Педагогіка співробітництва в аспекті становлення естетичного смаку та засвоєння учнями зображувальних умінь і навичок

Педагогіка співробітництва в аспекті становлення естетичного смаку та засвоєння учнями зображувальних
умінь і навичок
Сучасна парадигма освіти вимагає нових підходів до організації навчально-виховного процесу.
Повага до особистості дитини, врахування інтересів учнів при створенні навчальних планів – одне з найгостріших питань на сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи. Все більше ми відчуваємо необхідність створення нової педагогіки, яка б увібрала в себе найгуманніші ідеї класичної педагогіки. Саме педагогіка співробітництва є альтернативою сучасної школі.
На подолання недоліків традиційного навчання спрямована педагогіка співробітництва – «напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократизація й гуманізація педагогічного процесу».
Педагогіка співробітництва набуває популярності в сучасній європейській освіті, яка своєю головною метою вважає надання особистості потужної життєвої мотивації, формування її потенціалу як системи творчих здібностей і передумов їх реалізації, виховання її впевненою у своїх правах і свідомою в обов’язках, надання їй автономності як запоруки її самоактуалізації.
Обрана мною тема «Педагогіка співробітництва в аспекті становлення естетичного смаку та засвоєння учнями зображувальних умінь і навичок» є актуальною для сучасної школи. Вона ефективно сприяє формуванню художніх компетентностей учнів, образотворчої грамоти, художньо-естетичного ставлення до дійсності, вихованню креативного мислення, морально-естетичних та вольових якостей.
Мета мого досвіду – теоретично і практично обґрунтувати вплив педагогіки співпраці на свідоме засвоєння учнями зображувальних умінь і навичок, становлення естетичного смаку на уроках образотворчого мистецтва.
Мною було визначено об’єкт дослідження, а саме: формування в учнів зображувальних умінь і навичок, становлення естетичного смаку як категорії образотворчого мистецтва.
Предмет дослідження – організація навчально-виховного процесу на уроках образотворчого мистецтва в рамках педагогіки співробітництва.
Завдання мого досвіду роботи:
проаналізувати теоретичні основи і методичні особливості впливу педагогіки співпраці на організацію навчально-виховного процесу на уроках образотворчого мистецтва;
розробити систему уроків із зазначеної методичної теми;
провести практичну апробацію розроблених уроків.
Методи дослідження:
аналіз дидактичної і методичної літератури з теми дослідження;
спостереження за роботою учнів;
бесіди з учнями;
апробація розроблених уроків.
У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, яка орієнтується на принципи педагогічного досвіду бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого діалогу полягає в гнучкій зміні орієнтації педагогічного впливу на учнів, який здійснює вчитель, виходячи із моральних принципів і загальнолюдських цінностей. Педагогіка діалогу виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, що постійно змінюються під впливом обставин та індивідуального зростання.
Дослідженням педагогіки співробітництва свого часу опікувались В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, Є. Ільїн, С. Лисенкова тощо.
Відомі педагоги були впевнені, що на основі педагогіки співробітництва життя учня в школі організується таким чином, що він сам, без зовнішнього насильства, навчається відповідно з необхідністю. Під педагогікою співробітництва слід розуміти таку педагогіку, яка, відрізняючись від «попередньої», робить наголос на залучення дітей до навчання, спільну працю вчителя і дітей, виховання в ході співробітництва колективізму і цілеспрямованості, працелюбства і гідності, гуманізму і взаємної поваги педагога й учнів.
Призначення школи й справжня майстерність учителя полягає в тому, щоб не заважати дитині в дослідженні світу і себе, а всіляко сприяти їй у цьому. Найкращим шляхом такої допомоги є найрізноманітніші види діяльності дітей, які організовуються в ході співробітництва, націлені на здобуття ними нового досвіду і знань. Справа вчителя – прогнозування, розробка цих діяльностей з опорою на попередній досвід і знання дітей.
Два слова основні: вчитель і творчість. Творчість учителя… У ній – єдина запорука справжнього оздоровлення. Без учителя, без його прагнення до оновлення, без його щоденної і щоурочної творчості, без його розуму і його сумління, його культури і його доброго серця ніяке оновлення «старої» школи не можливе.
Ш. О. Амонашвілі зазначав: «Примусити вчителя не можна. Живий процес осягнення повністю залежить від встановленого на уроці духу співробітництва і тих знайдених вчителем методичних прийомів, які допомагають йому доторкнутися одночасно і до розуму, і до серця кожної дитини. Якщо в життя дітей «увійде» дух співробітництва, на уроках вони всі разом і кожен зокрема будуть постійно йти за рухом колективної і своєї думки, розвивати і збагачувати цю думку».
Педагогіка співробітництва має свої ідейно-історичні витоки. Провідні ідеї педагогіки співробітництва:
позбавлення від примушення в спілкуванні з дітьми;
наголос на залучення дітей до навчання;
спільна праця з кожною дитиною з урахуванням неповторності, інтересів, рівня вихованості;
гуманне ставлення і любов до дитини;
урахування вікових особливостей, здібностей;
взаєморозуміння і допомога.
Педагогіка співробітництва – це педагогіка творчості, що визначає умови формування дійсно творчої, розвинутої особистості в кожній людині, яка росте. Ефективному виконанню цих завдань сприяє активне співробітництво вчителя з дітьми. З метою реалізації поставлених завдань застосовувались індивідуальні, фронтальні, групові форми роботи.
Дослідження, проведені мною, свідчать про те, що найбільш ефективною формою роботи на уроках образотворчого мистецтва є робота в малих групах (3-4 учня). Одержавши інструкції від учителя, учні об’єднуються в невеликі групи, виконують отримане завдання. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди – отримати найкращий результат. Учень виступає як активний носій суб’єктивного досвіду, вчитель стає співучасником (партнером) навчально-виховного процесу.
Головний компонент співтворчості з учнями – пробудження інтересу до роботи. Співпрацюючи, вчитель повинен враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів.
У процесі навчання ми розвиваємо сприйняття дітей як цілеспрямовану діяльність, визначаємо разом з ними цілі, конкретні завдання і способи сприймання, допомагаємо здійснити сприймання і проконтролювати результати. Дуже важливо пам’ятати: здатність до художнього сприйняття не проявляється сама собою. Вона – результат розвитку індивіда.
Сприйняття окремої деталі може закривати собою ціле, про ціле дитина може навіть забути. Особливо яскраво це помітно в процесі малювання: захопившись зображенням певної деталі, дитина забуває про предмет, і в результаті малюнок не вміщується на аркуші паперу, або різко порушується пропорційність частин зображуваного.
Спостережливість учнів може бути покращена, якщо вона буде здійснюватися під керівництвом і за допомогою вчителя. Якщо дітям дати завдання спостерігати не увесь об’єкт в цілому, а частинами, діти успішно впораються з таким завданням.
Вважаю доречним навести приклад. У 6 класі під час вивчення теми «Анімалістичний жанр. Зображення тварин» використовуємо групову форму роботи. Об’єднавшись у групи по 3 учні, діти отримують завдання створити проект – намалювати тварину, яка випала їм внаслідок жеребкування. Учні сідають так, щоб бачити один одного, розподіляють ролі: один працює над формою та пропорціями тіла, другий створює фактуру хутра тварини, третій – домагається відповідного забарвлення хутра. Разом усувають недоліки. Учитель виконує роль консультанта-порадника. Після виконання проекту спікер групи презентує роботу. Учні з інших груп рецензують її, оцінку виставляє вчитель. Під час такої організації навчально-виховного процесу стимулюється творче мислення, інтенсивний обмін ідеями, виховується почуття відповідальності та колективізму.
Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей, тобто необхідно формувати естетичне судження. Починаючи з найчастіше безпідставних «добре», «погано», «подобається», «не подобається», оцінки поступово набувають більш визначний характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне. Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв в естетичному ідеалі. Естетичний ідеал – це основний зразок, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто – це мета, досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки. На базі конкретних естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак.
Останнім часом школа продовжує шукати нові шляхи і методи естетичного виховання. У цій роботі беруть участь не тільки вчителі малювання, але й музики, літератури, іноземних мов. Вони об’єднують зусилля і проводять цікаві заходи: театралізовані лекції, спектаклі, КВК, вечори-концерти. Головну роль в проведенні відіграють діти: вони і організатори, і виконавці. Робота по підготовці до заходу надихає їх, примушує глибше вивчати біографію художника, якому присвячений вечір-концерт. Такі заходи дають змогу залучити дітей до різних видів мистецтва у комплексі.
Сім’я разом зі школою є однією з центральних ланок, які покликані безпосередньо впливати на формування і розвиток естетичного смаку. Перед дорослими виникає одне з основних завдань – організувати широкі і різноманітні контакти дітей з естетичними і художніми, суспільно визнаними класичними і сучасними зразками. Спілкування створюється спеціально, але слід уникати нав’язування дитині своїх норм і вподобань, інакше її смак не отримає природного розвитку і буде носити механічний характер. У таке спілкування повинні входити знайомство з історико-архітектурними, художніми і літературними музеями, архітектурними пам’ятниками, регулярне відвідування драматичних і музичних театрів, кінотеатрів тощо.
Велику роль у прищепленні інтересу в дітей до образотворчого мистецтва відіграє діяльність батьків, коли вони самі разом з дітьми відвідують картинні галереї, дивляться науково-популярні фільми. Але відвідування ці повинні бути не звичайними, а спеціально підготовленими.
Щоб твори образотворчого мистецтва стали джерелом естетичної насолоди і духовного багатства дитини, необхідно виховати у неї естетичний смак. Як справедливо підкреслював Ф. Шиллер, «смак не тільки підвищує наші радості, але і цивілізує і виховує нас». Гарний смак відкриває людині шлях до прекрасного в мистецтві і оточуючому житті, а «вже само по собі насолода витонченим, – як писав К.Д.Ушинський, – є виток моральної чистоти».
Отже, девізом співробітництва школи і сім’ї повинні бути слова: «Вміння відчувати красу робить життя людини більш багатим, яскравим, цікавим. А тому дітей необхідно вчити відчувати прекрасне в мистецтві, природі і житті людини».
Повнота сформованості естетичного смаку у школярів залежить від уваги до цієї проблеми педагогів і сім’ї. Їх завдання – виховання людини, яка б не намагалася сліпо слідувати моді, а вміло брала з неї все краще, що найбільш відповідає ідеалам краси, потребам і нахилам конкретної особистості.
Загальною умовою успішної реалізації змісту виховання є оволодіння учнями основами естетичних знань, що сприяють і сприйняттю, і оцінці прекрасного в навколишній дійсності, становленню естетичних ідеалів і смаків, а також оволодіння тими вміннями і навичками, що дозволяють здійснювати естетичну, зокрема, художньо-творчу діяльність.
Учитель повинен постійно пам’ятати, що естетичне виховання школярів засобами образотворчого мистецтва здійснюється в процесі найрізноманітніших занять на уроці, у позакласній і позашкільній роботі. Це бесіди про образотворче мистецтво, тематичне і декоративне малювання, малювання з натури, заняття в гуртку скульптурою і керамікою, аплікацією, відвідування музеїв, виставок, майстерень художників, зустрічі з художниками тощо. Але головне місце займають уроки, на яких відбувається формування естетичного смаку учнів. Надання великого значення художньо-естетичному розвитку особистості на уроці – можливість для дітей показати свої уміння, проявити творчість. Саме активне співробітництво вчителя з кожним учнем впливає на результативність виконання поставлених завдань. А. С. Макаренко з цього приводу висловлював таку думку: «Тільки стосунки становлять істинний аспект педагогічної роботи».
Реалізуючи принципи педагогіки співпраці на уроках образотворчого мистецтва, формуючи зображувальні уміння й навички, виховуючи естетичний смак учнів, я можу з упевненістю стверджувати, що рівень навчальних досягнень школярів значно покращився, про що свідчить якість виконаних учнями робіт. Мої вихованці неодноразово ставали переможцями та лауреатами мистецьких конкурсів різних рівнів: «Податки – очима дітей», «Ось який він, мій тато!», «Фарби майбутнього», «Мій біль – Чорнобиль», «Діти проти расизму», конкурсу на кращий ескіз емблеми освіти Ленінського району, конкурсу малюнків, присвяченого 200-річниці з дня народження Т.Г.Шевченка, акції «Подаруй оберіг солдату».

Список використаної літератури
Амонашвили Ш.А.Размышления о гуманной педагогике.–М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996.
Васильєва О., Поклад І. Розвиток творчої особистості дитини в образотворчій діяльності // Мистецтво та освіта. – 2002. – №2. – С.42 – 43.
Васильковська К.М. Формування художнього світогляду майбутнього вчителя образотворчого мистецтва. – К.: НПУ, 2006. – С.234.
Гіптерс З. Мистецтво як засіб художньо-естетичного виховання // Рідна шк. – 2001. – №9. – С.60.
Інтернет-джерела.
Орлов В.Ф. Мистецтво і педагогічні технології // Мистецтво та освіта. – 2001. – №1. – С.11 – 12.
Підласий І.П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. – Х.: Вид. група «Основа», 2010.