Виховна година Естетика українського побуту
Естетика українського побуту
Мета. Познайомити учнів з естетикою побуту українців; сприяти розвитку у підростаючо го покоління здібностей сприймати прекрасні скарби, створені художнім генієм українсько го народу, прилучати юнацтво до світу краси; виховувати відчуття прекрасного, формувати вміння аналізувати явища культури, правиль ний естетичний смак.
Обладнання. Святково прибраний клас у стилі української світлиці з витворами народного мис тецтва, зібраними гуртківцями у односельчан: вишиті рушники, серветки, сорочки, фартушки, хустки та інший одяг, керамічні вироби, кили ми та доріжки ручної роботи, прядка, вироби з дерева, глини, соломки, кукурудзяних обгорток, кахлі, фотографії виробів із лози і таке інше, маг нітофонний запис фонограм, баян.
Учитель. З давніх-давен нам відомо, що дерево життя -- це гілочка з трьох листочків. Перший листочок це символ минулого, другий сучас ного, а третій майбутнього.
Щоб вірно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченими людьми пропоную сьогодні подорож до минулого для того, щоб краще зрозуміти сучасне і, можливо, передбачити майбутнє.
А поговоримо ми з вами про естетику побуту українців. Перш за все, давайте з'ясуємо, що озна чає слово естетика?
(Відповіді учнів).
Учитель. Так, естетика це наука про красу, а побут це те, що оточує нас у повсякденному житті,
(Далі розповідь учителя супроводжується ти хою баянною музикою на мотив пісні «Мамина вишня» у виконанні учениці).
Учитель. Все дедалі більше віддаляється від нас біленька хатина у вишневому садочку. Знайте, що ось у такій хатинці корінь роду нашого україн ського, щось одвічне, як життя і святе, як мамина пісня, як пам'ять народна.
Це її, білу з теплою солом'яною стріхою, архі тектурну праматір притулку людського, незамкне-ну, вічно відкриту для всіх без стуку в двері, ясну і просту, ніби створили й не робочі люди, а сама природа, описують поети і прозаїки, етнографи і вчені.
1-й учень.
Наша хата під горою, у долині
У вишневому садочку та в калині.
Попід лісом млин подався у ставочок,
Через воду перекинувся місточок.
(Яків Щоголєв)
1-а учениця. А у І.С. Нечуя-Левицького читає мо: «Широкою долиною між двома рядками роз ложистих верб тече по Васильківщині невеличка річка Роставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталася в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь». («Ми кола Джеря» ).
Учитель. Біла хата, біла сорочка, біла скатерти на... Це обов'язкова національна прикмета україн ців. Що уособлює в собі біла барва?
2-а учениця. В народі казали, що біла барва - це символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. Коли говорили: «біла рука», «біла світли ця», то це означало що вона гарна і чиста.
Учитель. Хата, як і людина, може бути пихата й засмучена, весела й сумна, вона вміє плакати і радіти. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає. Та й сьогодні, дивлячись на оселю, на зовнішній вигляд сільської хати, навіть не зна ючи господарів, ми можемо сказати, що тут про живає родина дбайливих із гарним естетичним смаком, а на іншому подвір'ї, на жаль, зовсім навпаки.
Перед вами фото і малюнок української хати. Розгляньте уважно їх і порівняйте з таким нау ковим описом. «Характерною рисою типової української хати є ЇЇ небагатий, але привабливий зовнішній вигляд, чисто побілені стіни з розпи сами, солом'яна, гарно підрізана покрівля, вікна з різними ставнями та іншими прикрасами, що гармонують із навколишнім пейзажем.
То ж загляньмо в це затишне домашнє по мешкання, переступімо поріг старої української хати, адже саме в ній залишився дух народних традицій, що здавна виховували в людині добрі почуття, працьовиту вдачу, чутливу до краси душу.
Внутрішнє планування хати обов'язково вклю чало в себе піч. Це був центр життя, його душа. Вважалося де тепло, там і добро, там злагода в сім'ї та забезпеченість родини.
Жінки постійно підмазували і білили піч, бо на цій чистоті тримався авторитет господині. Дівчат кам не дозволялося мазати піч, але не дай Боже, піч буде неохайною під час сватання, напевне, тоді старости не будуть чекати ні рушників, ані гарбу за, а втечуть якнайшвидше.
Подивіться на ці зразки розпису печі, це дуже гарні візерунки різними фарбами або витинанки, іноді піч вкривали кахлями тонкими по лив'яними цеглинками, на яких зображувалися малюнки з сонцем, рослинами, квітами.
(Демонстрація вчителем зразків кахлів).
Ми повинні з вами відзначити, що в українців всі речі мали не тільки практичне значення, вони повинні були прикрашати кімнати. Господарі та господині завжди оздоблювали свою оселю ма люнками, різьбою, розписами, вишивками, ме реживом... Це було свідченням працелюбності й достатку членів родини. І підтвердженням цьому був хліб.
Ось він у мене в руках на вишитому рушнико ві, дуже гарний зовні, високий, добре випечений із символічними голубами, калиною і вербою, волошками і пшеничним колосом символами української землі, запашний, він увібрав у себе працю багатьох людей: трактористів, комбайне рів, агрономів, водіїв, пекарів, продавців. У тако му ось вигляді він є даром Божим і, як кажуть у народі, всьому головою.
3-я учениця. А випікали хліб раз на тиждень і турбота про нього повністю лежала на госпо дині. Це було священне дійство. В день, коли для випікання хліба розпалювали піч господи ня була зосередженою, трішки суворою, майже не жартувала, не сердилась. Адже смак і зов нішній вигляд буханців - - це жіноча честь і авторитет. Селяни були впевнені, що тямущій господині під силу було з ячного борошна спек ти білий хліб.
Учитель. Особливо гарним був коровай ве сільний хліб, оздоблений «птахами» і «квітами». А ласувати хлібними оздобами дуже любили діти. Хліб завжди подавали на рушникові.
Рушник в українців був оберегом оселі. Послу говувався не тільки як оздоба, а й мав практичне значення: був скатертиною і вузликом, де зберіга ли харчі, утирачем і стирком, закутником і бож ником, плечовим, весільним, ритуальним.
2-й учень. Я дуже люблю рядки з балади «Про вишитий рушник».
Дивлюся мовчки на рушник.
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик.
Зозуля закувала.
Знову чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м'ята.
Десь тихо бджоли загули.
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник
Так тепло, тепло стало.
Цілую мовчки той рушник.
Що мати вишивала.
Вишивала мати, вишивала.
До листка листочок прикладала,
А між ними цвіт голубуватий.
Простилавсь барвіночок хрещатий,
Виростав барвінок зелененький
І дивились з нього очі неньки
Усміхався цвіт їх рушникові
Світом материнської любові.
Учитель. Хата без рушника що сім'я без ді тей, говорили в народі. І в кожній оселі їх було ба гато. Любі діти, пригадайте, які звичаї, пов'язані з рушниками, збереглися до нашого часу?
(Учні висловлюють свої думки, використовую чи матеріали місцевості, де проживають).
3-й учень. При взятті шлюбу молоді стають на рушник щастя, вперше, коли немовлятко купають, його загортають у вишитий рушник, він - символ святковості на урочистостях, прийомах, концер тах, ним піднімають перший сволок, коли буду ють хату, ним опускають небіжчика у похоронну яму. Рушником накривають хліб на столі, паску і крашанки, які несуть до церкви, хлібну діжу...
Учитель. «Не лінуйся, дівонько, рушники ви шивати буде чим гостей шанувати», наказу вала мати доньці. Які тільки прийоми вишивки, орнаменти і візерунки не зустрінеш на українсько му рушникові. А розповість нам про це наша май стриня, жінка, закохана у вишивку. Свій талант, своє вміння вона передала донькам.
Про це і говориться у «Пісні про рушник» на слова Андрія Малишка.
(Учні виконують пісню під фонограму мелодії).
Рідна мати моя, ти ночей не доспала.
Ти водила мене у поля край села.
І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива, материнська, ласкава усмішка
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Я візьму той рушник, постелю наче долю,
В тихім шелесті трав, щебетанні дібров
/ на тім рушничкові оживе все знайоме до болю
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
(Двічі)
Майстриня. Українці люблять все гарне. І основ ним призначенням вишивки є оздоблення, при крашання оселі та одягу. (Майстриня по черзі по казує свої роботи і розповідає). Споконвіку укра їнські жінки та чоловіки свято шанували вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину і від негоди, і від ворожих сил. Я розповім вам легенду про сорочку.
Давно це було, тисячу років тому. У нашому краї народила мати синочка і почала вишивати йому сорочку-оберіг, щоб до шістнадцяти років зробити синові подарунок. Сорочка повинна була оберігати сина від гострого меча, ворожої стріли. Бо вороги мешкали зовсім поруч, по той бік річ ки Берди, і часто робили набіги на наші села.
І вибрала мати дуже міцні конопляні волок на, пряла місячними ночами, тому і нитки були срібними і блискучими. Вишивала поволі, по силаючи за кожним стібком думки-благання до Бога: хай син мій буде розумним, хай син мій буде сильним і непереможним, хай серце його повниться любов'ю до людей, хай принесе він волю і славу землі рідній. Не одну сльозу втерла мати... Прийшло повноліття. Син став дорос лим. Мати раділа Його веселій вдачі, працелюб ності, силі.
Та прийшли вороги, засумувало село. Збирала мати свого сина на війну. Лук, стріли і коня син вибрав сам, а мати сорочку скропила водою із цілющого джерела і подарувала синові. Одягнув хлопець її і відчув себе богатирем...
Зійшлися війська, дві грізні сили чекали сходу сонця, щоб розпочати бій. Як тільки зійшло соне чко, побачили татари хлопця незвичайного вої на в срібній сорочці, вишитій яскравими нитками і оздобленій дорогоцінним камінням, у ворогів за сліпило очі й випали з рук луки зі стрілами.
Так з'явилася сорочка воїна. Іноді її називають кольчугою.
Учитель. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу - захищає від ворожої стріли і меча, недоброго погляду, злої думки. Чи не тому вона й досі бажана у нашому вбранні.
Що ж закарбували мудрі жінки-українки у сво їх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг. Ще раз погляньте на цю красу, на ці сорочки і вслу хайтеся своїм юним серденьком у рядки вірша «Два кольори» Дмитра Пав личка.
1-й учень.
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Мене водило безвісти життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори
Червоне то любов, а чорне то журба.
Учитель. Ці сорочки ніби говорять до нас су купністю візерунків, грою кольорів, майстерністю вишивальниць. Оздоблені вишивкою комірці, по лики, нагрудки (пазушки), рукава це чарівні символи, що ятрять душу, це дух предків із сивої давнини.
Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складні й прості візерунки все це прагнення людини злас-кавити добро, обійти лихо. Тут поруч - геометрич ний і рослинний орнамент, зображення тварин і птахів, надписи і символи.
Погляньте на наші доробки. Чи не склада ється у вас враження, що найбільше старалися вишивальниці, зображуючи квіти? Адже черво на і біла барва калини символ цнотливості, моральної чистоти дівчини, барвінок немерк нучого життя, а коловидні форми символ ко хання.
Шановні діти! Спробуйте пригадати, які вислови побутують на нашій українській землі, пов'язані з сорочкою.
(Учні по черзі відповідають).
Як неділя, то й сорочка біла.
У кого мати рідненька, у того й сорочка бі ленька, і голівонька гладенька.
Нема нічого милішого від сорочки, у якій мама народила.
Починати шити сорочку треба у чоловічий день, краще в четвер, бо як почнеш у середу, вона негарна буде.
Не можна залишати вузол на вишиванці, то сорочка довго носитиметься і чоловік сердечно любитиме.
Учитель. Історичні джерела свідчать про цікаві враження, що залишив у своїй книжці французь кий учений барон Де Бе, який побував в Україні у кінці XIX ст., більше ніж 100 років тому.
Із захопленням і подивом відзначав він, що українці дуже люблять квіти, тому оточують вони людину повсюди в житті, поезії, а надто у вишиванні. Особливо відзначав барон витончений у жінок, гармонію і багатство кольорів у витворах народного мистецтва.
Любі діти! Тож давайте постараємося, щоб оберіг, наша свята вишивка, вбирала очі й за душу. А ви, дівчатонька, коли будете мати хоча б малесеньку квіточку на вашій сорочці, відчуйте себе чарівницею, чаклункою візьміть собі в допомогу червоний колір від сонця, чорний від землі, зелений -- від трав і листя, жовтий від місяця і зір, синій від неосяжного неба.
Дорогі друзі! Я прошу розказати про ваших сі мейних, родинних рукодільниць, майстринь.
(Учні розповідають коротко про своїх мам, бабусь та тіточок, які займаються рукоділлям і '^монстру ють їхні вироби).
Учитель. До цього часу ми говорили переважно про те, як жінка прикрашала свою оселю, але іс-вують ремесла, що вважаються суто чоловічими.
Поширене твердження серед науковців, що всі предмети, виготовлені вручну з деревини, глини, каміння та інших матеріалів, мають певні худож ні якості.
Найпоширенішим ремеслом на Україні було деревообробництво.
Вироби з дерева були практичними, зручними і гарними. Подивіться на прядку, за якою жінки виготовляли нитки з вовни чи льону. Ця річ зро блена вправною чоловічою рукою. Нічого зайвого і в той же час гарно, компактно. Як майстерно виготовлене колесо, ніби сонечко, розпустило свої промінчики. Як нижня, так і верхня частини прядки оздоблені різьбою. Мабуть, можна було б зробити все простіше прямі кути, рівні лінії, та майстер побажав, щоб його дітище було зовнішньо гарне, вражало і зачаровувало. Чоловік, поважа ючи працю жінки, хотів подарувати красу, зруч ність, частинку своєї душі.
А ось який гарний столовий набір: дощечки, товкачик, велика ложка, лопатка та інші предме ти, необхідні для приготування смачної їжі, оздоб лені дуже гарно, а про майстра, навіть не знаючи його, можемо сказати: він має естетичний смак, внутрішньо чисті й світлі помисли; тільки така людина могла створити таку красу.
А що вам відомо про гончарство?
2-й учень. Для своєї оселі чоловіки виготовляли з опаленої цегли різноманітні вироби. Це досить стародавнє ремесло. Адже глина дуже пластич ний матеріал під час формування і досить твердий після випалу.
Вчитель. Природні барви глини дозволяють ви готовляти речі різних кольорів: білого, кремового, помаранчевого, червоного, коричневого, темно-сі рого.
Перед вами - зразки чарівних глечиків і та рілок. Хочете дізнатися, як і коли виникло це ремесло?
Спочатку первісні гончарі формували виріб вручну, обмазуючи кошики, камінні чи дерев'яні форми глиною. А в IV ст. до н.е. було винайдено гончарний круг. Посуд, виготовлений на ньому досить легкий і тонкостінний із симетричними обрисами, чіткими орнаментальними смугами та лініями. Особливого розвитку гончарство набуло у XVIIXVIII ст. Вироби почали розписувати емалями (керамічною склоподібною фарбою), звідси і багатство кольорів. Чільне місце посіли на цих виробах рослинні й тваринні орнамен ти, фігурні та геометричні зображення. Вироби скульптурного характеру в нашому сучасному житті прикрашають оселі як сільських хат, так і міських помешкань. Розгляньте сучасні зразки «Півник», «Дівчина з ромашкою», «Гармоністи», «Химери*...
Вміли і вміють наші чоловіки-українці виплі тати з лози, соломи, рогози, обгорток з початків кукурудзи. Брилі і копійки, жіночі торбинки і дитячі колиски, навіть меблі зробити під силу справжнім майстрам.
Посуд із глини, вироби з лози та соломки є до сить зручними, естетичними, модними і в наш час. Вони - свідчення того, що змайстрували і на дихнули красою ці вироби люди з природним чи набутим гарним естетичним смаком.
Із часом змінюється побут українців, звичаї, прикраси. Та дуже добре, що давні традиції в оздобленні сучасних осель не забуваються і зараз.
А ось килимарством на Україні займалися і чоловіки, і жінки. Килим - - символ багатства, статку, працелюбності, найбільш цінна річ у при даному дівчини.
Погляньте на цю роботу, скільки праці й тер піння, часу й таланту вкладено в неї! Зачаровують кольори, форми.
Не один день і ніч потрібно було, щоб виткати таку красу - килим, який прикрасить житло, зро бить його теплішим, затишнішим, принесе спогади літа у зимову хату. Такими виробами пишалися, їх передавали з покоління в покоління.
Більш доступними і дешевими були доріжки; виготовлені зі старого одягу, порізаного на стріч ки, вони були теплими і зручними.
Здавна приваблювали до себе охайні дітки в гар но оздобленому вишивкою чи аплікацією одязі. І сьогодні наші дівчатка одягли українські сорочки та спіднички, гаптовані дбайливими руками май стринь.
Помилуйтеся на них. А дівчатка тим часом виконають для всіх присутніх танок «А я, укра їночка».
(Учениця читає вірш).
Учитель. Що може бути кращим підсумком на шого уроку, ніж ці поетичні рядки?
Ми з вами переступили поріг у XXI століття. Зроблено перші кроки у третьому тисячолітті, тож давайте не будемо йти по ньому людьми, котрі не пам'ятають ні своєї історії, ні звичаїв, ні культу ри. Адже я впевнена, що і в XXI столітті будуть цінуватися вправні майстри і майстрині, добрі гос подарі, роботящі руки.
Пам'ятайте, що завжди цінуватимуть людину, яка творить красу і передає цю красу нащадкам. Цінуйте гарне, творіть красу самі та примножуйте славу України!
15