Методична розробка Формування навичок виразного читання на уроках української мови та літератури

формування навичок виразного читання на уроках української мови та літератури

Вступ
Одне з нелегких завдань учителя – прищеплювати дітям і постійно підтримувати в них бажання читати, що сприяє передусім поліпшенню культури мови, зберіганню словникового запасу, удосконалення техніки мовлення. До речі, фахівці справедливо стверджують: ніщо так не поліпшує техніку мовлення, як практика читання віршів. Не забуваймо й про те, що вчителеві нерідко доводиться долати скептичне ставлення деяких батьків до рідної мови.(Із 28 опитаних десятикласників 15 спілкується російською мовою.) Вони не розуміють просту істину – незнання материнської мови гальмує загальний розвиток дитини.
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
(О.Олесь)
А найстрашніша біда шкільного вивчення художньої літератури в тому, що іноді учні під керівництвом учителя «аналізують» твір, якого вони не читали.
Так,зрештою,що краще? «Розбирати» непрочитаний роман, чи упоратися з читанням байки, поезії, уривків великого прозового твору? Адже основою вивчення твору є сам процес читання, вживання в текст.
Вміло організована робота з текстом, як на уроках української мови, літератури, так і в позакласній діяльності залучає школяра до творчої праці, яка ґрунтується на прагненні вчителя розвивати емоційну сферу учня, поліпшувати й вдосконалювати культуру цього почуття. Таку вимогу диктує сама специфіка предмету, у якому поєднується раціональне й чуттєве. Складний процес формування інноваційної особистості неможливий без удосконалення цього емоційного сприймання.
Ще Арістотель заявляв: якщо ми піклуємося лише про розумовий розвиток молодої людини, забуваючи про необхідність розвитку її почуттів, ми йдемо назад, а не вперед. В.Сухомлинський наполягав на необхідності виховання почуттів, усвідомлюючи труднощі цієї роботи: «Учити відчувати – це найважче, що є у вихованні. Школа щирості,чуйності, співчутливості – це дружба, товариськість, братерство. Дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тобі,коли вона робить щось для щастя,радості, душевного спокою людей».
Інколи ми ніби забуваємо про саму природу слова, літератури, що «як те дзеркало показує людську душу в її найкращих поривах і найстрашніших заблудах», що «прагне передати нам на хвилю почуття, погляди, болі й радощі», що ми «читаючи поезії Шевченка або інших великих майстрів слова, на хвилю немов перестаємо бути самими собою; слово пориває нас з собою, ми живемо життям самого Шевченка, дивимося на світ його очима, плачемо його сльозами і се є для нас найвища школа, бо ми вчимося бути часткою великого чоловіка, присвоюємо собі частину його душі»(Франко І. Літературно-критичні статті)
Б.І. Степанишин зазначав, що краще літературу читати, ніж вести предовгі й пренудні розмови з приводу тексту, вигадувати безконечні логізовані плани, в яких немає і частки суті, краси слова [13,3]
Правильне читання художнього тексту сприяє проникненню в його ідейно-мистецьку серцевину.Завдання школи й полягає в тому, щоб навчити дітей читати ,слухати й сприймати слово. У процесі підготовки тексту до виконання і в процесі декламації збагачується образно-емоційна сфера, відбувається те, що прийнято називати трудом душі.
В.Острогорський – активний пропагандист виразного читання – слушно зауважував, що функції цього мистецтва виходять за межі суто професійного характеру.Виразне читання, писав він, є витонченим критиком художнього твору; воно вчить розуміти і запам’ятовувати його зміст; змушує звертати увагу не лише на ціле, а й на окремі слова та знаходити в них найтонші відтінки смислу прочитаного; розвиває художній смак, почуття та уяву; виганяє зі школи несвідому зубрячку; розвиває голос, поширює його діапазон, відкриває нові тембри, привчає розумно володіти апаратом дихання; виправляє вади вимови; прищеплює навички розумної і вільної мови. [1,5]
Уміле,вправне,майстерне читання – один з важливих засобів розвитку естетичної потреби.
Проблемою виразності мовлення й читання активно займаються сучасні методисти – Б.А. Буяльський, Н.Д. Бабич, А.Й. Капська, Г.А. Олійник та інші.
Виразне читання – це мистецтво відтворення в живому слові думок, почуттів, настроїв, переживань, якими насичено художній твір. У процесі читання виконавець залучає до творчості слухачів, активно впливаючи на їхні почуття, розум, волю, які є «носіями нашого психічного життя» (К. Станіславський).
Специфіка виразного читання полягає в умінні вчителя стримано і переконливо, просто, але майстерно, щиро й дохідливо донести до учнів думки, почуття, переживання, настрої автора і водночас відтворити своє особисте ставлення до твору, який він декламує, а також передати естетичну наснагу твору, відбити особливості його художньої форми, жанру, стилю.
Мистецтво декламації передбачає наявність у виконавця природних даних, здатних забезпечити йому успіх у роботі, особливо коли їх розвивати. Найголовніші з них: мовний слух, приємний голос, жива уява, надійна пам’ять. Педагог має ґрунтувати свою роботу на основі реальних творчих можливостей учня.
Поняття «мовний слух» включає сукупність компонентів: фізичний слух – здатність сприймати й передавати звуки різного ступеня гучності та сили; фонематичний слух – здатність розрізняти й відтворювати всі мовні звуки відповідно до вимог фонетичної системи даної мови; звуковисотний слух – здатність відчувати й відтворювати мелодику мови, характер інтонації; чуття ритму й темпу та здатність відтворювати їх у процесі мовлення згідно з вимогами обставин, ситуації, творчих завдань, жанрових особливостей твору. Щоб підкреслити важливість правильної інтонації та вказати на необхідність вдумливого ставлення до неї, автор книги «Виразне слово» С. Волконський підкреслював, що голос – лише одяг, тоді як душею мовлення є інтонація. Станіславський наполягав на тому, що навіть добрий голос треба розвивати не лише для співання, а й для мовлення.
Автор першого в Україні посібника з виразного читання Д.Ревуцький зауважує, що перше, чого вимагає виразне читання від того, хто починає ним займатися, - це дар образного мислення, а його не може бути в людини без активної артистичної уяви. Щоб виховати активну художню уяву, ми повинні:
читати про себе твори найкращих авторів;
слухати їх виконання досвідченими читцями;
робити перекази творів з повною безпосередністю манери викладу, пильнуючи про логічність та правдоподібність переказу;
творити власні усні та писані композиції художньго характеру;
привчати себе спостерігати навколишній світ.
Мистецтво виразного читання вимагає від виконавців:
Образного мислення й емоційної збудливості.
Здатності переключатися з одного психічного стану в інший.
Вміння володіти собою та слухачами.
Бездоганного володіння технікою мовлення.
Знання законів музики мови.
Невпинного розвитку й поліпшення художнього смаку та художніх здібностей.
Вироблення навичок інтонації
Дикційна чіткість та орфоепічна грамотність, логічна ясність і емоційно-образна виразність – такі ознаки живої мови культурних людей. Поєднання цих компонентів визначається терміном інтонація.
Техніка мовлення, логіка читання, емоційно-образна виразність – нерозривно зв’язані взаємодіючі компоненти інтонації. Дихання, голос і дик- ція – складові частини механізму словотворення. Роботу мовного апарату, яка забезпечує чітку вимову звуків, визначають терміном «техніка мовлення» . У переважній більшості випадків людина удосконалює свій мовний апарат несвідомо. Однак мистецтво декламації вимагає навчитися підкоряти його своїй волі. Однією з причин швидкої перевтоми голосотворчого апарату буває невміння володіти своїм диханням, адже воно – основа звукотворення.
Говорячи про правильне дихання, мають на увазі його грудо-черевний тип. Правильне дихання – це, по-перше, дихання глибоке, по-друге, дихання вміру часте, по-третє, дихання, підпорядковане волі виконавця, але зведене до автоматизму, по-четверте, непомітне.
Постановка дихання вимагає спеціальних вправ, але в школі не займаються цим.
Вимоги до дихання:
вдихати глибоко носом і ротом;
вдихати безшумно;
не переповнювати запас повітря, вдихаючи його;
непомітно поповнювати повітряний резерв при найменшій можливості;
не затримувати дихання в паузах;
не витрачати запас повітря до останку, щоб не захлинутися.
Правильна літературна вимова вимагає чіткої дикції та неухильного дотримання правил орфоепії, які коригують унормовану вимову голосних, приголосних та їх сполучень у мовному потоці, а також норми літературного наголосу. Отже, особливу увагу треба звернути на вироблення в учнів орфоепічних навичок. У цьому допоможуть словники. Зрозуміло, що в художньому творі будь-який відступ від норм літературної вимови може бути використаний писменником як засіб характеристики героя. Уважне ставлення до техніки читання диктується необхідністю загострювати чуття дітей до живого слова, розвивати слух на слово, його звучання, його мелодійну своєрідність і красу.
Формування в учнів логіки читання
Засобами відтворення логічного змісту є членування тексту на частини, здійснення логічних наголосів, зміна темпу промовляння окремих частин, мовних тактів.
Розрізняють паузи логічні, психологічні, фізіологічні, ритмічні. Необдумано розкидані паузи можуть звести логіку найпростішої фрази до нісенітниці. Логічні паузи не завжди позначаються розділовими знаками.
Голубою стрічкою // звивалася ріка.
У звязку з логічною паузою часто заходить мова про її тривалість, про те, у яких випадках вона довша, у яких коротша. Довгими бувають паузи, визначені багатокрапкою або тире. На ступінь відчутності логічної паузи впливає різка зміна тонів і темпу.
Пауза – не лише засіб членування фрази, а й один із засобів логічного підкреслення, виділення слів.
Кожен із мовних тактів має свій центр, тобто слова, що виділяються логічним наголосом.
Інша мачуха здержує руку над пасинком, а Мотря, розпалившись, не вміла здержувати над рідним сином. (Панас Мирний.)
Логічний наголос має три виміри: посилення, підвищення, розтягування.
Мало прожити життя, -
Треба життя зрозуміти.
(Є. Плужник.)
Важливим засобом логічної виразності є також зміна темпу. Темп уповільнюється або пришвидшується за рахунок видовження чи пришвидшення вимови, а також скорочення чи видовження пауз.
Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці. (Панас Мирний.)
Слова, що в дужках, тут читаються з помітним прискоренням.
Підвищення й зниження голосу в процесі мовлення прийнято називати логічною мелодією. Однак логічну мелодію творять не лише підвищення і зниження голосу, а й збільшення і зменшення його сили, а також прискорення і уповільнення темпу вимови. З логічною мелодією зв’язані логічні паузи, що ділять текст на мовні такти. Так, розповідні, питальні, окличні речення читаються з відповідною інтонацією.При інверсії, звертанні,вставних словах характер логічної мелодії буде трохи іншим. Так, при інверсії залучаємо учнів до складнішого прочитання підтексту літературного твору. У фразі Т.Г Шевченка «В своїй хаті своя правда і сила, і воля», звісно йдеться і про помешкання людини, але зміст цієї фрази, яка недаремно стала крилатою,значно ширший: і власна держава, бо тільки в ній нація стає незалежною і вільною. Підтекст запитання «За кого ж ти розіп’явся, Христе, Сине Божий?» кличе не до заперечення Бога,а до роздумів про те, як жити,щоб бути гідним цієї жертви. Особливо будьмо уважні до трьох крапок, вони в художньому творі заміняють цілі сторінки описів.
У програмі для загальньоосвітніх навчальних закладів з української мови для 5-11 класів зазначено: «Засвоєння учнями орфоепічних та граматичних норм української літературної мови пов’язане з формуванням навичок виразного читання, які спираються на мовне чуття, що виявляється в умінні розрізняти наголошені й ненаголошені склади,інтонувати речення різних структур , підвищувати й понижувати голос, прискорювати й уповільнювати темп мовлення, робити логічний наголос у реченні. Для розвитку навичок виразного читання особливе значення мають уроки синтаксису, які дають змогу спостерігати за мовленнєвою інтонацією. Усі тексти, над якими працюють учні, треба читати виразно й емоційно.» [11,9] Отже, формування навичок виразного читання відбувається на кожному уроці української мови та літератури.
Програмою з української літератури передбачено вивчення:
- основні елементи виразності: пауза, темп, логічний наголос, мовленнєвий такт, інтонація (5 клас);
- основні ознаки понять: анафора, інверсія (7 клас);
- значення виразного мовлення та читання (7 клас);
- роль логічного наголосу, логічної та психологічної паузи, поняття логічна мелодія (7 клас).
У процесі вивчення української літератури учні повинні уміти:
- правильно, свідомо, швидко читати художні, науково-популярні та публіцистичні тексти;
- виразно читати художні твори, практично застосовуючи засвоєнні засоби виразності.[10]
Формування навичок виразного читання – тривалий і складний процес, що потребує особливого підходу до занять з учнями і вдалого підбору навчального матеріалу, методів і засобів навчання. Виразність мовлення дає можливість відчути силу і красу слова, яке при умілому використанні благотворно впливає на почуття, думки, волю інших. Тому виразне читання є однією з найактивніших форм літературного розвитку школярів, ефективним засобом естетичного виховання й духовного їх збагачення.
Виразне читання й говоріння – це результат системної роботи з розвитку мовлення учнів. У практиці сучасної школи проблема виразності залишеється ще далеко не вирішеною. Мистецтво виразного читання досягається великою працею, вимагає значних здібностей як учителя, так і учнів. І все ж виразному читанню може навчитися кожен. Завдання школи в тому, щоб охопити творчою роботою всіх учнів, навчити їх мислити, міркувати, вільно висловлюватися, правильно володіти мовою.
Розвиток мислення ( і логічного, і образного) відбувається одночасно з розвитком мовлення. У двоєдиному процесі мова є тією рушійною силою, що зосереджує увагу , активізує мислення. Без живого спілкування навіть універсальні знання залишаються мертвим багажем. Тому до мови вчителя ставляться високі вимоги: вона повинна бути змістовною, дохідливою, бездоганно чистою, не млявою, одне слово – живою, бо тільки така мова може здобути живу думку, наштовхнути учня на роздуми, викликати асоціації, спонукати до висновків. [13,22]
На емоційності розповіді треба особливо наголосити, бо це найважливіша позитивна риса мови словесника. Недаремно учні, опитані через кілька років після закінчення середньої школи, найкраще пам’ятали матеріал,викладений емоційно,темпераментно. Адже емоційно забарвлена розповідь викликає гострий інтерес, що допомагає кращому сприйманню теми і міцному запам’ятанню матеріалу. Учень має відчути, що це вчителя глибоко хвилює. Тоді і він візьме близько до серця те, про що розповідає вчитель, уявить себе на місці героїв книги, полюбить чи зненавидить їх,але не буде байдужим.
Читання (напам’ять або за текстом) уривків чи цілого літературного твору не є у буквальному розумінні живим словом вчителя,але безпосередньо його стосується. По-перше, воно прозвучить фальшиво, і, отже, почуття не передадуться слухачам, тобто художнє слово фактично не буде сприйняте ними. По-друге, термін «виразне читання» не відображає справжнього стану читання літературних творів. Адже виразно,мовляв, читають протокол,акт, вивіску над крамницею тощо. Читати літературний твір голосно, чітко, правильно, наголошувати слова (грамотно і логічно), спиняючись на коротких і довгих паузах, - ось таке уявлення про виразне читання в багатьох словесників. Але ж цього явно не досить, бо тут немає найголовнішого – вираження почуттів. Сцени комічні й драматичні, балади і медитації, лірика і сатира не можуть читатися однаково. Та й певна кількість жестів і міміки теж відіграють свою роль. А раз так, то це буде виразно-художнє читання. Тільки треба застерегти від штучного пафосу, що викликає в учнів відразу до твору.Однак нам нічого боятися говорити про художнє читання. Та і як, зрештою, можна читати художній твір, як не художньо? А що виразно, то це само собою розуміється, бо художність не мислиться без виразності.
Уміння володіти словом необхідно кожному, хто хоче чогось досягти у житті. Практикою доведено, що бідність мовлення – це бідність мислення. Тому програмами школи передбачена значна робота з розвитку мовлення дітей, визначена чітка сисиема, яка сприяє виробленню у школярів потреби творити добро і красу засобами мови. А без виразності та емоційності мовлення зробити це просто неможливо.
Мовлення не є природженою здібністю людини, воно формується поступово, разом із розвитком дитини. Важливими є досконалість мовно-рухового і мовно-слухового аналізаторів, стан нервової діяльності, вищих психологічних процесів (уваги, пам’ять, мислення,уяви, характеру,фізичного стану, загальної культури тощо). Усвідомлення учнями звукового аспекту мови є важливою передумовою успішного оволодіння процесом читання взагалі, виразним читанням зокрема. Тому треба з раннього віку розвивати в дитини культуру слуху, виховувати вміння диференціювати звуки, розвивати фонематичний слух, зосереджувати увагу на вимові звуків, слів, речень,на інтонування, на регулюванні сили, висоти голосу, темпу мовлення. Практично ця робота в школі шліфується, удосконалюється.
У дослідженнях психологів відзначається, що образне бачення дітей, розширення їхніх творчих можливостей здійснюється лише в умовах систематичної творчості, естетичної діяльності. Учні повинні усвідомити, що виразність та емоційність мовлення не тільки принесе радість, задоволення собі чи іншим, а й допоможе активно та успішно спілкуватися й оволодівати знаннями на уроках з інших дисциплін.
Останнім часом, на жаль спостерігається послаблення інтересу дітей до читання художньої літератури: відбувається заміна вдумливого, свідомого читання побіжним прогляданням, зведенням виразного, емоційного читання до голосного.
Ще багато учнів і початкової, і середньої шкіл читають погано, мляво, невиразно.Часто діти псують свою вимову поспішним і неохайним заучуванням напам’ять. Вони бубонять уголос окремі слова, фрази, повторюють їх без логічного осмислення , мало звертають уваги на зміст, розділові знаки, інтонацію. Особливо це спостерігається на уроках мови, коли учні зачитують правила з підручника тихо та монотонно, мовчки записують слова чи речення на дошці. Відповіді на поставленні запитання також дуже далекі від виразного, емоційного мовлення. Завдання вчителя аналізувати відповіді, вказувати на конкретні помилки. Особливо корисною тут може бути порада К.С. Станіславського: «Беріть частіше книгу, олівець, читайте, відмічайте прочитане за мовними тактами. Набийте собі в цьому вухо, око й руку. Читання за мовними тактами приховує в собі важливу практичну користь: воно допомагає самому процесу переживання. Розбивка на мовні такти й читання по них необхідні ще й тому, що вони примушують аналізувати фрази і вникати в їх суть».
Т.Г.Шевченко написав мудро і переконливо:
Ну що б, здавалося, слова
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива, як їх почує!
Ці слова Кобзаря є і девізом у нашій роботі з дітьми, і методикою навчання виразному читанню, емоційності мовлення.Щоб забилося серце слухача, мовець повинен майстерно володіти словом, з особливими почуттями та емоціями його промовляти. А цьому треба старанно й наполеглево вчитися, постійно тренуватися. Ефективними тренувальними вправами можуть бути різні бесіди з учнями, особливо діалогічна форма спілкування. Тут пріоритетом є інтерес до духовного світу співрозмовника, його проблем, хвилювань, вміння слухати й чути, розуміти іншого. Отже, учитель у даному випадку є зразком правильного володіння словом, інтонацією, технікою говоріння й читання.
Успіх завтрашнього уроку залежить від підготовки до нього. А чи багато вчителів продумують свою розповідь, особливо коли вдесяте чи вдвадцяте мають подавати одну і ту ж тему? Мова словесника, який не володіє вільно матеріалом і не продумав ходу викладу уроку, напевно, буде млявою, розтягнутою і багатослівною. При підготовці до виразного читання найважливіше ввійти у внутрішній світ героїв твору - відчути їхні радощі й болі, сподівання, звикнутись із особливостями їх мовлення, а вже після цього перейти до техніки читання, використовуючи магнітофон: записав власне читання – прослухавсебе,відзначаючи недоліки, знову записав – і так шліфувати до належного рівня. Якщо так підготуватись, то на уроці вчитель самим читанням зробить удесятеро більше, ніж безплідним виправленням читання учнів, бо власний приклад завжди діє безвідмовно.
Серед деяких словесників поширена думка, що до читання віршів слід готуватися, а читати прозу можна і без підготовки. Це хибна точка зору, бо читання прози вимагає навіть ретельнішої підготовки.Але читання не повинно заступати власних думок і почуттів учителя. І, навпаки, при коментованому читанні пояснення, коментарі мають бути стислими, щоб не підмінити ними художнього твору. Отже, зберегти правильне співвідношення між словом письменника і своїм власним означає розв’язати одну з кардинальних проблем викладання літератури.
У процесі читання чи спілкування мають панувати доброзичливість, повна довіра і взаєморозуміння, любов і повага до тих,хто захоплюється поезією, художньою творчістю.
Можна порекомендувати вчителям активніше використовувати партитурні знаки (за К.С. Станіславським), учити й дітей користуватися ними.
Партитурні знаки:
а` – знак акценту в словах (наголос);
________ - логічні наголоси у фразах;
І, // - паузи: логічні, психологічні, синтаксичні, фізичні, ритмічні, рядкові, фінальні;
/ - підвищення тону;
--------- - уповільнення темпу;
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415 - прискорення темпу (швидкості);
« » - лапки (для слів, які слід промовляти з іронією);
< > - тупокутні дужки (для слів з вимовою іншим тоном, вставних слів чи речень).
Коли буде організована системна робота, в учнів поступово сформуються необхідні навички та вміння виразності мовлення й з’явиться потреба постійного контролю за своїм мовленням і необхідність подальшого шліфування, удосконалення творчих здібностей, підвищення не лише мовної, а й загальної культури. Саме така робота й буде передумовою успішного вивчення літератури в школі, а також успішного навчання школярів з будь-якого предмету, формування особистості школяра – майбутнього громадянина України.
Сформувати навички виразного читання в учнів на уроках української мови допоможуть такі вправи: Вправа «Складіть прислів’я»
Кожне слово в прислів’ї поставте на своє місце.
Передайте зміст прислів’їв своїми словами.
Час, під,їжі, приходить, апетит.
А, роблять, очі,руки, бояться.
З, кобилі, возу, легше, баба.
Лише, дурня, псувати,вчити, розуму.
Наука, гіркий, корінь, смачний, плід, а.
Дяка,приблудний, не, сподіватися,від, собака.
Аби, найшлася, шия, хомут, знайдеться.

Вправа «Складіть текст»
Протягом 3 хвилин складіть текст, використовуючи такі слова : тремтіння, бачення, квіточка, полиця, музика, ностальгія.

Вправа «Лабіринти віршочитання»
Визначте правильну послідовність рядків у цих чотиривіршах
Здолати старість не могла
Гудуть шляхи, копитом биті
Ніколи юності на світі
Та їх навік не вкриє мгла.
(В.Сосюра)
Твоєю чистою водою
Вітчизно!Горді ми тобою
І сили струменем живим
Трудом і подвигом твоїм
(М. Рильський)
Прочитайте скоромовки:
Прийшов Прокіп – кипів окріп, пішов Прокіп – кипить окріп, як при Прокопові кипів окріп, так і без Прокопа кипить окріп.
Ой, збирала Маргарита маргаритки на горі, розгубила Маргарита маргатитки надворі.
Чом чорним чорнилом чорніє чядок?
Велике значення для вироблення орфоепічних навичок мають вправи з наголосом.
Поставити наголос і визначити його роль у словорозрізненні.
Туга – туга, малиновий – малиновий, зараз – зараз, атлас – атлас, замок – замок, шкода – шкода.
«Акцентуаційний бар’єр»
Поставте наголос у наведених прикметниках (іменниках, прислівниках).
Нудний, легкий, товстий, перехідний, твердий, болотистий, вузький, клопітний, кухонний, ненависний, маршовий, реєстровий, чевговий.
Гра «Брак слів»
Розвиває творчі здібності школярів, збагачує їх досвідом вираженням емоцій за допомогою української мови, привчає їх стилістично та комунікативно вмотивовано добирати виражальні засобо мови.
Правила гри: учитель дає завдання дібрати чимнайбільшу кількість словесних формул, за допомогою яких має оформлюватися реакція однієї зі сторін спілкування на цю ситуацію.
Настанови вчителя перед контрольною роботою.
Привітання учневі, який переміг у конкурсі знавців рідної мови.
Тактовне зауваження учневі, який порушує дисципліну.
Заклик учитися краще.
Подяка учнів за цікаво проведений урок.
Зразок: доберіть варіанти словесної реакції вчителя на жування гумки на
уроці.
Який це лікар вам прописав жувати гумку на уроці?; Ви жуєте гумку, аби
покращити свою працездатність?; У такий спосіб ви краще засвоюєте нову інформацію?; Ви надто буквально зрозуміли фразу «Хто більше жує, той довше живе».
Гра «У риму»
Правила гри: учні одержують слово, до якого мають дібрати рими.
Надія – мрія, завія, подія, дія Тривога – допомога, дорога, пірога
Гра «Епіфора»
Правила гри: дібрати за заданими літерами п’ять слів, які мають спільну кінцеву частину.
Байка – майка – гайка – чайка – пайка. Щілина – калина – малина – долина – далина. Змова – умова – намова – вимова – обмова.
Гра «Анафора»
Правила гри: дібрати слова, які однаково починаються.
Рефрен – реформа – рефері – рефлекс – реферат. Банан – банка – бандаж – бандит – банкет. Катер – катет – катання – катамаран.
Вправа «Лимерик»
Віршована історія-небилиця.
Якось один молодий чоловік
Їхав з міста прямісінько вбік.
Міст обминув, почалапав по броду,
Ледь замутивши сухісіньку воду.
Ось він який, молодий чоловік!
Придумайте свої лимерики за схемою:
перший рядок – вибір героя;
другий – указівка на його ознаку, що виявляється при дії;
третій і четвертий – сама дія;
п’ятий – епітет, що парадіює зміст образу.
Вправа
1.Знайдіть який-небудь гарний вірш.
2.Вивчайте напам’ять по одному рядку в день,приєднуючи його до вивчених раніше.
3.Завчений рядок ретельно повторюйте, запам’ятовуючи образи, що виникають.
Вправа
1.Візьміть одну з драм Лесі Українки.
2.Один раз на тиждень протягом місяця декламуйте обране вголос.
Гра «Лінгвістичний феєрверк»
Правила гри: учні одержують віддруковані аркуші з реченнями, елементи яких розташовано в довільному порядку, хаотично, за принципом вибуху.Учні повинні відновити речення.
Породив, а, той, батько, що, не, той, спорядив, що. – Не той батько, що породив, а той, що спорядив.
Батькам, злі, кінець, батькам, а, добрі, вінець, діти, діти. – Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – батькам кінець.
Проблема сучасної школи в тому, що діти майже не читають художню літературу. Завдання вчителя – зацікавити школярів, навчити їх читати швидко та ефективно.
Умови ефективного читання:
- усвідомлення необхідності;
- розуміння стимулів;
- визначення мети;
- наявність інтересу;
- упевненість в успіху.
Поняття «швидке читання»
Швидке читання – це швидке сприйняття текстової інформації з її оптимальним осмисленням і засвоєнням. Не потрібно це поняття розуміти буквально, механічно.
Ефективно читати – це значить:
швидко читати;
розуміти;
запам’ятовувати.
При традиційному читанні читач бачить дерево, при швидкому ліс. Тобто при традиційному читанні читач приділяє багато уваги подробицям, при швидкому – зупиняється тільки на головному.
Швидке читання – це якісний стан, якого читач набуває завдяки психологічній і фізіологічній організованості.
Артикуляція
При читанні відбувається послідовна робота трьох каналів:зорового (очі); мовленнєво-рухового (органи мовлення: гортань, язик, зуби, піднебіння, губи); слухового (органи слуху).
Така багатоступінчаста обробка тексту гальмує читання й знижує засвоєння прочитаного, тому що:
при проказуванні очі занадто довго затримуються на одному слові (хоча здатні сканувати цілі комплекси слів);
швидкість читання прив’язана до швидкості роботи органів мовлення (не більше 150-200-300 слів);
людина сприймає швидше почутий текст, ніж побачений (хоча очі можуть сприймати й передавати інформацію в мозок у десять тисяч разів швидше, ніж вуха);
проговорюючи, людина слухає швидше слова, ніж думки.
Текстова інформація може передаватися в мозок прямо від очей ,минаючи мовлення і слух.
Артикуляція – проказування тексту про себе.
Вокалізація – робота мовленєво-рухових органів для вимовлення звуку.
Візуальне читання – читання тільки очима.
Коли ми вчимося читати, вимовляємо букви, потім склади, потім слова.Виробляється рефлекс – навичка проговорювати текст (спочатку вголос, потім пошепки, потім про себе). Ця звичка надзвичайно стійка й зберігається в більшості людей усе життя.
Усі, хто читає менше 300 слів за хвилину,артикулюють. Це підтверджує рентгенограма й рентгенокінозйомка. Подолати цей стереотип, придушити мовленнєво-руховий рефлекс, гранично стиснути внутрішнє мовлення – пройти півдороги до оволодіння швидкочитанням.
Для зацікавленості дітей можна використовувати короткі інформаційні перерви.



Перерва
Людина сприймає очима 20% інформації, з них 70% за допомогою читання.
До 1980 року обсяг наукової інформації подвоювався кожні 5-7 років, до 1985р. – кожні 1,8 року, до 1990 р. подвоєння відбувалося щорічно.
У 1980 році людина могла осягнути одну тисячну частку існуючої інформації, у 1991р. – одну двохтисячну, у 2000р. – одну чотирьохтисячну.
У 2013р.обсяг інформації порівняно з 1990 р. зросте в 4 рази,у 2040р. – у 32 рази.
У 1990р. кожні 40 хвилин надходив такий обсяг нової інформації, який міститься в « Британській енциклопедії».
Протягом 1975-1990 рр. обсяг наукової інформації й відкриттів перевищив усе, що було зроблено наукою за всю попередню історію.
З усієї кількості вчених, які коли-небудь працювали або працюють на Землі, 90% - наші сучасники.
У 1990р. у світі щохвилини друкувалося 3 тисячі сторінок науково-технічної інформації.
У 1990 р. у світі друкувалося сто тисяч наукових журналів, у 2000 р.- один мільйон.
Щороку полиці Державної бібліотеки Росії збільшуються на 20 кілометрів.
Стверджують, що наш сучасник, для того щоб бути в курсі наукових новин, щороку повинен прочитувати стільки, скільки раніше він прочитував за все життя.
95% людей читають дуже повільно – 180-220 слів за хвилину (1 сторінку за 1.5-2 хвилини).
Середньостатистична швидкість читання: старшокласники – 90-100 слів на хвилину; студенти – 120-180; фахівці з вищою освітою – 200-250(ступінь засвоєння при цьому коливається в межах 20-60%).
Рівень розуміння при традиційному читанні становить 60%, при швидкому – 80 %.
Протягом години очі читачів 57 хвилин зафіксовані на тексті, тобто перебувають у відносному спокої.
Очі людини із середніми навичками читання роблять на одному книжковому рядку 12-16 зупинок, того, хто читає швидко – 4-2 зупинки.
Постійна увага до читання на уроках мови, літератури та в позакласній
діяльності сприятиме усвідомленню учнями специфіки художнього стилю, розумінню цілісності літературних творів у єдності їх форми і змісту. Доповнена систематичними спостереженнями над мовою художніх творів, така робота стане надійною запорукою як мовного, так і естетичного розвитку школярів.












13PAGE 15


13PAGE 14- 20 -15


13PAGE 15