Методична розробка бінарного уроку на тему: Історична трагедія українського народу

Міністерство освіти і науки України
Донецька обласна державна адміністрація
Управління освіти і науки

Краматорський професійний торгово-кулінарний ліцей

ЗАТВЕРДЖУЮ:
Заст. директора з НР
_________ Л.Г. Нечволода
Методична розробка відкритого бінарного уроку з предметів: «Історія України» та «Українська література» на тему: «Історична трагедія українського народу очима людини». (Урок-реквієм).

Розробили викладачі: історії Бєлова Н.О., української літератури Кравченко Л.В.
Розглянута та схвалена на засіданні методичної комісії соціально-гуманітарного циклу
Протокол № 6 від 21 січня 2010 р.
Голова методичної комісії Кравченко Л.В._____________

м. Краматорськ

СТРУКТУРА УРОКУ

І.
Організаційний момент.

1.
Привітання

2.
Оголошення теми та мети уроку

ІІ.
Мотивація навчальної діяльності.

1.
Демонстрація уривку з документального фільму «Великий голод»

2.
Інсценування «Молитви за убієнних голодом 1932-1933 років» Катерини Мотрич

ІІІ.
Актуалізація опорних знань та уявлень учнів з історії України.

1.
Слово викладача історії

2.
Виступи учнів – істориків-дослідників

3.
Перегляд презентації на тему «Голодомор 1932-1933 років». Прослуховування історичних документів.

4.
Демонстрація документальних свідчень «Забуттю не підлягає»

IV.
Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

1.
Слово викладача української літератури

2.
Обговорення роману Уласа Самчука «Марія»

3.
Виступи учнів – літературознавців-дослідників

4.
Аналіз творів інших українських авторів за тематикою голодомору

VІ.
Інструктаж домашнього завдання.

Написати твір-есе на тему: «Без строку давності. Без права на прощення»

V.
Підсумки уроку.

1.
Заключне слово викладачів

2.
Вшанування пам’яті загиблих. Перегляд відео кліпу Оксани Білозір «Свіча».

ПЛАН УРОКУ

Предмети:
«Історія України», «Українська література».

Тема уроку:
«Історична трагедія українського народу очима людини». (Урок-реквієм).

Мета уроку:
Узагальнити та систематизувати отримані знання з курсу історії України за темою «Голод 1932-1933 рр.»;
аналізувати твір Уласа Самчука «Марія»;
познайомити учнів з творами українських письменників, у яких висвітлена тема голодомору;
усвідомити трагізм голодомору 1932–1933 рр. на Україні.
Розвивати в учнів навички проведення самостійної пошуково-дослідницької роботи, використовуючи додаткові джерела інформації;
розвивати вміння зіставляти факти, робити висновки, будувати діалог.
Виховувати почуття патріотизму та національної самовідданості;
формувати в учнів національну самосвідомість і духовність.

Тип уроку:
Комбінований (узагальнення і систематизація пройденого матеріалу з історії України; вивчення нового матеріалу з української літератури).

Вид уроку:
Урок-реквієм.

Методи навчання:

Метод випереджаючого навчання,
повідомлення викладача,
повідомлення учнів,
інсценізація,
декламування та прослуховування віршів,
робота в малих та великих групах,
демонстрація навчального відеоматеріалу,
метод навчальної презентації.

Міжпредметні зв’язки:
Українська література, зарубіжна література, історія України, всесвітня історія.

Дидактичне та матеріально-технічне забезпечення:

- Ілюстративна виставка «Невиплакані сльози України»;
- Книжкова виставка «Забуттю не підлягає»;
- Портрет Уласа Самчука;
- Текст роману «Марія»;
- Епіграфи до уроку:
« Піднялись, озираються в десятиліття
З далини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивились: «Україна, ХХ століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

«Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці».
- Мультимедійний проектор;
- Документальний фільм «Великий голод»;
- Учнівська презентація «Голодомор 1932-1933 років»;
- Фонозапис музичного твору А. Моцарта «Реквієм», радіоспектаклю Ніни Виноградської «Голодомор»;
- Відео кліп Оксани Білозір «Свіча».

Час:
90 хвилин.

Література:
Додається до методичної розробки.

ХІД УРОКУ:

Вступне слово викладачів:
Добрий день, шановні друзі! Сьогодні ми проведемо з вами незвичайний, інтегрований урок з двох предметів – історії України та української літератури. Це буде урок-реквієм, який присвячується пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Україні.
Тема уроку: «Історична трагедія українського народу очима людини».
Наша мета:
згадати причини та передумови виникнення Голодомору;
довести історичними фактами, підтвердити документами і свідченнями очевидців безумовну наявність цієї трагедії;
дізнатися, в яких літературних творах знайшла відображення ця тема;
познайомитися з твором Уласа Самчука «Марія»;
і головне - усвідомити весь масштаб трагізму українського народу та вшанувати пам’ять мільйонів безневинно убієнних.
Їм – неоплаканим і невідспіваним... Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується цей урок
(демонстрація уривку з документального фільму «Великий голод»)

Марія:
(Вимикається світло, в темноті з'являється жінка в білому із запаленою свічкою в руках, стає на коліна й молиться, простягнувши руки до лику Матері Божої.
Жінка в білому уособлює душі убієнних голодом 1932-1933 рр.)
Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика сарана забрала все до зернини.
Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?
Господи, страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущного відведи. Нині прісно й навіки вічні відведи! Амінь.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.

Викладач історії:

(під супровід презентації слайдів)
І слайд
Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії.
Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 1930-х років, історія України не знає.
Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, нанесла нації непоправний удар, соціальні та демографічні наслідки якого сповіщають про себе й сьогодні.

ІІ слайд
Чому це стало можливим?
Як сталося, що без стихії, без засухи, без іноземного нашестя стільки людських життів були приречені на смертні тортури. Ми досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії та й причини голодомору досі остаточно не з’ясовані. Одні вважають, що голод був спланований урядом заздалегідь, щоб винищити українське селянство, бо в ньому вбачали оплот націоналізму та приватновласницької психології. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне – голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був штучно зорганізований і свідомо спрямований на винищення українського селянства. Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. Цей безпрецедентний за своїм катівським розмахом злочин сталінщини завдав Україні найтяжчих втрат, коштував нації мільйонів людських життів.

Викладач літератури:
Достигали жита. І тремтіли дитячі коліна - Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...Вимирало село – потопала в сльозах Україна,І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...Над Полями Святими замучені душі ячали,І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.
Ігор Качуровський
«Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви»

Викладач історії:

Чому ми знову торкаємося цієї болючої теми?
Не сьогодні це сказано: «Час розкидати каміння і час його збирати; час мовчати і час говорити!» Прийшов час говорити після десятиліть мовчання. Озирнімося у минуле, бо людина живе не в одному часі, а одразу в трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та в майбутньому. Дорога у майбутнє полягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І якщо люди сьогодні не зроблять правильних висновків, вони ходитимуть по колу. Отож, варто озиратись, і щоб поплакати, і, головне, щоб зрозуміти. Отже треба розібратися в передумовах і причинах голоду 1932 – 1933 років. І спочатку згадаємо хронологію історичних подій.

ІІІ слайд «Аграрна політика більшовиків до початку колективізації»

ОЧИМА ІСТОРИКІВ

Учень 1:

Більшовики прийшли до влади у 1917 році і розпочали свою державну діяльність з Декрету про землю. Селяни повірили в обіцянку вільного заможного життя. Але вже в 1919 році більшовики почали політику «воєнного комунізму», яка запровадила продрозверстку – у землеробів силою забирали хліб. По селах були розіслані продзагони під охороною військових частин. Як на це реагували селяни?

Учень 2:

На «зелену» неділю 1920 року жителі Борисполя на Київщині підняли повстання проти хлібовикачки. Повстання було придушене, спалено 500 дворів, повстанці розстріляні. Свої дії більшовика пояснювали тим, що хліб був потрібний, щоб відбити напад інтервентів.

Учень 1:

Та ось війна закінчилась. У 1921 році більшовики пішли на нові економічні заходи – запровадили нову економічну політику. Відроджувались приватна власність, кооперація, товарно-грошові відносини. Поволі стабілізувалася економіка, але для відродження села треба було десятки років, щоб селянин перепочив, звик до нових умов господарювання, зробив вибір. Адже селянські господарства мали різний рівень розвитку. Заможні створювали кооперативні господарства. Найбідніші, щоб вижити, створювали комуни, артілі. Тоді ніхто й не думав про усуспільнення засобів виробництва.

Учень 2:

Та ось над селом нависла загроза. У 1925 році на ХІV з’їзді партії був проголошений курс на індустріалізацію – побудову великих заводів і електростанцій . Потрібно було багато хліба. Хліб продавався за кордон, а на виручені гроші закуповувались верстати для фабрик і заводів. Але після ліквідації поміщицьких господарств основними виробниками хліба були самостійні селянські господарства, продуктивність праці яких була низька. Та й не кожна сім’я могла продати хліб. До того ж держава платила за хліб удвічі менше, ніж на ринку. Тому не дивно, що 1927 році почалася хлібозаготівельна криза.

Викладач літератури:

Зерно сплавляли в безвість, за границю,
Щоб насадити скрізь цей наш едем,
Немов витріскуючи із криниці,
Переливаючись рідким вогнем,
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
На горлі ж відчували пальців стиск.

Викладач історії:

ІV слайд «Підготовка до суцільної колективізації»
Спочатку було слово. І було те слово – «колективізація», а за ним ще довга шеренга слів – «агітація», «конфіскація», «реквізиція». Сільська влада почала домагатися від селян вступу до колгоспів.

МОВОЮ ЦИФР І ФАКТІВ

Учень 3:

Союзний уряд не задовольняли темпи хлібозаготівель в Україні. Український хліб переважав у зерновому експорті царської Росії, до революції. Більшовики зберігали цю тенденцію, але знищували головних виробників хліба. Поміщики колись давали 300 млн пудів хліба. Куркулі до війни давали 650 млн пудів. А колгоспи – лише 14 млн пудів. То де ж узяти хліба, і то швидше?

Учень 4:

Для сталінського керівництва відповідь була очевидною. Треба повернутися до випробуваного способу – розверстки.
30 грудня 1927 року до Харкова приїхав секретар ЦК ВКП(б) Молотов, який вимагав від ЦК КП(б)У України форсування темпів хлібозаготівель. Для України був встановлений план – 265 млн пудів.

Учень 3:

Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями. За невиконання плану хлібоздачі селян позбавляли власного помешкання, худоби, землі. А вони всіляко чинили опір, ховали хліб «на чорний день». Хлібозаготівля пробуксовувала. Через нестачу зерна в державі могли зірватися форсовані темпи індустріалізації. Потрібний був надійний механізм безперебійного постачання хліба. І тоді ЦК ВКП(б) знайшов спосіб подолання зернової проблеми – масова колективізація.

Учень 4:

Й.Сталін та його оточення вважали, що потреби індустріалізації простіше задовольнити, спираючись не на 30 млн індивідуальних селянських господарств, а на 300 тисяч колгоспів. Вони були впевненні, що не держава має залежать від селян, а вони мусять перебувати в залежності від держави. Під час колективізації рано чи пізно постало б питання про долю заможних селян. Бо найбільше прив’язані до землі, вони категорично відмовлялись її втрачати.

Учень 3:

Тому у листопаді 1929 року пленум ЦК ВКП(б) прийняв постанову про суцільну колективізацію в найстисліші строки та розкуркулювання». Не мине й місяця, як Й.Сталін зажадає піти ще далі. На всесоюзній конференції аграрників марксистів у грудні він поставить завдання взагалі «ліквідації куркульства як класу». Постанова від 30 січня 1930 року визначала «куркульські сім’ї», які підлягали ліквідації. Поділялися вони на 3 категорії: перша – активні «вороги радянської влади» (міра покарання - розстріл), друга – ті, хто виявляв менш активний опір (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни), третя категорія – «куркульські сім’ї, які не чинили опору. Вони розселялись у спеціальних поселеннях.

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
(трансляція звукозапису документу №1 «Про виселення кулаків»)

Викладач історії:

Для проведення компанії розкуркулювання і керівництва колгоспами на Україну прибули так звані 25-тисячники (головним чином свідомі, випробувані революцією, та фанатично віддані владі пролетарі центру). Ці сторонні, далекі від землі й праці на ній люди забезпечували проведення колективізації будь-якою ціною.
«Революція зверху», як називав Й.Сталін колективізацію, супроводжувалася такою жорстокістю, що її без перебільшення можна назвати війною режиму проти селянства.

Викладач літератури:

Але навіть в той тяжкий час наш народ не втрачав іронію і сарказм. Він сміявся, але це був гіркий сміх, сміх крізь сльози і стогін. Народ виказував своє влучне і гнівне слово, в якому висловлював своє ставлення до влади.

НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ

Учні
літ-знавці
Учень 1:
Як пішла я у колгосп,
Чоботи репіли,
Як ішла я із колгоспу,
Зуби цокотіли.

Учень 2:
Сидить баба на рядні
І считає трудодні:
- Трудодень! Трудодень! –
Дайте хліба хоч на день.

Учень 3:
Сталін грає на бандурі,
А Калінін Гопака.
Дожилася Україна:
Двісті грам на їдока.

Учень 4:
В тридцять третьому году їли люди лободу.
Пухли люди з голоду. Помирали на ходу.
Отощали усі люди. Падали, як мухи,
Кропивою-лободою не наповниш брюха...

Хліб качали, вимітали -
Весь народ сумує,
А «великий голова» мовби і не чує.
Він укази іздає:
Продналог давайте,
Де хочете, там беріть,
Хоч з нігтів колупайте.
А у СОЗі при дорозі
Роздають макуху -
Хочеш жити – йди до СОЗу,
Бо впадеш без духу.

Пролилися на Вкраїні
Великії сльози,
Як «великий голова»
Гнав народ у СОЗи.
Отаке-то, добрі люди,
Зчинилося лихо:
Побив голод мужиків -
Сидіть у СОЗі тихо...

Учень 5:
Устань, Ленін, подивися.
До чого ми дожилися:
Хата – боком, клуня – боком,
Ще й коняка з одним оком.
А на хаті серп і молот,
А у хаті холод, голод.
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні.

Викладач історії:

V слайд «Зернові поставки України державі»
До кінця 1932 р в Україні колгоспи об’єднували вже майже 70% дворів і понад 80% посівних площ. Але рівень товарності зернових складав у цих колгоспах приблизно 5%. Поставки зерна постійно зменшувалися.
Чим можна пояснити низьку віддачу колгоспів?

Учень 5:

Створивши примусово колгоспи, режим встановив над ними всебічний контроль. «Першою заповіддю» стала здача хліба державі. Нараховувати щось на трудодні за роботу після виконання поставок практично не було можливості. Адже розміри поставок постійно збільшувалися. За свою продукцію колгосп отримував від держави чисто символічну платню. Колгоспники сподівалися лише на присадибну ділянку.

Учень 6:

7 серпня 1932 р вийшла власноручно написана Генсеком постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення громадської власності». Згідно з нею передбачалася смертна кара або позбавлення волі на строк не менш 10 років за розкрадання соціалістичної власності. Цей варварський «закон про колоски» підняв нову, небачену досі хвилю нацькування дітей на батьків , глухої, звірячої ненависті людини до людини, доносів, підозр, знущань. Діти були мобілізовані для чергування на полях...
Юні піонери вистежували односельчан і рідних, доповідали політвідділам, нерідко самі ловили тих, хто зірвав на колгоспному полі один чи два колоски, і радо рапортували на зборах піонерських дружин про досягнуті успіхи в класовій боротьбі.

Викладач літератури:

Грається болем лють.
Знаєш, що значить – закони?...
Кожну неправдоньку взуть
І зав’язати червоним.

Бавиться люттю гнів.
Знаєш, що значить – сваволя?...
Смерть
За п’ять колосків
Із власного поля!

Викладач історії:

VІ слайд «Діяльність надзвичайної комісії»
У жовтні 1932 р. у республіку направлено хлібозаготівельну комісію з надзвичайними повноваженнями на чолі з головою РНК СРСР В. Молотовим, який на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У повідомив, що зобов’язання України щодо здачі хліба державі зменшуються на 60 млн пудів і остаточно встановлюються в розмірі 282 млн пудів. З цього випливало, що потрібно ще викачати з села стільки ж хліба, скільки його буде заготовлено після жнив – з серпня по жовтень. Крім того, зрив компанії хлібозаготівель за висновком комісії пояснювався зовсім не відсутністю хліба в господарствах, а нерішучістю влади на місцях.
Розплата за це була страшною – діяла вказівка: з метою погашення натуральних штрафів конфісковувати всі харчові припаси селян, одержані з присадибних ділянок. Почалися масові обшуки і вилучення продовольства. Україна була переведена на блокадне становище: кордони республіки, ряд областей і районів були оточені військовими підрозділами.
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
(трансляція звукозапису документу №2 «Про заборону виїзду українців»)
В результаті, з листопада 1932 до лютого 1933 р комісія додатково викачала з України 104,6 млн пудів хліба. З республіки було вивезено майже все зерно.
Масове голодування розпочалося в грудні 1931 року і тривало впродовж 22 місяців.
У 1932 р в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області.
Найстрашнішої сили масовий голодомор набув на початку 1933 р. В це неможливо повірити, але навесні 1933 року на України щодня помирало голодною смертю 25 тисяч чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 чоловік.
(трансляція звукозапису документу №3 «Про надання допомоги»)

Викладач літератури:

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну запалю обгорілу свічу.
Помічаю не замки – твердині, не храми –
Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озираються в десятиліття
З далини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивились: «Вкраїна, ХХ століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Викладач історії:

Про глибину цієї трагедії найбільше можна дізнатися зі спогадів тих, хто пройшов ці випробування і вижив.

СВІДЧЕНЯ ОЧЕВИДЦІВ
(Демонстрація фрагментів фільму «Великий голод»)
Моторошно проглядати ці свідчення, але це вкрай необхідно, щоб зрозуміти біль іншої людини, не зачерствіти, щоб вже ніхто не зміг цинічно заявити, що голоду не було.

Викладач літератури:

Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели дотла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, -
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський Молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах.
А кажеш: не було голодомору!

Викладач історії:

Але офіційні органи влади замовчували трагедію українського села, згідно з установкою Й.Сталіна ставились до голоду, як до неіснуючого явища.

Учень 5:

У липні 1933 року у Львові – тодішня територія Польщі – був створений український центральний комітет допомоги Україні. Велику поміч надали йому українці Канади, організація «Золотий хрест», створена Українцями Америки, але перевезти закуплене для голодних зерно через кордон не вдалося. Радянський уряд не дав на це дозволу.

Учень 6:

Американський кореспондент, який в цей час побував в країні, розповідав, що з вікна вагону він бачив величезні піраміди зерна, навалені просто неба, з яких йшов дим від внутрішнього згорання.
А люди розповідали, що пшеницю грузили на баржі і топили в Дніпрі, а потім бачили пророслу пшеницю, яка пливла до Черкас.

Учень 5:

Уряд свідомо маскував голод. Він переселяючи у спустошені села України селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933 року в Україну з Білорусії було відправлено 40 ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області – 48 ешелонів, з Іванівської – 24.

Учень 6:

«Державна політика зробила голодомор» – так у наш час написав до газети Микола Носенко, якому зараз 87 років. Далі він згадує: «уповноважені збирали всі крупи і висипали до одного мішка: квасолю, горох, чечевицю, просо, пшоно, гречку, жито і таке інше. При мені до одного мішка висипали пів глечика квасолі і півмакітри проса, приготовленого для товчіння в ступі. І я тоді подумав, а що ж із цієї суміші буде? А воно і не вимагалося, щоб щось вийшло – головне, щоб у тебе його не було»

Викладач історії:

Політика абсурду на рівні держави, наслідком якої була смерть.
VІІ слайд «Сталін»
А через репродуктори всюди в країні звучали слова самого генсека: «Жить стало лучше, товарищи. Жизнь стала веселее».
З промови Й. Сталіна у січні 1933-го року: «Мы, безусловно, добились того, что материальное положение рабочих и крестьян улучшается у нас из года в год. Не соглашаться с этим могут только заклятые враги советской власти!».

Викладач літератури:

Якби він знав, коли б побачив –
Сини ростуть на лободі,
Сини Радянської держави!
Та знає вождь, усе він зна
У вус всміхається лукаво:
В Москві весна. Його весна.
М. Будлянський

Викладач історії:
34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входить 193 країни, одноголосно прийняла резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні».
Вперше Європейський парламент визнав Голодомор величезною трагедією в історії людства.
Крізь усі політичні заслони правда про голодомор прорвалась у нинішнє суспільство.
Людська пам'ять наголошує: "Таке не повинно повторитись."
VІІІ слайд «Фотодокази злочину»
(Під супровід фото слайдів звучить «Реквієм» Моцарта)

Викладач літератури:
А зараз давайте перегорнемо сторінки української літератури, присвячені темі голодомору.
(Фонозапис уривку №1 з поеми Н. Виноградської «Голодомор»)
Про страшні муки і про переживання українського народу в 1932- 1933рр. писали, свідчили, говорили до останнього часу переважно за кордоном. В Радянському Союзі голодомор не велено було і згадувати. Одним з перших написав про голод в Україні, причому по свіжих слідах, Улас Самчук у романі «Марія», який був надрукований у Львові у 1934 році.
(під супровід презентації слайдів)
І слайд
Це – роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат.
Головна героїня твору – Марія. Її образ – найбільш ємний і значущий. Історія її життя вміщена в трикнижжя: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії» та «Книга про хліб».
Роман нагадує компонування Біблії. Це невипадково. Ім’я героїні перегукується з іменем Богоматері. Жодного разу ніхто в романі не назвав її Марійкою чи Марусею. Від колиски і до жахливої і голодної смерті вона – Марія.
Марію та образ Матері Божої зближує авторське узагальнення. Небесна Марія – заступниця людства, а селянка Марія – втілення долі мільйонів матерів-страдниць. Недаремно роман має присвяту «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 1933»

Учень 1:
ІІ слайд
Цей твір автор жанрово визначив як «хроніку одного життя», бо він має природний для хроніки біографічний сюжет.
Роман-хроніка – різновид роману, за основу сюжету якого взято історію суспільних або родинних подій, змальованих у їх часовій послідовності.
Кожен з розділів роману «Марія» є розповіддю про певний етап у житті головної героїні та українського селянства.
В 1-му розділі в «Книзі про народження Марії» автор розповідає про сирітське дитинство дівчини, її перебування у наймах, про перше кохання до Корнія і життя з нелюбимим Гнатом аж до розлучення.

Учень 2:
«Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі».

Учень 3:

З 6 років Марія осиротіла, з 9 – була віддана в найми. Але попри все вона виросла у дивовижно красиву дівчину, і в праці їй не було рівних. Парубки за неї мало не билися.
Її коханого забирають на 7 років у царську армію. Не отримавши згодом від нього жодного листа, Марія, з відчаю, подає рушники іншому. Вона виходить заміж за Гната Кухарчука – хлопця, не наділеного хоч би якою красою, ще й каліку, але він був добрий хазяїн, і віддано любив дівчину.

Учень 2:
«Гнат і Марія чують під собою твердий ґрунт. Все, що було, стерлося з пам’яті. Живуть спокійним селянським життям. Сіють, збирають збіжжя, святять паску і кожний день зустрічають і проводять сонце.
Не думалося і не могло думатися, що і цьому буде край».

Учень 1:
У «Книзі днів Марії», ми бачимо героїню, яка звільнилася від нелюба, стала сильною і рішучою у своїх почуттях і діях.

Учень 3:

Кохаючи по-справжньому свого Корнія, Марія, коли той приходить з армії додому, кидає чоловіка і виходить заміж вдруге.
Нелегко починалося для неї нове життя з коханим Корнієм. Дерева не плодоносили, не було клуні, мало поля, а Корній виявився ледачим і був не в змозі прогодувати доньку і дружину. Та ще й Гнат не може забути та пробачити Марію і щоб помститися, підпалює її хату.
У Корнія з Марією народжується донька Надія та три сини – три щастя й одночасно три великих горя. Старший Демко не повертається з першої світової, найменший Лаврін – репресований, середній Максим став перевертнем, бездушним виродком, який, як сільський начальник, брав участь у проведенні насильницької колективізації і штучного голодомору.

Учень 2:
« - Поглянь на Божий світ. Поглянь на наш сад, наше поле Подивися, які он дерева А пригадай, Маріє, пригадай як все починалося Поле було, рівчаки. Отам одна вишня стирчала. А тепер?
У тому, Маріє, що дала мені земля, - пізнав я радість. Радів, коли спричинився до чогось доброго. На тому місці, де росло одно родюче дерево, хотілося, щоб росло два. На тому місті, де стояла городжена клуня, хотілося, щоб стала мурована. І так було, і так сталося. І який же я гріх робив, коли у мене з двох десятин повстало дванадцять? Коли у мене з одної корови стало шість Коли з десяти родючих дерев виросло двісті?
Скільки, Маріє, за цей час вилилося нашого поту Адже ми вставали разом з сонцем, вмивалися росою, на ходу Богу молилися Пригадай, скільки поту вилилося Страшно подумати. А тепер Чула ж, що наш Максим сказав: «Заволота! Кулачня! Гидра контрреволюції!..» Подумай тільки, що він сказав Ех, Маріє Хіба можна вірити далі і хіба потрібно жити?»

Учень 1:
Третя частина «Книга про хліб» розповідає про крах надій селян і жорстокий дух руїни, про тотальне винищення українського селянства у 30-х роках, витравлення з нього власника, господаря, годувальника. На колись родючих землях тепер буяють бур’яни.

Учень 2:

Розпадається і весь Маріїн рід. Вмирає від голоду онука Христинка, вішається опухла донька Надія. Корній убиває відступника Максима, а сам іде вмирати в поле разом із старим псом. Нарешті вмирає і сама Марія.
Письменник немовби запитує: а хто ж відродить Україну? Адже залишаються лише такі, як Максим та їх діти. Цим німим запитанням завершується роман.

Викладач:
Самчук закінчує свою розповідь картиною відходу Марії у вічність. В останні хвилини трагічного життя Марії її пестять сонячні промені, і Марія помирає, посміхаючись сонцю.

Учень 3:
“26258-й день день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута і одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася. І чим більше западало сонце, тим ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч ніч вічності”.

Викладач:
Роман Уласа Самчука «Марія» посідає особливе місце в нашій літературі. Автор не був свідком того нелюдяного шаленства, що відбувалося в ті роки в Україні, проте з неймовірною правдивістю він розкрив читачеві ті безпрецедентні трагедійні події. Він дав світові твір великої життєвої і мистецької правди. Його присвята книги: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 1933») – звучить і звучатиме вічно як мементо морі, як вічне прокляття й оскарження тих, що допровадили людей до такого стану.

Учень 4:
ІІІ слайд
В радянській літературі тема голодомору, як вже відзначалося, була суворо заборонена, хоча письменникам України вона боліла, мабуть, найбільше. Завуальовано до неї насмілився звернутися Михайло Стельмах у романі «Чотири броди». Спочатку не зауважили, "пропустили", а коли схаменулися, наклали заборону – 10 років не друкували
Василеві Земляку не поталанило відразу: "крамольні сторінки" вилучили з тексту без будь-яких пояснень. Лише зараз «Літературна Україна» оприлюднила цей факт. Встиг створити свій «Голодомор» Євген Гуцало.

Учень 5:
Цю ж проблематику розкрито в повістях Тодося Осьмачки «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956); Їм співзвучні п'єса «Чий злочин» (1952) Василя Чапленка, повість «Їм дзвони не дзвонили» (1987) Олекси Гай-Головка, поема Ігоря Качуровського «Село. Безодня» (1960). Всі вони з суворою правдивістю розповідають про події 30-х років на Україні.

Викладач:
ІV слайд
Продовжив хвилюючу тему голодомору Василь Барка, представник української діаспори в США, який написав роман «Жовтий князь» у 1961 році. Він сам пережив голод, бачив його на власні очі і правдиво відтворив страшну народну трагедію. У романі В. Барка вивів символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою спустошення, сіє муку і смерть серед людей.

Учень 6:
Як і твір Уласа Самчука «Марія» роман Василя Барки «Жовтий князь» – це роман-хроніка.
Головна ідея твору – незнищенність гармонійної душі й віри в силу духу людини.
Головні герої роману – родина Катранників. Їх трагічна доля є уособленням шляху мільйонів українців на Голгофу голодної смерті.
Селяни не можуть зрозуміти, чому їх, тих хто творить основу життя для робітництва, приневолюють до голодної смерті, знущаються, вселяють підозру один до одного, ненависть, заздрість і жадобу крові.

Викладач:
Роману Барки «Жовтий князь» передує слово «Від автора»:

Учень 7:
«Переживши всі жахіття страшного голодокосу на Кубані та Полтавщині (у брата), виснажений до краю, весь у ранах з опухлими і водянистими ногами, я вже не надіявся вижити, пізнавши муки голоду аж до передсмертної межі».

Викладач:
Про створення самого ж роману автор говорить:

Учень 7:
«Там у мене було більше плачів, ніж писанини. Я дотримувався правила нічого не вигадувати Автор у своєму творі – не суддя, але, як колись визначив Чехов, свідок для суду: розповідати, що сталося в житті».

Викладач:
Отже, «Жовтий князь» Василя Барки – це правдиве свідчення перед людьми і Богом про те, що чинилось в Україні тридцять третього. В наш час цей твір звучить як застереження від помилок минулого.

Учень 8:
V слайд
Не менш правдиво про голодомор написав Юрій Клен у своїй поемі «Прокляті роки» (1937):
Тоді по селах їлось людське м’ясо
І хліб пекли з розтертої кори,
Дивилися голодні діти ласо
На спухле тіло мертвої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.
Натуживши охлялі рештки сил,
Ті трупи, що недавно поховали,
Викопували потай із могил.
Одежу з них, грабуючи, здирали

Учень 9:
Поет Борис Олександрів тему голодомору розкрив ось в цьому вірші:
Це остання хлібина, остання, Очі горем налиті вщерть, Батьки й діти не їли зрання,Це остання хлібина, остання Після неї – голодна смерть.Плаче й крає, мов соломинку, Пильно дивиться дітвора. - Тату, їжте ось цю шкуринку,Майте жалю до нас краплинку – Умирати вже вам пора Взяв шкуринку дідусь і плаче.Сиве око, сліпе, незряче,Але серце його козачеБ’ється рівно і хоче житьСтали кожному крихти в горліСпазми в горлі. Немає слів А над хатою клекіт орлий,А на вигоні – труни чорні,Там, де саваном сніг білів

Учень 10:
А нещодавно були розшукані недруковані вірші [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор:
Із тридцять третім голим роком,Голодно-голим та німим,Та тричі пухлим. Хай би з нимПоїли б кору і комору,Траву і шкуру, цвіль і міль,Та мерли б жовті, як з похміль,Без трун понесені із двору.Нізащо. Просто. Без вини.

Учень 11:
А Панас Запаренко у 1987 році пише книгу «Дума про дитинство».
Ця повість написана на автобіографічному матеріалі, навіть зі збереженням імен майже всіх виведених у ній героїв. Певно, так автор висловив свою вдячність людям, які допомогли йому вижити.
У повісті немає приголомшливих пригод, напруженого сюжету з багатьма несподіванками. В її центрі – доля 13-річного хлопчини Павлика Загоренка, який, залишившись сиротою, із останніх сил бореться за своє існування, з великими труднощами дістаючи шматок хліба, навчаючись і здобуваючи освіту. На долю героя випали злигодні і поневіряння, розпука і біль. Але ніщо не знищило в ньому людяності, чуйності, милосердя. На добро слід відповідати добром – інакше не вижити. Павлик добре засвоїв цей закон. Він загинув би, аби не трапилися на його шляху добрі люди... Але помер би від голоду і Ваня, його товариш, якби Павлик не ділився з ним останнім шматком хліба.

Викладач:
Наша сучасниця, Харківська поетеса Ніна Виноградська, зі слів своєї рідної матері – Марії Єгорівни Манько, яка юною дівчинкою пережила той голодний страхітливий рік, написала хвилюючу поему «Голодомор». Це поема-сповідь, поема-молитва, поема-звинувачення. Вона незвичайна, в ній чергуються офіційні документи (які вже звучали на нашому уроці) та поетичні рядки – тому вона сприймається як справжній документ епохи.
(Фонозапис уривку №2 з поеми Н. Виноградської «Голодомор»)

Учень 12:
VІ слайд
Письменник Борис Хандрос тему голоду виношував півстоліття. У повісті «Мор», він зібрав спогади своїх земляків – очевидців.
А можна ще згадати повість «Тридцяті» Анатолія Дімарова, «Весільну баладу» Тамари Коломієць, «Реквієм 33-го» Івана Захарченка, «Слово з того світу» Павла Ткачука. Не можна без хвилювання читати «Молитву за убієнних голодом» Катерини Мотрич.

Викладач літератури:
Сьогодні ми переглянули лише деякі сторінки української літератури, присвячені безкровній, людоморській війні проти цілого народу, такого працьовитого, мирного й цілком безневинного.
Ми сподіваємося, що тема голодомору не залишила вас байдужими, а всі почуття, які спалахнули у вашій душі під час сьогоднішнього уроку я пропоную вам викласти в домашніх творах есе на тему: «Без строку давності. Без права на прощення».

Викладач історії:
«Свічка пам’яті».
Ніч огорнула мою Україну.В небі високо засяяли зорі.Чому ж до зірок я думкою лину,Схиляючи голову в тихій покорі?
Може ті зорі – то душі людей,Які відлетіли в Голодні часи?...А серед них скільки було дітей!..Їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання...Не пройтися щасливими лісом, ні полем...Голод знищив життя і сподівання...Збережи, Боже, рід наш!Повернись до нас, Доле!
Раптом туга стискає душу мою...Свічку поставлю в вікні. Запалю.Прошепчу я тихенько молитву свою -Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.
Хай світло від свічки у небо летить -Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,Щоб Душа ця загублена спокій знайшла -І у Вічність до Бога вона відійшла.
Гончар Т.А.

Викладач історії:
У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. Запалимо свічки і пом’янемо душі загиблих від голоду.
Вимикається світло. Запалюються свічки.
(відео кліп на пісню Оксани Білозір «Свіча»)

Марія:
Виходить жінка в білому з хлібом в руках:
Хліб Скільки приємного щемету появляється в душі кожного при згадці про Тебе. Святий Хлібе, про Тебе не сміли згадувати жертви тридцять третього. Ти являвся їм уві сні рожевою мрією.
Скільки померло з Твоїм іменем на вустах
Іменем жертв тридцять третього року благаю Вас – бережіть цей святий хліб. І нехай смак цього короваю не дозволяє нам забувати, що хліб – це Життя.

Всім учням і гостям уроку роздається коровай
під супровід ліричної української мелодії.

13PAGE 15

13PAGE 142115

15