Родинне свято у 9 класі

Родинне свято
«Українському роду нема переводу»
Мета. Ознайомити вихованців з оберегами української родини. Пробуджувати пізнавальні інтереси до історії свого родоводу, свого села, української нації, її культури і побуту. Виховувати глибокі почуття любові до батьків, свого роду, почуття пошани до їхньої праці, гордості за майстерність родичів, близьких, почуття любові до рідного села, рідної домівки. Сприяти розвиткові творчих здібностей дітей, бажано примножувати родинні традиції, берегти свою національну культуру.
Обладнання: плакати «Які батьки - такі й їх діточки», «Який кущ - така й калина, яка мати - така й дитина», «Яка хата - такий тин, який батько - такий син», «Від родини йде життя людини», мультимедійні презентації «Родовідне дерево», «Моє рідне село».

Хід свята
(Звучить українська мелодія)
Катя Бойко. Тихо біля хати схлипує криниця
І скрипить до мене довгим журавлем:
- Покуштуй, дитино, чистої водиці
І скажи по-правді, як-то ми живем?
Віталя Огризко. Півсела одразу з мене носять воду,
А ніхто не знає, хто мене копав.
Як же зберегти нам пам'ять родоводу,
Щоб не всох наш корінь, марно не пропав?
Катя Бойко. Хто копав криницю?
Може, мій прадід?
Може, рідний батько чи по батьку дід?
Пролітає вітер до моєї хати,
Замітає давній по криниці слід.
Віталя Огризко. Вже не раз куштую із криниці воду,
Соромно не знати, хто її копав.
Зберігаймо ж, люди, пам'ять родоводу,
Щоб не всох наш корінь, марно не пропав!
(Звучить пісня у виконанні Синявої А. і Попової А. «Пісня солов’їна»)
Катя Бойко. Сьогодні ми зібралися нашою родиною, щоб поговорити про пам'ять родоводу, його історію, про рідний серцю край. Це буде ще одна сходинка до нашого зближення, до родинного єднання.

Віталя Огризко. Щасливі ми, що народилися і живемо на Україні - чудовій, щедрій і мальовничій землі. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки.

Попова А.
Співає дідусь сивий про давно минулу славу,
Про князів і запорожців, про бої палкі, криваві.
Від дитинства аж до скону ми всі добре про все знаєм,
Що родились українцями, українських предків маєм.
Білецький П.
Батько, мати, брат, сестричка
І всі інші члени роду –
Всі належать до одного
Українського народу.
Бо родились українцями, -
це велика честь і слава,
рідний край свій боронити -
наймиліша з усіх справа.
Катя Бойко. Тут корінь народу українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були - скрізь відчуваємо поклик рідної землі, напутні слова старших поколінь. Отож сьогодні

Віталя Огризко. Від щирого серця!

Катя Бойко. За українським звичаєм!

Разом. Запрошуємо всіх вас на родинне свято!

Оксана Валентинівна. Дорогі діти! Сьогодні на наше свято завітали гості: дідусі, бабусі, батьки, матері, вчителі.

(Форсюк А. і Пойташ С. тримають на рушнику коровай)
Форсюк А.
Гостей дорогих
Ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
Любов'ю і миром!
Пойташ С.
Для людей відкрита
Хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
В неї не забігла.
Форсюк А.
Хліб ясниться в хаті,
Сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі!
Пойташ С.
Нехай край наш розцвітає,
Як зеленіє гай!
Прийміть від нас
Цей пишний коровай!
(Діти вручають хліб-сіль директору школи)

Катя Бойко. Прекрасна наша держава - Україна. Найбільше багатство - талановитий, співучий, український народ. Любимо і ми співати українські пісні
(Діти співають українську пісню «Зеленеє жито, зелене.»)

Оксана Валентинівна. Згадаймо, що ж таке родина, що ж таке родове дерево. Прошу поглянути на родове дерево: коріння - прародичі, стовбур і товсті гілки - дідусі, бабусі, тонкі гілки - батьки, ми - це листочки.

Віталя Огризко. Родина - це не тільки рідні, родичі. Це і наш клас, і школа, і весь народ український. Родина до родини - народ.

Катя Бойко. Ми з вами всі - український народ, який складається з родин малих і великих, дружніх і працьовитих.

Майсак О.
Українка я маленька,
Українці батько й ненька
На Вкраїні родилася,
В свою маму удалася,
Все, що рідне, я кохаю,
Всім, хто рідний, помагаю,
Своє ціню, свого вчуся
І до рідного горнуся.
І чужого я навчаюсь,
Але свого не цураюсь
Знайте, що найкраще діло, -
Свого боронити сміло.
(Майсак О. розповідає про своє родовідне дерево, в цей час іде показ презентації «Родовідне дерево»)
Віталя Огризко. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел (а зруйнувати їх - то річка засохне), так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім'ями. Чи хочеться вам, щоб річка була повноводною, щоб наша велика українська родина була красивою, великою і щасливою?

Катя Бойко. Потрібно вивчати і шанувати традиції свого народу, його мову, землю свою, рідний край, бо ми - частинка всього цього, нам рідного й близького.

Матвійчук В.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов’їну.
Бузмаков Є.
Я - землі цієї паросток зелений,
Я - цієї висі крапля дощова
Заплелись у мене, приросли до мене
Жито і дерева, квіти і трава.
Матвійчук В.
Чи вітер, чи літняя злива –
Усе мені рідне, миле.
Нема такого дива,
Нема такої сили,
Щоб сонце зуміли взяти
Та й понести з собою,
Щоб в серці моїм здолати
Любов до землі святої.
Бузмаков Є.
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос
У душу мені засіває зерно,
Моя Україно,
Білявко-хатино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
Віталя Огризко. Справді, це - щастя, що ми можемо припасти до джерела нашої культури, вивчати її, вивчати свій родовід.

Катя Бойко. Почнемо ось з чого. Щоб нашому роду не було переводу, він має жити багато літ. А рід із родом родичається. Як співає у пісні Ніна Матвієнко:
З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти
Кожна родина має свою долю, свій шлях, який може бути легким, квітучим і водночас сумним як пісня.
Віталя Огризко. ( розповідає про своє родовідне дерево)

Оксана Валентинівна. Треба берегти коріння роду, рід. Хто ж його береже, хто берегиня роду?

Катя Бойко. Головною берегинею родини була мати, її святою називали. Тарас Шевченко писав:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра і любові.

Оксана Валентинівна. У нашій класній родині є матері, які мають по двоє і більше дітей, добре їх виховують, люблять пісні, люблять працю, і все це передають своїм дітям.
Мати - всьому початок. Мати - берегиня роду. Поети і композитори у багатьох своїх творах оспівують силу, красу і ніжність матері - наймилішої, найдорожчої, найкращої людини для кожного із нас.

(Звучить пісня у виконанні Синявої А. і Попової А. «Мамина сорочка»)

Катя Бойко. Так, був на Україні звичай, який в деяких родинах залишився і сьогодні: дарувати на щастя рушники. Їх називали оберегами.

Віталя Огризко. Було повір’я , що сорочка, вишита й подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати.

Катя Бойко. Сорочку вишивали і дарували не будь-кому, а людині особливо близькій, рідній: дитині, братові, женихові, чоловікові.

Віталя Огризко. Українські родини здавна цінувались працелюбством. Головною працею українців було хліборобство. Хліб - оберіг сім’ї, родини, він святий. Тому влітку до схід сонця виходили в поле жати жито косарі, раненько виходили косити.

Катя Бойко. Збирали врожай, а зимовими днями та вечорами жінки і дівчата пряли, ткали, вишивали. В пісні говориться: «Вмію прясти, вмію шити, якось буду в світі жити».

Віталя Огризко. Ось погляньте, які гарні вироби вироблені руками наших мам і їхніх дочок.
(Демонстрування виробів)

Оксана Валентинівна. Я думаю, що кожному із нас завжди цікаво послухати і дізнатися про те, чим займалися наші предки, яку роботу вони виконували. І тому ми повинні завжди приходити до них на розмову, шанувати їх напружені руки. А зараз ми б хотіли послухати саме наших бабусь, про їх життя, працю, турботи.

(Розповіді бабусь, або дітей про своїх прадідусів чи дідусів, прабабусь чи бабусь про життя).

Оксана Валентинівна. Згадуючи родичів своїх, ми разом з тим пригадуємо й те, що нам рідне, що нам близьке і дороге. Це - наші домівки, наше рідне село, наш край.

Синьоокий Р.
Моє село - це моя доля
Моя колиска юних літ
Немов та пісня світла в полі,
Стежина перша в ясен світ.
Забракне сили у дорозі
В село я птахом прилечу
Воно у радості в тривозі
Нестиме сонце на плечу.
Моє село - цвіте садами
Зроста світлицями будов
Якими я би міг словами
До нього змалювать любов.

Катя Бойко. Рідний край! Дорогий серцю батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й долини, високі блакитні небеса. Хіба є що на світі краще за це миле серцю дозвілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну?

Віталя Огризко. Рідний дім, дорога батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше побачили світ, уперше зробили крок, а потім вийшли на поріг, перед нами відкривається чарівний світ. Коло вікна ростуть, цвітуть вогнисті мальви, соняшник, вишня. А над хатою синіє високе безкрає небо

Катя Бойко. Рідне село моє! Розквітле, уквінчане Оксамитно-темними стрічками стеляться городи, подвір'я й будинки потопають у сніжно-білій, незаймано-чистій заметілі вишневого квітування.

Віталя Огризко. Село Багате, щасливе, уквітчане Але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променілися радісні очі? Давайте заглянемо в історію, повернемося у ті далекі часи коли виникло село.

Білецький П. (розповідає про село, а в цей час іде показ презентації «МОЄ СЕЛО»).
ВИСОКЕ (до 1945 року мало назву Гохштедт) - центр сільської ради, до якої входять села: Суворе, Рівне, Солов’ївка, Трудолюбимівка, Водне, Тракторне. Площа сільради - 144 км2, населення (станом на 1 січня 2007 року) - 1412 чоловік. Заселення території Високівської сільради пов’язане з німецькими колоністами, які за указом Катерини ІІ від 22 липня 1763 року запрошувались на поселення в деякі місцевості південної та південно-східної Росії. Так у 1811 році німецькими колоністами було засноване село Гохштедт. Осівши на цій землі, колоністи збудували паровий млин, церкву, займалися агротехнікою вирощування зернових культур. Після закінчення Першої світової і громадянської воїн у селах була велика розруха, але люди з ентузіазмом приступили до мирної праці. В період утворення колгоспів у 1932 – 1933 роках селяни відчули на собі страхіття голодомору. Сотні людей загинули. У 1941 році мирне життя було порушене початком війни. 44 жителі воювали на фронтах Великої Вітчизняної. За мужність і відважність 14 з них нагороджено орденами і медалями, 27 загинуло, 85 юнаків і дівчат було вивезено в Німеччину на каторжні роботи. У 1943 році в боях за визволення Гохштедт смертю хоробрих полягло 126 воїнів, які поховані в братській могилі св. Трудолюбимівка. Після Великої Вітчизняної війни Високе заселили переселенці західних областей України. Село Гохштедт перейменували у с. Високе. Рішенням Михайлівської районної ради депутатів трудящих від 7 лютого 1945 року про перейменування населених пунктів, сільрад і колгоспів сільрада Гохштедт була перейменована у с. Високе. У 1958 році Високівська і Трудолюбимівську ради було об’єднано в одну – Високівська. Головою сільради було обрано Теплюк І.В. У Високому знаходилась центральна садиба колгоспу «Мир», яка проіснувала до 2000 року. Колгоспне господарство було високо розвинене, мало звання господарства високої культури землеробства. З 1970 року село будується як експериментальний показник. Здаються в експлуатацію 4-5 тис. кв. м житлової площі. Прокладаються дороги з твердим покриттям. За досягнуті успіхи 336 колгоспників було нагороджено орденами і медалями СРСР. Звання Героя Соціалістичної праці удостоєні бригадир тракторної бригади В.А. Пенькас, головний агроном А.В. Підлозний, ордена Леніна і Жовтневої революції бригадир тракторної бригади А.І. Спірідонов, ордена Леніна голова колгоспу П.Н. Євко. Ось таку історію має наше село. Але ця історія ще не закінчується, наше село живе , процвітає, змінюється і поповниться новими спогадами.

Богданов І.
Доброго ранку, моє рідне село,
Ти під небом голубим розцвіло.
Доброго ранку, моя рідна земля,
Піснею в серці моїм проросла.
Доброго ранку, односельчани мої,
Уклін вам низький до самої землі.
Пономаренко Д.
Я знаю, натруджені руки болять,
Та ваші надії, як сонце горять.
Новими світлицями різних будов,
Ще Трійця розквітне, знову і знов.
Доброго ранку, краю мій милий,
Будь мій народе завжди щасливий.

Оксана Валентинівна. І віриться нам, що нашому українському роду не буде переводу. Не дамо всохнути родовому дереву нашого народу!

Попова А. Молитва
Ісусе, любове моя,
Рече до тебе мале дитя.
Тож позволь мені Тебе любити
І в щасті з тобою жити.
Бог чує молитву малої дитини
І ласку зсилає для всієї родини,
І я піднімаю малі рученята
І прошу здоров'я для мами і тата.
(Звучить українська мелодія)
Оксана Валентинівна. Швидко промайнуло наше дитинство, побігло кудись - і не вернеться. Так само швидко промине воно і в наших діточок. Ось як сказав про це дагестанський поет Расу Гамзатов:
Дні дитинства - наче плин води,
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається пісня, повна згадок,
Пам’ять зостається назавжди.
Ми були б дуже раді і щасливі, якби від сьогоднішнього свята наші діти залишили хоча б краплинку любові до рідного краю, бо коли розкрилеться наша мова, культура, звичаї і традиції, то ще більше збагатимося не лише ми, а й цілий світ.
От і підходить до кінця наше свято. Але я думаю, що воно не буде останнім, а навпаки, стане початком нашого єднання, нашого зближення.
Спасибі вам, люди добрі, за вашу участь у нашому святі, за те, що ви завітали до нас
Хай біда і горе минають ваш дім,
Доброго здоров'я зичим вам усім.
(звучить пісня «Щоб в вас і в нас все було гаразд»)













13PAGE 15


13PAGE 14515




15