Проект До 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченко

ІЛЛІЧІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

До 200-річчя
з дня народження
Т.Г. Шевченка










Підготував
учень 9 класу
Хайдаров Тімур
ДИТИНСТВО
У хаті діда Якима Бойка 9 березня (25 лютого) 1814 року четвертою дитиною народився Тараса Шевченко. Метрична книжка церкви села Маринці, що зберігається тепер у Державному музеї Т.Г.шевчека, на сторінці 90-й повідомляє: "У жителя села Моринец Григория Шевченка и жені его Екатерині родился сін Тарас. Молитвовал и крестил иерей Алексей Базаринский".
Перших два роки дитинства Тарас Провів у Копійовому дворі. Копій - кріпак пана Енгельгардта - був засланий до Сибіру. За дозволом управителя маєтками, Григорій Шевченко з родиною оселився на вільному грунті. Проте недовго жила родина родина Шевченків у Моринцях, бо з Сибіру Копій втік і ховався у Будянський та Моринських лісах. Григорій непокоївся тим, що жив у його хаті. За допомогою батька та тестя в кінці 1815 року він переїхав назад у Кирилівку, на подвір'я Івана Андрійовича Шевченка. У 1816 році в селі Кирилівці був перепис (ревізія) усіх кріпаків. Сини Григорія Микита і Тарас записані у дворі діда Івана.
За допомогою батька та тестя в кінці 1815 року він переїхав назад у Кирилівку, на подвір'я Івана Андрійовича Шевченка. У 1816 році в селі Кирилівці був перепис (ревізія) усіх кріпаків. Сини Григорія Микита і Тарас записані у дворі діда Івана.
Згодом було куплено грунт у Кирилівського селянина Тетерюка, дей оселилася багатодітна родина. Гірке й безрадісне дитинство було у Тараса. Шевченки жили біжно. Батько і мати робили на панщині, а вдома господарювала та доглядала дітей сестричка катря, "няня незабутня, терпелива і ніжна".
Хату батьків було переобладнано в другій половині XIX ст , і в ній жив племінник поета Прокіп Микитович Шевченко. У 90-х роках минулого століття вона згоріла. Плимінники поета - Прокіп і Петро Микитовичі поставили на цьому місці камінь із Млина і зробили напис: "Тут була хата Т.Г.Шевченка".

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]року народилася Тарасова сестра [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а 26 січня ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року  сестра Марія. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки. 8 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року народився Тарасів брат [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Восени [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря. У той час ознайомився з творами [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. В період 1822-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] років він намалював «Коні. Солдати» (цей твір не знайдено).
29 січня ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року його старша сестра і нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького  селянина із [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
20 серпня ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року) від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина, й 7 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом.

22 червня ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року народилася Тарасова сестра Марія  від другого шлюбу Григорія Івановича. Тарас чумакував з батьком. Бував у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (тепер [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). 21 березня ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко, і невдовзі мачуха повернулася зі своїми дітьми до Моринців, а Тарас пішов у найми до дяка [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який прибув із [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Як школяр-попихач, Тарас носив воду, опалював школу, обслуговав дяка, читав псалтир над померлими й навчався далі. У той час Шевченко ознайомився з деякими творами [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас втік від нього й почав шукати у навколишніх селах учителя-маляра. Відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], нині [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Також мав учителів-малярів із [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  та із села  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  Звенигородського повіту.[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас бував у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], (куди возив поповича до школи, а яблука та сливи  на продаж). У цей же час їздив на базари до містечок [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] маляра. Коли Тарасові минуло 14 років, помер [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  і село Кирилівка стало власністю його сина  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика в вільшанському маєтку 6 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], героя [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка. Упродовж 1829-[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] років Тарас копіював картини [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] майстрів. Майже два з половиною роки  з осені [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-го до початку [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-го  Шевченко пробув зі своїм паном у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Подробиці цієї подорожі мало відомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання у професора [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] З цих часів зберігся Шевченків малюнок [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який свідчить про майже професійне володіння олівцем.
Переїхавши [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] з Вільна до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Шевченко жив у будинку Крестовського, де наймав квартиру Ширяєв. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] року він намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]; оригінал, датований автором, зберігається в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]).
ВИКУП ІЗ КРІПАЦТВА
Відомо, що в Петербурзі Т.Г.Шевченко випадково зустрівся з своїм земляком, художником І.М.Сошенком, який познайомив його з відомим російським художником - живописцем К.П.Брюловим, російським поетом В.А.Жуковським, видатним російським художником-новатором О.Г.Венеціановим.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
І.М.Сошенко О.Г.Венеціанов
Саме з їх допомогою Т.Г. Шевченка в 1838 році було викуплено у поміщика Енгельгардта з кріпацтва. Близьку участь у викупі Т.Г.Шевченка вазяв і український письемнний Є.П. Гребінка.
За викуп Тараса Шевченка із кріпацьва необхідно було сплатити пану Енгельгардту 2500 крб. Це була велика сума для того часу, і вони її не пошкодували після того, як лотарея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми.
Умова та техніка реалізації лотарії достаменно не відомі. Відомо, що поряд з портретом Жуковського розігрувалися предмети порцеляни і коштовності. Хто їх виграв і чи виграв хтось взагалі? Відомо, що портрет Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотареї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала йього російському підприємцю Третякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив в Україну до новоствореного музею Т.Г.Шевченка в Києві.

Жінки в житті Тараса Шевченка

Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса. Незавжди  почуття поета лишали слід у поезії. Але ж і сказати, що жінки і світлі почуття до них не відіграли значної ролі в житті і творчості Шевченка - це, значить, погрішити проти істини.

Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала трагедією його серця.

У віршах, присвячених Оксані, ''Мені тринадцятий минало'', ''Ми вкупочці росли'', ''Не молилася за мене'', створених на засланні, доторкаємося до особисто пережитого Шевченком.

Кохання до вільної дівчини, чорнобрової Дуні Гусиківської, розбилося об пута кріпацтва. Будучи студентом Академії мистецтв у Петербурзі, Шевченко переживає захоплення Амалією Клоберг, дівчиною-натурницею, яку вивів під ім'ям Паші в повісті ''Художник''.

Закохане серце Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, відчуло великий поетичний талант Шевченка. Княжна першою назвала його генієм нехтуючи людськими забобонами, сміливо простягла руку через соціальну безодню між нею і поетом. Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею В. Рєпніної? Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою ''Тризна'', є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки. Згодом вона стала близьким другом, сестрою і сумлінням поета.

''Ганні вродливій'' (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) поет присвятив поему ''Слепая'', а також поезії ''Г.З.'' та ''Якби зустрілися ми знову...'', своєму ''єдиному великому коханню''. В цих віршах і відвертість, і щедрість серця поета, і шляхетність почуття, і зрілість майстра слова. У рядках любові звучить біль самотності. Зболене тугою любові серце зберегло чарівне почуття до заміжньої жінки, ''свята чорнобривого''.

Під час перших відвідин України, у Кирилівцях Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошиці – Феодосія. Після того, як Тарас отримав посаду у Київському університеті, він вирішив одружитись і влаштувати своє особисте життя. Приїхав він на храмове свято свататися, але батькам Шевченко не сподобався і отримав гарбуза. Молода попівна не наважилася йти проти волі батьків, невдовзі збожеволіла і в 1884 році померла.
  

Зрозуміти і всім серцем підтримати Тараса Григоровича у далекому засланні змогла дружина коменданта Новопетровського укріплення Ускова Агата Омелянівна. В листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав: ''Я полюбил ее  возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей  душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей''. На жаль, місцеві плітки порушили безпосередність цих взаємин, а але й у наступні роки вони підтримували дружні стосунки.








Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Він дуже швидко знайомиться з оточенням, зокрема, з молодою і дуже вродливою 16-річною артисткою Катрусею Піуновою.

Закохавшись, Шевченко попросив батьків віддати за нього дочку. Мати намагалася довести, що Катруся ще дитина, а Шевченко значно старший, щоб пом'якшити відмову. Змучений самотністю, поет мріє про пару. Боляче і сумно перегортати сторінки останніх його романів.





Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об'єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю.

Він запропонував їй одружитися і виїхати в Україну. Вірив, що саме поруч з нею вдасться пережити всі негоди і знайти щастя у ''хатині тихій і веселій''. Адже неодмінною умовою ''благодаті'' він вважав сімейну ідилію у власній хатині. Але не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева.
А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності. У поетичних рядках відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...'' . 

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
ЗБІРКА «КОБЗАР»
Кобзар – це народний співець, який приграє до свого співу на кобзі (струнному щипковому інструменті). Такий спів і нині поширений в Україні, і виконавців його з повним правом звуть кобзарями (з маленької літери).
Разом з тим в Україні живе слово Кобзар (з великої літери). Це слово означає Тараса Шевченка, тільки його і нікого більше (у мусульман є спеціальне слово – тахаллус – псевдонім поета, який заміняє його власне ім’я)
Перша книга поезій Шевченка була надрукована в 1840 році під назвою «Кобзар». Вона містила всього 8 творів. Повернувшись із заслання, Шевченко в 1858 році намагався опублікувати збірку своїх поезій під назвою «Поезія Т. Шевченка. Том первий», проти чого категорично заперечила царська цензура. В той же час назва «Кобзар», як вже допущена цензурою давніше, не викликала заперечень. В результаті нова, значно розширена збірка поезій була надрукована в 1860 році також під назвою «Кобзар». Вона стала підсумковим прижиттєвим виданням поезій Шевченка і заклала видавничу традицію – об’єднувати всю поетичну спадщину Тараса Шевченка під назвою «Кобзар».

Цікаво, що справжня піар-кампанія ”Кобзаря” розпочалася 1847-го. Бо спершу книжка здобула популярність передусім серед української інтелігенції. Рекламу ж їй зробила царська охранка: у зв’язку з процесом навколо Кирило-Мефодіївського товариства начальникам губерній видали таємне розпорядження вилучати всі знайдені примірники ”Кобзаря”. А якщо забороняють значить, є за що. Книжка почала ходити по руках у копіях, її потай продавали букіністи. Автор ”крамольних віршиків” потрапив на заслання, отримавши найвище визнання свого таланту заборону писати.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]




Ледь умовили
Починалося ж усе з того, що українському поміщику Петрові Мартосу закортіло мати акварельний портрет пензля молодого, але вже відомого в Петербурзі художника Тараса Шевченка. Якось, уже під час роботи над замовленим полотном, той відлучився на хвилинку. Знудьгований Мартос підняв із підлоги аркуш паперу. Там були вірші. Та ще й які! «Знаєте автора? запитав, вражений, у художника, коли той повернувся.
Тарас знітився: «Так, і за хвильку додав: Знаю, бо це я». Він витягнув із-під ліжка коробку, у якій тримав увесь свій поетичний доробок. Коли Мартос простяг руку до купки паперів, Шевченко притис їх до грудей. «Прочитаю й неодмінно поверну», запевнив його Петро Іванович.
Тарас, віддаючи вірші, попроси: «Нікому не показуйте». Мартос побожився, що не показуватиме. А сам тут же подався до Євгена Гребінки найавторитетнішого поета в українській громаді тодішнього Петербурга. Вірші читали разом. Хоча Гребінка вже знав твори Шевченка – готував добірку для збірника ”Ластівка”. Вирішили впорядкувати рукопис і видати книжкою, додав.Згодом Мартос згадував: ”Багато праці коштувало мені умовити Шевченка. Нарешті він погодився, і я 1840 року надрукував ”Кобзаря”.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]


За непомірно малу винагороду
Видання побачило світ у 26 квітня. Вийшло накладом 1 000 примірників по 115 сторінок. Вони містили вісім поезій: ”Думи мої, думи мої”, ”Перебендя”, ”Катерина”, ”Тополя”, ”Думка” (”Нащо мені чорні брови”), ”До Основ’яненка”, ”Іван Підкова”, ”Тарасова ніч”. Зворот першого аркуша книжки був прикрашений в офортом за малюнком Василя Штернберґа ”Кобзар із поводирем”.”Кобзар” надрукували на цигарковому папері.
Петербурзька газета ”Северная пчела” від 4 травня 1840-го в рубриці ”Библиографические и разные известия” повідомила: ”В книжных лавках В. П. Полякова, на Невском проспекте, на углу Михайловской улицы, в доме графини Строгановой и в Гостином дворе, на Суконной линии, N17, поступили в продажу: ”Кобзарь” Т. Г. Шевченка, СПБ, 1840 г., 1 руб. серебра”.
Книжка розійшлася швидко. Чистий виторг видавця Петра Мартоса склав не менш ніж 400 рублів сріблом.
«Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу винагороду», згадував поетів друг Михайло Лазаревський.

Друге видання – покраяне!
Повернувшись із заслання 1858 року, 44-річний поет починає укладати нову збірку під назвою. ”Поезія Т. Шевченка. Том первий”. Мав намір видати в цьому томі вірші, написані до заслання. А в другому створені на засланні й після нього.
До цензурного комітету Шевченко подав збірку на 338 сторінок. Вона починалася віршем ”Думи мої” й завершувалася циклом ”Псалми Давидові”. Дозволу на видання довелося чекати майже рік. Пройшовши всі пороги цензури, книжка суттєво ”потоншала”. Окрім раніше виданих із новими скороченнями, із нових творів туди ввійшли лише поема ”Наймичка” та ”Псалми”.
Цензори обрізали понад половину ”Дум”, вилучили 56 рядків із поеми ”Сліпий”, вступ із ”Гайдамаків” (”Все йде, все минає”). У поемі ”Катерина” і багатьох віршах зробили купюри. Заборонили друкувати поеми ”Сон”, ”Кавказ”, ”Єретик”, вірш ”Заповіт”. Через це книговидавець Дмитро Кожанчиков поставив умову назвати збірку ”Кобзарем”.

Ще й із боргами
На видання накладом 6050 примірників Тарас Шевченко позичив у черкаського цукрозаводчика Платона Симиренка 1 100 рублів. Борг потім повернув книжками. У друкарні Пантелеймона Куліша на прохання поета окремо видрукували заборонені цензурою уривки. Згодом поет вклеїв їх у кілька примірників, які дарував друзям.
До книжки ввійшло 17 творів і портрет автора. Вона з’явилася у книгарнях 1860-го. Коштувала 1 руб. 20 коп. сріблом.
Варто зазначити, що видавцям першого «Кобзаря» пощастило із цензором Петром Корсаковим він мав репутацію ліберала. Наприклад, не зачепив поезії ”Думи мої” У другому ж виданні 1860 року її добряче покраяли. Вірші надрукували російською абеткою:
Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло,
Полывалы сліозы чомъ не затопылы,
Не вынеслы въ море, не розмылы в поли?..
Не пыталы бъ люды що в мене болыть?


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]



ТВОРЧІСТЬ ПЕРІОДУ ЗАСЛАННЯ
Творчість Тараса Шевченка другого періоду заслання (1851 1857 pp.) широко розкриває його багатогранний образ як художника-реаліста і демократа. Якщо протягом 1847 1850 pp. він в основному виконував завдання художника Аральської експедиції, то в другий період заслання, незважаючи на заборону, Шевченко завдяки допомозі друзів мав більшу можливість віддатись своїм творчим прагненням. В творах цього періоду виявились широкі мистецькі інтереси Шевченка, виразна соціальна спрямованість та висока професіональна майстерність. В них дістали дальший розвиток прогресивні традиції українського й російського реалістичного мистецтва.

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]

Загальна характеристика поезій Т. Шевченка періоду після заслання

Період заслання підірвав фізичне здоров'я поета, проте не зламав його духу. Ще більше боліло митцеві уярмлене становище України. Слабкий фізично, він ще більше зміцнився духом, створивши у цей період ще гостріші, ще прекрасніші твори, які викривали несправедливість і кривду царату.

Гнів і обурення поета, можливо, втома від постійної і повсякчасної неправди виливаються в різкі, але виважені строфи. Вже не в змозі тримати почуття в собі, Кобзар виливає їх на папір. Твори цього періоду настільки емоційні, настільки палкі, що жоден читач не може не перейнятися їх настроєм.


Цикл «В казематі»

Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 57). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:

Свою Україну любіть. Любіть її во врем'я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть!

Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом.

Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета.

Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду:

автобіографічна,

пейзажна,

побутова,

політична,

філософська лірика.


Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зломило його морально. Саме у засланні Т. Шевченко пише той відомий нам вислів, який став головною характеристикою його творчості й усього його життя. У цьому вислові уся незламність Кобзаря, уся його гідність, віра у справедливість:

О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся але не каюсь!


Подорож Україною
Перша подорож Україною

13 травня (25 травня) 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав на Україну. Зупинився поет у Качанівці на Чернігівщині (маєток поміщика Григорія Тарновського). В червні 1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку. В липні 1843 року у с. Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста (учасник руху декабристів, син автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда»). Обидва поїхали у місто Яготин до Миколи Рєпніна-Волконського оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Познайомився з Варварою Рєпніною. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостює в рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині у сестри та братів. Протягом жовтня-грудня 1843 року перебуває в м. Яготині на Полтавщині у Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконує дві копії з портрета М. Рєпніна (оригінал намальований швейцарським художником Й. Горнунгом). Портрети зберігаються: один у Державному музеї Т.Г. Шевченка у Києві, другий у Ленінграді, в Ермітажі.

Друга подорож Україною

31 березня (12 квітня) 1845 року Шевченко виїхав з Петербурга через Москву до Києва. В Москві зустрічався з Михайлом Щепкіним, оглядав Кремль. По дорозі до Києва Шевченко проїжджав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми, Есмань, хутір Віктора Забіли під Борзною (Кукуріковщину). Протягом весни-осені 1845 року перебуває в селі Маріїнському на Полтавщині (Миргородський повіт). Жив він у поміщика О. Лук’яновича (в окремому від панів приміщенні), малював портрети і краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався і розмовляв. У вересні гостює у своїх родичів у с. Кирилівці, відвідує сестру Катерину в с. Зелена Діброва, був у с. Княжому. Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам’ятки. Восени та протягом зими1845 року Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши, написав наприкінці 1845 вірш «Заповіт», у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу. Через їхній яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувались серед народу в рукописних списках. Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три літа» (1843 1845).

Третя подорож Україною

Навесні 1858-го поет прибув до Петербурга, де його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. І. Тургенєв і Марко Вовчок приїжджали туди, щоб познайомитися з українським поетом. Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних у Кирилівці та декого з давніх знайомих. В перших числах серпня 1859 Шевченко приїхав до Києва і оселився на межі Куренівки і Пріорки по вулиці Вишгородській. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися. Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов’язали повернутися до Петербурга. На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст через Дніпро виїхав до Петербурга. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах. Уважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше написаних і в Росії заборонених поезій Шевченка видано за кордоном (Лейпціг, 1859). У друкарні П. Куліша вийшло в світ 1860 року нове видання «Кобзаря», яке, однак, охоплювало тільки незначну частину поезій Шевченка. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів, а в січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар», посібник для навчання в недільних школах України, виданий коштом автора накладом 10 000 примірників.
Шевченко художник

 

Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Поборником правди і свободи називають його. Він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу.
Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.
Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл... Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.
Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]1840 г. 16,3 х 20,5 см. Национальный музей Тараса Шевченко, № г-297.


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 1840 г. 21,9 ? 27,6 см.Національний музей Тараса Шевченка, № г-800.



Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника.
1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.
Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. 1841. [Петербург]. Бристольский папір, акварель. 26,5 ? 20,7 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-824.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].Час сторення: 1842 Розміри: 93 ? 72,3 Техніка: олія.Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].1840 г. 24,7 х 20,1 см. Папір, акварель, бронза.


Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.
Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Копія з малюнка К.П. Брюллова. Папір, акварель. 23 ? 18,5 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-801.


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Папір, акварель. 23,1 ? 19,1 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-757.


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Папір, олівець, туш, перо, кисть. 21,4 ? 15,9 см Національний музей Тараса Шевченка, № г-392.




Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.
Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 1848-1850. Папір, акварель. 20 х 29,5.


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 1846. Папір, сепія, акварель. 26 х 37.




[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 1846. Папір, акварель. 25,5 х 34,6.


[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 1848-1849. Папір, акварель. 15x29,2.













СМЕРТЬ І ПЕРЕПОХОВАННЯ
Після звільнення з заслання в 1857 р., Шевченко прибуває в Петербург, але мріє одружитися і переїхати в Україну, аби жити з сім’єю в хаті з садочком над Дніпром. В 1859 році Шевченко здійснив подорож в Україну, де домовився зі своїм троюрідним братом Варфоломієм про його сприяння щодо придбання землі та побудові хати, або ж в придбанні готового житла. Одружитися Шевченко хотів на простій українській дівчині, з кріпаків. Можливо тому, що такою була Оксана - його перше кохання. До ока Шевченку припала покоївка Варфоломія - Харита. Тарас переписується з Варфоломієм, намагаючись зісватати Хариту і попутньо обговорюючи покупку будинка. Однак Харита не хотіла заміж за Шевченко, бо той був на 30 років її старшим, та ще й як для неї, неписьменної, занадто “великим паном”. Харита одружується з молодим хлопцем, а Варфоломій, аби не поранити Тараса такою звісткою, у листах обережно відмовляє брата думати про неї - і зрештою досягає мети.
Одночасно дізнаємось, що головною перешкодою в спробах купити будинок було небажання київського генерал-губернатора князя Васильчикова оселяти на “своїй території” небезпечного опозиціонера. Тому власники земель відмовляли Варфоломію Шевченку в продажі.
В Петербурзі у сім`ї Карташевських Шевченко знайомиться з їх служницею Лукерою, яка йому вельми подобається. Між ними розвиваються стосунки, Шевченко закохується і вирішує одружитися з Лукерою. Але та бачить в ньому лише заможного пана, а не рідну душу, і зраджує Шевченку ще до весілля.
Хронологія основних подій така:
28 липня 1860 р. - Тарас Шевченко сватає Лукеру Полусмакову;
29 липня 1860 р. - надсилає братові Варфоломію 1000 крб на купівлю землі на горі між Каневом і Пекарями;
22 серпня 1860 р. - просить брата посадити яблуню й грушу на горі під Каневом і посилає план хати, яку хотів поставити там;
28 серпня 1860 р.- прохає М. Лазаревського бути своїм старшим боярином;
9-12 вересня 1860 р. - зрада та розрив з Ликерою. Серцевий напад у Шевченка;
26 лютого 1861 р. о пів на шосту ранку Шевченка не стало.
26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 1 (13 березня) його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Після того як п'ятдесят вісім днів прах Т. Г. Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]



Пам'ятники Шевченку в Україні та світі

На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.
В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.
За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.
Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.
В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.

Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці. З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці.
Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Він є одним із символів міста і водночас – яксравим зразком скульптури соцреалізму.
* У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 19051907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України».

Цікавим також є пам’ятник у Чернігові (1992, автор – Андрій Чепелик – Народний художник України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000). Шевченко тут – молодий та статний франт, яким він і був, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв.




Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973).
На першому – молодий Шевченко, в його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей, поряд – скульптурна група «Гайдамаки», що є своєрідною ілюстрацією до образу поета. Це мистецьке рішення особливо вдале для пам’ятника, що знаходиться в іншому етнічному середовищі: супутні персонажі містять додаткову інформацію для глядачів, які мають обмежені знання про Україну, Шевченка, його твори. Автор – Леонід Моложанин.


Автор другого пам’ятника Уго Мацеї одягнув Тараса Григоровича в римську тогу, зобразив його трибуном-оратором, який, піднісши руку, звертається до присутніх із полум’яним словом. Таке «переодягнення» – образна констатація того, що Шевченко та його твори належать не лише Україні, а й усьому людству.


Тернопіль, Україна
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]





Село Шевченково, Черкаська область, Україна
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]


Висловлювання про Тараса Шевченка
«Він тим великий, що він цілком народний письменник, як наш Кольцов; але він має набагато більше значення, ніж Кольцов, оскільки Шевченко також політичний діяч і був борцем за свободу».
О.І. Герцен (1812-1870, російський письменник і публіцист)
 
 
 


«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».
М.О. Добролюбов (1836-1861, російський критик)
 
 
 
«коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польську літературу означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».
М.Г. Чернишевський (1828-1889, російський письменник історик, філософ)
 
 
 
 
«Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово».
П. Мирний (1849-1920, український письменник)
 
 «Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.
Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку.
Доля не щадила йому страждань, але не стримала  його радості, що била здоровим джерелом життя.
Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому ах по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець». І. Я. Франко (1856-1916)
 
 "Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення".
П.А. Грабовський (1864-1902, український поет, публіцист)
 
 

 Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.
О. Гончар. (нар. 1918, український письменник)