Урок-дослідження ЖІНКИ В ОСОБИСТІЙ ДОЛІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Урок-дослідження

ЖІНКИ В ОСОБИСТІЙ ДОЛІ
Т.Г.ШЕВЧЕНКА




учитель Ільченко Т.З.
Тема уроку: Жінки у драмі кохання Т. Шевченка
Мета: дослідити за основними етапами життя Т.Г. Шевченка його ставлення до жінок; розвивати вміння філософсько-мемуарного підходу до аналізу біографії письменника; виховувати повагу до Т.Г. Шевченка на основі його великої самопожертви заради рідного народу.
Обладнання: Портрет Т.Г. Шевченка у вишитому рушнику, портери жінок (Г. Закревської, А. Клоберг, В. Репніної, А. Ускової, К. Піунової, Л. Полусмакової), ілюстрації до творів, виставка творів Т.Г. Шевченка, грамзапис пісні на слова Т. Шевченка „Чи ж ми зустрінемось з тобою”.
Тип уроку: урок-дослідження.
На дошці епіграф: „Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!”

Хід уроку

Вчитель: Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін... На „любовному небосхилі” Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір'я - всі знайдено, названо, видруковано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? Хіба кохання не випадковість? І хіба не мають рації люди, які кажуть: „ Яке кому діло до мого кохання”?
І учень: Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один її ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.
Вчитель: Ці міркування особливо правомірні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його любовна лірика допоможе глибше розкрити нам сутність Поета.
ІІ учень: Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко. Юна Беатріче його поезії була занапащена москалями і стала покриткою.
Звучить вірш „Ми вкупочці колись росли...”
Вчитель: Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу „Капітані”, „Наймички”, „Слепой”, „Катерини”, пройшли через поеми й повісті Шевченка. І ми побачимо, як пізніше цей тип фатально буде подобатися Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, „справжню” - подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.
ІІІ учень читає вірш „Вітер в гаї нагинає...”.
ІV учень: Схожою на Оксану (старша, лагідна, опікувалася сиротою) була польська швачка Гусиковська, теж „чорнобрива” - друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю чужого великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Вона навчила дворового козачка пана Енгельгардта польської мови, по-сестринськи жаліла його, перша дала йому гостро відчути різницю між вільним і кріпаком, між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.
Вчитель. Студентом Академії художеств у Петербурзі Шевченко переживає третє своє захоплення натурницею, яку він вивів під ім'ям Паші в повісті „Художник”. П'ятнадцятирічною входить в його академічну мансарду ця дівчина, а тридцятирічною знову відвідує ту саму майстерню тепер уже немолодого хворого Шевченка в 1859 році.
V учень: 1839 року студент Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпушеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима. На цій акварелі художник вперше і востаннє підписався не Шевченко, а Чевченко. Мабуть, натурниця не могла вимовити його слов'янського імені чисто, - замість „Шевче” говорила „Чевч”, і, підсміюючись, на догоду їй, поет підписав своє ім'я на портреті так, як вона вимовляла.
Через багато років, повернувшись із заслання, він зустрічає в крамниці свою давню знайому, бо в альбомі Шевченка вона, Амалія Клоберг, записує свою адресу, а пізніше в архіві С. В. Лазаревський знаходять рахунок цієї крамниці, виписаний рукою цієї ж Амалії Клоберг, „Г-ну Чевченко”.
Вчитель: Навчаючись в академії, вже прославленим автором „Кобзаря” і відомим портретистом, їде Шевченко в 1843 році в рідну Україну. І саме в ці роки – 1843-1847 – переживає він справжнє своє, єдине велике кохання. До цього він зовсім не думав про шлюб. А після, як реакція на його безнадійність, з'являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.
Виходить Ганна Закревська. Вішає на стіні свій портрет, намальований Шевченком.
VІ учень – Ганна Закревська: Перед моїм портретом зупиняються і довго стоїть люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступне переслідують їх. На кожному іншому з портретів Шевченка, стилізованих за модою того часу, немає таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжного, промовистого погляду, як на моєму портреті. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній колір, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи й ніде не оспівував, бо улюбленими очима його поем були очі карі. (Бере зі столу томик Шевченка).
Тепер останнє свідчення, найвирішальніше - вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це зробив, як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Миколаївни Рєпніної, присвятивши їй „Тризну”, і для маленької дівчинки Мар'яни. Лише на засланні Шевченко стає відвертішим у віршах, пише про своє кохання, про те, Ідо „снилось-говорилось...”. Вірш „Якби зустрілися ми знову”, всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами - Г. З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.
Звучить вірш „Г. 3” („Якби зустрілися ми знову...”).
VІ учень: Маєток князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського, старшого брата декабриста С. Волконського, в минулому віце-короля Саксонії, генерал-губернатора, а нині дворянина-поміщика, який був у царській немилості і вважався опозиціонером, знаний в усій Полтавській губернії. Саме сюди, в Яготин, і привіз молодого Шевченка Капніст. Родина князя складалася зі старої княгині, онуки останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, сина Василя з дружиною і незаміжньої дочки Варвари.
VІІ учень: Варвара Миколаївна, енергійна, худа, тоненька, з великими живими виразними очима жінка, на кілька літ старша за Тараса, легко захоплювалася, спалахувала, мов порох. Була добра, дотепна, мила і люб'язна, допомагала бідним І нещасним, роздавала їм, що в неї було, і виявляла співчуття до всіх, хто до неї звертався за допомогою і порадою.
Входить Варвара Рєпніна, підходить до столу, сідає, пише, ще раз перечитує.
Молитви і притлумлені пристрасті, широкий світогляд, моральна вимогливість до себе й інших, прекрасна і добра, душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині і яка одразу ж палко покохала поета.
З листа княгині Рєпніної до Шарля Ейнара:
VІІІ учень - Рєпніна (читає): Шевченко здався, мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю, людиною... Раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему „Слепая”. О коли б я могла передати вам усе, що я пережила під час цього читання! Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям..: Яка м'яка, чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика...
Шевченко зайняв місце в моєму серці. „Ви вмієте розмовляти з ангелами, - сказала я, - розкажіть же нам, що вони говорять”. Він вхопив листок паперу, що лежав на столі, й почав писати: звучить вірш „ Душе с прекрасним назначеньем...”
Він передав мені листок, я перечитала; чиста й солодка радість наповнила моє серце, і коли б я піддалася почуттям, я кинулася б йому на шию. Але я сказала йому: „Дайте мені ваше чоло”, - і поцілувала його чистим поцілунком, тому що це зроблено в присутності Тані і Глафіри.
Я розмовляла з ним ще кілька разів І щораз більше виявлявся мій потяг до нього; він відповідає мені деколи теплим почуттям, але пристрастним - ніколи.
Нарешті настав день і час його від'їзду. Я зі сльозами кинулася Йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його й що я втратила голову. Я ж дуже прив'язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я, може, відповіла б йому пристрастю. (Виходить).
ІХ учень: Взимку 1854-1855 років йому знову зблиснуло кохання - і обірвалося. В Новопетрівську фортецю, на зміну колишнього коменданта Маєвського, приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкові душу, були діти. Поет щиро полюбив їх. Про його незвичайне вміння спілкуватися з дітьми, палку любов і ніжність до них є десятки зворушливих свідчень. Взагалі характер Шевченка не можна зрозуміти повністю, не знаючи його любові до дітей і старих.
Х учень читає вірш „На Великдень, на соломі...”
ХІ учень читає вірш „ І досі сниться: під горою...”
Вчитель: Захоплення дітьми перейшло у схиляння перед матір'ю. Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю. (Входить Агата Ускова).
ХІІ учень – Ускова: Обличчя доброзичливе, рухи повільні, голос приємний... Говорив гарно, плавно, особливо добре читав уголос. У товаристві тримався скромно. Карт не любив. Жіночого товариства не шукав.
Кожна команда в казармі мала свій город, де сіяла огірки і редьку. В саду для мене був поставлений літній будиночок, а трохи далі поставили шатро, в якому Шевченко міг працювати, там же була зроблена і землянка, в якій Шевченко ховав свої малюнки.
Шевченко був у нас, як у рідній сім'ї, всі його дуже любили. Надя тоді була ще в пелюшках. Бувало, візьме її на руки, сміється до неї ясною посмішкою. А Наталі біля нього всім серцем. Співала йому. Вона була улюбленицею Шевченка. Він вчив її українських пісень.
Ввечері, поклавши дітей спати, ми з ним виходили в сад... Тарас Григорович любив природу, пісні. А коли він де-небудь чув українські пісні, то плакав.
А як він любив квіти! Прості польові ромашки, маки, дзвіночки... (Виходить).
Вчитель: Але хтось пустив брудну плітку. Хтось комусь щось сказав. Дійшло до комендантші. І комендантша замість прогулянок стала сидіти вдома і невтомно грати з гостями у преферанс. Повітряний замок, побудований поетом, розвалився. Чарівність, що йому примріялась, незвичайність цієї жінки, щастя від зустрічей з нею - усе відразу зникло. Тверезий розум. Тараса Шевченка, на хвилину одурений, побачив Ускову такою, якою вона була насправді, - звичайна манірна провінційна дама з міщанськими інтересами.
Агафія в „Матросе, или Прогулке с удовольствием й не без морали” і Агафія Ємельянівна в „Художнике” - це вона, Агата Ускова.
ХІІІ учень: Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім'ю. Він постарів, хворий, змучений цингою, лисий. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка. А проте, застрявши по дорозі до Петербурга в Нижньому Новгороді на п'ять місяців, він закохується в молоденьку актрису Катерину Піунову і освідчується їй, незважаючи на двадцять .вісім років різниці між ними. (Входить Піунова)
ХІV учень – Піунова: Це було а 1857 році. В одному із спектаклів, в якому н грала, в антракті наш антрепренер прийшов з якимось незнайомим. Цей незнайомець був великим українським поетом Тарасом Григоровичем Шевченком. Я, як і інші актори, була представлена йому. Він усміхнувся і сказав: „А вами я завжди милуюсь, коли бачу вас на сцені”. Під гримом я почервоніла до вух. Ми всі знати, що Тарас Григорович живе в Новгороді, знали про його повернення із заслання, але познайомитись і поговорити з ним ніхто з нас і не мріяв. Прийшовши додому, я довго думала про нього.
Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, почав приходити до нас.
Незабаром до Нижнього Новгорода приїхав знаменитий актор Михайло Семенович Щепкін. Тарас Григорович і Михайло Семенович вчили мене українській мові. А скільки страху я натерпілась, коли Щепкін призначив мені роль Тетяни у п'єсі „Москаль-чарівник”. Спектакль пройшов успішно. Я була щаслива, я відчувала, як у глибокій великій натурі Шевченка зароджується щось таке, що примушувало мене з кожною наступною зустріччю не вважати його чужим.
Тарас Григорович особливо любив моїх молодших сестер і братів. Вони його, бувало, обліплять і забавляються. Не вимовляючи „Тарас Григорович”, називали його „Чеберик”.
Одного разу Тарас Григорович заявив, що йому потрібно сказати щось важливе. Він попросив покликати моїх батьків, і коли всі зібрались, сказав: „Слухайте, батьку і матко. І ти, Катрусю, слухай, Ви давно мене знаєте, бачите: ось я який є - такий І буду, У вас є товар, а я купець - віддайте за мене Катрусю”.
Я вся горіла, думки мої плутались. Як впіймане звірятко, я дивилась то на Тараса Григоровича, то на своїх батьків і не знала, що мені робити. Мені хотілося кинутись до нього, обняти його дорогу, геніальну голову, але... грізні очі моєї матері показували мені на двері, і я кинулася з кімнати. (Виходить).
Вчитель: Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. Поведінка Піунової та її батьків така нетактовна, що навіть довірливий і закоханий Шевченко починає прозрівати. „Случайно встретил я Пиунову: у меня не хватило духу поклониться ей, - записує він у „Щоденнику”. - А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которого готов был положить душу, свою?” Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому приходить відмова.
ХV учень читає вірш „Якби з ким сісти хліба з'їсти...”
Звучить пісня на слова Т. Шевченка „Чи ж ми зустрінемось з тобою”
ХVІ учень: Сум і відчай минають, з'являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Він зустрічає в домі поміщиць Карташевських дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову - і знову довірливо закохується.
ХVІІ учень читає вірш „Лікері” („Моя ти любо! Мій ти друже!..”).
ХVІІІ учень: Ледарство, неохайність, корисливість Ликери Тарас Григорович приймає спочатку за селянську простоту, життєву мудрість і кмітливість. Починається останній самообман у житті Шевченка.
Тургенєв, який бачив Ликеру у Карташевських, так описує дівчину: „Істота молода, свіжа, трохи груба, не дуже красива, з чудовим біляві м волоссям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою...”
Ця постава і обдурила поета. Насправді ж Ликера була ласа до парубків, побоювалася вийти заміж за „старого і лисого”, хотіла переконатися, чи багатий він, скільки заробляє. І „досадити панночкам Карта шевським”.
ХІХ учень читає вірш „Поставлю хату і кімнату...”
ХХ учень: Шевченко пережив своє останнє сватання так само бурхливо, як і роман з Усковою. Не пощастило йому одружитися, сльозами-водою розлилося «святеє диво»... Ликера Полусмакова пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлева, прогнала чоловіка, тримала якийсь час сама його заклад, а на старість оселилася в Каневі, часто ходила на могилу Шевченка і померла 1917 року.
ХХІ учень читає вірш „Минули літа молодії...”
Вчитель: У тому, кого і як кохав творець, - один із ключів до його творчості, до літання його соціальних, пітичних, життєвих ідеалів.
Вчитель звертає увагу на записаний на дошці епіграф, читає весь вірш Т. Шевченка „Молитва”
Підсумок уроку. Оцінювання виступів учнів.

15