Леся Українка – окраса і гордість нації (Позакласний захід для старшокласників)

Тема: Леся Українка – окраса і гордість нації
(Позакласний захід для старшокласників)
Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.
  
Оформлення: портрети Лесі Українки; виставка книг до творів поетеси, вишиті рушники.
  
Обладнання: мультимедійна дошка для показу слайдів, на сцені декорації (лісова галявина)
  
УченьКрасо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!
Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Коло сел стоять тополі,
Розмовляють з вітром в полі
Ведучий 1 Лариса Петрівна Косач. Леся Українка. Окраса і гордість української нації, одна з фундаторів нової української літератури. Волинська Мавка українського мистецтва слова. Славна драгоманівка, борець за емансипацію української жінки. Наш патент на благородство перед Європою і світом. Класик української, всеслав`янської, європейської та світової літератури, геніальна поетеса і драматург, талановитий прозаїк і перекладач, учений-літературознавець і фольклорист-етнограф, публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот, громадський діяч.
Ведучий 2 За натурою Леся була дуже вразливою, особливо до всього гарного як у природі, так і в людях… Пишні полтавські краєвиди Гадячого над Пслом були її першими вихователями естетики. Старий густий сад Завадських у рідному Звягелі, де Леся гралася, стрімкі суворі скелясті береги Случі – все вабило зір, давало наснагу
Ведучий 1 З першим літуванням у Колодязному Леся з братом Михайлом захопилися волинськими пущами й дібровами. Їх зачарували таємнича велич старезних лісів, безмежні простори, первозданність і розмаїття рослинного світу. Вони вдвох з ранку до вечора блукали лісами, незважаючи на постійні дощі. Коли поверталися додому, мати не пізнавала своїх дітей, що нагадували якихось первісних дикунів.
УченьХвилюють лани золотії,
Здається, без краю, - аж знову
Бори величезні, густіїПровадять таємну розмову.
Он ярочки зелененькі,
Стежечки по них маленькі,
Перевиті,мов стрічечки,
Збігаються до річечки,
Річка плине, берег рвучи,
Далі, далі попід кручі
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!
Ведучий 2 На четвертому році життя Леся самотужки навчилася читати. У 5 років дівчинка знала багато волинських пісень та звичаїв. Розказана мамою легенда про лісову мавку зачарувала її на все життя.
Ведучий 1 У 6 років Леся заучує напам`ять і декламує вірш, що потрапляє їй під руки
Ведучий 2 У 9-річному віці під керівництвом тітки Леся почала вчитися грати на фортепіано. Змалку виявила вона до музики великі здібності, глибоко розуміла її і, маючи добрий слух, довго не переставала грати. Як тільки хвора рука дозволяла, Леся сідала за інструмент, торкала пальцями слухняні клавіші – і з-під них зринали чудодійні звуки.
Ведучий 1 «Як Леся грала, - згадувала сестра Ольга, - то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики»
Ведучий 2 Звісно, були вимушені тривалі й нетривалі перерви, про одну з яких читаємо в поезії «До мого фортепіано»
УченьМій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Сповідувань думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала.
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З`являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
Ведучий 1А як захоплено мала Леся танцювала, плавала, стрибала, бігала на перегони, лазила по деревах, грала в різноманітні рухливі ігри. І як же треба було долі жорстоко над нею познущатися, щоб таку ідеально запрограмовану рухливість, таке втілення стрімкості приректи на тижні, місяці, роки нерухомого лежання по лікарнях і вдома. Який несправедливий фатум! Однак навіть у найважчі періоди своєї хвороби Леся намагалася не лежати, а ходити, не раз порушуючи приписи лікарів. А коли вже не могла не лежати, то, лежачи, писала.
УченьХто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, -
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени…Яка журба,
чи хто цвіте, чи в`яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.
Та поки що я буду жить,
як в тишу морська хвиля,
на погляд море наче спить…
Ведучий 2 На 12-му році життя Леся під керівництвом матері вивчає відразу дві іноземні мови – німецьку та французьку. Вже через рік могла майже без словника вільно читати книжки, написані цими мовами. А далі вона опанувала польську, російську, давньогрецьку, латинську. За рік до смерті почала вивчати ще й іспанську, бо хотіла знати всі головні європейські мови. І вивчила їх так, що без найменших труднощів студіювала на них серйозні наукові праці. Згодом Леся опанувала італійську, болгарську, англійську. Перебуваючи в країнах Західної Європи, письменниця вільно контактувала з іноземцями на всіх європейських мовах. Могла порозумітися і чеською, і грузинською, і арабською. Одним словом, Леся була поліглотом і досі залишається взірцем того, як завдяки наполегливості за короткий час можна самотужки оволодіти десятком мов.
УченьСтояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Ведучий 1Перший літературний твір Лесі, вірш «Надія», був написаний, коли їй ішов лише 9-й рік, а на 13-му вона вже була авторкою перших публікацій.
Ведучий 2 На 19-му році життя Леся Українка вже бачила духовним зором весь лан своєї творчості. «Мені, - пише вона, - такого багато треба написати, що якби я жила навіть три життя разом. То й то ще не знаю, чи вспіла б те все поробити». І встигла б, напевно, якби не тяжка підступна недуга. Якщо за неповних чверть століття та ще й за таких нестерпних умов Леся написала стільки віршів, поем, драматичних творів, публіцистичних і літературознавчих праць, що не помістити і в десятитомник, то неважко уявити, скільки б вона створила за нормальних умов і триваліше життя.
УченьЯк я люблю оці години праці.
Коли усе навколо затихаПід владою чаруючої ночі,
А тільки я одна неподоланна
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.
Летять хвилини – я не прислухаюсь.
Ось північ вдарила – найкращий праці час. –
Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша
І швидше у руках забігало перо.
А ранком бачу я в своїм свічаді
Бліде обличчя і блискучі очі,
А в думці, мов тривога промайнуть
В дитячі літа чутії легенди
Про перелесника. Розказує, бувало,
Стара бабуся нам, маленьким дітям:
«Була собі колись дівчина необачна…»
Про необачну дівчину, що довго
За кужелем сиділа проти свята,
І не молилася, й на дзвони не вважала
І спати не лягала, от за те
До неї уночі з`являвся перелесник,
Не дияволом з`являвся, немарою,
Спадав летючою зорею в хату,
А в хаті гарним парубком ставав,
Облесливим - речами і очима.
Він їй приносив дорогі дарунки,
Стрічки коштовні й золоті квітки.
Він дівчину квітчав і молодою
Своєю називав, і коси розплітав їй,
Речами любими затроював їй серце
І поцілунками виймав із неї душу.
На ранок як співали треті півні
Зникав той перелесник, а дівчина
Уквітчана, убрана засипала
Камінним сном. Апотім цілий день
Бліда ходила, мов яка сновида,
І тільки ждала, щоб настала ніч.
Щоб з перелесником стояти на розмові,
А тим розмовам був лихий кінець.
«а хто ж був перелесник той, бабусю? –
Питала я в старої, та вона
Хрестилась тільки завжди та казала:
«Та не при хаті і не при малих дітях,
Не при святому хлібові казати.
Не згадуй проти ночі, бо присниться!»
Так, я тебе послухала, бабусю.
Не згадую ніколи проти ночі
Про перелесника, моє свічадо тільки
Нагадує мені про нього вдень.
Ведучий 1Ви зустрінете в поезіях Лесі Українки мотиви молодості й кохання, щирої дружби й захоплення природою, вияви палкої любові до рідної землі і прагнення бачити її щасливою. Водночас ви відчуєте, як ця хвора, тендітна жінка вміла переборювати недугу, страждання, відчай, як гаряче відстоювала своє право на корисну діяльність і повноцінне людське життя. Сила духу Лесі українки вражає кожну щиру людську душу, робить її сильнішою. Особливо молоду душу.
УченьСлово, чому ти не твердая криця.
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб`єш
Вигострю, виточу зброю іскристу
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок о залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів.
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Ведучий 2 У 1911 році, коли прогресуюча хвороба забирала останні сили, а натхнення не давало спокою, Лесею Українкою була написана драма-казка – «Лісова пісня». Праця допомагала боротися «з виснаженням, високою температурою та іншими пригнітаючи ми інтелект симптомами».
Образи драми поселилися в душі Лесі ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від волинян. Очевидно, «батьківщиною» «Лісової пісні» була мила її серцю Ковельщина, що подарувала їй силу-силенну дитячих вражень.
Одна з найпам`ятніших подій дитинства – поїздка з матір`ю у Скулин до дадька Лева.
Доречно, очевидно, навести тут фрагмент зі спогаду Ольги Косач-Кривинюк про одну з таких поїздок у 80-х роках XIX ст. членів родини Косачів – Лесі з матір’ю, братом Михайлом і сестрою Ольгою у село Скулин, зокрема у лісове урочище Нечимле: «У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера... Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми». Шість разів відвідувала Леся береги лісового озера. А дядьків небіж катав її по озеру на човні.
Нині нам відомі факти використання побутово-географічного антуражу урочища Нечимлого, окремих зразків традиційно скулинської міфології у драмі-феєрїї Лесі Українки «Лісова пісня».
Фольклорно-міфологічна скарбівня Скулина збереглася дотепер. Під час польових обстежень удалося виявити і зафіксувати тут близько 90 творів – легенд і переказів, інших оповідей, що стосуються народних вірувань, традиційно-побутової культури. Серед них близько 20 міфологем – сюжетотворчих оповідей, у яких мовиться про незвичайні події – зіткнення людини з надприродними істотами.
Ведучий 1 «Лісова пісня» - не така вже й проста річ, як здається на перший погляд. Це бездонна криниця з живою водою, яку п`єш і не нап`єшся вдосталь. Її треба читати протягом усього життя, і кожне прочитання буде відкривати новий зміст, нову мудрість, приноситиме незмінну радість зустрічі з мистецьким шедевром. Для юних читачів «Лісова пісня» - прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову і водяну. Людей з життєвим досвідом драма приваблює глибоким філософським змістом, кличе до гармонії буття, до згоди з власною душею. А для науковців-фольклористів, народознавців цей твір є цілою лабораторією пізнання народної поезії і міфології
Ведучий 2 Тому «Лісову пісню» не можна ні читати, ні осмислювати похапцем, бо десь на узбіччі залишаться непоміченими справжні золоті розсипи. Хочеться, щоб цей твір не лише збагатив кожного духовно, а й спонукав замислитися над людськими цінностями і своїм життям.
Розігрується уривок із драми