Використання рухливих ігор на уроках фізичної культури

Рухливі ігри на уроках фізичної культури
Вступ

На сучасному етапі реформування української школи стає актуальним завдання модернізації її початкової ланки.
Покладений в основу національної системи освіти та
виховання особистісний підхід висуває нові цілі початкової
освіти:
— охорона, збереження та зміцнення здоров'я дітей;
— збереження та розвиток індивідуальності дитини;
— формування у школярів молодшого віку бажання та вміння навчатися;
— розвиток дитини як суб'єкта відносин з людьми та навколишнім середовищем.
Педагогічний процес має бути спрямований на здобуття тих знань, які давали б розвивальний ефект, допомагали реалізувати здібності кожного учня.
Основною метою фізичного виховання в початковій школі є формування в учнів стійких мотивів і потреб щодо свого здоров'я й фізичної підготовки, комплексний розвиток вроджених здібностей і набутих психічних якостей з використанням засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя.
Предметом навчання у початковій школі в галузі фізичного виховання є рухова активність із загальноосвітньою спрямованістю. Учні молодшого шкільного віку здатні легко засвоювати різноманітні рухи завдяки добре розвиненим функціям рухового аналізатора. У цьому віці дітей приваблюють нові рухові дії, які вони засвоюють із задоволенням. Водночас у дітей виникають ускладнення під час виконання одноманітних вправ, таких, що передбачають фіксацію окремих частин тіла у різних
положеннях. Найулюбленішими є рухові дії, що добре засвоюються і легко виконуються.
Важлива умова здійснення навчально-виховного процесу з фізичної культури — дотримання дидактичних принципів навчання: свідомості та активності, наочності, доступності та індивідуалізації, систематичності
та послідовності, міцності та науковості. Творче використання на уроках
фізичної культури цих дидактичних принципів передбачає застосування
адекватних методів навчання.
Доцільно ширше використовувати метод цілісного виконання рухів, застосовуючи різноманітні орієнтири для полегшення визначення дітьми параметрів рухових дій. Враховуючи психічні особливості молодших
школярів, уроки фізичної культури необхідно проводити на тлі позитивних емоцій учнів. Тому особливого значення набуває творче використання ігрового методу. Він дає змогу утримувати інтерес дитини під час багаторазового повторення вправ, особливо в разі використання їх з метою розвитку фізичних якостей.
«Гра є вправа, завдяки якій дитина готується до життя», — зазначав П. Ф. Лєсгафт.
Дітям молодшого шкільного віку надзвичайно подобаються імітаційні ігри, вони вдало наслідують рухи улюблених тварин, птахів
тощо. «Якщо за вдяки імітаційним іграм дитина привчається до відомих дій, які нею засвоюються під час спостереження за довкіллям, то таким чином вона збирає матеріал і набуває навичок у діях»
Основні вимоги до організації ігор з освітньою спрямованістю:
— чітка форма, що відповідає поставленій меті;
— дії дитини мають бути адекватними її фізичним можливостям і вмінням управляти ними і приносити піднесене почуття задоволення;
—рухові дії, що пропонують для використання у грі, повинні бути добре засвоєні під час опанування курсу і проводитися із поступовим ускладненням правил;
—нагляд за дотриманням правил доцільно доручати учням з метою виховання в них поваги до правил і беззастережного їх дотримання.
Приклади рухливих ігор
на уроках фізичної культури в початкових класах
1. Баранець
Гру можна проводити на спортивному майданчику або в залі. Обирається “баранець”. Решта - його “хвостики”. Баранець тримає скакалку або лозинку. Учасники гри утворюють ланцюжок, у якому першим стоїть “баранець”.
За сигналом “хвостики” починають бігти за “баранцем”, а той намагається доторкнутися лозинкою (скакалкою) до останнього в ланцюжку гравця. Для цього “баранець” то прискорює, то сповільнює біг, повертається то праворуч, то ліворуч або й зовсім зупиняється.
“Хвостики” намагаються не “відриватися” від свого ведучого й стараються уникнути його дотику. Той, до кого баранець доторкнувся або хто “відірвався” від ланцюжка, вибуває з гри. Перемагає той, хто найдовше протримався “хвостиком”. Потім він стає “баранцем”.
2. Бездомний заєць
Гравці, крім двох, стають парами у коло (обличчям один до одного), взявшись за руки. Один із гравців - “заєць”, інший - “вовк”. “Заєць”, який тікає від “вовка”, ховається в середину пари. Той, до кого “заєць” став спиною, стає “безпритульним зайцем”. Якщо “вовкові” вдається наздогнати “зайця”, вони міняються ролями.
3. Бій півнів
На землі (підлозі) креслять коло діаметром 2 м. Гравців ділять на дві команди, і вони стають у дві шеренги біля кола одна навпроти одної. Капітани посилають по одному гравцю зі своїх команд у коло. Кожен із цих гравців стає на одну ногу (другу підіймає), руки кладе за спину. За сигналом “півні” починають виштовхувати плечем і тулубом один одного з кола, причому намагаються не оступитись. Кому це вдається, стає переможцем і виграє одне очко для своєї команди. Гра триває доти, поки всі не побувають у ролі півнів. Виграє команда, гравці якої більше разів були переможцями.
Якщо учасник, який перебуває в колі, стає на обидві ноги, його вважають переможеним. Якщо ж під час виштовхування обидва гравці вийдуть з кола, перемога нікому не присуджується, а на їхнє місце стає наступна пара. Під час поєдинку не дозволяється забирати руку з-за спини.
Цю гру можна проводити й без розподілу на команди. Гравці за бажанням виходять в середину кола на змагання. Переможець залишається, а проти нього виходить новий гравець, який бажає помірятися силою.
Потрібно стежити за правилами гри. Гравцям забороняється виштовхувати один одного руками.
Гра сприяє розвитку сил, спритності, кмітливості, здатності до самооцінки, вміння оцінювати сили товаришів, а також вчить наполегливості у досягненні мети.
4. Білки, жолуді, горіхи
Дітей розподіляють на трійки. Вони беруться за руки і утворюють кола на всій території майданчика. Кожен гравець у колі дістає назву: “Білка”, “Жолудь”, “Горіх”. Одного з дітей вибирають ведучим.
На виклик учителя “Горіхи!”, “Білки!” або “Жолуді!” діти швидко міняються місцями в різних колах, а ведучий намагається зайняти місце в одній із трійок, дістаючи назву гравця, який вибув. Учень, що залишився без місця, стає ведучим. Перемагають діти, які жодного разу не були в ролі ведучого.
5. Бузьки (українська народна гра)
Усі учасники гри малюють собі кола діаметром 1 м (можна використати гімнастичні обручі) і стають у них на одній нозі. Учитель говорить: “Бузьки полетіли!”. Всі учасники гри бігають по майданчику, махають “крилами”.
Учитель забирає одне “гніздо” і говорить: “Бузьки прилетіли!”. Всі учасники займають будь-які “гнізда” і стоять на одні нозі. Хто не має “гнізда” і не може стояти на одній нозі - вибуває з гри.
6. Виклик номерів
Усі гравці діляться на дві команди і стають в одну шеренгу. У кожній команді вчитель рахує по порядку всіх гравців. Потім називає номер. Гравці, у який цей номер, виконують рухові дії (наприклад, біжать, перестрибують тощо). Команда, гравець якої першим виконає рухову дію, отримує очко.
7. Вище землі
Гравці довільно займають місця на майданчику чи у спортивному залі. Вибирають ведучого.
За сигналом ведучий намагається наздогнати когось із гравців і доторкнутись до нього рукою. Той гравець, до якого доторкнулись, зупиняється і голосно говорить: “Я ведучий!”
Щоб не впіймав ведучий, можна стати “вище землі” (тут у пригоді стануть гімнастичні лави, драбини, кінь, козел, перекладина, бруси і т.д.). Стояти “вище землі” можна 5 секунд, потім знову треба перебігати.
Коли гравець стає “вище землі”, ведучий відходить від нього на 2 м і говорить: “Раз, два, три з цього місця зійди!”, і гравець має перебігти з цього місця на інше.
8. Вітер і флюгер
Учитель спершу з'ясовує, чи знають учні, де північ, південь, захід і схід, а потім пропонує їм таку гру.
Учитель - “вітер”, учні - “флюгери”. Коли вчитель говорить: “Вітер дме з півдня”, “флюгери” повертаються на південь і витягують руки вперед (долоні разом). Коли вчитель каже: “Вітер дме зі сходу” - “флюгери” повертаються на схід. Якщо вчитель говорить: “Буря”, “флюгери” обертаються на місці, “штиль” - усі завмирають. Гру проводять у швидкому темпі. Переможцем вважають того, хто зробить найменше помилок.
9. Влуч м'ячем
Діти шикуються в коло на майданчику, у центрі стоїть учень із маленьким м'ячем у руках. Він підкидає м'яч угору і називає ім'я будь-кого з дітей. Усі швидко розбігаються, а учень, ім'я якого назвали, намагається спіймати м'яч. Як тільки учень спіймав або взяв м'яча, він голосно вигукує : “Стій!”. Усі зупиняються, а ведучий кидає м'яча у будь-кого, намагаючись влучити в ноги. Той, у кого влучили, стає ведучим. Якщо йому не вдається влучити у когось з гравців, то він швидко піднімає м'яча, бере його в руки і знову вигукує “Стій!” дітям, які в цей час тікають від нього.
Якщо ведучому не вдасться за три кидки в кого-небудь влучити, гра повторюється спочатку.
10. Влуч у мішень
Учні утворюють дві команди і стають на протилежних сторонах майданчика. Кожний гравець тримає в руках малий м'яч, посередині майданчика лежить великий м'яч.
Учитель дає сигнал, після чого всі водночас кидають свої м'ячі у великий м'яч, намагаючись зсунути його на бік суперника. Коли м'яч буде зрушено, гравці збирають свої м'ячі й стають на місця; гра продовжується.
Виграє команда, яка більше разів зрушить м'яч суперника.
11. Клас, струнко!
Учитель стоїть обличчям до дітей, які вишикувалися в одну шеренгу. Він подає команди. Команда виконується тільки в тому разі, коли перед нею вчитель говорить слово „клас”. Той, хто помиляється, робить крок уперед, але продовжує грати. Гра триває не більше трьох хвилин. Після її закінчення вчитель називає найбільш уважних. Згідно з правилами гри, крок уперед роблять і ті гравці, які не виконали своєчасно правильної команди.
12. Мисливці і качки
У центрі креслять велике коло. Гравців розраховують на перший - другий, і перші номери входять у коло. Перші номери - „качки”, другі - „мисливці”; другі одержують м'яч - волейбольний або баскетбольний.
Мисливці перекидають м'яч один одному, намагаючись влучити ним у тих качок, які ближче до м'яча. „Качка” виходить з гри, якщо в неї поцілили м'ячем. Гра триває, доки не буде вибито всіх „качок”. Після цього гравці міняються ролями. Виграє команда, яка витратить менше часу або за призначений час „виб'є” більше гравців другої команди.
Правилами гри „мисливцям” не дозволяється вступати всередину кола, а „качки” не мають права покидати його.
Влучання зараховується, якщо м'яч торкнувся будь-якої частини тіла, крім голови, і м'яч при цьому не відскочив від підлоги або від іншого партнера.
У процесі гри треба добиватися колективності дій гравців, використовуючи якнайбільше передач між партнерами. В окремих випадках доцільно самому керівникові взяти участь у грі.
13. Білі ведмеді
Креслять невелике коло. Це „крижина”. Решта простору - „море”. Його на майданчику обмежують лініями. Обирають ведучого - „білого ведмедя”. Решта гравців - „ведмежата”. „Ведмідь” іде на крижину, „ведмежата” розташовуються довільно по всьому майданчику.
„Ведмідь” кричить: „Виходжу на ловлю!”, біжить з крижини в море і починає ловити „ведмежат”. Як тільки піймає кого-небудь, відводить його на крижину. Потім ловить друге „ведмежа”. Кожна пара пійманих, узявшись за руки, допомагає ловити інших. Наздогнавши кого-небудь, вони швидко з'єднують руки так, щоб пійманий гравець опинився між руками. Після цього вони кричать: „Ведмідь, на допомогу!” „Ведмідь” підбігає і „квачить” пійманого. Гра триває доти, поки не переловлять усіх „ведмежат”. Гравець, якого піймали останнім, вважається найспритнішим і наступного разу стає “білим ведмедем”.
Згідно з правилами гри пари можуть ловити гравців, тільки оточивши їх руками; забороняється під час ловлі хапати гравців; гравці, які вибігли за межі „моря”, вважаються пійманими і стають на крижину; „ведмежа”, оточене парою гравців, має право вислизнути з обіймів, поки його не „поквачив” ”ведмідь”; якщо „ведмідь” піймає першу пару „ведмежат”, то сам більше не ловить, а тільки „квачить”.