Методичні матеріали: Інклюзивне навчання

Тема: «Інклюзивна освіта-індивіуальний підхід до кожної дитини.»

Хто такі діти з особливими потребами? Термін «діти з особливими потребами» стосується дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращання здоров’я, розвитку, навчання, якості життя, участі в громаді, тобто включення. Сьогодні в Україні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими потребами.
На сьогодні маштабною але недостатньо вирішеною в соціальній педагогіці являється проблема навчання учнів з особливими потребами, адже більшість з них не отримує належної освіти. Перебуваючи вдома або в інтернаті діти не отримують необхідних знань, умінь та навичок, що сприятимуть саморозвитку, самореалізації, самовдосконаленю в подальшому, дорослому житті. Крім того вони виявляються непідготовленими до життя у незахищеному середовищі, яке не пристосоване до їх особливих потреб, мають низький рівень соціалізації та соціальної адаптації, не вміють спілкуватися з незнайомими людьми.
Але спілкування – найважливіша соціальна потреба людини. Позбавлене спілкування маля несвоєчасно й неповноцінно розвивається. Саме міжособистісне спілкування – це засіб передавання пізнавальної та емоційної інформації, що зумовлює соціальний та інтелектуальний розвиток і виховання підлітка. Дефіціт спілкування призводить до затримок у психічному і загальному розвитку мовлення, що відзеркалює розвиток мислення; затримується розвиток гри, що є показником уповільненого соціального розвитку, зокрема взаємин з іншими підлітками; пригнічується емоційна сфера, внаслідок чого емоції та почуття стають невиразними, уповільненими, неадекватними; зменшується жвавість і природна рухливість підлітка, з’являється млявість, скутість. Всі перераховані вище ознаки в більшості випадків притамані дітям з особливими потребами, але подолати їх можливо, шляхом забезпечення повноцінного спілкування з однолітками в загальноосвітніх навчальних закладах.
Таким чином необхідним є впровадження новітніх форм освіти які б надавали можливість особливим учням навчатися з “здоровими” підлітками, саме це й передбачає інклюзивна освіта.
З метою реалізації державної політики щодо забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, на здобуття якісної освіти, інтеграцію їх у суспільство шляхом запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, на виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 26 серпня 2009 року, протокол № 9/1-2, відділом освіти затверджено План дій щодо запровадження інклюзивного навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Інклюзія( Англійське дієслово inclusion ) перекладається, як утримувати, включати, мати місце в своєму складі. Тому inclusion є терміном, що відображає нові погляди не лише на освіту, але й на місце людини в суспільстві .
Це процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість усім дітям брати участь у всіх програмах.
Інклюзивна освіта – це гнучка, індивідуалізована система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими навчальними потребами в умовах загальноосвітнього закладу за місцем проживання спільно з їх здоровими однолітками.
Мета ж інклюзивної освіти дати всім учням можливість найбільш повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства.
Основним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх проблем у шкільному середовищі та поза його межами.
Під час визначення суті інклюзії важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.
Інклюзія – це процес. Її слід розглядати як постійний пошук ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності слід розглядати як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих.
Інклюзія пов'язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Відповідно, вона передбачає комплексну оцінку, збирання інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та його практичної реалізації.
Інклюзія передбачає присутність, участь та досягнення. «Присутність» у цьому контексті слід розглядати як надання можливості вчитися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» слід розглядати як позитивний досвід, якого набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» слід розглядати як комплексний результат навчання впродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.
Інклюзія передбачає певний наголос на тих групах учнів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості брати участь в освітньому процесі.
Інклюзивна система навчання передбачає усунення організаційних, психологічних, архітектурних перешкод, включення дитини з особливими освітніми потребами у загальну шкільну програму. Це означає пристосування до потреб дитини середовища, навчальних програм, наочних матеріалів, процедур оцінювання знань та надання додаткових послуг, щоб допомогти увійти у середовище однолітків та засвоїти навчальні програми.








Принципи та цінності інклюзивного навчання:
рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;
визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;
забезпечення права дітей розвиватися в родинному оточенні та мати доступ до усіх ресурсів місцевої громади;
залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;
навчальні програми, в основі яких лежить особистісно орієнтований, індивідуальний підхід і які сприяють розвитку навичок навчатися впродовж усього життя та брати повноцінну участь у житті громади,суспільства;

В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, яка заперечує будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.
Інтеграція – зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами в регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.
Проміжним етапом розвитку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції, який також має кілька типів.
Соціальна інтеграція. Діти з особливими потребами можуть брати участь разом з іншими дітьми в позакласній діяльності, такій як харчування, ігри, екскурсії тощо, як у дошкільних, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак вони не навчаються разом.
Функціональна інтеграція. Як діти з особливими потребами, так і їхні однолітки навчаються в одному класі. Існує два типи такої інтеграції: часткова інтеграція й абсолютна інтеграція. За часткової інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спецкласі або відділенні школи і відвідують тільки окремі загальноосвітні заходи, тоді як за абсолютної інтеграції такі діти проводять увесь час в загальноосвітніх класах. Саме останній тип інтеграції можна розглядати як справжню освітню інтеграцію.
Зворотна інтеграція. Про такий тип інтеграції можна говорити тоді, коли здорові діти відвідують спецшколу.
Спонтанна або неконтрольована інтеграція. Має місце тоді, коли діти з особливими потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки. Є причини вважати, що в багатьох країнах чимала кількість таких дітей складає більшу частину тих, кого залишають навчатися на повторний рік.

Факти
Дані психолого-медико-педагогічних консультацій свідчать, що дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку, в Україні 1076345, що становить 12,2 % від загальної кількості дітей в країні.
За оцінками експертів, близько 25 % дітей-інвалідів можуть навчатися в масових школах.

У системі освіти України, як і в інших країнах світу, стійкі позиції в навчанні дітей з особливими потребами все чіткіше займає інтеграція.
З метою реалізації основних положень Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про збереження, виживання, захист і розвиток дітей, національних програм із соціально-педагогічної підтримки дітей з особливими потребами та їхніх батьків в Україні розпочато державний експеримент із навчання цих дітей в загальноосвітньому просторі.
Один із напрямів інклюзивного навчання, передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Навчальний процес здійснюється диференційовано за індивідуальними програмами, посильними для дітей, і за умов кваліфікованої спеціальної корекційної допомоги. Тому крім вчителя загальноосвітньої школи у навчальному процесі активну участь бере другий вчитель зі спеціальної школи, який володіє корекційно-компенсаторними технологіями (тобто асистент учителя).
Щоб досягти успіху, учитель разом з батьками повинен визначити потреби дитини і розробити відповідні заходи для її підтримки. Навчальні програми для дітей з особливими потребами обов'язково повинні бути індивідуалізованими та високоякісними. Учителі і вихователі інклюзивних класів і груп повинні бути відповідним чином підготовлені і постійно займатися підвищенням своєї кваліфікації.
Згідно моделі інтеграції при загальноосвітній школі організуються спеціальні класи для дітей з конкретним порушенням психофізичного розвитку. В них навчальний процес здійснюється роздільно за спеціальними навчальними планами, програмами, підручниками та супроводжується обов'язковими заняттями з корекційного блоку. У вільні від навчання години учні спільно зі здоровими однолітками беруть участь у різних сферах шкільного життя.
Освітні програми дають можливість підліткам з вадами взаємодіяти зі звичайними підлітками, спостерігати за ними, наслідувати їх. Інакше кажучи, учні з особливими потребами можуть отримувати такий соціальний досвід, як і їхні здорові товариші. Крім того в подальшому спокійно, несоромлячись, без остраху зможе налагодити дружні стосунки з незнайомими людьми.
Така взаємодія корисна і для підлітків які не мають вад. Вони починають розуміти, з якими труднощами стикаються інваліди, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності. Вони дізнаються, що кожен може подолати значні перешкоди і досягти успіху.
Повсякденні контакти з учнем з особливостями в розвитку сприяють розширенню соціального досвіду. За умови правильно побудованої педагогічної ситуації цей досвід може стати підґрунтям справжнього особистісного зростання підлітків. У них спостерігається вища соціальна відповідальність, більша впевненість у собі.
Таким чином наявність у класі учня з особливими потребами стає умовою, що сприяє особистісному розвитку однолітків. Турботою представників педколективу в цьому контексті стає створення особливої емоційно-пізнавальної установки щодо нього: тут має бути не стільки жалю, скільки турботи, емпатійної, чуйної і тактовної взаємодії з ним, з одного боку, а з іншого ставлення до нього як до рівноправного члена колективу.
Такий інтегральний підхід до учня з особливими потребами: зважання на його обмежені можливості, прийняття його таким, який він є, чутливість до його проблем, повага як до особистості та симпатія усе це прояви душевної краси та сили, чинники справді людяних, гармонійних взаємин, показники високого рівня особистісного розвитку, які мають бути “закладені” саме з ранніх шкільних років. Адже саме в процесі виховання і навчання формується справжня людина.



Поради вчителям загальноосвітніх шкіл
для успішної роботи з дітьми, які мають особливі потреби.

Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями і навичками:
Ознайомитися з анамнезом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини.
Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.
Ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня. Бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушенням зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів. Навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами. Зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків. Вивчати головні принципи і стратегії колективної командної роботи.
Навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять.
Закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні.
Навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей.
Створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу.
Формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.
Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень з особливими освітніми можливостями:
Створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумово відсталі учні відчували себе членами колективу.
Привчати здорових дітей допомагати (за потреби) опікуватися розумово відсталими однолітками.
Не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями.
Ставитися з повагою до дітей та батьків.
Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю.
Розумово відсталі діти мають (як правило) слабку, короткочасну пам'ять, тому матеріал треба подавати невеликим «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу.

Пам’ятайте: батьки також є експертами. Розмовляйте з батьками учня відверто. Вони вам можуть чимало розповісти про свою дитину, про її особливі потреби та здібності.


Через кожні 10-15 хвилин учень має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.
Освітлення робочого місця учня має бути не менш як 75-100 кДж/м.
В унаочненнях доцільно збільшити шрифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим.
Пишучи на дошці, матеріал потрібно розташовувати так, щоб в учня він не зливався в суцільну лінію. З'ясуйте, написи яким кольором крейди учень бачить краще.
Давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане.
Намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздавальним матеріалом.
Зверніть увагу на якість роздавального матеріалу: це має бути матовий, а не глянцевий папір, шрифт великий і контрастний.
Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся, що він усе зрозумів.
3 таких предметів, як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіозаписи.
Доцільно переглянути вимоги до письмових робіт.
Частіше перевіряйте розуміння учнем матеріалу, який подається на уроці.
Стежте за поставою учня й водночас не обмежуйте його, коли він надто близько підносить тексти до очей.
Не робіть зайвих рухів і не затуляйте учневі джерело світла.




























13PAGE 15


13PAGE 14615




Поради вчителевіTimes New Roman