати трикутник, або звалити трикутну підпорку
.
Так вийшло, що досвід моєї роботи складається з трьох частин.

діагностика;
моделювання;
робота на уроці

Це вершини трикутника мого досвіду. А сторони мого досвіду це відрізки уроків з застосуванням дидактичних ігор з інтерактивними елементами, це розробки проектів, це позакласні заходи з розробкою власних сценаріїв.
І так знайомтесь: трикутник мого досвіду.












З чого починати? З діагностики!
Розпочинати роботу кожному вчителю, не залежно від того над розв`язанням якої педагогічної, методичної проблеми він працює, я пропоную з діагностики. Чому? Тому, що не можливо розв’язати проблему не вивчивши її досконало з усіх боків. Доречи, лікар розпочинає свою роботу з діагностики, автослюсар – з діагностики, капітан корабля, перед тим як вирушити в море, вивчає карту маршруту.
Робота з кожною складною системою розпочинається з діагностики – тобто вивчення принципу роботи цієї системи, стану всіх її елементів.
А хіба школа, клас, урок це менш складна система ніж корабель? Я впевнена, що ні! І тому розпочинати свою роботу вчитель, як висококласний майстер, повинен з діагностики!

За допомогою діагностичних методик учитель отримує дані про стан педагогічного процесу, якості навчання, сформованості умінь і навичок. Оброблюючи ,аналізуючи отримані дані вчитель коректує і прогнозує розвиток учнів та напрямки роботи.

Стосовно педагогіки діагностичні виміри складають важку теоретичну і практичну проблему. Надійна система виміру якості педагогічного процесу і його результатів ( «якості» випускників) дозволили б зробити цей процес біль ефективним.

На теоретичному та прикладному рівнях діагностика вирішує такі питання:

що вивчати?
якими методами?
як фіксувати результат?
як використовувати результат?



































Педагогічна діагностика, тобто вивчення процесу та результатів навчання і виховання, важливо не саме по собі, а тим, що забезпечує зворотній зв’язок в педагогічній системі. Вона необхідна для більш оптимальної організації педагогічного процесу.

Розрізняють наступні функції діагностики:














Намагаючись реалізувати всі функції діагностики вчитель суттєво поліпшує організацію уроків, позакласних заходів. Всього навчально-педагогічного процесу.
Існує багато рекомендацій щодо організації і проведення діагностики.

При проведенні діагностики я додержуюсь наступних правил:

Діагностика не повинна бути самоціллю
Здійснювати діагностику треба планомірно й систематично
Діагностування учнів треба проводити в природних умовах життєдіяльності
Постійно збагачувати арсенал методів діагностики.
Використовувати систему методів діагностики
Додержуватись професійно-етичних принципів.
Злучати до діагностування учнів професіоналів-психологів.

Висновок: діагностування – необхідний етап в роботі вчителя. Діагностування сприяє удосконаленню методичної культури вчителя, визначає напрямки професійного росту, визначає слабкі та сильні сторони в роботі вчителя. надає можливості створення системи корекційної роботи. дозволяє моделювати особистість учня.
ІІ. А тепер –моделювання!

На мій погляд діагностика нерозривно пов’язана зі створенням моделі компетентного учня. І тому після детального діагностування я пропоную кожному вчителю створити модель учня - цілісну систему взаємопов’язаних освітніх результатів, які отримує учень в процесі вивчення матеріалу. Запропонованого програмою.
Успішно розроблена модель учня суттєво сприяє вирішенню основних проблем навчально-виховного процесу.
Зазвичай йдеться мова про модель компетентного випускника середньої школи – як складної прогностичної моделі (моделі бажаного майбутнього), яка повинна системно узагальнити. Та відтворити категоріями освітніх технологій систему життєвих компетенцій майбутнього випускника, необхідних йому для досягнення життєвої компетентності та успіху в умовах вимог ХХІ століття.
Але ж компетентний випускник вчора був учнем середньої школи. позавчора – початкової. І не лише наприкінці всього курсу навчання, а й впродовж нього ми можемо моделювати (планувати) певні результати.
Учень, закінчивши 5-клас, повинен мати певні математичні знання. як допоможуть йому успішно навчатись в 6-му класі, проявляти свої інтелектуальні здібності. вирішувати побутові, суспільні проблеми, спілкуючись з оточуючими на рівні, який відповідає його віковим особливостям. Зрозуміло, що для учня , який закінчив 6-й клас рівень знань, що дозволяє успішно вирішувати таке питання повинен бути іншим. То ж чому не змоделювати (спланувати) модель математичних знань учня, який закінчив той, чи інший клас?
Це можна й треба робити!
Сфера освіти – це специфічна галузь моделювання. Моделюючи в сфері освіти треба додержуватись наступних рекомендацій:
моделювання – це не опис та дослідження того, що є, а визначення можливостей розвитку, та удосконалення освітніх процесів, та їх результатів;
моделювання повинно бути адекватним (точно і повно відображати сучасні умови та вірно прогнозувати майбутні) та динамічним (модель має періодично відтворюватися з метою коригування)
прогнозована модель повинна адекватно відображати як людську індивідуальність, так і різноманіття вимог практичної суспільної діяльності, які висуватимуться до особистості.
Висновок: Модель учня має виражену практичну значущість. Це повний образ , еталон. Ідеал особистості. який має бути реалізований в педагогічному процесі.

ІІІ. Його величність – урок!

Проведення діагностики є модель математичних знань учня. А що далі? Далі – його величність урок!
При планування уроків перед учителем постає цілий ряд запитань:
які методи обрати для рішення задач уроку?
як поєднувати різні методи?
чи будуть обрані методи систематичними в даних педагогічних умовах?
Щоб відповіді на ці запитання були повними пропоную враховувати наступне:
особливості предметно і учбового матеріалу;
зміст матеріалу;
цілі і задачі конкретного уроку;
- особливості ємоціонально-пізнавальної сфери учнів.
Але не залежно від обраних методів, треба пам”ятати:
кожен урок повинен навчати, розвивати, виховувати;
кожен урок повинен сприяти впровадженню компетентнісно-орієнтованого підходу до навчально-виховного процесу;
кожен урок повинен сприяти формуванню життєвої компетентності завдання у різних сферах життєдіяльності.
Реалізуючи компетентнісний підхід в своїй системі роботи, я намагаюсь достатньо уваги приділяти розвитку кожній компетентності. Та все ж реалізація пізнавальної компетентності цікавить мене найбільше
Дзвоник. До класу зайшли учні та вчитель. Які цілі ставить перед собою учитель переступаючи поріг класу? Навчити! Передати певну суму знань своїм учням! А чи готові учні отримати ці знання? Бо знання можна передати тільки тоді. коли їх беруть!
Як зробити так, щоб учні захотіли отримати знання? Як розвивати уміння навчатися? Оперувати знаннями? Як досягти підвищення навчальних досягнень? Як реалізувати складові пізнавальної компетентності?
Спостерігаючи за учнями під час перерві на інших уроках при проведенні позакласних заходів я знайшла відповідь на ці запитання! Гра – ось що зможе викликати інтерес учнів, зробити процес навчання цікавим для дітей. Гра може подарувати дітям щастя навчатися з палаючими очима, а вчитель – щастя спостерігати ці палаючі очі, та радіти, що велика підготовча робота проведена вчителем, щодо підготовки уроку пішла на користь дітям!
Чому ж гра допомагає формуванню та розвитку пізнавальної компетентності учнів? Тому що в процесі гри в дитини виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивається увага, пам`ять . Захопившись, діти не помічають, що навчаються в незвичних ситуаціях, поповнюють запас навичок, умінь, розвивають фантазію. Навіть дуже пасивні учні включаються в гру з великим бажанням. Під час гри діти, як правило уважні, дисципліновані. Дидактичні ігри дуже гарно співпрацюють з “серйозним навчанням”. Включення в урок дидактичних ігор та ігрових моментів дає змогу зробити процес навчання цікавим. забезпечує бадьорий робочий настрій поліпшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Гра це могутній, незамінний ричаг розумового розвитку дитини. А отже і могутній ричаг формування пізнавальної компетентності.
Дидактична гра - не самоціль на уроці. А засіб навчання та виховання . Дидактичну гру не треба плутати з забавкою, не слід роздивлятись гру лише як “задоволення заради задоволення”
На дидактичну гру треба дивитись як на вид перетворювальної творчої діяльності в шкільному зв’язку з іншими видами учбової роботи.
Перш ніж застосовувати дидактичну гру на уроці необхідно докладно познайомитись з головними особливостями цієї форми роботи.
Суттєва ознака дидактичної гри:
наявність чітко означеної цілі навчання і відповідного їй педагогічного результату, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді і характеризуються учбово-пізнавальною спрямованістю.

Головні структурні компоненти дидактичної гри:

Задум
Правила
Дії
Пізнавальний зміст
Обладнання
Результат

Відображення в назві, закладено в дидактичній задачі, яку треба розв”язати під час навчання
Визначають порядок дій, поведінку учня під час гри, сприяють утворенню на уроці робочої обстановки
Сприяють розвитку пізнавальної активності учнів, дають їм можливість проявити свої здібності, застосувати знання, навички для досягнення цілей гри
Засвоєння знань і навичок, які застосовуються для рішення навчальної проблеми означеною грою
Наочність дидактичні роздавальні матеріали, тощо (в значній мірі співпадає з обладнанням уроку)
Рішення поставленої навчальної задачі, є показником учбових досягнень учнів


Доцільність використання дидактичної гри на різних типах уроків різна.
Найменше можливості у дидактичних ігор на уроках засвоєння нових знань. та уроках контролю і корекції знань учнів.
Найбільше – на уроках застосування знань, умінь, формування навичок і вмінь, комбінованих уроках.
Важливо також визначити доцільність використання дидактичної гри на різних етапах уроку. Яскравіше можливості дидактичної гри проявляються під час перевірки домашнього завдання, формування навичок і вмінь, актуалізації опорних знань, відпрацьовування навичок.
Відповідно до дидактичних задач уроку розрізняють ігри:
Навчальні – учні граючі. Набувають нових знань. або вимушені набути їх готуючись до гри.
Контролюючі – учні повторюють, закріплюють раніш набуті знання. учитель перевіряє раніш набуті знання.
Узагальнюючі: сприяють встановленню міжпредметних зв’язків, набуттю умінь діяти в різноманітних учбових та практичних ситуаціях.
Єдиної методики проведення дидактичної гри не існує. Та все ж можна визначити загальні методичні моменти, які необхідно враховувати при організації дидактичних ігор:

Цілi гри: навчальні, розвиваючі, виховні.
Навички, вміння, які будуть засвоєні під час гри.
Дидактичні матеріали та посібники для гри.
Регламент проведення гри.
Кількість гравців, ооптимальна для повноцінногоо навчального ефекту гри.
Відповідність гри психолого-педагогічним особливостям підлітків.
Спостереження за активністю учнів під час гри.
Підведення підсумків гри: для учнів – оцінки.
Аналіз гри учителем з метою подальшого поліпшення методичної організації гри.

Організація дидактичної гри – це творчий процес. На організацію гри впливає особистість вчителя; рівень математичної підготовки учнів. взаємовідносини в системі “учитель - учень”, зміст учбового матеріалу. Приділяючи достатньо уваги організації дидактичних ігор на уроках в практиці моєї роботи з’явилась методична “9” організації дидактичних ігор.

Правила гри – прості,точно сформульовані.
Математичний зміст – доступний до розуміння учнів.
Дидактичний матеріал – зручний в використанні.
Облік результатів гри – відкритий, справедливий.
Кожен учень – активний учасник гри.
Розпочав гру – закінчи її на одному уроці.
Розумова діяльність – необхідний компонент гри.
Висловлювання гравців – математично грамотні.
Головне в грі – навчання математиці!

Намагаючись систематизувати дидактичні ігри я розподілила їх для себе на наступні блоки:

імітаційні, діалогічні ігри;
ігрові ситуаційні;
розвиваючі логічне мислення;
цікаві задачі;
математичні вікторини;
математичні естафети;
математичне лото;
кругові завдання;
математичні турніри.
Не всі дидактичні ігри однаково часто використовуються на уроках, та всі вони мають право на існування і всі сприяють розвитку дитини, формуванню пізнавальної компетентності учнів.
Використання дидактичних ігор підвищує інтерес до математики. урізноманітнює уроки, додає йому емоційного забарвлення, знімає втому, розвиває увагу, інтелект, взаємодопомогу, почуття змагання.
Систематичне використання дидактичних ігор на різних етапах вивчення різного за характером математичного матеріалу є ефективним засобом формування пізнавальної компетентності учнів на уроках.
Різноманітні дидактичні ігри відіграють велику роль в організації позакласної роботи з математики.
В практиці роботи я застосовую математичні КВНи, математичні вечори, випуск математичних газет, математичних бюлетнів.
Складаючи сценарії позакласних заходів, я намагаюсь зробити їх нестандартними, цікавими для учнів, вовлікаючи в процесі підготовки дітей.
Висновок: Використання дидактичних ігор на уроках математиці та в позакласній роботі з математики сприяє розвитку інтересу до навчання. дозволяє учням усвідомити привабливі боки математики, її можливості в розвитку розумових здібностей, в подоланні труднощів.

Аналіз результативності.
Моніторингові дослідження результативності використання дидактичних ігор на уроках математики показують:
підвищення розвитку емоційно-пізнавальної сфери;
підвищення рівня мотивації до навчання;
підвищення активності при організації і проведенні позакласних заходів.
Використання дидактичних ігор на уроках сприяє розвитку пізнавальної компетентності учнів про що свідчать:
підвищення якості знань.
активна участь учнів в шкільних олімпіадах,
активна участь в тижнях математики;
активна участь в міжнародному математичному конкурсі “Кенгуру”.
активна участь в проектній діяльності.
 НОРМАТИВНА БАЗА.
МЕТОДИЧНА ЛІТЕРАТУРА

Бабанский Ю.К. Методы обучения в современной школе. – М., 1983.
Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: общедидактический аспект. – М., 1977.
Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання. К., 1998.
Дидактика современной школы. /под ред. В.А. Онищука. – К. 1987
Єрмаков І.Д., Пузіков Д.О., Життєтворчі компетенції особистості. – Донецьк, 2007.
Падалка О.С. та інші. Педагогічні технології. – К., 1996.
Кордемский Б.А. Увлечь школьников математикой. – М.: Просвещение, 1981.
Минкин Е.М.От игры к знаниям. – М.: Просвещение, 1982
Спиваковская А.С. Игра – это серьёзно. – М.: Педагогика, 1981
Коваленко В.Г. Дидактические игры на уроках математики. – М.: Просвещение, 1990.
Бевз Г.П. Методика викладання математики. К.: “Вища школа”, 1972
Черватюк О.Г., Шиманська Г.Д. Єлементи цікавості математики на уроках математики К.: “Радянська школа”, 1968.
Корнієнко Г.Л., Фігошіна В.І. Тиждень математики в школі 5-11 класи – Х.: Веста: Видавництво “Ранок”, 2009
Пометун О.І., Фрейман Г.О. Методика навчання в школі. – К., 2005.
Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов – СП б – 2001.
Щукина Г.И. Роль деятельности в учебном процессе. – М., 1986
Єльконин Д.Б. Психология игры – М.: Педагогика, 1998.

Ось мої відповіді на ці запитання:


як використовувати результат


що вивчати


якими методами


як фіксувати результат

учбові програми
підручники
методичні рекомендації
методичні посібники
сучасні методи навчання
творчі доробки колег
професійні газети, журнали

аналіз,
сінтез

нотатки,
карточки,
особиста бібліотека професійних наробок

при календарному та поурочному плануванні.
організації позакласних заходів з математики.
при організації консультацій з обдарованими учнями
при організації корекційної роботи з слабовстигаю-чими учнями


спостреження,
бесіда
тестування;
анкетування

при поурочному плануванні роботи,
при організації роботи з обдарованими учнями
при організації коррекційної роботи з слабовстигаючими учнями

окремих учнів,
учнівський колектив

схеми,
діаграми
таблиці

виховна

Контрольно-корекцiна

прогностична

під час, діагностування відбувається виховний вплив на учнів



прогнозування змін в розвитку (моделювання)

отримання даних і корекція