Позакласний захід з української літератури , присвячений творчості Т.Г.Шевченка «Караюсь, мучуся…але не каюсь!..»

«Караюсь, мучуся…але не каюсь!..»
МЕТА: виховувати повагу до творчості Т.Г.Шевченка,зацікавити учнів класичною українською літературою,показати наскільки ця постать є важливою для нашого народу
(Портрет Т.Г.Шевченка, фотовиставка, вислови видатних людей про Кобзаря,мультимедійна дошка. На фоні співу птахів звучать слова ведучої)
І ведучий: І знов весна, і знов цвіте розмай,
Але його вже більше тут не буде.
Та не журіться, він пам’ятає край,
Де поціновують його творіння люди.
ІІ ведучий: Сьогодні ми вшановуємо пам’ять володаря українського духу Тараса Григоровича Шевченка (199 років з дня народження та 152 роки з дня смерті)
І ведучий: Він був митцем слова, пензля, надзвичайно талановитим співаком і дуже освіченою людиною. Ніколи не мав власної бібліотеки, але завжди, навіть на засланні, отримував книжкові новинки, знав кілька іноземних мов, тримав у пам'яті ледь не всю Біблію, був одним із найкращих істориків свого часу.
ІІ ведучий: Тому не дивно, що його шанували не тільки на Україні, а й за кордоном,перекладали твори різними мовами.
( Показ презентації « Вшанування Т.Г.Шевченка». Поки показують слайди,учні читають уривки із «Заповіту» Т.Г.Шевченка напам΄ять різними мовами)

І учень (білоруська мова): ЗАПАВЕТ
Як памру,дык пахавайце Мяне на кургане,
Сярод стэпу шырокаго,
На Украіне слаунай,
Каб бяскрайнія розлогі,
І Дняпро, і кручы Было відна,было чутна,
Як грыміць грымучы.
ІІ учень (болгарська мова): ЗАВЕТ
Щом умра, ме погребете
нейде на могила,
посред степите широки на Украйна мила,
та скалите над водата,
Днепър й полята,
да се виждат, да се чува,
как реве реката.
ІІІ учень ( польська мова): Тестамент
Кеды умре,то на взгужу Взнешче мі могіле,
Пощрут степу шерокего Украіны мілей.
Абы ланы розложисте І бжег Днепру стромы Можна было віджечь, слышечь Его гжменце громы.
ІV учень (російська мова): ЗАВЕЩАНИЕ
Как умру,похороните На Украйне милой
Пусть курган в степи широкой
Будет мне могилой.
Положите так, чтоб видел
Я луга и кручи,
Чтобы слышал ,как волнами
Днепр ревет могучий …
І,ІІ,ІІІ, ІV учні читають усі разом «Заповіт» українською мовою
Як умру,то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно,було чути,
Як реве ревучий.
І ведучий: А давайте зараз разом із вами зробимо екскурс у минуле і пригадаємо про життя Т.Г.Шевченка.
(Читається вірш Напраснікової А.Г. «Життя Шевченка»)
І учень: Шевченко народився в кріпаків,
У багатодітній, селянській родині.
Рано зазнавши сирітство і біль,
Любив посидіти на самотині.
ІІ учень: У пана Енгельгардта службу ніс,
«А обрусілий німець» був лихий на руки.
Та завдяки йому розкрився хист,
Хист до живопису, « дяківської науки».
ІІІ учень: Малюнки генія побачив Карл Брюллов,
Які приніс до академії Іван Сошенко.
Так « український Рафаель» пізнав любов,
Визнання, радість і натхнення.
ІV учень: І ось прийшов той день і та година,
Точніше 1838 рік,
Якого так чекала вся країна:
Шевченко - не кріпак, хоча до цього звик.
V учень: Минуло горе, так йому здалося,
Неначе болю зовсім не було.
На повні груди волі нап’ємося!
А доля готувала все не то.
VІ учень: Попереду були арешти і заслання,
І тричі подорож до рідної землі.
Та за життя борець отримав до визнання…
Лиш сльози, сльози сироти.
VІІ учень:Але сьогодні ми крокуєм разом
Тими дорогами, що метр нам протоптав.
І знаєм точно, не вимірюють все часом,
Бо запах волі Шевченко нам заповідав.

ІІ ведучий: Тарас Шевченко жив у злиднях, але з багатою душею. Іноді йому навіть не було чого вдягнути, а дяк звинувачував у всіх гріхах свого учня. Подивимось, а як же це було насправді.
( Сценка Т.Г.Шевченко – художник)
Яринка : Тарасе! Я на хвилиночку забігла до тебе. Ось твоя свитка , полатана вже.
Тарас : ( бере вузлик ) Спасибі , Яринко , хоч ти мене не забуваєш.
Яринка : То давай, я тобі ще й сорочку виперу , зашию.
- Не треба , я сам.
- Тарасику , а в тебе є малюнки? Покажи.
- Добре , тільки тобі , сестричко. (показує дощечку з малюнками) Ось наша хата.
- Дуже схожа. Невже це ти сам? А чого на дощечці ?
- Паперу не було. Дяк не давав. Обіцяв вчити малювати . А ….. . Хіба йому болить голова за мене ? Тільки п ’є та шмагає мене різками.
- І зараз ? ( Тарас киває головою ) То хай йому грець. Вертайся додому.
- А там що?
( Яринка виходить. Тарас сидить зажурений ) :
Нудно мені , тяжко. Що маю робити ?
Молитися Богу ? Так думка не та.
Не рад би , єй Богу , не рад би журитись ,
Та лихо спіткало , а я сирота.
Нема кому в світі порадоньки дати ,
Нема з ким прокляту журбу розділить ,
Ніхто не пригорне , як рідная мати ,
Ніхто не спитає , що в тебе болить ?
І ведучий: Життя.., яке воно швидкоплинне та багатогранне, але
Шевченко прожив його з гідністю. І серед місць, де мешкав Тарас Григорович, був і наш мальовничий Київ,Моринці, село Шевченкове.
ІІ ведучий: Його весна довіку не зів’яне,
Його «Кобзар» нікому не спалить…
Він тут ходив, він тут любив, кияни!
Шапки з голів – і голови схиліть!..
(М.Рильський)
(Показ презентації «Місцями Т.Г.Шевченка» )
ІІ ведучий: Любов живе у кожному з нас, у кожній клітинці нашого тіла. Завдяки любові народжується все новітнє на землі
(Декламується вірш Напраснікової А.Г.)
І ведучий: Вже ХХІ сходинка омріяна з’явилась,
А ми до тебе линемо завжди.
Твоя турбота сьогодні знадобилась,
Бо ти для нас відкрив нові світи.
Світлини щастя огортають крила:
Домівка, верби, кручі, вид Дніпра.
Надія волі зовсім не дотліла,
Вона живе – спалахують серця.
Гравюра, пензлик, портрети і картини,
Митець, художник, слово, мов граніт,
Який відточує у мріях ті хвилини,
Де правда із безсмертям вчить нас жить.
Твій заклик об’єднав серця народні,
Твій приклад овіяний теплом.
Ми визволяємось від панства і безодні,
Щоб розірвать кайдани, ми – разом!

ІІ ведучий: Минає біль, мина самотність,
А пам’ять – вічний спалах доброти,
В якому житиме одвічно
Тепло синівської душі.
І ведучий: Отже, голос Шевченка ми чуємо скрізь, ми відчуваємо його присутність, тому і не дивно, що Тарасу Григоровичу не байдужою є й Україна сьогодні
(Декламується вірш Напраснікової А.Г. «Шевченкова Україна сьогодні»)
Учень: Від кріпака до генія пройшов він путь,
Атлантом увійшов в літературу.
Завжди його обурювала лють,
Коли згинали сильную статуру.
Художником уславилось ім’я,
Поетом та етнографом, до речі,
Вся Україна – це його сім’я,
А пам’ятки культури – рідні речі.
Він не скорився катам і царю,
І не поклав покірно голову на плаху.
Та доля викликала знов на прю,
Щоб подивитись на цього бідолаху.
Цькували генія, забороняли жити,
А головне – творити для людей,
Щоб у майбутнє очі всім відкрити,
І повбирати руки від дітей.
Майбутнє наше – не в сліпих законах,
Не втому, що диктує нам царат.
Не в забобонах і не заборонах,
Бо скласти руки – не підняти ґвалт.
Він бачив все, страждав за рідну неньку,
Молився, плакав,але все писав.
Писав про біль, про радощі, про злидні,
Та обсміяти « верх» не забував.
Сьогодні Україна має право, має свободу жить своїм життям,
Та щось немає сили у народу,
А де ти її візьмеш під сміттям?
Під брудом вулиць, серця і душі.
Де ти, наш батьку, озовися !
І подивись, що стало від землі,
Землі тієї, де ти народився…
(Виконання дітьми пісні Т.Петриненка «Україна»)
Україна
Муз. і сл. Т.ПетриненкаДороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький Шлях,
Я йду від тебе і до тебе
По золотих твоїх стежках.
Мені не можна не любити
Тобі не можна не цвісти.
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш ти.
Приспів:
Україно, Україно!
Пісня далечінь доріг
Вірне серце твого сина Я кладу тобі до ніг.
Поки кохаєм до нестями,
І ще нескоро наш кінець,
Ще, може, нашими серцямиРозпалим тисячі сердець.
Ще свічка наша не згоріла, Ще наша молодістъ при нас.
А те, чи варте наше діло, -
То скажуть люди й скаже час
ІІ ведучий: На цьому наше свято завершується, пам’ятайте про Україну та її видатних діячів. Дякуємо за увагу, до нових зустрічей.